Читайте также:
|
|
Згідно із ст. 36 (30) ДФЄС заборона кількісних обмежень на імпорт та експорт не виключає заборон чи обмежень на імпорт, експорт і транзит товарів, що грунтуються на міркуваннях громадської моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних художніх, історичних чи археологічних цінностей; захисту промислової та комерційної власності. Причому такі заборони чи обмеження не мають бути засобом свавільної дискримінації чи прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами (торгівля охоплює як товари, так і послуги).
Аналогічні правила стосуються вільного руху капіталу. Держави-члени можуть застосовувати відповідні положення національного податкового законодавства, що встановлюють відмінності платників податків, які перебувають у неоднакових умовах щодо місця проживання чи місця інвестування капіталу, а також вживати усіх необхідних заходів для запобігання порушенням національних законів та актів виконавчої влади, зокрема у сфері оподаткування та контролю з боку фінансових установ, чи встановлювати процедури декларування руху капіталу з метою адміністративної та статистичної інформації (ст. 65 (58) ДФЄС). Однак ці положення не мають бути засобом свавільної дискримінації або прихованого обмеження вільного руху капіталу і платежів.
Вільний рух працівників та свободу заснування може бути обмежено з міркувань публічного порядку, державної безпеки та охорони здоров'я, причому вільний рух працівників та свобода заснування не стосуються державної служби (ст. 45 (39) ДФЄС). Обмеження містять й акти "вторинного" законодавства. Статті 27—33 Директиви 2004/38 встановлюють обмеження права громадян ЄС і членів їх сім'ї вільно пересуватися територією держав-членів і проживати там. Цей виняток аргументований міркуваннями публічного порядку, громадської безпеки або громадського здоров'я, і не повинен допускатися в економічних цілях. При вжитті заходів із захисту громадського порядку або громадської безпеки має дотримуватися принцип пропорційності, а власне заходи мають ґрунтуватися виключно на особистій поведінці відповідного індивіда, яка повинна становити реальну, наявну і досить серйозну загрозу, для одного з основоположних інтересів суспільства. Доводи, що спираються на міркування загальної превенції, не можуть братися до уваги.
Щодо громадянина Союзу або членів його сім'ї, які набули. право постійного мешкання на його території, приймаюча держава-член тільки з особливо серйозних міркувань громадського порядку або безпеки може ухвалювати рішення про видворення. Незважаючи на мотиви громадської безпеки, держава-член щодо певної категорії громадян Союзу незалежно від їх національного громадянства не може ухвалювати рішення про видворення, а саме щодо: а) тих, хто прожив в приймаючій державі-члені впродовж 10 попередніх років, або б) неповнолітніх, якщо тільки видворення не є необхідним на користь дитини, як це передбачено в Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ст. 28 Директиви).
Заходи, що вживаються з міркувань громадського здоров'я і обмежують вільне пересування осіб, застосовуються в разі потенційних епідемічних захворювань, які визначені у відповідних документах Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також у разі інших заразних інфекційних або паразитарних захворювань — за умови, що в приймаючій державі-члені вони є предметом захисних заходів щодо її власних громадян. Виникнення захворювань після закінчення 3-місячного періоду з моменту в'їзду не може слугувати підставою для видворення.
Хоча країни ЄС мають певні інструменти обмеження вільного руху всередині єдиного ринку ЄС, разом з тим питання про законність та обгрунтованість застосування цих інструментів може розглядатися в судах країн-членів та в Суді ЄС. Практика засвідчує, що позиція Суду ЄС з цього питання була вельми жорсткою, і країнам ЄС (їх органам), як правило, не вдавалося довести у Суді ЄС наявність вищезазначених підстав.
Так, щодо публічного порядку Суд ЄС неодноразово підкреслював, що ця підстава повинна бути пов'язаною із загрозою, яка має бути реальною, триваючою, наявною, а не уявною, достатньо серйозною, а об'єктом загрози мають бути основоположні інтереси суспільства. Оцінка такої загрози має надаватися з точки зору здорового глузду та наявного досвіду. Практика Суду ЄС,вимагає від країн-членів при застосуванні інструментів обмеження чільного руху зважати на принцип пропорційності, тобто не виходити за межі необхідного для забезпечення захисту.
Даючи оцінку такому аргументу, як публічний порядок у контексті права на вільний рух осіб, Суд ЄС не завжди дотримується однозначної позиції. Так, він визнав обґрунтованою заборону громадянці країни ЄС на надання посвідки на проживання в іншій країні ЄС для роботи у небезпечній з точки зору адміністративної практики країни в'їзду релігійній організації. Суд виходив з того, що невислання з країни її громадян-членів, які також працюють у цій організації, не створює дискримінації щодо іноземної громадянки, бо вислання зі своєї та з чужої країни неможливо ставити на один рівень. За інших обставин Суд визнав необгрунтованим вислання з країни на підставі її законодавства, що спрямоване проти заняття проституцією, оскільки така поведінка притаманна певним громадянкам приймаючої країни і щодо цих громадянок не розглядається у цій країні як "серйозна загроза" публічному порядку. Як підставу для застосування обмежень Суд ЄС розглядав розпорядження уряду Ірландії про обов'язкову закупівлю усіма покупцями 35% продуктів нафтопереробки у державного нафтопереробного підприємства, оскільки це підприємство є єдиним у країні, а його закриття чи зменшення на ньому виробництва загрожувало б інтересам національної безпеки.
Аргумент щодо публічної морал і був предметом диференційованої оцінки з боку Суду ЄС. Так, коли йшлося про ввезення порнографічної продукції, сама по собі наявність у країні ввезення законодавства про протидію поширенню порнографії була для Суду ЄС підставою визнати заборону на ввезення обгрунтованою. В іншому випадку сама по собі наявність за законодавством країни ввезення можливості здійснювати виробництво непристойних з точки зору публічної моралі товарів стала підставою для визнання заборони на ввезення товарів не обгрунтованою.
Стосовно аргументів, пов'язаних з охороною здоров'я, практика Суду ЄС виходила з того, що обмеження мають застосовуватися рівною мірою як до іноземних, так й до вітчизняних товарів. Так, зважаючи на те, що відходи є об'єктом комерційних операцій, Суд ЄС визнав обгрунтованими заходи влади щодо заборони ввезення відходів як вітчизняного, так й іноземного походження до Валлонії — регіону Бельгії, в якому спостерігалося небезпечне для довкілля накопичення відходів, а отже, створювалася загрозлива ситуація для довкілля, зокрема щодо здоров'я людей. В іншій справі визнано вірним рішення щодо зобов'язання постачальників енергії закуповувати весь обсяг електроенергії, що виробляється вітчизняними вітровими електростанціями, незважаючи на більш високий рівень цін на таку електроенергію, а також на те, що такі обов'язкові заходи створювали перешкоду для закупівлі електроенергії за кордоном. Суд виходив при цьому з небезпеки, яка створюється виробництвом електроенергії через згоряння традиційних енергоносіїв, яке, у свою чергу, обумовлює виділення газів, що є причиною парникового ефекту, а він, як відомо, несе загрозу життю та здоров'ю людей, тварин і рослин. У справі ReArnolds VanderLaan Суд зазначив, що національне законодавство, яке забороняє у разі, коли йдеться про обмеження задля захисту споживачів, продаж харчових продуктів, які законно виробляються та продаються в іншій державі-члені, суперечить ст. 30 ДЄС, якщо споживачі захищені за допомогою етикеток, застосованих відповідно до правил ЄС, зокрема етикеток з описом продукту та переліком інгредієнтів.
Згідно з практикою Суду ЄС запровадження державами-членами обмежень вільного руху є незаконним, якщо це порушує законодавство ЄС, наприклад, щодо прав людини.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 67 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |