Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 7. Організація наукових досліджень

Суб'єкти правовідносин сфері соціального захисту - це ті особи, за якими державою визнана соціально-забезпечувальна пра­воздатність і які законом наділені здатністю самостійно здійсню­вати належні їм права й обов'язки у сфері соціального забезпе­чення. Ними, перш за все, є фізичні особи та державні органи.

Усіх фізичних осіб об'єднує те, що вони підлягають соціаль­ному забезпеченню із спеціальних фондів, у зв'язку з настанням соціального випадку або виконання певних професійних обов'язків. За правовим зв'язком з державою вони поділяються на громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Залежно від видів соціального забезпечення, підстав та принципів надання фізичні особи, зокрема, поділяються на такі категорії:

— ветерани війни, тобто особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни;

— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

— члени сім'ї загиблих учасників війни;

— особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката­строфи;

— громадяни, які постраждали від конкретного стихійного лиха;

— інваліди І, II та ПІ груп від загального захворювання, трудового каліцтва, професійного захворювання, з дитинства;

— ветерани праці - громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають встановлений законом трудовий стаж і вийшли на пенсію;

— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків­щиною;

— особи, які визнаються громадянами похилого віку — чо­ловіки та жінки у віці 60 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишається не більше півтора року;

— ветерани військової служби — громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі і в органах
внутрішніх справ 25 і більше років у календарному або 30 та більше
років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить
вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у
відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу
РСР чи держав СНД, а також інваліди І та II груп, інвалідність яких настала внаслі­док поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'яза­них з виконанням обов'язків військової служби;

— працівники промисловості, транспорту, зв'язку та агро­промислового комплексу, спеціальних економічних зон, науки, освіти, культури, медицини;

— працівники органів державної влади й управління: на­родні депутати, депутати місцевих рад, працівники ЦВК, пра­цівники державної контрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, служби захисту прав споживачів, праців­ники прокуратури, митних органів, міліції, системи ви­конання покарань, пожежної охорони, державної, відомчої та спеціальної служби охорони;

— військовозобов'язані, військовослужбовці, діти військовослужбовців та осіб начальницького і рядо­вого складу внутрішніх справ, діти гірників;

— діти-інваліди та хворі діти;

— жінки, жінки з числа військовозобов'язаних, жінки, які стали вдовами, жінки з числа осіб, які відбувають покарання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі;

— молодь, молоді працівники та спеціалісти, наукові і творчі працівники з числа молоді, спортсмени, учнівська молодь;

— малозабезпечені громадяни;

— біженці і переселенці;

— жертви політичних репресій і Холокосту.

Другим суб'єктом правовідносин у сфері соціального забез­печення є один із державних органів, що зобов'язаний призна­чити і надати конкретний вид соціального забезпечення. Ком­петенція таких органів визначається тією метою і завданнями, заради яких вони створені. До таких: органів, зокрема, належать такі:

1. Органи Пенсійного фонду України здійснюють: 1) призна­чення і виплату пенсій, надбавок, підвищення та доплат відповідно до законів України; 2) призначення і виплату щомісячної компенсації сім'ям у разі втрати годувальника; 3) індексацію грошових доходів 4) підтвердження трудового стажу на підставі показань свідків у разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися.

2. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачують: 1) допомогу у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю до відновлення працездатності або встановлен­ня інвалідності; 2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 3) щоміся­ця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездат­ності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; 4) пенсію у зв'язку з інвалідністю внаслідок не­щасного випадку на виробництві або професійного захворюван­ня; 5) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворюваннями грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 7) допомогу дитині за заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на вироб­ництві або професійного-захворювання жінки під час її вагіт­ності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом.

3. Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття надають такі види грошових допомог: 1) допомогу у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразову виплату її для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомогу в разі часткового без­робіття; 3) матеріальну допомогу в період професійної підго­товки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробіт­ного; 4) матеріальну допомогу у зв'язку з безробіттям, однора­зову матеріальну допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; 5) допомогу на по­ховання в разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Крім того, вони здійснюють: 1) професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтацію; 2) пошук підходящої роботи і сприяння у пра­цевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаш­тування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; 3) інформаційні та консуль­таційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

4. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надають: 1) допомогу у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю, включно з доглядом за хворою дитиною; 2) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 3) допомогу при народженні дитини; 4) допомогу на догляд за дитиною до до­сягнення нею трирічного віку; 5) допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку); 6) забезпечення оздоровчих заходів (опла­та путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей до дитячих оздоровчих закладів, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

5. Комісія з встановлений пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, а також аналогічні комісії при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях. Їхнім основним завданням є призначення пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей.

6. Органи Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни здійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомо­ги, встановленої законодавством;

2) надання субсидій та відшко­дування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, при­дбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутово­го палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на бензин, тех­нічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне об­слуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортно­го лікування; 4) матеріально-побутове обслуговування інва­лідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікуван­ня, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними засобами у встановленому порядку; 5) влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6) соціальне обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів у соціальних уста­новах системи тощо.

7. Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1)забезпечує працевлаштування безробітних, у тому числі, за бажанням, направляє їх на сезонні та оплачувані громадські роботи; 2) виплачує допомогу у зв'язку з безробіттям, матеріальну допомогу, в разі безробіття; 3) надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їхньому утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення ква­ліфікації за направленням державної служби зайнятості; 4) надає безпроцентні позики безробітним для організації підприємницькою діяльністю.

8. Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчання і виховання дітей з особливими потребами в спеціаль­них загальноосвітніх школах-інтернатах, загальноосвітніх са­наторних школах-інтернатах, навчально-реабілітаційних цен­трах та інших закладах.

У правовій літературі розмежовуються два терміни: "об'єкти права соціального забезпечення" і "об'єкти соціально-забезпе­чувальних правовідносин". До перших належать суспільні відносини матеріального і процедурного характеру, що вини­кають у зв'язку з розподілом частини валового внутрішнього продукту через систему соціального забезпечення. До других — матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального забез­печення, з приводу яких фізичні особи ініціюють соціально-забезпечувальні правовідносини з метою реалізації належних їм суб'єктивних прав. Об'єкти виступають візуальним класифікатором правовідносин у сфері соціального забезпечення за­лежно від його виду.

Тема 5. БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ В УКРАЇНІ

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

- визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

- обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

- збалансування бюджету.

Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом. Бюджетний регламент – документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Однією з основних стадій бюджетного процесу є стадія виконання Державного бюджету України.

Виконання Державного бюджету України здійснюється за розписом.

За зверненням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають інформацію про державний бюджет та місцеві бюджети, необхідну йому для підготовки та попереднього розгляду бюджетних питань.

Комітети Верховної Ради України беруть участь у попередньому розгляді питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та проекту закону про Державний бюджет України, а також попередньо розглядають питання про виконання Державного бюджету України.

Державна казначейська служба України в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності.

Тема 7. Організація наукових досліджень

Фундаментальне дослідження - процес, спрямований на відкриття нового, невідомого раніше явища або на дослідження властивостей природних об'єктів.

Фундаментальні дослідження мають такі особливості:

· неможливість наперед визначити кінцевий результат;

· невідомими є витрати часу і засобів на досягнення результату;

· безперервний пошук оптимальних способів здійснення операцій у дослідженні;

· тут створюється принципово нова інформація, що істотно змінює існуючу систему знань.

· основна частина досліджень закінчується негативним результатом, проте витрати праці на їх проведення необхідні і виправдані.

Фундаментальне дослідження включає в загальному вигляді п'ять основних етапів.

Перший з них - висунення попередньої гіпотези, постановка завдання на основі вивчення наявної інформації. До цього етапу відноситься визначення кінцевої мети дослідження, підбір можливих способів її досягнення і їх порівняльна оцінка, встановлення вимог та обмежень, що пред'являються до перевірки гіпотези.

Друга стадія - формування методики встановлення істинності гіпотези.

До цього етапу відносять:

· аналіз завдання:

· визначення ідеального кінцевого результату;

· виявлення науково-технічних суперечностей - чинників, що заважають отриманню ідеального результату і причин, що породжують їх;

· встановлення умов, при яких ідеальний результат може бути одержаний;

· розробка програми експерименту, яка покликана визначити спосіб усунення суперечностей шляхом змін в об'єкті дослідження, в навколишньому середовищі, використанні нових методів дослідження. За результатами проведення другої стадії створюється математична модель явища, що вивчається.

Організація експерименту, що дозволяє встановити відповідність первинної гіпотези об'єктивному ходу процесу.

Основний етап - власне теоретичне дослідження, уточнення попередніх гіпотез з урахуванням результатів експерименту або аналізу створеної інформаційної моделі.

Завершальна фаза - відбір інформації для аналізу можливості її використання у практичній діяльності. Цей етап є проміжною ланкою між фундаментальними і прикладними дослідженнями.

Організація академічної науки - це загальні принципи організації системи функціонування науки.

Особливості організації академічної науки:

· в період формування наукових досліджень, коли створюються основи нової теорії, головним є скорочення термінів отримання принципово нових результатів досліджень. Для цього під проблему створюються нові групи дослідників, об'єднані спільністю концепції і наукових інтересів, інтенсивними професіональними зв'язками. Жорстка лімітація ресурсів на цьому етапі нераціональна, бо втрата темпу знецінює результат, - наступна розробка морально застарілих ідей ніколи не окупить себе.

· на другому етапі, коли йдеться про уточнення і вживання нової теорії найважливіше - диверсифікація ресурсів та інформації.

· критерієм оцінки фундаментального дослідження на першому етапі є наукова значущість інформації, яка визначається компетентними експертами, науковою громадськістю.

· на другому етапі проведення фундаментальних досліджень слід враховувати також економічний потенціал і масштаби використання результатів дослідження.

· на третьому етапі здійснюють інформаційне моделювання найрізноманітніших процесів, явищ, технічних систем за допомогою комп'ютерів.

Він включає:

· по-перше, створення математичної моделі, що всесторонньо описує об'єкт;

· по-друге, розробку обчислювального алгоритму для вивчення її поведінки;

· по-третє, створення програм з використанням проблемно-орієнтованих пакетів;

· по-четверте, проведення обчислень та аналіз їх результатів у співставленні з теоретичними прогнозами і даними експериментів.

Характер результатів фундаментальних НДР залежить від того, на якій стадії вони знаходяться. Спочатку вони виражаються перш за все в публікаціях і звітах; потім - у вигляді моделей, макетів, винаходів і т.д.

Основні напрямки планування фундаментальних досліджень:

· своєчасне і систематичне оновленні тематики НДР;

· вивільнення ресурсів з напрямів, де вже досягнуті основні наукові результати, передачі їх для подальшої розробки в дочірні організації і перемиканні ресурсів на нову перспективну тематику.

Організація прикладних досліджень включає чотири основні етапи:

· перший з них - розробка і затвердження технічного завдання (ТЗ). При цьому проводиться інформаційна підготовка (збір і вивчення літератури, вітчизняного і зарубіжного досвіду. Цей етап включає розробку програми, способів і методів дослідження, визначення послідовності його етапів, оцінку надійності пропонованої методики. Після цього складаються кошторисна калькуляція.

· другий етап - теоретичне дослідження - висунення і обґрунтування гіпотез, класифікація фактів і явищ, аналіз їх взаємозв'язку, складання принципових схем і варіантів рішень, математичних і матеріальних моделей.

· Третій експериментальний етап включає виготовлення і випробування сформованих моделей.

· На останньому етапі проводиться узагальнення і оцінка результатів.

У науці використовують більш як 100 симплексних, дуплексних і ще складніших методів аналізу.

Всі вони засновані на:

· екстраполяції - перенесення в майбутнє тенденцій, що мали місце в минулому і теперішньому часі;

· експертизі - оцінці імовірності подій;

· моделюванні (формалізації виявлених залежностей за допомогою математичних символів).

Методи екстраполяції можна використовувати лише при умові, якщо немає підстав припускати зміну тенденцій розвитку в наступному періоді, тобто на порівняно нетривалий термін. Тому екстраполяція використовується головним чином для короткотермінових і середньо термінових прогнозів.

При цьому:

· використовується апарат апроксимації функцій. Проте при цьому належить підібрати тип функції, що найточніше виражає тенденції процесу (лінійна, квадратична, статична, показова).

· використовуються складні графоаналітичні методи екстраполяції, при яких тенденції розвитку представляються у вигляді кривих і складних графів.

Методи експертних оцінок засновані на статистичній обробці прогнозних оцінок, одержаних шляхом опитування висококваліфікованих фахівців у відповідних галузях.

Розрізняється декілька методів експертних оцінок.

Індивідуальне анкетне опитування дозволяє з'ясувати незалежну думку експертів.

Метод " Дельфі " припускає ізоляцію експертів від критики колег і осіб, зацікавлених в підсумках експертизи. В той же час допускається проведення вторинного опиту, після того, як експерти ознайомляться з первинними оцінками своїх колег.

Груповий метод прогнозування заснований на попередньому обговоренні "дерева цілей" і виробленні колективних оцінок відповідними комісіями.

У цілому експертиза включає п'ять етапів:

1) розробка процедури експертизи (вибір шкали оцінок, методу висловлювання думок, отримання колективної оцінки і т.д.);

2) розробка процедури відбору експертів (чисельність групи, вимоги до кваліфікації, порядок її оцінки);

3) формування груп експертів з осіб, що володіють необхідним досвідом і незалежним, нестандартним мисленням;

4) проведення опитування і оцінка його якості;

5) обробка думок експертів.

У науці використовують різноманітні і методи прогнозування на основі моделювання.

Розрізняють логічні, інформаційні математико-статистичні моделі.

Для прогнозування використовуються методи:

· математичного програмування;

· теорії ігор;

· регресивний і кореляційний аналіз і т.д.