Читайте также:
|
The subject of the work is the history of porcelain and pottery production in Ukraine at the end of XVІІІ – the beginning of ХХ centuries. The analysis of production formation background and the short preview of porcelain and faience factories activity were made. It was also traced the range of products produced, the kind of customer it was meant for. The review of art and style peculiarities of the factories was made.
Keywords: porcelain, pottery, range, classicism, Empire style, printing press.
На початку 90-х років ХХ століття наша держава, отримавши незалежність, перейшла до капіталістичного способу управління економікою. Багато підприємств України не змогли пристосуватися до ринкових відносин, збанкрутували або змінили профіль діяльності. Це стосується й такої галузі виробництва як порцеляно-фаянсова. Сучасні підприємства цієї галузі не можуть конкурувати за якістю та зовнішнім виглядом виробів з продукцією іноземних експортерів.
У цьому контексті виникає необхідність фундаментального вивчення досвіду роботи підприємств порцеляново-фаянсової галузі у часи, коли існування капіталістичних відносин сприяло досягненню високої якості українського фарфору, яким захоплювались європейські спеціалісти.
Виробництво фарфору на Україні вперше було організовано наприкінці XVIII ст. на фарфоро-фаянсовому заводі в містечку Корці на Волині в 1784 р. Фабрикою керували досвідчені брати Франциск та Михайло Мезери. Спочатку підприємство випускало фаянс, а з 1790 р. і фарфор [4, с. 5].
Основним видом продукції фабрики був побутовий і декоративний посуд. Зважаючи на різну купівельну спроможність населення, завод значно урізноманітнював асортимент виробів. Для заможних покупців випускалися великі столові сервізи на 40 осіб або дещо менші — на 24 особи, а також чайні та кофейні сервізи, сервізи та окремі предмети, виготовлені на замовлення, із вензелями, гербами, пам’ятними або вітальними написами тощо. На менш заможного споживача були розраховані поштучні тарілки, чашки з блюдцями, чайники, кофейники, сахарниці, ажурні кошики, вази для квітів тощо.
В оздобленні виробів фарфорового заводу (1790—1815 рр.) досить виразно виступають риси панівного на той час стилю — класицизму. Для розпису характерно суцільне покриття золотом, синьою фарбою (кобальтом), коричневою, блідо-зеленою, ясно-жовтою, ясно-бузковою. Найбільш поширеною прикрасою була вузька декоративна смужка по горішньому краю посуду — у вигляді фестонів, що ритмічними луками підвішені під своєрідними арками у вигляді віночка з лаврових листків або композиції з елементів геометричного орнаменту. На виробах 1811—1815 рр. бачимо фестони і квіти, виконані в яскравих природних кольорах та перехоплені блакитними і рожевими бантами. Оздоблення корецького фарфору періоду 1815—1831 рр. має відмінний характер. Застосовується поліхромний квітковий розпис. Як правило, для нього використовуються квіти місцевої флори, зокрема блакитні волошки [7, с. 88].
Коли Корецький фарфоровий завод припинив свою виробничу діяльність, попит на фарфоровий посуд почали задовольняти нові підприємства, зосереджені переважно на Волині та Харківщині. В 1865 р. стала до ладу фарфорова фабрика в Довбиші. В перші роки діяльності Довбиської фабрики на ній виробляли гранчасті, розлогі вгорі, чайні чашки і блюдця до них та фірмовий посуд для вина розливних льохів Бердичева, Дубна, Житомира.
З 70-х років на Довбиську фабрику запросили двох французьких майстрів, а до них прикріпили вчитися кількох місцевих молодих робітників. Видатним майстром-модельєром фабрики був Микола Ястржемський (помер 1905 року) [6, с. 350]. Йому належать форми чайних і столових сервізів. Для його чашок і тарілок характерна простота і строгість форм. Пояснюється це бажанням майстра подати речі масові, для народного побуту. Видатними місцевими майстрами-живописцями стали Василь Романовський та Шмуль Мучник. Вони є авторами малюнків: «старого шлейфа» та «нового шлейфа», де в центрі композиції — яскравий кольоровий бант, схожий за формою на метелика, навколо якого пером і пензлем вправно намальовані фарбами та золотом дрібні квіти й трави.
У 1799 р. був заснований Городницький фарфоровий завод на Житомирщині. Відомо, що в першій половині XIX ст., він випускав здебільшого столовий посуд, оздоблений квітковим розписом, який створювали досвідчені майстри.
Багато пам’яток фарфорової продукції збереглося з виробів Волокитинського заводу, відомого під назвою «Завод Міклашевського» — за прізвищем власника. Підприємство було засноване у 1839 р. в с. Волокитиному Чернігівської губернії (зараз Сумської області) і проіснувало трохи більше 20 років [7, с. 90].
Асортимент фарфору Волокитинського заводу набагато ширший, ніж інших українських підприємств. Він випускав скульптуру, а також предмети оздоблення інтер’єра (розкішні фарфорові люстри й рами для картин), архітектурні деталі (декоративні наріжники), облицювальні фарфорові плитки для камінів і цілі іконостаси.
Більшість посуду Волокитинського фарфорового заводу, виготовленого з розрахунку на заможного покупця, характерна невмілим наслідуванням поширеного ще в середині XVIII ст. стилю рококо. Це так зване «повторне рококо» XIX ст. відзначалося складними формами, орнаментом у вигляді різнорідних завитків, перевантаженням елементами оздоблення, в першу чергу важкими композиціями з рельєфних квітів, китиць, фруктів, птахів тощо. Як правило, все це доповнювалося багатим золоченням.
Посуд, призначений для продажу широким колам населення, був хоча і скромно, проте зі смаком оздоблений. Характерною рисою його є більша простота форм та стриманість у декоруванні. Чашки прикрашені розписом у вигляді невеличких букетів квітів або тільки кольоровими обідками у сполученні з вузенькою смужкою стилізованого рослинного орнаменту. Невеличкі дзбаночки оздоблювалися здебільшого розкиданими квітами або двома-трьома букетами.
Унікальним твором заводу був широко відомий свого часу іконостас, виготовлений з фарфору для Волокитинської церкви. Він складався з чотирьох монументальних колон, що підтримували верхній карниз. Угору по стержнях колон вилася профільована спіраль, в яку впліталася виноградна гілка. Великі ікони першого ярусу були оправлені у фарфорові рами, а шість ікон на царських вратах — намальовані на фарфорових плакетках. Фарфоровими ажурними вставками були заповнені також прорізи другого ярусу.
Особлива роль у розвитку фаянсової промисловості належить Києво-Межигірській фабриці, заснованій 5 липня 1789 р. на території колишнього Межигірського монастиря [3, арк. 11].
Асортимент виробів фабрики був дуже великий: столові тарілки, десертні тарілки, напівтарілки, вази круглі з підставками, вази овальні з підставками, чаші овальні без підставок, круглі соусники, овальні соусники, різноманітні чаші без підставок, круглі блюда, овальні блюда, корзини, салатники, маслянки, чайники, кофейники, чашки чайні, цукорниці, горчичниці, перечниці, овочниці, чорнильниці з прибором, підсвічники, сухарниці, молочники, підставки до умивальників, солонки круглі та овальні, бутилочниці, вазони для квітів, кухлі, чашки для полоскання, кастрюлі, попільнички, підставки під ножі й виделки, декоративні вази на високих підставках з рясними ліпними прикрасами [1, арк. 3-5 ]. Окрім посуду і ваз на Києво-Межигірському заводі випускалися садові ослінчики у формі діжечок, рамки для портретів і дзеркал, кашпо, ікони, великодні яйця, лампади, свічники, аптекарський посуд. У декорі виробів відтворювалися рельєфні прикраси і форми керамічних виробів західноєвропейських майстрів. Фабрика випускала як фаянсові, так і мармурові вироби. Фаянсові вироби покривались високоякісною глазур’ю. Склад глазурі: сурік, глейт (глет), шмельт, бура, солі [2, арк. 2 ].
Вищим досягненням межигірського заводу були друкарські малюнки, виконані з великою майстерністю, кращі з яких відтворюють пейзажі Києва, Петербурга та їх околиць. Застосовуючи цю техніку завод випустив у широкий продаж високоякісні вироби за порівняно недорогою ціною. Виготовляли також посуд, прикрашений монохромними друкарськими малюнками з доданням золота.
Друкування малюнків зі всіх російських фарфорових і фаянсових заводів вперше стали використовувати саме тут. Друкування вживалося замість малювання і живопису, воно полегшувало роботу майстрів, бо різні малюнки і ландшафти, вигравійован одного разу на мідь, успішно друкувалися на фаянсовому посуді. Таким чином можна було економити на оплаті художникам, уніфікувати вироби. З іншого боку, фаянс встрачав свою винятковість. З часом на заводі починають надавати перевагу копіям з європейських гравюр. Директор заводу Бородін у своєму листі у 1823 р. писав «...з людей, здатних відпрацювати речі чисто й зі смаком тут тільки один гравер, а інші суть селяни, у них пензель погано ходить у руках. Друкарські ж вироби обов’язково вийдуть хороші» [5, с. 3]. Виняток становили лампадки та великодні яйця, які, з дозволу начальства, на свій смак і розсуд розписували майстри-початківці.
Вже у перші десятиріччя було виконано багато сервізів на замовлення представників російської знаті: великого князя Миколи Павловича, графа Платова, генерала Аракчєєва та інших. У 1813 р. виготовлено посуд для імператора.
З 1817 р. на фабриці працював гравер Д.І. Степанов, що закінчив Академію мистецтв у Петербурзі: на ряді виробів є його підпис. Зустрічаються також підписи «Галактіонов» та «І. Іванов».
Друкарськими малюнками прикрашають як окремі предмети, що йшли у продаж, так і замовлені сервізи; місцевий гравер І.С. Семенов у 1821-1826 рр. виконав серію пейзажних гравюр, і вони були тричі повторені різними заводами на сервізах: у 1825 р. Імператорським фарфоровим заводом, у 1827 р.– Юсупівським заводом у селі Архангельському.
Окрім архітектурних та пейзажних видів вироби межигірського заводу часто прикрашалися малюнками на теми байок І.А. Крилова, гербами та емблемами, сценами з античної історії і життя. Зустрічається також посуд, в якому лише обрамлення прикрашене рослинним друкарським орнаментом, іноді підфарбованим від руки.
З кольорових мас на Києво-Межигірському заводі у перші десятиріччя його діяльності були відомі червона, чорна і «мармурова». З них робилися декоративні вази, столовий і чайний посуд теракотового кольору, декорований по борту виноградною лозою у техніці чорного підглазурового друку з ручною обробкою.
Пануючий у Росії першої третини XIX ст. стиль ампір знайшов своє віддзеркалення і у фаянсі Києво-Межигірського заводу – в цей час ряд виробів формою і декором наслідують античним пам’яткам. У цей час на заводі широко практикується випуск кольорових виробів (із кольорових мас або білих з кольоровою глазур’ю), зокрема – великих декоративних ваз, рясно оздоблених рельєфним декором, а також складних скульптурних груп, як, наприклад, «Грифон і ріг достатку» [5, с.5].
Великим успіхом користувалися так звані «гіпюрові сервізи», за англійськими зразками. Форми таких сервізів витримані у стилі ампір, а декор, що є, по суті, головним художнім акцентом, вкриває поверхню виробу суцільним візерунком дрібних рельєфних квітів і листя, і стирає строгість класицистичних форм. У придворних колах користувалися успіхом хлібниці й тарілки з крупним рельєфним листям винограду, вкриті зеленою поливою.
З 1830-х рр. датування виробів Києво-Межигірської фабрики полегшується, оскільки з того часу окрім марки заводу «Київ» на виробах відтискається і дата. В 1840-х рр. на заводі освоєні нові кольорові маси і полива. Межигірські вироби цього часу відрізняються великою різноманітністю кольорів: блакитний, зелений, темно- і світло-коричневий, оранжево-охристий, жовтий.
У розписах з’являються українські та російські пейзажі, а також народні типажі. На середнього покупця розраховані тарілки з дрібним друкарським орнаментом у вигляді завитків і янголят у картушах, а також тарілки з геометричним орнаментом блакитного кольору і дрібним квітковим візерунком, що покриває весь виріб. Краї тарілок часто зроблені хвилястими.
Окрему частину асортименту становили речі культового призначення: ікони, великодні яйця, лампади, свічники, панікадила, хрести тощо. Ця лінія не була пріоритетною, про неї залишилося мало згадок.
Писанки з фаянсової маси збереглись у досить значній кількості (близько 60 непошкоджених екземплярів) тільки в колекції Державного музею українського народного та декоративного мистецтва в Києві (далі ДМУНДМ). Порівняно з «натуральними писанками», вони дуже стримані за кольором, з нетиповими орнаментальними мотивами і сюжетними зображеннями. Декорування фаянсових писанок не відповідало місцевим традиціям писанкового розпису. Декоративний ефект фаянсових мініатюр обумовлений специфікою матеріалу — тонкого фаянсу, особливостями керамічних фарб, поливи.
Визначальна риса значної групи фабричних писанок — декорування сюжетними мотивами християнської тематики: «Розп’яття», «Воскресіння», «Всевидяче Око», «Хрест страстей Господніх» тощо. Ці сюжетні композиції відрізняються витонченістю виконання. Їх виконували в техніці «друку», інколи з наступним доопрацюванням від руки [8, с. 587].
Майстерність фаянсистів Києво-Межигірської фабрики характеризує й кольорове вирішення писанок. У фаянсовому писанкарстві використовувались керамічні фарби, кольори яких були далекі від палітри «натуральних» писанок. Це брунатний (з переходом до теракоти), рожевий, фіолетовий, ясно-жовтий, зелений (близький до кольору полину або малахіту), синій. Інколи для уточнення деталей композиції вводилось золочення.
Релігійно-культові предмети виробництва Києво-Межигірської фабрики збереглись у поодиноких екземплярах у різних колекціях, наприклад, у Сумському художньому музеї, у Львівському музеї етнографії та художнього промислу. Найбільш репрезентативна пібдірка таких виробів знаходиться в зібранні ДМУНДМ.
Вироби останніх десятиріч фабрики відзначені зниженням художніх достоїнств. Це, як правило, дрібні предмети, цілком вкриті друкарським візерунком, призначені для невеликих небагатих інтер’єрів, дешеві, але схожі на дорогі. До останніх років Межигірський завод продовжує випускати зелені полив’яні тарілки та сухарниці, прикрашені рельєфними рослинними мотивами, за старими формами і зразками.
Масовий завіз через Одеський порт із Західної Європи керамічних виробів з рельєфним і друкарським декором остаточно підірвав збут межигірської продукції, особливо після пониження мита на імпорт у 1857 р., внаслідок поразки у Кримській війні.
Фарфорова і фаянсова промисловість України другої половини XIX ст. розвивалася слабшими темпами в порівнянні з попереднім етапом. Не всі керамічні заводи витримали кризу кріпосницької системи, а з тих, що залишилися, тільки декілька виросли у значні підприємства. Низьким був мистецький рівень фарфорових і фаянсових виробів. Спочатку спостерігалася певна тенденція використати в їх оздобленні традиції народного мистецтва. Але згодом власники керамічних заводів переходять до наслідування західноєвропейських зразків. З 60-х рр. ХІХ ст. виробництво фарфору стає масовим, а штамп і шаблон вбивають минулу красу і винятковість вітчизняних виробів.
Список використаних джерел:
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |