Читайте также:
|
Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін "світогляд" не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, – це споглядальне, просвітницьке тлумачення, – а як активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії. Світогляд з цих позицій є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального суб'єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення. За невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб'єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність.
Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Свого часу німецький філософ К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших – до похмуро-песимістичного, стурбовано-трагедійного сприйняття буття. Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії – навпаки.
За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.
Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це – ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.
Немає переконань – немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався. Зречення переконань або розчарування в них – завжди особиста трагедія, тому що переконання є ідеєю, яка пройшла крізь серце людини, пережита і вистраждана нею.
Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне засвоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.
Ще раз підкреслимо, що світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.
Світогляд –постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.
3. Проблема взаємодії філософії з наукою та ідеологією.
Філософія протягом усього свого розвитку була пов'язана з наукою, хоча сам характер цього зв'язку, а точніше, співвідношення філософії і науки з плином часу змінювалося.
На початковому етапі філософія була єдиною наукою і включала в себе всю сукупність знань. Так було у філософії стародавнього світу та в період середньовіччя. Надалі розгортається процес спеціалізації та диференціації наукових знань та їх відмежування від філософії. Цей процес інтенсивно йде, починаючи з XV-XVI ст. і досягає верхньої межі в ХVII-ХVIII ст.
На цьому другому етапі конкретно-наукове знання носило переважно емпіричний, досвідчений характер, а теоретичні узагальнення робила філософія, притому чисто умоглядною шляхом. При цьому досягалися нерідко і позитивні результати, але було нагорожено і чимало дурниць.
Нарешті, в третій період, початок якого відноситься до Х1Х ст., Наука частково переймає у філософії та теоретичне узагальнення своїх результатів. Універсальну, філософську картину світу філософія може тепер будувати лише разом з наукою, на основі узагальнення конкретно-наукових знань.
Необхідно ще раз підкреслити, що типи світогляду, в тому числі і філософського, різноманітні. Останнє може бути і науковим, і ненауковим.
Наукове філософський світогляд більшою мірою формує і представляє вчення філософського матеріалізму, починаючи з наївного матеріалізму стародавніх через матеріалістичні вчення ХVII-ХVIII ст. до діалектичного матеріалізму. Суттєвим придбанням матеріалізму на цьому етапі його розвитку з'явилася діалектика, яка, на відміну від метафізики, розглядає світ і відбиває його мислення у взаємодії та розвитку. Діалектика вже тому збагатила матеріалізм, що матеріалізм бере світ таким, яким він є, а світ розвивається, тон діалектічен і в силу цього без діалектики не може бути зрозумілий.
Філософія і наука тісно взаємопов'язані. З розвитком науки, як правило, відбувається прогрес філософії: з кожним робить епоху відкриттям у природознавстві, як зазначав ще Ф. Енгельс, матеріалізм повинен міняти свою форму. Але не можна бачити і зворотних струмів від філософії до науки. Досить вказати на ідеї атомізму Демокріта, що залишили незгладимий слід у розвитку науки.
Філософія і наука народжуються в рамках конкретних типів культури, взаємно впливають один на одного, вирішуючи при цьому кожна свої завдання і взаємодіючи в ході їх вирішення.
Філософія намічає шляхи вирішення протиріч на стиках наук. Вона також покликана вирішувати і таке завдання, як з'ясування найзагальніших підстав культури взагалі і науки, зокрема. Філософія виступає як розумовий інструмент, вона виробляє принципи, категорії, методи пізнання, які активно застосовуються в конкретних науках.
У філософії, таким чином, відпрацьовуються общеміровоззренческіе та теоретико-пізнавальні основи науки, обгрунтовуються її ціннісні аспекти. Корисна чи шкідлива наука? Відповідь на це питання і подібні йому допомагає в наші дні знайти саме філософія.
Завершуючи, зупинимося ще на одному питанні: філософія і суспільство. Філософія - продукт свого часу, вона пов'язана з його проблемами і потребами. Інакше кажучи, коріння філософії будь-якої епохи слід бачити не тільки в поглядах філософських попередників, але і в соціальному кліматі епохи, в її зв'язку з інтересами певних класів. Соціальні інтереси безумовно впливають на відбір матеріалу з теоретичного спадщини, на філософську орієнтування, пов'язану із соціальними ситуаціями.
Але все це не слід перебільшувати, а тим більше абсолютизувати, як це робилося у недавньому минулому.
Більше того, було б неприпустимим спрощенства оцінювати філософські позиції як істинні або помилкові як дзеркального відображення класового розмежування. І, звичайно ж, нічого, окрім шкоди, не принесла нам і нашої філософії установка: хто не з нами, той проти нас, хто не з нами, той не володіє істиною. Подібний підхід до партійності, класовості філософії, така її вульгарне тлумачення призвели до самоізоляції нашої філософії. А між тим закордонна філософська думка йшла вперед і багато її "напрацювання" могли б і збагатити нас.
Сьогодні необхідний вільний обмін думками, думками як умова нормального розвитку філософської думки. Наукова філософія зобов'язана стояти на точці зору неупередженого дослідження, а філософ повинен бути не тільки ідеологом, але й людиною науки. Філософія наукова остільки, оскільки вона зв'язується з дійсністю через конкретно-наукові знання. Філософія наукова не в тому сенсі, що вона за вчених вирішує їх завдання, а в тому, що вона виступає як теоретичне узагальнення людської історії, як наукове обгрунтування сучасної і майбутньої діяльності людей.
Це вірно для всіх сфер життя - для аналізу пізнавальних проблем, де оригінал - вивчення історії пізнання, історії науки; для аналізу техніки і технічної діяльності - узагальнення історії розвитку техніки. Аналогічний підхід характерний для філософії й у сфері політики, моралі, релігії і т. д. Філософський аналіз, таким чином, будується на базі суворо наукового дослідження реальних історичних зв'язків.
Сьогодні особливого значення набувають дослідження всесвітньо-історичних протиріч - людина і природа, природа і суспільство, суспільство та особистість, рішення власне людських, гуманітарних проблем в ув'язці з проблемами доль цивілізації, з роздільною здатністю цілого комплексу глобальних проблем. Все це вимагає від кожного оволодіння філософією, філософською компетентності, світоглядної зрілості і культури.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 52 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |