Читайте также:
|
Причинами цих змін є закон звукового сингармонізму та іноді висхідної звучності. Відбуваються ці зміни переважно у VII-VIII ст. н. е. Зміни губних з *j проходили протягом VIII-IX за датуванням Ю.Шевельова.
*gj 
[ж'] другъ - дружу (*drugjom)
*kj [ч'] плакати - плачу
*xj [ш'] сухъ - суша
[дж'] садити - саджу (*sad+j+on *sadjon)
*dj [ж'] сажа
*tj [ч'] платити - плачу, свѣча
Щодо походження двох рефлексів сполуки *dj, у славістів існує багато думок. Проте найпереконливішою з них є та, що спочатку виник звук [дж'], а дещо пізніше проривний компонент [д] спростився і відповідно має другий рефлекс [ж'].
*zj [ж'] возити - вожу
*sj [ш'] носити - ношу, ноша
*skj [шч'] пискъ - пищу
*stj 
пустити - пущу
*zdj [ж'дж'] ѣздити - ѣжджу
*zdj [ж':] вижжу - визгъ
*bj [бл'] любити - люблю
*pj [пл'] въпити - въплю, въпль
*vj [вл'] ловити - ловлю
*mj [мл'] ломити - ломлю
*rj [р'] МОРIЄ
*lj [л'] ВОЛІА, поле
*nj [н'] конь
<тип.моделі>Взаємодія з *j відбувається у таких типових моделях:
іменниках *j 
– основи: ноша, каплІА
іменниках *j -основи: конь, ножь
3)у присвійних прикметниках, утворених за допомогою суфікса * 
: ярославль, любомль
у формах вищого ступеня порівняння прикметників, за допомогою суфіксів * 
* 
: нижє, выше
в усіх особах і числах дієслів 3 класу: писати - пишу, пишеши
в 1 ос. одн. дієслів 4 класу в теп. часі: ловлю, прошу; та в імперфекті: ловлІАхъ, люблІАхъ, прошІАхъ
7)в пасивних дієприкметниках минулого часу, утворених від дієслів 4 класу: прошенъ, хоженъ
8) в активних дієприкметниках теперішнього часу із староукраїнськими суфіксами:-ач-, -"ч-, -уч-, -юч-.
в старослов’янських суфіксах: ІѦшт-, -Ѧшт-, -Ѫшт-, -ІѪшт-, -ашт-, -ІАшт-, -ушт-, -юшт-. [ч'] *tj
[шт']
9) в активних дієприкметниках минулого часу –въш-, -ъш-, -ьш-. *sj→ [ш']
10) у сьогоднішніх та староукраїнських по-батькові - 
-, які походять із *itj(ь): ІАрославичь, игоревичь.
12. Зміни сполук *kt’, *gt’
Причина – ЗВС. *kt’, *gt’ могли існувати в 1 складі, бо *gt’дзвінкий перед глухим, а в сполуці *kt’ одного рівня.
Сполуки *kt’, *gt’ змінилися у складний звук [ч'].
* →*kt’→*t’t’→*t’:→* →*tš'→[ч'].
*mŏgtī→мочи
*pěkti→печи
Перевіряємо з якої сполуки походить [ч'], ставлячи дієслово у форму 1 особи одн. теп. часу (бажано брати рос. дієслово – відповідник).
14.) Зміни сполук dt’, tt’
Причина зміни – ЗВЗ. Підряд не могли бути 2 глухих, дзвінкий і глухий. Вони змінювались у st’. Внаслідок асиміляціїї за глухістю *dt’→tt’, а *tt’→st’.
Проривний звук став щілинним.
*mětti–мэсти
*krādti–красти
для перевірки дієслово у 1 ос.одн. теперішнього часу і орієнтуємося на приголосний, який стоїть на місці *dt’, tt’.
*dt’
[ст’]←*tt’
*st’ нести←*něsti
15.) Спрощення у групах приголосних
Причина – ЗВС. За Ю.Шевельовим, спрощ. пригол. відб. орієнтовно у VII ст
ü *bn, *pn, *dn, *tn, *gn →*n
*sъgyb-nati – съгын@ти
*sъp-nъ – сънъ
*kāp-nǫtī – кан@ти
*trognǫti→tronǫti→тронути
ü *bt, *vt, *pt, *kt→*t
*pogreb-tī→ погрети
*živ-tī→жити
ü *bs, *ps, *ds, *ts, *ks, *zs, *ss→*s
*ŏp-sā→оса
*věd-slŏ→весло
ü *dl, *tl→*l
Найчаст. це відб. в акт. дієприкм. мин. часу із * 
(- 
-).
плести - *pletti→*pletla→*plela→плела
Це спрощення відб. в основному до VI ст. під час розпаду прас лов. мови.
*sadlo→*salo
Проте, таке спрощення не відб. у зх.-сл. мовах, в яких існують такі слова: myadlo, sadlo, radlo. В укр. словах: сідло, мітла, рало. сhдло, мhтло
ü *bm, *tm, *dm→*m
*ŏbmūtī →омыти
*dādmь→дамь
ü ě→h
*vědmь→вhмь
*věrtmen→врhм#
ü *bv→*b
*obvǫzatī→об#зати
*ob перед коренями, які поч. із задньояз. звуків *g, *k,*x
*obgovariti→*ogovariti; *obkrǫtiti→*okrǫtiti.
ü 16.)Перше повноголосся
ü Причиною цієї зміни є так само ЗВС і ЗВЗ. Відбувається із середини VIII-до сер. IX. *ŏr, *ŏl, *ěr, *ěl у положенні перед пригол. можуть утворювати закр. склад, а під дією ЗВС всі склади мали відкритися. Тому ці склади теж стали відкритими, але по-різному в різних слов’янських мовах.
ü Спочатку дифтонгічні сполуки розпалися на 2 окремі звуки: *ŏr→*o, *r; *ŏl→*o, *l, потім сонорні набули складотворчості. І після цього межа складу почала проходити не після сонорного, а між голосним і сонорним. Проте в слов. мовах складотворна властивість р і л у цій позиції не збереглася, що викликало подальші процеси, відмінні у різних мовах. Так, у пд.-сл. мовах,а також словацькій, чеські склади відк. шляхом метатези(перестановка o і r), яка супроводжується подовженням голос. звука.
ü *ŏ→*ō→a
ü *ĕ→*ē→h
ü Тобто, так виникли сполуки ра, ла, рh, лh на місці *or, ol, er,el. Відповідно, ці сполуки, які утв. у сер. слова у ССМ та інших згаданих мовах називають не повноголоссям. Натомість, у зх.-слов., крім словацької та чеської, відб. лише метатеза. Польськ.broda, krova. У сх.-сл. мовах цим відп. неповногол. — оро, оло, ере, еле(ело), бо у східнослов. діалектах праслов. мови, з яких утв. і укр. мова, розкр. дифтонг. сполук з р та л відбув. за однією з найімовірніших теорій шляхом розвитку голосного призвуку після приголосного р або л, який потім перейшов у голосний повного творення.
ü пд.-сл. *gŏlva→*gŏ|l|va→*glāva→глава
ü сх.-сл. *gŏlva→*gŏ|l|va→*golva→голова
ü
ü Розвиток ело залежав від інтонації. За умови висх. інтонації(акутової) розвив. рефлекс оло. Його ми маємо, напр., у суч.укр. словах, таких як молоко, полоти, полова, полон, волокти.
ü За умов спадної/низхідної інтонації(циркумфлекса): велетень, селезінка, селезень.
ü Ця зміна також харак. для рос. та білорус. мов.
ü Повноголосся завжди маємо у межах 1 морфеми: кореня або префікса. На збігу морфем його немає.
17.)Рефлекс *ort, *olt на початку слова
t позн. будь-який пригол. звук.
На поч.. слова сполуки звуків *ŏr, *ŏl перед будь-якими пригол. зазнавали зміни для того, щоб відк. склад. Цією зміною стала метатеза. Причиною *ŏr, *ŏl на поч. слова теж був ЗВЗ. Хронологія цього явища сер.VIII-сер.IX. Розвиток звуків, на думку Шахматова, залежав від інтонації — висх. чи спадної. За спадної відб. проста метатеза голосного з приголосним. *ort→*rot, *olt→*lot
*orbota→робота
Спост. у рос., білорус.(якщо тільки пізніше не були замінені а-канням), польс., деяких діалектах словацької, болгарської, сербської, хорватської, македонської.
За висх. звучності спост. метатеза з подовж. Як наслідок, у суч. сх.-слов. мовах маємо сполуки ра, ла. *ort→*rat, *olt→*lat
*ordlo→рало
18.) Перехід *a→*o
Цей процес розпоч. в допис. період і тривав до поч. писемного. Оскільки поч. а не власт. слов. мовам, тому грец. кореневий звук ă сприйм. сх. слов’янами на поч.. слова як о. Олександр, Олексій.
Олексии, олтарь
Пізніші розходж. східнослов. мов у вимові поч. грец. ă пов’язані з аканням у рос. та білорус. мовах та зі старослов. книжними мовами.
19.) Перехід *ju→*u
Втрата *j перед *u відбув. в усіх позиціях. Тому вже в найдавн. пам’ятках написання літер ю є церковнослов’янізмом.
юноша-уноша, уность, юже-уже
Не допускалося написання ю і відповідно *ju в христ. іменах, запоз. з грец. мови або за її посередництвом.
а Юлиана-Ули"на
Причина — ост. вияв ЗЗ сингармонізму.
В ост. чверті X ст. ЗВС, який унеможливлював спол. *ju на поч. слова втратив свою чинність. Повернення ж сполуки *ju стало одним із наслідків занепаду редукованих, оскільки виникли склади із новою будовою і принципами дії. З’являються нові слова юнак,юшка.
Перехід *je→*о
Він зумовлювався якістю того слова в наст. складі: перехід відб. якщо в наступн. складі був гол. пер. ряду, крім. Хоча, могли бути і винятки, які здебільшого були зумовлені аналогією до нормативних форм.
а есень-осень, единъ-одинъ
Ввваж., що споч. був втрач. протетичний *j. Далі, оскільки вжив. *e на поч. слова для давніх східнослов. мов було неважливе, тому він почав лабіалізуватися і перейшов в о задн. р. сер. підн.
*je→*e→*o
*jo – якщо наголос падає не на перший, а на 2 склад після, то зміна не відб.
ожина *je→o
ежевика *je
Проте перехід *je→*о мав і свої винятки. Н., у пн.. діалектах(євня-суцвіття очерету). Також перехід міг відб. і за аналогією.
*jьdиnъ-одинъ
Названі процеси відб. напри. IX-сер.X ст.
20.)Деназалізація
Носові голосні виникли на праслов’янському ґрунті на місці сполук приголосних та голосних.
*ȩ←*гол. пер. р.(*e, *i) + m, n
*ǫ←*гол. задн. р. (*a, *o, *u) + m, n
Це такі сполуки, що порушували ЗВЗ.
*men|ta → м#та//\м"та
Носові приголосні були успадковані й протиукраїнськими говорами, але проіснували недовго, тому, що порушували симетричні системи голосних звуків. Дев’ятьом ротовим звукам протиставлялися два носових. Через це носові зникли.
Деназалізація – це перехід носових звуків у ротові(втрата носового резонансу призвуку).
<наз. о>Деназалізація *ǫ була послідовною в усіх українських говорах: *ǫ→[у].
*ǫ був задн. р. і артикуляційно близьким до у, тобто закритим і вузьким. Але він мав дещо обмежене носове звучання. Коли він втратив назальність, то відбулося його підняття із сер. підн. у високе. Це призвело до перетворення *ǫ в [у]. Це відбулося ще до появи писаних пам’яток, бо вже в перших із них маємо поплутання літер у//q з @/\.
угли/@гли, рука/р@ка.
Зрештою, літера @ випала із абетки. <наз. о>
<наз.е>На більшості укр.. територій, передусім, у пд.-зх. говірках послідовно і в ненаголошеній позиції *ȩ→[ 
]. Заміна е-носового на а-акомодоване пояснюють особливостями артикуляції носового звука. Він є відкритим звуком і на останньому етапі своєї артикуляції зближувався з звуком* . Перейти у голосний пер. р. *ȩ не міг, бо за ЗЗС, він мав поєднуватися тільки з м’якими або пом’якшеним приголосними, а м’які тільки з гол. пер. р.
До початку писемного періоду це відбулося. Про це свідчить поплутання а та #/>. Натомість, у пн. говірках під наголосом *ȩ теж переходить в * , а в наголош. позиції він переходить в [е]: деветь, десеть. <наз.е>
Основним джерелом цього є діалектні дані та дані писемних пам’яток на підставі аналізу особових та географічних назв вчені роблять висновок, що деназалізація відбулася в ост. десятиліття IX ст.
21.) Розвиток h
В усіх слов. мовах не зберіг свого первісного звучання, яке він мав у прас лов. мові, яке також є гіпотетичним.
*ĕ←*ē, ←*aῐ, *oῐ
*ῐ←*ĕi, *ai, *oi
Протоукр. чи пізньопраслов. теж не зберіг свого звучання. він мав складну природу і вимовлявся як середнє між е та а низ. піднесення.
У протоукр. діалектах на межі писемного та дописемного періоду у перш.пол. XI ст. вимовл. як дифтонг *ie, що зберегл. на сьогодні у поліських говорах.
Натомість, у пд.-зх. говірках(галицько-поділ. масив) та, можливо, на Київщині h перейшов у вузький е, що було зафіксовано уже в перших писемних пам’ятках поплутання h та е. Вузький маємо, бо я стає поступово сильнішим, а і – відпадає.
е перебрав на себе вузькість. Попер. пригол. звук так само залиш. пом’якшеним.
На поч.XI ст. вузький переход. в на більшості терит., крім Полісся. І це засвідчено в пам’ятках: поплутання h та и, i,¿., який плутається із літерами, називається новим h.
За рад. джерелами у допис. протоукр. період прас лов. дифтонг. звук подекуди внаслідок регрес. асиміляції перед наголошеним і, так само переход. у звук і, який пізніше перейшов у старо-укр. і суч. и.
*detina→*ditina→дитина
Проте, ця зміна часто могла порушуватись через несталість наголосу.
22.) Втрата р л повноголосся
У зв’язку із ЗВЗ, складотворчість р та л була втрачена у протоукр. період. Хронологія явища точно невідома. Складотворчі зник У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської
мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні
всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін
відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в
прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися
в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −
у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.ли, бо вони випадали із системи звуків так само, як і редуковані.
вълкъ, пьрстъ, зьрно
Якщо склад закінч. на р або л і перед ним стоять ъ або ь, то у цьому складі точно буде складотворний. Редук. у такому складі завжди стоїть у сильній позиції.
23.) Позиції редукованих
Сильна позиція
1. Перед наголосом.
2. Перед складом із слабкою позицією.
3. Перед колишнім складотв., незалежно від якості наступного складу. зьрно
Слабка позиція
1. В абсолютному кінці слова, крім тъ, сь, нъ
2. Перед голосним повного творення.
3. Перед складом із редук. у сильній.
Напружена позиція
Таку позицію редуковані мали там, де в ССМ ми говоримо про позиц. варіанти.
а добръи, каменье, пью
Занепад ъта ь у ст.-укр. мові спричинив велику кількість змін як у системі голосних, так і в системі приголосних. ъ→о, ь→е, або нуль звука.
24.)
У системі найдавнішого вокалізму ранньої прасло-в’янської доби існувало розрізнення довгих і коротких голосних. За
ознакою тривалості опозиційні пари складали такі звуки-монофтонги:
[ī] – [ĭ];
[ē] – [ĕ];
[ā] – [ă];
[ō] – [ŏ];
[ū] – [ŭ].
Крім того, існували дифтонги, які теж протиставлялися за трива-лістю:
[ā!!!!] – [ă!!!!];
[ē!!!!] – [ĕ!!!!];
[ō!!!!] – [ŏ!!!!];
[ā " "" "] – [ă " "" "];
[ē " "" "] – [ĕ " "" "];
[ō " "" "] – [ŏ " "" "].
Деякі лінгвісти до системи голосних за функціональною ознакою,
тобто за здатністю бути основою складу, відносять складотворчі
сонанти, які теж у той час протиставлялися за короткістю– довготою:
[r°] − [r(°]; [І°] − [I(°]; [ m°] − [ m(°]; [n°] − [n(°].
У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської
мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні
всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін
відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в
прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися
в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −
у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.
25.) Чергування [о], [е]//[]
Воно пов’язане з появою вставних і випадних голос. звуків.
. пьнь-пьн" пень-пня
Вставними називаються звуки, яких раніше історично не було. Умови появи вставного голосного: або у слабкій позиції стояв після двох приголосних звуків, а другий із яких був сонорним. Як правило, вставка з’являлась у корені. Після задньояз. г,к,х зявл. вставний о. ПіслЯ решти пригол. виникає е. Хоча водночас існує і цікавий випадок варіативної вставки.
У словах книжного походження о та е зазвичай не розвивались. Н., мисль, поросль.
26.) Поява протетичних і та о
Це звуки на поч. слова, яких раніше історично не було.
. мьгла-мгла-імла
Деякі слова з прист. і в УМ стали нормою. Це — іржа, іржавий, імла, імлистий, іржати. Деякі функц. на рівні діалектів, передусім, це пд.-зх.: Ільвів, ірвати, ільняний, імстити, імчати.
У білорус. мові: ілгун, ілгаць, іржа.
У рос. мові його немає: лгун, ржать.
Поява протетичного і перед групою пригол. та втрата і на поч. слова називається ікавізмом.
27.) Чергування [о], [е]//[і]
Сутність цього фонет. явища полягає в тому, що в УМ о, е у відкр. складі черг. з і у закр. складі. стола-стіл, соені-осінь
В укр. лінгвістиці існує 2 гіпотези, якими намагаються пояснити це явище. За 1 традиц. гіпотезою, у словах із редук. та якщо в попер. відносно них складі звуки о та е, то відб. компенсаторне подовження.
У пд.-зх. говірках монофт. утв. швидше,ніж у поліських. Це є найтипов. фонетичним процесом в ІУМ. Цей процес унікальний, в інш. мовах його немає.
Подовж. ō у пам’ятках у новозакр. складі фікс. із XIII ст. Воно передається написанням кількох літер о:
Подовж. ē та дифт., що що розвин. із нього у новозакр. складі поч.. із друг. пол. XII ст. через так званий «новий ять», який виник на місці етимологічного е перед м’якими або пом’якшеними приголосними. Тобто таким, де після нього стояв:
За другою гіпотезою Шевельова компенсаторного подовження не було, а відб. звуж. звука
28. Поява сполук [ри], [ли] між приголосними
З’яв. у XII ст., тому:
мають стояти між пригол.
мають стояти у слабкій позиції.
29. 2 повноголосся, яке за наслідками було таким, як і 1, відб. уже у пис. періоді, у XII ст. Термін «2 повноголосся» нал. О.Потебні. І у результаті зі сполук утв.:
В УМ наслідки 2 повноголосся залиш в незначній к-сті слів: терен, коло баня, толок, джолонка, жерех.
В УМ під впливом рос. мови пош. ім.. верьовка, можна порівняти з укр.. вервечка. В рос. білорус. наслідки 2 повноголосся є більш поширеними.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 169 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |