Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття та правова природа податку

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповід­ного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПКУ.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до від­повідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податок має подвійний зміст – суспільний та матеріальний, адже є специфічною формою виробничих відносин і бере участь у процесі перерозподілу нової вартості (суспільний зміст) та виступає частиною вартості національного доходу у грошовій формі (матеріальний зміст).

Податок можна розглядати як економічну та правову категорію. Як економічна категорія податок є формою фінансових відносин між державою, ОМС і юридичними та фізичними особами з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою та ОМС своїх завдань і функцій.

Стосовно податку як правової категорії, то в науці фінансового права існують різні підходи та концепції. Аналіз існуючих визначень податку вченими-юристами переконує, що всі вони вміщу­ється в рамки основних типів розуміння права: 1) природно-правового типу; 2) філософського розуміння права; 3) юри­дичного позитивізму; 4) природно-позитивістського типу (соціологічного позитивізму).

Історично першим було природно-пра­вове розуміння податку. (На науковому рівні це знайшло найбільш чітке втілення і відображення у вченні фізіократів – Ф. Кене і його учнів.) Державний примус до сплати податку представниками цієї доктрини сприйма­вся негативно. Згідно їхнього вчення, держава не повинна заважати дії приро­дних законів, які забезпечують об’єктивний хід явищ, порядок, який найбільш вигідний людсь­кому роду, тому що він узгоджується з природ­ним правом усіх людей. Ці вічні, незмінні закони підпорядковують собі будь-яку розумну людину. Держава повинна сприяти розумінню цих законів за до­помогою організації освіти, дотримуватись та охороняти їх.

На якісно вищий рівень " теорію вільної конкуренції " фізіократів підняв засновник полі­тичної економії А. Сміт. Він яск­раво продемонстрував історичний характер податку та теоретичних уявлень про нього. Він зробив обґрун­тований висновок про те, що податок для платників – ознака не рабства, а свободи і що родовими ознаками податку є легальний по­рядок платежів та господарська самостійність платника податку. Головним гарантом свободи, ознакою податку як демократичного інституту А. Сміт вважав право власності. По суті, А. Сміт першим сформулював філо­софсько-правовий тип розуміння податку. Квінтесенція поглядів А. Сміта на податок полягає в тому, що він оцінював принцип закон­ності податку не з точки зору гарантій надхо­джень в бюджет держави, а з позиції забезпечення незалежності, самостійності платника податку. ]] "Точна визначеність того, що ко­жна особа повинна сплатити в якості податку, нам уявляється справою такого великого значення, що тут навіть досить велика нерівномірність в розмі­рах податків є значно меншим злом, ніж навіть зо­всім мала міра невизначеності. "

На рубежі 19-20 століть в рамках розвитку юридичного позитивізму відбулось утвердження етатистської доктрини оподаткування. Юридико-позитивістське розуміння податку радянської доктрини фінан­сового права перейшло і в пострадянську науку. Саме в руслі юридичного позитивізму тлумачать податок більшість українських вчених-правників. Класичним, наприклад, визначенням податку є наступне: податок - це фо­рма примусового відчуження результатів діяль­ності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, в державну чи комунальну власність, який вноситься в бюджет відповідного рівня на основі закону (або акту ОМС) і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безопла­тний і безповоротній платіж (М.П. Куерявенко).

На нашу думку, найбільш адекватним істинній природі по­датку є його розуміння з позиції соціологічного позитивізму – природно-позитивне розуміння податкового права. Таке розуміння податкового права знайшло своє за­кріплення в конституціях багатьох сучасних де­мократичних держав, в тому числі в КУ. Згідно даної доктрини загальновизнаними принципами будь-якого права насамперед є природні закони суспільного розвитку, невідчужувані права та свободи людини і громадянина, які і складають об’єктивну основу позитивного права.

З позиції соціологічного позитивізму податок – єдина, встановлена законом форма об’єктивних перероз­подільних відносин, що проявляється у відчу­женні частки приватної власності фізи­чних та юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безвідплатності, що забезпечується державним примусом та не носить характер покарання або контрибуції, з метою підтримання платоспроможності суб’єктів публічної влади, і яке не підриває природних основ розширеного від­творення приватної власності в суспільстві та забезпечує задоволення суспільних потреб.

Крім того, спираючись на проведений аналіз юридичної конструкції податку можна стверджувати про податок як явище дуалістичне, яке містить в собі у демократичному суспільстві не лише обов’язок платника податку, але водночас і його права як праводієздатного члена громадянського суспільства. Матеріальною основою цих прав є насамперед, право приватної власності платника податку, належний йому на таких же юридичних підставах дохід від вільно обраної праці. Соціальною основою прав платника податку на сплату податку є його та членів його сім’ї є конкретні життєві (природні) потреби у задоволенні публічної частини їх інтересів, які тільки й спроможна забезпечити держава та інші публічні утворення. ]] Історичний досвід переконує, що чим більш зрілим є громадянське суспільство та його держава, тим у більшій мірі податок проявляється у якості правообов'язку платників податку і, навпаки, чим менших успіхів це суспільство досягло у своєму історичному поступі, тим в більшій мірі податок виступає тільки як обов’язок його платників.

Основні ознаки податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного ОДВ. Право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. У багатьох країнах існують конституційні заборони на референдуми з питань про оподаткування. ]] Україна, Італія та ін.

2. Індивідуальна безвідплатність. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує прямого зустрічного майнового задоволення збоку держави. Однак це не означає, що дер­жава не має зустрічних обов'язків, адже кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб, які досить часто є також індивідуальними потребами окремих платників податків (так звана непряма відплатність податку).

3. Нецільовий характер податкового платежу означає, що податкові надходження акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення загальних публічних потреб; при цьому відсутня прив’язка коштів, що надійшли від сплати конкретного податку за фінансуванням конкретних видатків. Тобто за рахунок податків формується начебто розмитий, знеособлений публічний грошовий фонд. ]] Однак з цього правила можуть бути винятки, які однак не впливають на податкову природу платежів.

4. Безумовний характер податку означає сплату податку, не пов'язану з жодними умовами збоку платника, а також будь-якими зустрічними діями чи привілеями з боку публічного суб’єкта.

5. Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонд у. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення, що базується на конституційному обов'язку сплати податку, на законодавчому закріпленні елементів юридичної конструкції податку, встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства. Крім того, обов'язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер.

7. Безповоротний характер податку – кошти, сплачені платником до бюджету йому не повертаються.

8. Грошова форма. ]] Теж можуть бути винятки (режим Угод про розподіл продукції).

Виділяють такі функції податку:

Ÿ розподільна (за допомогою податків відбувається розподіл акумульованих коштів у дохідній частині бюджету); Ÿ фіскальна (податки є основним джерелом наповнення бюджетів); Ÿ контрольна (за допомогою податкових надходжень здійснюється аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств, визначається раціональність і збалансованість податків);

Принципи податку:

Ÿ однократності – один і той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду лише один раз за податковий період); Ÿ рівності – однаковий підхід до умов оподаткування будь-яких суб'єктів незалежно від форм власності; Ÿ універсалізації – формування однакових умов і однакової частки відрахувань доходів незалежно від джерела одержання для всіх платників відповідно до своєї діяльності; Ÿ наукового підходу – застосування новітніх досягнень науки у формуванні системи оподаткування.