Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Взаємодія приголосних з *j

Читайте также:
  1. Взаємодія вчителів та учнів
  2. Взаємодія глинистих частинок з цементом
  3. Взаємодія державної влади, об'єднань роботодавців та профспілок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соціально-економічної політики в галузі трудових відносин – це
  4. Взаємодія підприємств різних видів транспорту
  5. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами
  6. Взаємодія соціології з іншими науками
  7. Взаємодія тіл і закони Ньютона
  8. Міжособиста взаємодія і соціальна роль
  9. Міжособиста взаємодія і соціальна структура: поняття ролі.

Причинами цих змін є закон звукового сингармонізму та іноді висхідної звучності. Відбуваються ці зміни переважно у VII-VIII ст. н. е. Зміни губних з *j проходили протягом VIII-IX за датуванням Ю.Шевельова.

*gj [ж'] другъ - дружу (*drugjom)

*kj [ч'] плакати - плачу

*xj [ш'] сухъ - суша

[дж'] садити - саджу (*sad+j+on *sadjon)

*dj [ж'] сажа

*tj [ч'] платити - плачу, свѣча

Щодо походження двох рефлексів сполуки *dj, у славістів існує багато думок. Проте найпереконливішою з них є та, що спочатку виник звук [дж'], а дещо пізніше проривний компонент [д] спростився і відповідно має другий рефлекс [ж'].

*zj [ж'] возити - вожу

*sj [ш'] носити - ношу, ноша

*skj [шч'] пискъ - пищу

*stj пустити - пущу

*zdj [ж'дж'] ѣздити - ѣжджу

*zdj [ж':] вижжу - визгъ

 

*bj [бл'] любити - люблю

*pj [пл'] въпити - въплю, въпль

*vj [вл'] ловити - ловлю

*mj [мл'] ломити - ломлю

*rj [р'] МОРIЄ

*lj [л'] ВОЛІА, поле

*nj [н'] конь

<тип.моделі>Взаємодія з *j відбувається у таких типових моделях:

іменниках *j – основи: ноша, каплІА

іменниках *j -основи: конь, ножь

3)у присвійних прикметниках, утворених за допомогою суфікса * : ярославль, любомль

у формах вищого ступеня порівняння прикметників, за допомогою суфіксів * * : нижє, выше

в усіх особах і числах дієслів 3 класу: писати - пишу, пишеши

в 1 ос. одн. дієслів 4 класу в теп. часі : ловлю, прошу; та в імперфекті: ловлІАхъ, люблІАхъ, прошІАхъ

7)в пасивних дієприкметниках минулого часу, утворених від дієслів 4 класу : прошенъ, хоженъ

8) в активних дієприкметниках теперішнього часу із староукраїнськими суфіксами :-ач-, -"ч-, -уч-, -юч- .

в старослов’янських суфіксах: ІѦшт-, -Ѧшт-, -Ѫшт-, -ІѪшт-, -ашт-, -ІАшт-, -ушт-, -юшт- . [ч'] *tj

[шт']

9) в активних дієприкметниках минулого часу –въш-, -ъш-, -ьш-. *sj→ [ш']

10) у сьогоднішніх та староукраїнських по-батькові - - , які походять із *itj(ь) : ІАрославичь, игоревичь .

 


12. Зміни сполук *kt’, *gt’

Причина – ЗВС. *kt’, *gt’ могли існувати в 1 складі, бо *gt’дзвінкий перед глухим, а в сполуці *kt’ одного рівня.

Сполуки *kt’, *gt’ змінилися у складний звук [ч'].

* →*kt’→*t’t’→*t’:→* →*tš'→[ч'].

*mŏgtī→мочи

*pěkti→печи

Перевіряємо з якої сполуки походить [ч'], ставлячи дієслово у форму 1 особи одн. теп. часу (бажано брати рос. дієслово – відповідник).


14.) Зміни сполук dt’, tt’

Причина зміни – ЗВЗ. Підряд не могли бути 2 глухих, дзвінкий і глухий. Вони змінювались у st’. Внаслідок асиміляціїї за глухістю *dt’→tt’, а *tt’→st’.

Проривний звук став щілинним.

*mětti–мэсти

*krādti–красти

для перевірки дієслово у 1 ос.одн. теперішнього часу і орієнтуємося на приголосний, який стоїть на місці *dt’, tt’.

*dt’

[ст’]←*tt’

*st’ нести←*něsti


 

15.) Спрощення у групах приголосних

Причина – ЗВС. За Ю.Шевельовим, спрощ. пригол. відб. орієнтовно у VII ст

ü *bn, *pn, *dn, *tn, *gn →*n
*sъgyb-nati – съгын@ти
*sъp-nъ – сънъ
*kāp-nǫtī – кан@ти
*trognǫti→tronǫti→тронути

ü *bt, *vt, *pt, *kt→*t
*pogreb-tī→ погрети
*živ-tī→жити

ü *bs, *ps, *ds, *ts, *ks, *zs, *ss→*s
*ŏp-sā→оса
*věd-slŏ→весло

ü *dl, *tl→*l
Найчаст. це відб. в акт. дієприкм. мин. часу із * (- -).
плести - *pletti→*pletla→*plela→плела
Це спрощення відб. в основному до VI ст. під час розпаду прас лов. мови.
*sadlo→*salo
Проте, таке спрощення не відб. у зх.-сл. мовах, в яких існують такі слова : myadlo, sadlo, radlo. В укр. словах: сідло, мітла, рало. сhдло, мhтло

ü *bm, *tm, *dm→*m
*ŏbmūtī →омыти
*dādmь→дамь

ü ě→h
*vědmь→вhмь
*věrtmen→врhм#

ü *bv→*b
*obvǫzatī→об#зати
*ob перед коренями, які поч. із задньояз. звуків *g, *k,*x
*obgovariti→*ogovariti; *obkrǫtiti→*okrǫtiti .


ü 16.)Перше повноголосся

ü Причиною цієї зміни є так само ЗВС і ЗВЗ. Відбувається із середини VIII-до сер. IX. *ŏr, *ŏl, *ěr, *ěl у положенні перед пригол. можуть утворювати закр. склад, а під дією ЗВС всі склади мали відкритися. Тому ці склади теж стали відкритими, але по-різному в різних слов’янських мовах.

ü Спочатку дифтонгічні сполуки розпалися на 2 окремі звуки: *ŏr→*o, *r; *ŏl→*o, *l, потім сонорні набули складотворчості. І після цього межа складу почала проходити не після сонорного, а між голосним і сонорним. Проте в слов. мовах складотворна властивість р і л у цій позиції не збереглася, що викликало подальші процеси, відмінні у різних мовах. Так, у пд.-сл. мовах ,а також словацькій, чеські склади відк. шляхом метатези( перестановка o і r), яка супроводжується подовженням голос. звука.

ü *ŏ→*ō→a

ü *ĕ→*ē→h

ü Тобто, так виникли сполуки ра, ла, рh, лh на місці *or, ol, er,el. Відповідно, ці сполуки, які утв. у сер. слова у ССМ та інших згаданих мовах називають не повноголоссям. Натомість, у зх.-слов., крім словацької та чеської, відб. лише метатеза. Польськ.broda, krova . У сх.-сл. мовах цим відп. неповногол. — оро, оло, ере, еле(ело) , бо у східнослов. діалектах праслов. мови, з яких утв. і укр. мова, розкр. дифтонг. сполук з р та л відбув. за однією з найімовірніших теорій шляхом розвитку голосного призвуку після приголосного р або л, який потім перейшов у голосний повного творення.

ü пд.-сл. *gŏlva→*gŏ|l|va→*glāva→глава

ü сх.-сл. *gŏlva→*gŏ|l|va→*golva→голова

ü

ü Розвиток ело залежав від інтонації. За умови висх. інтонації(акутової) розвив. рефлекс оло. Його ми маємо, напр., у суч.укр. словах, таких як молоко, полоти, полова, полон, волокти.

ü За умов спадної/низхідної інтонації(циркумфлекса): велетень, селезінка, селезень.

ü Ця зміна також харак. для рос. та білорус. мов.

ü Повноголосся завжди маємо у межах 1 морфеми: кореня або префікса. На збігу морфем його немає.

 


17.)Рефлекс *ort, *olt на початку слова

t позн. будь-який пригол. звук.

На поч.. слова сполуки звуків *ŏr, *ŏl перед будь-якими пригол. зазнавали зміни для того, щоб відк. склад. Цією зміною стала метатеза. Причиною *ŏr, *ŏl на поч. слова теж був ЗВЗ. Хронологія цього явища сер.VIII-сер.IX. Розвиток звуків, на думку Шахматова, залежав від інтонації — висх. чи спадної. За спадної відб. проста метатеза голосного з приголосним. *ort→*rot, *olt→*lot

*orbota→робота

Спост. у рос., білорус.( якщо тільки пізніше не були замінені а-канням), польс., деяких діалектах словацької, болгарської, сербської, хорватської, македонської.

За висх. звучності спост. метатеза з подовж. Як наслідок, у суч. сх.-слов. мовах маємо сполуки ра, ла. *ort→*rat, *olt→*lat

*ordlo→рало


18.) Перехід *a→*o

Цей процес розпоч. в допис. період і тривав до поч. писемного. Оскільки поч. а не власт. слов. мовам, тому грец. кореневий звук ă сприйм. сх. слов’янами на поч.. слова як о. Олександр, Олексій.

Олексии, олтарь

Пізніші розходж. східнослов. мов у вимові поч. грец. ă пов’язані з аканням у рос. та білорус. мовах та зі старослов. книжними мовами.


 

19.) Перехід *ju→*u

Втрата *j перед *u відбув. в усіх позиціях. Тому вже в найдавн. пам’ятках написання літер ю є церковнослов’янізмом.

юноша-уноша, уность, юже-уже

Не допускалося написання ю і відповідно *ju в христ. іменах, запоз. з грец. мови або за її посередництвом.

а Юлиана-Ули"на

Причина — ост. вияв ЗЗ сингармонізму.

В ост. чверті X ст. ЗВС, який унеможливлював спол. *ju на поч. слова втратив свою чинність. Повернення ж сполуки *ju стало одним із наслідків занепаду редукованих, оскільки виникли склади із новою будовою і принципами дії. З’являються нові слова юнак ,юшка.

Перехід *je→*о

Він зумовлювався якістю того слова в наст. складі: перехід відб. якщо в наступн. складі був гол. пер. ряду, крім . Хоча, могли бути і винятки, які здебільшого були зумовлені аналогією до нормативних форм.

а есень-осень, единъ-одинъ

Ввваж., що споч. був втрач. протетичний *j. Далі, оскільки вжив. *e на поч. слова для давніх східнослов. мов було неважливе, тому він почав лабіалізуватися і перейшов в о задн. р. сер. підн.

*je→*e→*o
*jo – якщо наголос падає не на перший, а на 2 склад після , то зміна не відб.

ожина *je→o

ежевика *je

Проте перехід *je→*о мав і свої винятки. Н., у пн.. діалектах(євня-суцвіття очерету). Також перехід міг відб. і за аналогією.

*jьdиnъ-одинъ

Названі процеси відб. напри. IX-сер.X ст.


20.)Деназалізація

Носові голосні виникли на праслов’янському ґрунті на місці сполук приголосних та голосних.

*ȩ←*гол. пер. р.(*e, *i) + m, n

*ǫ←*гол. задн. р. (*a, *o, *u) + m, n

Це такі сполуки, що порушували ЗВЗ.

*men|ta → м#та//\м"та

Носові приголосні були успадковані й протиукраїн­ськими говорами, але проіснували недовго, тому, що порушували симетричні системи голосних звуків. Дев’ятьом ротовим звукам протиставлялися два носових. Через це носові зникли.

Деназалізація – це перехід носових звуків у ротові( втрата носового резонансу призвуку).

<наз. о>Деназалізація *ǫ була послідовною в усіх українських говорах: *ǫ→[у].

*ǫ був задн. р. і артикуляційно близьким до у, тобто закритим і вузьким. Але він мав дещо обмежене носове звучання. Коли він втратив назальність, то відбулося його підняття із сер. підн. у високе. Це призвело до перетворення *ǫ в [у]. Це відбулося ще до появи писаних пам’яток, бо вже в перших із них маємо поплутання літер у//q з @/\.

угли/@гли, рука/р@ка.

Зрештою, літера @ випала із абетки. <наз. о>

<наз.е>На більшості укр.. територій, передусім, у пд.-зх. говірках послідовно і в ненаголошеній позиції *ȩ→[ ]. Заміна е-носового на а-акомодоване пояснюють особливостями артикуляції носового звука. Він є відкритим звуком і на останньому етапі своєї артикуляції зближувався з звуком* . Перейти у голосний пер. р. *ȩ не міг, бо за ЗЗС, він мав поєднуватися тільки з м’якими або пом’якшеним приголосними, а м’які тільки з гол. пер. р.

До початку писемного періоду це відбулося. Про це свідчить поплутання а та #/>. Натомість, у пн. говірках під наголосом *ȩ теж переходить в * , а в наголош. позиції він переходить в [е]: деветь, десеть. <наз.е>

Основним джерелом цього є діалектні дані та дані писемних пам’яток на підставі аналізу особових та географічних назв вчені роблять висновок, що деназалізація відбулася в ост. десятиліття IX ст.


21.) Розвиток h

В усіх слов. мовах не зберіг свого первісного звучання, яке він мав у прас лов. мові, яке також є гіпотетичним.

*ĕ←*ē , ←*aῐ, *oῐ

*ῐ←*ĕi, *ai, *oi

Протоукр. чи пізньопраслов. теж не зберіг свого звучання. він мав складну природу і вимовлявся як середнє між е та а низ. піднесення.

У протоукр. діалектах на межі писемного та дописемного періоду у перш.пол. XI ст. вимовл. як дифтонг *ie, що зберегл. на сьогодні у поліських говорах.

Натомість, у пд.-зх. говірках(галицько-поділ. масив) та, можливо, на Київщині h перейшов у вузький е, що було зафіксовано уже в перших писемних пам’ятках поплутання h та е . Вузький маємо, бо я стає поступово сильнішим, а і – відпадає.

е перебрав на себе вузькість. Попер. пригол. звук так само залиш. пом’якшеним.

На поч.XI ст. вузький переход. в на більшості терит., крім Полісся. І це засвідчено в пам’ятках: поплутання h та и, i,¿. , який плутається із літерами , називається новим h.

За рад. джерелами у допис. протоукр. період прас лов. дифтонг. звук подекуди внаслідок регрес. асиміляції перед наголошеним і, так само переход. у звук і, який пізніше перейшов у старо-укр. і суч. и.

*detina→*ditina→дитина

Проте, ця зміна часто могла порушуватись через несталість наголосу.


22.) Втрата р л повноголосся

У зв’язку із ЗВЗ, складотворчість р та л була втрачена у протоукр. період. Хронологія явища точно невідома. Складотворчі зник У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської

мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні

всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін

відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в

прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися

в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −

у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.ли, бо вони випадали із системи звуків так само, як і редуковані.

вълкъ, пьрстъ, зьрно

Якщо склад закінч. на р або л і перед ним стоять ъ або ь, то у цьому складі точно буде складотворний. Редук. у такому складі завжди стоїть у сильній позиції.


23.) Позиції редукованих

Сильна позиція

1. Перед наголосом.

2. Перед складом із слабкою позицією.

3. Перед колишнім складотв., незалежно від якості наступного складу. зьрно

Слабка позиція

1. В абсолютному кінці слова, крім тъ, сь, нъ

2. Перед голосним повного творення.

3. Перед складом із редук. у сильній.

Напружена позиція

Таку позицію редуковані мали там, де в ССМ ми говоримо про позиц. варіанти.

а добръи, каменье, пью

Занепад ъта ь у ст.-укр. мові спричинив велику кількість змін як у системі голосних, так і в системі приголосних. ъ→о, ь→е, або нуль звука.


24.)

У системі найдавнішого вокалізму ранньої прасло-в’янської доби існувало розрізнення довгих і коротких голосних. За

ознакою тривалості опозиційні пари складали такі звуки-монофтонги:

[ī] – [ĭ];

[ē] – [ĕ];

[ā] – [ă];

[ō] – [ŏ];

[ū] – [ŭ].

Крім того, існували дифтонги, які теж протиставлялися за трива-лістю:

[ā ! !! !] – [ă ! !! !];

[ē ! !! !] – [ĕ ! !! !];

[ō ! !! !] – [ŏ ! !! !];

[ā " "" "] – [ă " "" "];

[ē " "" "] – [ĕ " "" "];

[ō " "" "] – [ŏ " "" "].

Деякі лінгвісти до системи голосних за функціональною ознакою,

тобто за здатністю бути основою складу, відносять складотворчі

сонанти, які теж у той час протиставлялися за короткістю– довготою:

[r°] − [r(°]; [І°] − [I(°]; [ m°] − [ m(°]; [n°] − [n(°].

У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської

мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні

всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін

відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в

прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися

в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −

у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.


25.) Чергування [о], [е]//[]

Воно пов’язане з появою вставних і випадних голос. звуків.

. пьнь-пьн" пень-пня

Вставними називаються звуки, яких раніше історично не було. Умови появи вставного голосного: або у слабкій позиції стояв після двох приголосних звуків, а другий із яких був сонорним. Як правило, вставка з’являлась у корені. Після задньояз. г,к,х зявл. вставний о. ПіслЯ решти пригол. виникає е. Хоча водночас існує і цікавий випадок варіативної вставки .

У словах книжного походження о та е зазвичай не розвивались. Н., мисль, поросль.


26.) Поява протетичних і та о

Це звуки на поч. слова, яких раніше історично не було.

. мьгла-мгла-імла

Деякі слова з прист. і в УМ стали нормою . Це — іржа, іржавий, імла, імлистий, іржати. Деякі функц. на рівні діалектів, передусім, це пд.-зх. : Ільвів, ірвати, ільняний, імстити, імчати.

У білорус. мові: ілгун, ілгаць, іржа.

У рос. мові його немає: лгун, ржать.

Поява протетичного і перед групою пригол. та втрата і на поч. слова називається ікавізмом.


27.) Чергування [о], [е]//[і]

Сутність цього фонет. явища полягає в тому, що в УМ о, е у відкр. складі черг. з і у закр. складі. стола-стіл, соені-осінь

В укр. лінгвістиці існує 2 гіпотези, якими намагаються пояснити це явище. За 1 традиц. гіпотезою, у словах із редук. та якщо в попер. відносно них складі звуки о та е, то відб. компенсаторне подовження.

У пд.-зх. говірках монофт. утв. швидше ,ніж у поліських. Це є найтипов. фонетичним процесом в ІУМ. Цей процес унікальний, в інш. мовах його немає.

Подовж. ō у пам’ятках у новозакр. складі фікс. із XIII ст. Воно передається написанням кількох літер о:

Подовж. ē та дифт. , що що розвин. із нього у новозакр. складі поч.. із друг. пол. XII ст. через так званий «новий ять», який виник на місці етимологічного е перед м’якими або пом’якшеними приголосними. Тобто таким, де після нього стояв :

За другою гіпотезою Шевельова компенсаторного подовження не було, а відб. звуж. звука

 


28. Поява сполук [ри], [ли] між приголосними

З’яв. у XII ст., тому:
мають стояти між пригол.
мають стояти у слабкій позиції.

 


29. 2 повноголосся, яке за наслідками було таким, як і 1, відб. уже у пис. періоді, у XII ст. Термін «2 повноголосся» нал. О.Потебні. І у результаті зі сполук утв.:

В УМ наслідки 2 повноголосся залиш в незначній к-сті слів: терен, коло баня, толок, джолонка, жерех.

В УМ під впливом рос. мови пош. ім.. верьовка, можна порівняти з укр.. вервечка. В рос. білорус. наслідки 2 повноголосся є більш поширеними.


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.071 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав