Читайте также:
|
Свобода руху капіталу є однією з чотирьох основних свобод Внутрішнього ринку ЄС, яка органічно доповнює положення про свободу руху товарів, пересування осіб і послуг, спрямованих на створення Внутрішнього ринку держав-членів ЄС. Рух капіталу у ЄС регулюється, перш за все, розд. IV "Капітали та платежі" Договору про діяльність ЄС (ст.ст. 63—66). Вторинне законодавство ЄС, що регулює питання руху капіталу, включає Директиву Ради Міністрів 88/361 від 24 червня 1988 р. "Про імплементацію статті 67 Договору про Співтовариство" (далі — Директива про рух капіталу 1988 р.), а також документи, що передбачають певні винятки із застосування принципу вільного руху капіталу, такі, як Резолюція Ради Міністрів від 10 лютого 1975 р. "Про заходи, які повинні вживатися Співтовариством з метою боротьби з міжнародним ухиленням від оподаткування", Регламент Європейського Парламенту та Ради Міністрів від 26 жовтня 2005 р, "Про контроль готівкових коштів, що ввозяться або вивозяться зі Співтовариства", Директива Європейського Парламенту та Ради Міністрів 2005/60 від 29 жовтня 2005 р. "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей та фінансування тероризму" тощо.
У праві ЄС під "капіталом" прийнято розуміти грошові кошти (як національну, так і іноземну валюту), цінні папери, вироби з дорогоцінних металів. Водночас право ЄС відрізняє рух капіталів і рух грошових коштів. У справі Luisi&Carbone Суд ЄС відзначив, що рух капіталу — це всі фінансові операції (трансакції), пов'язані, в першу чергу, з інвестуванням коштів, на відміну від платежів, що є відшкодуванням за надані послуги, виконані роботи або поставлені товари (тобто у зв'язку з виконанням зобов'язань сторони за раніше укладеними договорами). Договір про діяльність ЄС не містить визначення руху капіталу, але практика склалася таким чином, що Суд та інші правозастосовні органи ЄС за роз’ясненням його змісту звертаються до Директиви про рух капіталу 1988 р.
Для полегшення імплементації норм до Директиви про рух капіталу 1988 р. було долучено Додаток 1, який містив класифікацію видів руху капіталу. Усі види руху капіталу у Додатку 1 було поділено на наступні групи:
1) "прямі" інвестиції — що передбачають створення та купівлю вже наявних підприємств, а також надання довгострокових кредитів та реінвестування доходів заради підтримання тривалих економічних зв’язків;
2) інвестиції в нерухомість;
3) операції з купівлі-продажу цінних паперів, що звичайно мають результатом обіг на ринках капіталу (акції, облігації та інші цінні папери);
4) операції з купівлі-продажу акцій чи часток участі в колективних інвестиційних компаніях;
5) операції з купівлі-продажу іноземної та національної валюти на внутрішньому валютному ринку;
6) операції з відкриття поточних та депозитних рахунків у національних та іноземних фінансових установах;
7) операції з надання короткострокових (менше 1 року), середньострокових (від 1 до 5 років) та довгострокових (понад 5 років) кредитів в операціях за участю резидентів держав-членів ЄС;
8) надання грошових позик;
9) порука, гарантії та права застави;
10) здійснення платежів, пов’язаних зістрахуванням;
11) рух капіталу персонального характеру — позики, пожертви та дотації, отримання спадщини, погашення боргів емігрантами в країні їх попереднього проживання тощо;
12) фізичний імпорт та експорт майна (цінних паперів та засобів платежу будь-якого виду);
13) інші види руху капіталу (відшкодування шкоди та збитків, компенсації, пов’язані з заподіянням смерті, відшкодування за розірвання договорів, платежі, пов’язані з авторськими правами тощо).
Попри те, що положення Директиви про рух капіталу 1988 р. Було замінено нормами ст. 63 Договору про функціонування ЄС, перелік з Додатку 1 до Директиви і до сьогодні не втратив свого значення та застосовується на практиці.
Водночас, Суд ЄС не розглядає перелік видів руху капіталів Додатку 1 як вичерпний та тлумачить його розширено, включаючи до нього схожі правові інститути.
Пізніше Суд підтвердив, що положення ст. 63 Договору про функціонування ЄС щодо руху капіталу стосуються як "прямих" інвестицій, тобто, капіталовкладень, здійснюваних шляхом створення та купівлі вже наявних підприємств з метою забезпеченняе фективної участі в управлінні та корпоративному контролі, так і "портфельних" інвестицій, що здійснюються через придбання акцій на фондовому ринку виключно з метою фінансового інвестування та одержання прибутку, без наміру здійснювати контроль або брати участь в управлінні компанією.
Відповідно до загального принципу, закріпленого у ст. 63 ДФЄС, запровадження обмежень на рух капіталу і платежів між державами-членами та державами-членами й іншими країнами заборонено.
Основною відмінністю свободи руху капіталу від решти свобод (пересування (руху) осіб, товарів і послуг) є те, що ст. 63 ДФЄС застосовується незалежно від членства держави в Європейському Союзі. Тим самим щодо руху капіталу і платежів у ЄС, як загальне правило, встановлено режим найбільшого сприяння (РНС), який передбачає, що фінансові потоки з усіх країн регулюються на рівних умовах. Головною причиною для запровадження цієї ліберальної норми стала необхідність відкриття ринків фінансових послуг (банківського, страхового секторів), а також спрощення процедури іноземного інвестування. У справі і Sanz.deLera Суд визначив, що положення ст. 63 ДФЄС, так само, як і ст. 1 Директиви про рух капіталу 1988 p., мають пряму дію і можуть бути застосовані безпосередньо в національному суді приватними особами для захисту своїхс уб’єктивних прав.
Незважаючи на загальну схожість регулювання руху капіталів із регулюванням інших свобод руху Внутрішнього ринку ЄС (товарів, робіт, пересування робочоїсили), уже з самої ст. 63 випливає очевидна відмінність свободи руху капіталу: "рух капіталу між державами-членами ЄС та між державами-членами й іншими країнами має регулюватися однаково, без будь-яких обмежень".
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 203 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |