Читайте также:
|
По результатам проверки контрольной работы выставляется оценка «зачтено» - «не зачтено». Критерии оценки контрольной работы:
«зачтено» - полное раскрытие учебно-программного материала теоретического вопроса и выполнение практического задания, допускающие неточности и погрешности;
«не зачтено» - неполное раскрытие значительной части основного учебно-программного материала теоретического вопроса или отсутствие ответа, наличие принципиальных ошибок в практическом задании или невыполнение его.
Документ як базове поняття документознавства
Поняття «документ» є фундаментальним у документознавстві. Використання цього поняття в усіх сферах інформаційної діяльності щодо створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, поширення й використання документної інформації в суспільстві зумовлює кілька версій його розуміння відповідно до специфіки тих об’єктів, яким надається статус документа. Походження поняття «документ» (лат. documentum – зразок, доказ, свідчення) пов’язують зі значенням дієслова «docere» – учити, навчати. Згідно зі стандартом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО) документ визначається якзаписана інформація, що може бути використана як одиниця в документаційному процесі. При цьому передбачається, що інформація може бути записана за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звуку та ін. Зважаючи на це, усі матеріальні об’єкти, використані для передачі інформації в суспільстві, можна розглядати як документи. В Україні є три стандарти, що визначають поняття «документ». У документознавстві традиційним вважається використання визначення поняття «документ» у сфері книговидавництва, що акцентує на єдності матеріального об’єкта з інформацією, закріпленою створеним людиною способом, на відміну від поняття «документ», що функціонує у сфері архівної справи й діловодства, яке наголошує на правильному оформленні документа, його правовому статусі, або у сфері інформації та документації, що ідентично вищезгаданому міжнародному визначенню цього поняття. Трактовка поняття «документ» у документознавстві, що спирається на стандарт у галузі книговидавництва, обумовлена особливостями його еволюціонування, оскільки бельгійський учений Поль Отле, який вважається основоположником документаційної науки, ототожнював поняття «книга» й «документ» у «Трактаті про документацію» (1934).
Отже, згідно з ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення документ – це матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі й просторі.У цьому визначенні підкреслюється двоєдина сутність документа, єдність інформації та матеріального носія.
Цілісне вивчення документа як системи складається у виявленні його елементів, підсистем і зв’язків між ними, тобто у вивченні його структури, що передбачає подальше вивчення ознак, параметрів, функцій та властивостей системи, можливість використання документа в соціальній комунікації.
3.2. Специфіка структури документа
Будь-який документ складається з окремих елементів, що дозволяють його ідентифікувати. У документуванні для позначення таких елементів використовується термін «реквізит» (від лат. "requisitium" — необхідне). Так, при оформленні ділових документів розрізняють постійні та змінні реквізити. Постійні друкуються під час виготовлення бланка; змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. ДСТУ 4163-2003 (від 9 квітня, який чинний з 1 вересня 2003 р.) встановлює максимальний склад реквізитів (32 реквізити) і певний порядок їх розміщення в організаційно-розпорядчих документах. У книгознавстві, бібліотечній, видавничій справах і суміжних з ними галузях для ідентифікації документної інформації (книг, брошур та ін.) використовують термін «вихідні відомості», що є найважливішою складовою іншого поняття — «апарат видання». У наш час поняття «реквізит» застосовують і в цих галузях інформаційно-документаційної діяльності, розглядаючи їх як реквізити-підстави (наклад, дата, номер, ціна та ін.) і реквізити-ознаки (автор, адресат, назва, емблема організації та ін.). Є значна кількість й інших реквізитів, склад і розташування яких залежить від виду документа. Наприклад, елементи вихідних відомостей газети, журналу, книги, управлінського документа істотно відрізняються один від одного.
Сукупність окремих елементів документної інформації (реквізитів) є формуляром документа, який також залежить від виду документа. Отже, реквізити дозволяють ідентифікувати документну інформацію, визначити її соціальний статус, сприяють захисту від фальсифікації, допомагають у пошуку релевантної інформації.
Основними реквізитами документа є адресат, адресант, назва, текст, підпис, печатка. В електронних документах на відміну від друкованих знаковою підсистемою є гіпертекст (HTML – Hypertext Markup Language – текст, що дозволяє миттєво переходити від одного тексту до іншого). У зв’язку з активним використанням комп’ютерних технологій у теорії й практиці роботи з електронними документами й ресурсами здебільшого значення набуває використання термін «метадані». Відповідно до міжнародного стандарту ІSО 15489: 2001 «Інформація й документація. Керування документацією» метадані – це дані, що описують контекст, контент (зміст) і структуру документів, а також керування документацією протягом часу. Метадані – структуровані дані, що створюються автоматично разом з файлами та дозволяють ідентифікувати документовану інформацію (ресурси), здійснювати її обробку, зберігання, пошук. Прикладом метаданих може бути «Дублінське ядро» (м. Дублін, штат Огайо), що містить 15 елементів (заголовок, автор, джерело, мова та ін.). В електронних документах використовується цифровий підпис – спеціальний набір цифрових і буквених символів, більшість із яких основані на методі шифрування.
3.3. Методи й способи документування: основні поняття
Документування посідає важливе місце в документознавстві, оскільки є процесом створення документа з використанням різних методів, способів і засобів фіксування інформації на матеріальному носії. Метод документування визначається як прийом або сукупність прийомів фіксування інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем. Спосіб документування — це дія (або сукупність дій), що застосовується під час запису інформації на матеріальному носії (ручний, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електронний, механічний та ін.).У своючергу, запис інформації розглядається як спосіб фіксування інформації на матеріальному носії. Засіб документування — це предмети або пристрої, за допомогою яких створюють документ. До них відносять засоби складання (ручні, механізовані, автоматизовані пристрої), копіювання й розмноження документів (репрографії та поліграфії).
Складовою процесу документування є кодування інформації – система прийомів (правил) фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є код, мова, знак, за допомогою яких інформація фіксується й передається в просторі й часі. Код, мова й знак дозволяють передавати інформацію в символічному виді, зручному для її кодування й декодування.
Код — це система знаків, упорядкованих відповідно до певних правил тієї або іншої мови, для передачі інформації. Розрізняють такі види кодів: алфавітний — система букв, цифровий — система цифр, алфавітно-цифровий — система алфавітних і цифрових кодів, рельєфно-крапковий — система опуклих крапок (шрифт Брайля), матричний — система поглиблень та ін.
Існує чимало визначень мови. Мова розглядається і як складна система символів, кожний з яких має певне значення, і як мовна система, у якій зі знаків (букв, цифр, умовних позначок) за допомогою граматичних правил будуються осмислені лексичні одиниці й речення. Мови умовно класифікуються на природні й штучні.
Знак — це графічне зображення, яким позначається що-небудь (буква, цифра). Знак разом з його значенням називають символом, а науку, що вивчає знаки, – семіотикою. Існують різні класифікації знаків у семіотиці, документознавстві. За допомогою знаків письма, що фіксують мову, документна інформація передається в часі та просторі. Система письма відрізняється постійним складом знаків, які передають ціле слово, послідовність звуків або окремий звук мови. При цьому слід зважати на те, що сукупність письмових засобів фіксування й передачі інформації, які включають поняття графіки, алфавіту та орфографії якої-небудь мови або групи мов, об’єднаних однією системою письма або одним алфавітом, називають писемністю. Система письма еволюціонувала від рисункового, піктографічного до алфавітного письма. Писемне документування є вищою формою розвитку мови як комунікаційної системи.
3.4. Поняття про класифікацію документів
Існує декілька визначень поняття «класифікація» (лат. classik — розряд, група), суть яких зводиться до поділення об’єктів на певні групи, види, підвиди відповідно до їх ознак. Для розмежування процесу класифікації та його результату вживають відповідно два терміни – «класифікування» та «класифікація».
У документознавстві класифікація документів – це система їхньої супідрядності, що встановлює зв’язки між класами документів і дозволяє орієнтуватися в їхньому різноманітті. В управлінській сфері – це поділ їх на класи за найзагальнішими ознаками схожості та відмінності.
Класифікування документів – це процес упорядкування або розподілу документів по класах з метою відбиття відносин між ними й складання класифікаційної схеми.
Класифікування документів передбачає багатоступінчастий, ієрархічний і дихотомічний розподіл їх на роди, види, підвиди, різновиди. Ієрархія – розташування документів у порядку від вищого до нижчого, наприклад, документ —> видання —> неперіодичне видання —> книга. Дихотомія — послідовний розподіл документів одного класу на два протилежних види, підвиди, різновиди та ін., наприклад, опублікований і неопублікований документ, періодичний і неперіодичний документ та ін.
В основі класифікації документів є різні підстави розподілу, що відповідають певним аспектам аналізу документів, кожний з яких вказує фасет (фр. facette — грань) класифікації, тобто перелік видів документів за необхідною ознакою.
Одним із важливих дискусійних питань теорії документознавства є проблема співвідношення понять «класифікація» й «типологізація» документів, в основі яких є відповідно «вид» і «тип» документа.
Типологізація є угрупованням документів, які узагальнюються в моделі, що об’єднує їх як типи. Типологічними ознаками цієї класифікації є функціонально-цільове призначення, читацька адреса, характер інформації документа, що міститься в ньому (науковий, виробничий, інформаційний та ін.), жанровий критерій, який відображує особливості внутрішньої структури видання, стиль викладу матеріалу.
Типологічна й класифікаційна схеми створюються внаслідок різних логічних процесів, що відрізняються методикою побудови, способами угруповання. В основі класифікації – диференціація ознак, а типологізації — їхня інтеграція.
Найрозробленішою документною класифікацію є класифікація управлінських (ділових) документів.
3.2. Соціальна документно-комунікаційна система:
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 75 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |