Читайте также:
|
Фіскальні елементи ЮКП в своїй сукупності дають можливість остаточно визначити суму податкового зобов’язання. За їх допомогою держава в змозі встановлювати, яка саме частина ВВП буде перерозподілятись через бюджет.
1) платник податку – суб’єкт податкового правовідношення, який має, отримує (передає) предмети оподаткування чи здійснює діяльність, яка є предметом оподаткування, і реалізує (має) податкові обов’язки і права, встановлені законодавством про податки і збори;
2) об’єкт податку – визначена в податковому законодавстві обставина суспільного чи господарського життя, сполучена з впливом на предмет податку, яка зумовлює чи передбачає появу у суб’єкта податку суспільного блага і виступає в якості юридичної підстави виникнення обов’язку сплати податку;
3) предмет податку – благо, яке здатне виступати в економічній формі товару, відносно якого вимірюється здатність особи, що підпадає під юрисдикцію держави, нести податковий тягар. Цей елемент юридичної конструкції податку дозволяє оцінити майнове становище платника податку і рівномірно розподілити податковий тягар;
4) податкова база – кількісне вираження частини предмета податку, визначене в одиницях оподаткування, що залишилася після застосування податкових пільг, до якої застосовується податкова ставка;
5) ставка податку – розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Існують два підходи щодо встановлення податкових ставок – універсальний і диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників ставки, диференційований – декількох. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямках. По-перше, в розрізі платників, коли для більшості з них встановлюється основна (базова) ставка, а також знижені чи підвищені ставки податку для окремих категорій платників. По-друге, в розрізі різних характеристик і оцінок предмета податку. В залежності від цього податкові ставки поділяються на тверді та процентні. Тверді поділяються на фіксовані (абсолютні) та відносні, а процентні – на пропорційні, прогресивні, регресивні.
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі в розрахунку на одиницю оподаткування, виражену у фізичних одиницях предмета податку. Фіксовані визначаються в певних сумах. Відносні встановлюються у процентах чи частинах до певної суми.
Процентні ставки встановлюється щодо предмета податку, який має грошовий вимір, і показують, яку процентну частку певного предмета необхідно сплатити до бюджету у формі податку. Пропорційні ставки не залежать від розміру предмета податку та є єдиними щодо всієї бази оподаткування. Під час прогресивного оподаткування розмір ставки зростає в міру збільшення обсягу оподатковуваного доходу. Прогресія шкали оподаткування може бути простою порозрядною, простою відносною, складною.
Суть простої порозрядної прогресії полягає в тому, що для загального розміру податкової бази встановлюються розряди і для кожного розряду визначається сума податку в абсолютній сумі. Наприклад, оподатковуваний дохід поділяється на розряди: 1-й – від 1 до 100 грн.; 2-й – від 101 до 300 грн.; 3-й – від 301 до 500 грн.; 4-й – від 500 до 1000 грн. і так далі. Для першого розряду встановлюється податок – 1 грн.; для другого – 10 грн.; для третього – 50 грн.; для четвертого – 100 грн. Незручність такої системи є очевидною – чим ширші межі розрядів, тим більша нерівномірність в оподаткуванні осіб, які отримують доходи, прилеглі до різних меж розряду. З іншого боку, незначна різниця в доходах віднесених до різних розрядів (наприклад, 499 грн. та 501 грн.) має значну різницю в оподаткуванні. Така система широко використовувалась в минулому, в тому числі і при оподаткуванні доходів. В даний час вона не використовується.
При простій відносній прогресії для загального розміру податкової бази також встановлюються розряди, але для кожного розряду визначаються різні ставки (як тверді, так і процентні).
В найбільшій мірі завданням прогресивного оподаткування відповідає система складної прогресії. Саме ця система є найбільш поширеною у даний час у світі. Як і в інших системах прогресії податкова база розділена на податкові розряди, але кожний розряд існує самостійно, оподатковується окремо за своєю ставкою, яка не залежить від загального розміру податкової бази. Прикладом складної прогресії є шкала ставок податку на доходи фізичних осіб визначена пунктом 167.1. статті 167 Податкового кодексу України.
Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання бази оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання;
6) Податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених Податковим кодексом України. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору;
7) Підстави для надання податкових пільг – це визначені ПКУ особливості правового статусу платника податку, його діяльності (предмета податку) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність (знаходиться предмет оподаткування), які надають право платнику податків, за їх наявності, скористатися податковою пільгою. Підставами для надання податкових пільг досить часто є характер та суспільне значення здійснюваних платниками податків витрат.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 139 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |