Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Види і форми міжнародної відповідальності держав

Читайте также:
  1. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  2. I. Предпосылки формирования философии НВ.
  3. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  4. II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
  5. II. Механизм формирования общественного мнения.
  6. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов
  7. II. Формирование групп и социальная динамика
  8. III. Организация информирования поступающих
  9. III. Психологическое сопровождение учебно-воспитательного процесса (участие в формировании «умения учиться») Определение мотивации учебной деятельности
  10. III. Формирование новых понятий.

У доктрині міжнародного права загальноприйнято роз­різняти два види відповідальності - матеріальну і нематеріальну.

У свою чергу кожен з видів відповідальності співвідно­ситься з найбільш типовими його формами як структурними елементами обсягу відповідальності.

Вид відповідальності держави являє собою відображення наслідків міжнародного правопорушення, що визначається особливими у характері заподіяного збитку.

Нематеріальну відповідальність часто поділяють на полі­тичну і моральну, іноді її називають морально-політичною.

Слід враховувати, що в реальних міжнародних відноси­нах види відповідальності держав взаємозалежні настільки, що їх складно розрізнити. Не завжди існує прямий збіг: за шкоду матеріальну - матеріальна відповідальність, за шкоду нематері­альну - політична відповідальність.

Форма відповідальності - це структурний елемент обся­гу відповідальності у межах того чи іншого її виду та водночас спосіб, з допомогою якого держава-правопорушник повинна за­довольнити вимоги і/або відшкодувати або вжити заходів, що виходять за її межі, коли йдеться про відповідальність за міжна­родні злочини.

У межах політичної (морально-політичної) відповідаль­ності формами відповідальності є ресторація, сатисфакція (ор­динарна або надзвичайна), обмеження міжнародно-правової суб'єктності, післявоєнна окупація, демілітаризація, міжнарод­ний трибунал.

У межах матеріальної відповідальності - це реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна).

Ресторація - це відновлення державою-правопоруш-ницею колишнього стану та ліквідація нею усіх пов'язаних із цим будь-яких несприятливих наслідків. Прикладом ресторації може бути звільнення державою-правопорушницею незаконно

зайнятої території та відшкодування пов'язаних із цим мате­ріальних витрат.

Сатисфакція - це задоволення державою-правопоруш-ницею явно виражених або таких, що припускаються, нематері­альних вимог, висунутих потерпілою державою, які виходять за межі простого відновлення (ресторації).

Мета сатисфакції полягає у згладжуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі та гід­ності потерпілої держави.

Реституція (під час збройних конфліктів) - це відшкоду­вання державою-правопорушницею заподіяної матеріальної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати повернен­ня майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів та ін.

Субституція - заміна неправомірно знищеного або пош­кодженого майна, будинків, творів мистецтва тощо подібними та рівноцінними предметами.

Репарація ординарна - це відшкодування державою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, потерпшим суб'єктам.

Репарація надзвичайна - особливі обтяження, що поля­гають у тимчасовому обмеженні правочинності держави, що вчи­нила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. У чому полягає мета міжнародно-правової відповідаль­ності?

2. Назвіть основні види міжнародних правопорушень.

3. Чим між собою розрізняються матеріальні та нематері­альні види міжнародно-правової відповідальності?


Тема 1.6. Мирні засоби розв'язання міжнародних

спорів

Питання для самостійного вивчення

1. Міжнародна судова процедура.

2. Міжнародний суд ООН.

3. Суд європейських співтовариств.

4. Європейський суд з прав людини.

5. Застосування арбітражу в розв'язанні міжнародних спорів.

Питання 1. Міжнародна судова процедура

Розрізняють два основних способи вирішення міжнарод­них спорів:

1) дипломатичний;

2) судовий.

Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефек­тивного й остаточного вирішення спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, лишають за собою право прийняття оста­точного рішення.

При застосуванні судових процедур держави погоджу­ються на підкорення рішенню, зміст якого їм на початку проце­дури не відомий.

Міжнародні процедури - це процедури Міжнародного суду, різні третейські суди і арбітраж.

Нині міжнародне правосуддя здійснюється через такі су­дові установи:

• Міжнародний суд ООН;

• Міжнародний третейський суд (формується за конкрет­ними справами й виконує судові функції у зв'язку зі специфікою ситуації та характером справи);

• Міжнародний трибунал з морського права (обирається у складі 21 судді зі списку, який подають країни - по дві канди­датури кожна; сторонами у спорі можуть виступати держави, міжнародні організації, фізичні та юридичні особи);

• Суд Європейського Союзу (заснований на основі дого­ворів про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі 18.04.51; Європейського економічного товариства і Європейсь­кого товариства з атомної енергії від 25.03.57;

• Європейський суд з прав людини (діє в рамках Ради Європи на основі Європейської конвенції про захист прав люди­ни та основних свобод від 04.11.50, створений 1959 р., з 01.11.98 діє на постійній основі);

• Міжнародний суд з прав людини (створений на основі Американської конвенції прав людини 1969 р.);

• Економічний суд СНД;

• численні судові інституції арбітражного, третейського характеру.

Питання 2. Міжнародний суд ООН

Міжнародний суд ООН є одним із головних органів ООН (п. 1 ст. 7 Статуту ООН). Стаття 92 Статуту визначає його і як голо­вний судовий орган ООН. Міжнародний суд утворюється і діє на основі Статуту, котрий є невід'ємною частиною Статуту ООН.

До відання Суду належать всі справи, що йому переда­дуть сторони, і всі питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними міжнародними договорами.

Сторонами у справах, котрі розглядаються Міжнародним судом, можуть бути тільки держави.

Рішення Суду ґрунтуються на міжнародному праві, яке Статут Міжнародного суду визначає як складене з міжнародних конвенцій, міжнародних звичаїв як доказ загальної практики, визнаної за правову норму, загальних принципів права, судових

рішень і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів (ст. 38). На відміну від арбітражного суду, Міжнародний суд діє на по­стійній основі.

Міжнародний суд складається з 15 членів. Вони обира­ються строком на 9 років Генеральною Асамблеєю і Ради Безпе­ки одночасно, причому при обранні суддів у Раді Безпеки прин­цип одностайності не діє. Для кандидатів у судді використову­ються ті самі критерії, що і для арбітрів.

Судді не представляють свою державу, а діють в "особи­стій якості".

Тому якщо розглядається спір між державами, громадя­нами яких є призначені судді, це не дає підстав, щоб вони по­ступилися місцем іншим суддям.

Якщо суддя перестає задовольняти поставлені вимоги, то за одностайною думкою всіх суддів він може бути звільнений з посади. Судді користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.

Місцезнаходженням Суду є Гаага (Нідерланди). Суд роз­глядає справи у повному складі, але кворум у 9 суддів вважаєть­ся достатнім для створення судової присутності. В окремих ви­падках Суд має право утворювати камери, де кількість суддів може бути менша ніж дев'ять, - три або більше.

До Суду можуть звертатися не тільки держави - члени ООН, але, як зазначено у ст. 35 Статуту, п. 1 ст. 93 Статуту ООН, й не члени цієї організації. Для забезпечення доступу до Суду держав-неучасниць Статуту Суду Рада Безпеки резолюці­єю від 15.05.46 встановила спеціальну процедуру.

До відання Суду належать всі справи, котрі йому переда­дуть сторони, у т.ч. тлумачення міжнародних договорів будь-якого питання міжнародного права, наявності факту, встанов­лення якого буде свідчити про порушення міжнародного зо­бов'язання, характеру і розміру відшкодування, що належить за порушення міжнародного зобов'язання. Крім того, на основі п. 1 ст. 96 Статуту ООН за запитанням Генеральної Асамблеї або Ради Безпеки Суд може дати консультативний висновок з будь-якого юридичного питання. Такий самий висновок Суд може дати за запитанням інших органів ООН, яким Генеральна Асамблея дала дозвіл.

Суд не має обов'язкової юрисдикції, тобто справи не мо­жуть розглядатися без спеціального звернення заінтересованих держав. Лише за наявності звернення, причому звернення всіх сто­рін, що беруть участь у спорі, Суд має право порушити справу.

Погодження на юрисдикцію Суду може бути разовим, тобто для даної справи, або для всіх правових питань, або з всіх питань, що виникають у рамках даного союзу чи організації.

Рішення Суду остаточні й оскарженню на підлягають.

Якщо сторона ухиляється від виконання судового рішен­ня, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка має пра­во зробити відповідну рекомендацію або вжити заходів для за­безпечення виконання рішення Суду.

Рішення і консультативний висновок Міжнародного суду мають вищий юридичний авторитет. Вони цитуються в літера­турі з міжнародного права, на них ґрунтується багато судових рішень.

Судочинство є письмове і усне. Слухання є публічним, якщо сторони не попросили і Суд не прийняв рішення про за­крите слухання.

Офіційні мови - англійська і французька, ними готуються матеріали, ведеться судочинство, приймаються рішення. На прохання сторони їй дозволяється користуватися неофіційною мовою.

Питання 3. Суд європейських співтовариств

Серед даних судів найважливіше значення має Суд Євро­пейського Союзу. Він діє на основі Статуту Суду, договорів про створення Союзу (Паризький договір про ЄОВС, римські дого­вори про ЄЕС та Євроатом), Маастрихтського договору 1992 р. (про Європейський Союз), Правил Регламенту.

До складу суду входять судді і генеральні адвокати (при­значаються за згодою держав-членів на шість років). Справи розглядаються в повному складі або в одній із камер; судочин­ство письмове та усне (слухання справи).

Зберігається таємниця виступів судців та голосування. Рішення обов'язкове, остаточне й не оскаржується.

Право на звернення до суду мають: держави-члени, орга­ни Європейського Союзу (ЄС), фізичні та юридичні особи, наці­ональні судові установи з проханням тлумачення права ЄС.

Суд вирішує спори по суті, контролює діяльність держав і органів ЄС у межах своїх повноважень, забезпечує виконання права ЄС, його тлумачення, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, приймає рішення про відміну органами ЄС прийнятих ними актів, які порушують право ЄС. До держави, що допустила таке порушення, суд може застосувати санкцію.

Суд формулює основні принципи побудови права ЄС, якщо вони не відображені в установчих актах.

Серед таких принципів Суд визначив:

1) право ЄС є субординаційним і розвивається, як прави­ло, завдяки зусиллям органів ЄС;

2) право ЄС має пряму дію на території держав-членів і вищу юридичну силу стосовно національно-правових актів;

3) норми права ЄС є складовими національних правопо-рядків держав-членів, з них випливають права та обов'язки не тільки для держави, а й для фізичних та юридичних осіб;

4) держави не можуть посилатися на національне законо­давство як на причину недотримання норм права ЄС;

5) у разі виявлення невідповідності національно-право­вого акта нормам права ЄС національні судді повинні проголо­шувати такі акти недійсними тощо.

Питання 4. Європейський суд з прав людини

Європейський суд з прав людини діє на основі Європей­ської конвенції про захист прав людини та основних свобод, розробленого та доопрацьованого для себе Регламенту і преце­дентів, прийнятих у попередні роки.

За період існування (виключаючи роботу старого Суду до 01.11.98) розглянув понад 1,5 тис. справ.

Складається з кількості суддів по одному від держави, які обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з трьох

-

представників, запропонованих державою. Можливо, колись бу­де два і більше суддів з одним громадянством від однієї країни.

Суд розглядає справи Великою палатою (17 суддів), Ма­лою палатою (7 суддів) та Комітетом суддів (3 судді). Значна робота щодо розгляду справ ведеться в чотирьох секціях суду.

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, що стосу­ються тлумачення та застосування Конвенції, і передається йому Договірною Стороною або на підставі заяви будь-якої особи, неурядової організації чи групи осіб, які вважають себе потерпі­лими від порушення їхніх прав однією з Договірних Сторін.

Суд надає Консультативні висновки з правових питань на запит Кабінету Міністрів Ради Європи. Передбачена можливість дружнього врегулювання справи, коли Суд на основі конфіден­ційності надає свої послуги сторонам. Судді при здійсненні сво­їх обов'язків користуються дипломатичними привілеями та іму­нітетом.

Згідно з Регламентом Суд має чотири секції, які створю­ються на три роки з урахуванням географії, різних правових систем, міри завантаження справами.

Офіційні мови Суду - англійська та французька. Сторони можуть при слуханні справи користуватися неофіційною мовою.

Питання 5. Застосування арбітражу в розв'язанні міжнародних спорів

Міжнародний арбітражний (третейський) суд створюєть­ся за взаємною згодою держав з призначених чи обраних ними осіб - членів Постійної палати третейського суду. Нормативною основою діяльності міжнародного арбітражу є Конвенція про мирне врегулювання міжнародних зіткнень від 05 (18) жовтня 1907 р. (розділ IV).

Угоди про застосування арбітражної процедури можуть укладатися у зв'язку з конкретним спором. Такі угоди ще нази­вають третейським записом, компромісом або спеціальною уго­дою.

У них мають бути вирішені такі питання: суть спору, умови, порядок і термін призначення арбітрів, їхні повноважен-

ня. У таких угодах мають бути визначені повноваження арбітрів, порядок прийняття рішень, правові основи прийняття рішень, мова роботи арбітражного суду, місце його засідання тощо.

Держави можуть укласти угоди про передачу арбітраж­ним судам спорів, які виникнуть у майбутньому. У такому разі всі питання діяльності арбітражного суду мають бути вирішені в цій генеральній угоді.

Незалежно від виду арбітражної угоди вони, як правило, виходять із таких засад:

1) арбітражний суд є виключно мирним засобом урегу­лювання міжнародного спору. Він добровільний і цілковито за­лежить від учасників спору;

2) вибір (обрання) арбітрів - справа заінтересованих дер­жав;

3) кількість членів арбітражного суду має бути непарною. Кожна зі сторін призначає (обирає) рівну кількість арбітрів. По­тім обирається суперарбітр з представників країн, які не є учас­никами спору і громадянина якої не обрано вже до арбітражного

суду.

Арбітражне судочинство ведеться, як правило, в письмо­вій та усній формах. Рішення приймаються більшістю голосів. Члени арбітражного суду не можуть утримуватися при голосу­ванні.

Рішення є остаточним і обов'язковим для сторін спору.

За останніми залишається право звернутися до арбітраж­ного суду з проханням переглянути справу.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Через які судові установи нині здійснюється міжнарод­не правосуддя?

2. Який склад Міжнародного суду та як він формується?

3. Як працює Суд Європейського Союзу?

4. Як працює Європейський суд з прав людини?





    Види міжнародної* відповідальності держав   Додаток 1
  Види міжнародної відповідальності держав  
         
Нематеріальна відповідальність ь Матеріальна відповідальність
    р ^    
    ^    
     
Моральна Морально-політична Політична  
         
  " \          
Ресторація Сатисфакція: орди­нарна, надзвичайна   Реституція Субституція   Репарація: ординарна, надзвичайна
                     
                   
               
Форми міжнародної відповідальності держав
                               



 




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав