Читайте также: |
|
1. Анатомо-фізіологічні умови творення звуків Мовлення – це комплексна послідовність рухів, спрямована на здійснення певного комунікативного наміру яка планується, керується центральною нервовою системою. складні функції вимовних органів здійснюються в безпосередньому взаємозв’язку і взаємозалежності не тільки між собою, а передусім з центральною нервовою системою. тому вимовні органи разом з центральною нервовою системою становлять неподільну єдність. Головний орган дихання – легені – розміщені в оточеній ребрами грудній порожнині, що відокремлюється від черевної порожнини діафрагмою. головна функція легенів у мовному процесі полягає в подачі струменю повітря, необхідного для утворення звука, тону або шуму, в гортані і надгортанних порожнинах. Легені складаються з величезної кількості альвеол, які переходять у альвеолярні ходи. З’єднуючись між собою вони утворюють бронхи. Дві вітки бронхів переходять в трахею. З трахеї повітря потрапляє в гортань.дихання складається з вдиху і видиху, що поперемінно чергуються між собою.ГОРТАНЬ. Нижнім своїм краєм гортань примикає до верхнього хряща трахеї. Стінки гортані складаються з хрящів. від кожного з хрящів у внутрішній кут щитовидного хряща тягнуться голосові зв’язки. краї зв’язок покриті слизовими оболонками, вони легко вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу.Утворення мовного голосу завжди відбувається на видисі. Струмінь повітря, який виходить з легенів, зустрічає на своєму шляху тісно зімкнені голосові зв’язки. Під великим тиском повітря це зімкнення розривається, пропускаючи частину повітря, після чого голосові зв’язки знову змикаються, потім змикання і розмикання повторюються протягом певного часу, внаслідок чого повітря виходить не суцільним струменем, а ривками, утворюючи звук. НАДГОРТАННІ ПОРОЖНИНИ. До надгортанних порожнин належать: порожнини глотки, порожнини рота, порожнини носа.Глотка розміщена над гортанню.вона виконує функцію резонатора, надаючи звукам, утвореним у гортані, того чи іншого забарвлення. Разом з тим завдяки м’язам, які містяться в задній стінці глотки і які, скорочуючись, звужують її, тут можуть утворюватися деякі шуми. Так, саме глотка є місцем утворення українського приголосного [г].Найістотнішою для звукоутворення є ротова порожнина. Завдяки рухомості язик може значно змінювати свою форму і об’єм резонатора. Будь-яка частина язика може в різний спосіб наближатися до зубів, альвеол (бугорки над зубами), або піднебіння – і це є необхідною умовою творення багатьох звуків.Різні положення губ впливають на як голосних, так і приголосних. АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ. Усі мовні органи, залежно від їх участі в процесі мовлення, поділяються на активні і пасивні. Активні мовні органи відіграють основну роль у звукоутворенні. До активних мовних органів належать голосові зв’язки, задня стінка глотки, піднебінна завіса, язик і губи.Пасивні мовні органи нерухомі, тому вони відіграють допоміжну роль у звукоутворенні. До пасивних мовних органів належать тверде піднебіння, альвеоли і зуби, а також носова порожнина.АКУСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ МОВНИХ ЗВУКІВЗвуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв’язок у гортані й третя повітряного струменя об стінки мовного апарата.Звуки поділяються на тони.
2) Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні мовних звуків.Робота органів мовлення називається артикуляцією.Органи мовлення складаються з органів дихання і органів, які беруть безпосередню участь у творенні звуків. Мовленнєвий апарат не є окремим органом людського тіла, а являє собою поєднання органів дихальної та травної систем. Умовно виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній.Нижній поверх -легені,бронхи,трахея,діафрагма.Вонивиконують функцію накопичування і видихання необхідного для творення звуків повітря.Середній поверх:гортань,щитовидний хрящ,персневидний хрящ,пірамідальні хрящі,голосові зв'язки.На цьому поверсі твориться акустичний характер (співвідношення шуму і голосу) звуків.Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок, відповідно до яких творяться відповідні звуки.
Верхній поверх-фаринкс,ротова порожнина,носова порожнина.уцихпорожнинах творяться обертони і резонаторні тони та шуми, що породжує конкретні звуки.За участю артикуляції органів мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні Активні органи мовлення є рухомими. Вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать:язик,губи,нижня щелепа, м'яке піднебіння,язичок.Проте не у всіх випадках активні органи мовлення беруть участь у артикуляції звуків. Зокрема язик — найактивніший орган мовлення — при вимові [б] чи [п] практично залишається нерухомим. Пасивні органи Пасивні органи мовлення є нерухомими, і вони виконують допоміжну функцію при творенні звуків. До них належать:зуби,альвеоли,тверде піднебіння,задня стінка зіва,верхня щелепа,носова порожнина.
3. Фонетика -розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови. Людське мовлення – це лінійний звуковий потік, у якому кожен мовець може вичленувати лінійні фонетичні одиниці (сегментні): фонетичну фразу, фонетичне слово, склад і звук. Фонетична фраза та фонетичне слово належать до складних фонетичних одиниць, оскільки вони організовані в цілісну одиницю з нижчих за ієрархією фонетичних сегментів за допомогою нелінійних фонетичних одиниць (надсегментних, суперсегментних) – наголосу та інтонації. Основною фонетичною одиницею є звук. Фонетика вивчає звуки в трьох аспектах: 1) звуки як результат рухів мовних органів вивчаються в артикуляційному аспекті; 2) звуки як явище фізичне (коливання хвиль), з погляду їх звучання, вивчаються акустичним аспектом; 3) звуки за їх функціями у мові (для чого вони служать) вивчає власне мовний (лінгвістичний) аспект. Дані фонетичних досліджень використовуються у прикладному аспекті такими лінгвістичними науками як орфоепія, орфографія, графіка.
4. Фоноло́гія — розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія.
Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза).
Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза.
На відміну від фонології, фонетика вивчає артикуляційний, акустичний і перцептивний аспекти мови.
5. Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Функції фонеми. Термін "фонема" (від грецького φώνημα 'звук') уперше вжив французький фонетист А. Дюфріш-Деженет 1873 р. з метою заміни досить незручного для використання терміна "son du langage". Ян Бодуен де Куртене вказав на різницю між "phone" ('звуком мовлення') та "phoneme" (фонемою), а М. Крушевський, учень Я. Бодуена де Куртене, висловив пропозицію вживати термін "фонема" на відміну від терміна "звук". Варіанти фонем є трьох типів:Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції. Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними полягає в тому, що:
6. Конститутивна: неми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів; Ідентифікаційна: суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; дистинктивна фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.
7. теорiї фонеми, сформульованої наприкінці ХІХ ст. Яном Бодуеном де Куртене. Виходячи з того, що безперервність фонетичного аспекту мови – це пов'язана з уявленнями психічна безперервність, науковець запропонував розмежувати поняття "звук", що позначає найпростішу одиницю вимови, та "фонему" як психiчний еквiвалент звука, комплексне фонетичне уявлення, котре є результатом об'єднання вражень від вимови певного звука. Складовими елементами фонеми, реально існуючої та відтворюваної одиниці мовленнєвого мислення, є кінема (мiнiмальний фонацiйний елемент), акусма (мiнiмальний акустичний, або аудиційний елемент) та кінакема (цiлiсне уявлення про кінему й акусму в тих випадках, коли їх утворення взаємно обумовлене). Психофонетика, що її учений видiлив як окрему галузь фонології, вивчає фонеми й оцiнює фонетичнi явища з точки зору психологiї. Термін "звук" є природничо-науковим терміном, звук вивчається, зокрема, у межах антропофонiки i тлумачиться як акустичний результат миттєвої iдентифiкацiї фонеми, яка існує у психіці окремого iндивiда. Мовленнєве мислення людини відтворюється завдяки iдентифiкаційнiй ролі психофонетичних та психографічних уявлень, які існують у людській свідомості, й можуть семасіологізуватися чи морфологізуватися. Фонеми виділяються у мовленнєвому мисленні як окремі елементи, оскільки вони можуть збігатися з синтагмою, становити морфему у слові, бути головною складовою частиною морфеми. Семасіологізація і морфологізація є тими чинниками, які підтримують розрізнення фонем в історії окремої мови. Сукупнiсть фонем певної конкретної мови утворює систему фонематичних уявлень мовцiв. У концепціях провідних лінгвістичних шкіл ХХ ст., що інтерпретували теорію фонеми, для виділення фонеми застосовувався психологічний, семантичний, морфологічний, фізичний і логічний критерії. Інтерпретація теорії фонеми, що її пропонує Петербурзька (Щербiвська) фонологiчна школа, ґрунтується на таких положеннях: фонема є найменшою, лінійно неподільною одиницею мови; звук – це реалізація фонеми у мовленні. Фонема як звуковий тип реалізується в окремих відтінках, серед яких виділяється типовий відтінок, котрий і усвідомлюється мовцями як фонема. Школа розрізнює комбінаторні, позиційні та факультативні відтінки фонем, а також відтінки, обумовлені різними стилями вимови. Вихідним для концепції Московської фонологічної школи (М.Ф. Яковлєв, П.С. Кузнєцов, О.М. Сухотін, В.М. Сидоров) став визначений Я. Бодуеном де Куртене морфологічний критерiй виділення фонеми.Ключові поняття, що за їх допомогою здійснюють інтерпретацію теорії фонеми в межах Московської фонологічної школи, – це диференційні та інтегральні ознаки, валентність фонеми, сильна і слабка позиція, варіації та варіанти.
8. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і не-диференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки. Диференційні ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Недиференційні, або інтегральні, ознаки ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється.Диференційними ознаками фонем можуть бути: 1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість): бір [б'ір] - пір [п'ір. 2. ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] - сук [сук]. 3. ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо): дим [дим] - зим [зим ],4) твердість/м'якість: стан [стан] - стань [стан'].узахідноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи м'якість звуків є інтегральною ознакою; 5) короткість/довгота: англ. sit [sit] "сидіти" - seat [si:t] "місце для сидіння",Із слов'янських мов розрізнення довгих і коротких голосних має чеська мова: pas [pas] "паспорт" -pas [pa:s] "пояс"; в) назальність/неназальність: англ. sin [sin] "гріх" - sing [sin] "співати", 7) відкритість/закритість голоснихнім. Ähre [е:гз] "колос" - Ehre [е:гз] "честь".
9. Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи.
Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук
у певній мові є фонемою. Все залежить від того, чи той звук перебуває в
опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантичне завдяки
тому звукові. Так, зокрема, і в українській, і в російській мовах є
звуки [г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну
фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиціїтоді як в українській мові тут
маємо дві окремі фонеми — <г> і <ґ>, бо є низка слів, протиставлених
саме цими звуковими одиницями (гніт — ґніт, грати— ґрати).
Розгляд фонем у системі належить до їх парадигматичного аспекту.
Фонологічна парадигматика становить собою систему фонемних опозицій,
серед яких виділяються два основні типи: диз'юнкція — протиставлення за
декількома диференційними ознаками і кореляція — протиставлення за
однією диференційною ознакою. Прикладом диз'юнкції може слугувати
протиставлення фонем <в> і <с> (вам — сам), у яких воно здійснюється за
двома параметрами: дзвінкість - глухість, губність - передньоязиковість.
Як приклад кореляції можна навести опозицію <д> - <т>, де фонеми
протиставляються тільки за дзвінкістю-глухістю.
10. Система голосних фонемГолосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голоснихфонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чистий тон, ряд, піднесення,наголошеність чи ненаголошеність.Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується йпіднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високопіднімається відповідна частина язика.В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього рядуменші (бо вужча передня частина ротової по рожнини), ніж при творенніголосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього рядучастіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голоснихзаднього Ряду..Голосні бувають наголошені й ненаголошені.Наголошений голосний вимовляється з більшою си лою голосу й трохи довше,ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінціслова звучать чітко: великий — велич.Ненаголошені голосні в українській мові не редуку ються, тобто нескорочуються і не зникають, ненаголошені голосні, які творятьсяпоряд, можуть сплутуватися.Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимовяються доситьвиразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно віднаголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и
11. Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повітрячерез різні перепони, утворювані органами мовлення.
В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізняють так:
а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й дзвінкі — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, r, r
глухі — складаються тільки з шуму: п, ф, т, -т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х
б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря:
губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами:
м, в, п, б, ф; зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н'; передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика
язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться
внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г;
в) за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) щілинні (фрикативні); зімкнено-щілинні (африкати) До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у
щілину;
г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч^ж, дж; свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз'.
12. До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. в російській мові наголошений склад у півтора раза сильніший від першого складу перед ненаголошеним і в три рази - від інших ненаголошених складів. В англійській мові найслабшим є перший склад перед наголошеним Редукція голосних буває кількісною та якісною.Кількісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати.В англійській мові кінцеві зредуковані голосні зовсім зникли: face [feis] "обличчя", game [geim] "гра.ля сучасної української мови якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики.оглушеннядзвінких приголосних. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в російській, білоруській, польській, німецькій, туркменській та інших мовах: рос. дуб[дуп], друг [друк];
13. Різниця між звуками й фонемами така:
1) звуки — фізичне явище (це коливання повітря), фонеми — ідеальне
звуки — індивідуальне явише (кожен мовець звуки в тому самому слові
промовляє по-своєму, залежно від особливостей голосу, індивідуального
тембру, манери говоріння тошо), фонеми — соціальне (їх усі сприймають
однаково);
звуків — безліч, фонем — обмежена кількість;
звук — величина залежна (він звучить по-різному залежно від оточення,
позиції в слові), фонема — величина стала (вона сприймається так само
незалежно від оточення і навіть звучання.
один звук може передавати дві фонеми (наприклад, довгі звуки с': і иґ: у
словах вчишся [учйс':а], вчиться [учйц':а]);
звук може не вимовлятися, випасти, але фонему ми домислюємо
-диференційні (розрізнювальні) та нейтральнимі ознаки фонеми,
-фонеми в мові існують у певній системі, і ці системи є
явищем змінним, історичним, вони в кожній мові свої й по-своєму
організовані
14. Фонетична транскрипція - графічна фіксація всіх мовних звуків, що реально вимовляються у потоці мовлення (точний запис звуків). Вона грунтується на таких вимогах:1) кожна літера позначає один і той самий звук;2) кожен звук позначається завжди тією самою літерою.Для запису фонетичною транскрипцією послуговуються українською абеткою, але без літер я, ю, є, ї, щ та ь, що не позначає звука. Крім того, у фонетичній транскрипції використовують додаткові надрядкові, підрядкові знаки:1) наголошеність голосного позначається вертикальною рисочкою справа біля літери, що позначає наголошений голосний - ['].2) м'якість приголосного - скісною рисочкою справа наліво над літерою з правого боку [л'он] -льон; 3) напівпо - апострофом у тому самому місці, що й м'якість - [']: [б'іілка] - білка; 4) подовжені приголосні звуки позначаються однією літерою, після якої ставиться двокрапка: 5) звука [дж], [дз ] позначаються двома літерами, об'єднаними в одну дужкою зверху 7) наближеність одного звука до іншого (нечітка вимова ненаголошених) позначається двома літерами: [0у]: [сеило] - село, 8) паузи між словами позначаються вертикальною рискою, а більші, зокрема між реченнями - двома (у записах не вживаються розділові знаки);9) текст, записаний фонетичною транскрипцією
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 198 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |