Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Роль судової та арбітражної практики в регулюванні міжнародних приватних відносин.

Читайте также:
  1. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ
  2. I. Учебные цели практики
  3. I. Цели и задачи практики
  4. I. Цели и задачи учебно-ознакомительной практики
  5. I. Цели и задачи учебной и производственной практики
  6. II. Материалы судебной (и иной юридической) практики.
  7. II. Методические указания по прохождению учебной практики
  8. II. Объекты и сроки прохождения практики
  9. II. ОРГАНИЗАЦИЯ УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ.
  10. II. Учебно-ознакомительный этап (2-11 день практики)

Під судовою та арбітражною практикою розуміють різновид юридичної практики, що полягає у правозастосовній, інтерпретаційній та правотворчій діяльності судів і арбітражів та втілюється в певних видах юридичних актів. Непевне чи неповне закріплення колізійних норм у законодавстві і міжнародних договорах спонукає суддів звертатися до судової чи арбітражної практики, звичаєвого права або доктрини.

Особливу увагу вивченню і використанню судової та арбітражної практики в правозастосовній діяльності приділено в країнах з англо-саксонською системою права, де основним джерелом права є судовий прецедент.

Прецедент (від лат. ргесесіет) - той, що йде попереду. Випадок, який мав місце раніше і слугує прикладом чи виправданням для наступних випадків подібного роду. Судовий прецедент - це конкретне судове рішення. Ті норми права, які за своїм походженням є нормами, встановленими судовим рішенням, належать до прецедентного права

Під арбітражною практикою в міжнародному приватному праві розуміють практику третейських судів та міжнародного комерційного арбітражу.

В Україні, як відомо, рішення окремих судів не використовуються як прецеденти, і тому тільки судові прецеденти зарубіжних країн, що визнають прецедентне право, можуть розглядатися як джерело права за умови наявності у вітчизняному законодавстві колізійної норми, що відіслала до права тієї держави, в якій відповідні відносини за участю іноземного елемента врегульовань саме за допомогою судового пре-цеденту.

Як міжнародні можна розглядати прецеденти, винесені судом міжнародного характеру (Міжнародним центром з урегулювання ін-вестиційних спорів, Європейським судом з прав людини).

В Україні судова і арбітражна практика офіційно не визнається ні правовою формою, ні джерелом права, однак її вплив на розвиток МПП, тлумачення його норм є безспірним. Особливе значення мають постанови пленумів Верховного Суду та Вищого господарського суду, що узагальнюють судову практику і роз’яснюють чинне законодавство.

Дослідники зазначають, що в німецькій системі судових рішень визнається необхідність правового обґрунтування рішення судді, у по-становах досить часто використовуються посилання на прийняті раніше рішення, однак на відміну від англійської системи відсутня обов’язкова сила прецеденту, тобто його правотворча роль, за винятком рішень Федерального конституційного суду. Правотворча роль судової практики й те, що прецедент є джерелом права, визнаються також в Іспанії, Швейцарії.

У літературі небезпідставно висловлюється думка, згідно з якою сучасна українська правова система як система перехідного періоду тяжіє до романо-германської правової сім’ї. Обраний Україною стратегічний напрямок до європейської інтеграції дозволяє прогнозувати приєднання саме до цієї правової сім’ї як повноправного члена після завершення політико-правових реформ. Аргументом же на користь визнання в Україні судової практики як джерела права може бути наявність у національному законодавстві України таких загальновизнаних у багатьох правових системах джерелами права правових інститутів, як аналогія права та аналогія закону, котрі в західній правовій доктрині розглядаються як різновиди прецедентного регулювання.

Що стосується правових доктрин, то їх слід визнати витоками формування права — його джерелами. Доктринальні джерела — це оприлюднені праці правників, що отримали загальне визнання. Деякі правові системи допускають можливість при обґрунтуванні своєї по-зиції в суді посилатися не тільки на норми закону, а й на думку відомих учених-правників.

У літературі зазначається, що доктрина тривалий час відігравала суттєву роль у тлумаченні і застосуванні норм міжнародного приват-ного права — внаслідок нерозвиненості правового регулювання в цій галузі судові органи при розгляді конкретних справ часто зверталися до її положень

Отже, обґрунтованою вважається практика, яка існує в правових системах країн загального права, де в суді можна посилатися не тільки на норми закону, а й на праці відомих учених-правників. Останні роз-глядаються як визнані джерела права, якщо на них зроблено посилання у декількох судових рішеннях. Частіше за все це приватні кодифікації прецедентного права. Разом із тим правова доктрина офіційно не визнається в Україні ні правовою формою, ні джерелом міжнародного приватного права.

 

Уніфікація норм міжнародного приватного права. Діяльність міжнародних організацій з питань уніфікації міжнародного приватного права (Гаагська конференція з міжнародного приватного права, комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) тощо).

У МПП суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення одноманітності у правовому регулюванні відносин з іноземним елементом. Розрізняють такі підходи до узгодження:

1) зближення законодавства, тобто визначення загальних програм, напрямків, етапів та способів зближення законодавства у певній сфері;

2) його гармонізація, що полягає в запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій. Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності.

Прикладом односторонніх дій з метою зближення національного законодавства з іноземним є Закон України від 18 березня 2004 р. «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», яким затверджено програму, що визначає адаптацію національного законодавства, утворення від-повідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективної правотворчості та правозастосування як складової механізму набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Відповідно до програми адаптація законодавства України є плано-мірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожно-му з яких має досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до асдиіз Європейського Союзу.

На першому етапі необхідно забезпечити розроблення глосарію термінів асдиІ8 соттипаиіагіеіе для адекватності їх розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів асдиі$ соттипаиіагіеіе на українську мову, створити централізовану систему перекладів; на підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Цент-ральної та Східної Європи створити ефективний загальнодержавний механізм адаптації законодавства, в тому числі щодо перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності асдиІ8 Європейського Союзу; розробити загальнодержавну інформаційну мережу з питань європейського права; вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з Європейським Союзом механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання.

При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов’язки сторін щодо гармонізації тієї чи іншої сфери правового регулювання;

3) уніфікація законодавства, тобто використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн.

У МПП уніфікація означає процес створення у різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Мета уніфікації — усунути колізії, розходження між національними правовими актами, які перешкоджають розвиткові відносин у МПП.

Засобами уніфікації є:

а) міжнародні договори — найбільш поширений засіб здійснення уніфікації; б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД (його розділ VII містить норми МПП); в) кодифіковані зводи міжнародних торгових звичаїв також сприяють досягненню одноманітності у їх розумінні і застосуванні.

У МПП розрізняють уніфікацію в національному законодавстві (одностороння уніфікація) та уніфікацію в міжнародній сфері. В пер-шому випадку, як правило, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворчості для досягнення подібності законодавства декількох держав.

Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів. Країни-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої чи непрямої уніфікації. При прямій уніфікації в міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть прямо, без додаткової конкретизації застосовуватися у правових системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності у правовому регулюванні певних відносин.

При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародного договору беруть на себе зобов’язання встановити у національному законодавстві правові норми, зміст яких визначено в договорі.

Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається право відступати від них у національному законодавстві.

Значною мірою уніфікації правових норм сприяють так звані модельні законодавчі акти. Модельні закони є рекомендаційними ак-тами з типовими нормами. Вони не обов’язкові для держав, а слугують нормативним орієнтиром для внутрішнього законодавства, тобто, втілюючи у своєму законодавстві норми типового (модельного) закону, кожна країна має можливість пристосовувати його положення до своїх потреб.

Модельні закони приймаються переважно у сфері матеріального права, але можливі і в праві процесуальному.

Міжнародна уніфікація правових норм, що регулюють відносини за участю іноземних елементів, розроблення проектів відповідних міжнародних угод здійснюються, зокрема, під егідою ООН. Провідна роль у забезпеченні цього процесу належить Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ, яка функціонує з 1968 р. Завдан-ням цієї Комісії є сприяння узгодженню й уніфікації правил міжнародної торгівлі.

Серед основних типових законів, розроблених цією організацією і схвалених Генеральною Асамблеєю ООН,—закони «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1983 р.), «Про міжнародні кредитні перекази» (1992 р.), «Про електронну торгівлю» (1996 р.). Зазначена Комісія підготувала Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів (прий-нята у 1978 р.), Віденську конвенцію про договори міжнародної купівлі- продажу товарів 1980 р., Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі 1988 р. та ін.

Крім цієї Комісії, значну роль в уніфікації законодавства різних країн відіграють такі організації, як Гаазька. конференція з міжнарод-ного приватного права. Постійний Статут Конференції було прийнято у 1951 р. Відповідно до нього завданням Конференції є прогресивна уніфікація правил МПП. Серед документів, прийнятих Конференцією, — Конвенція з питань цивільного процесу 1954 р., Конвенція про збирання за кордоном доказів по цивільних і торговельних справах 1970 р., Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном 1980 р., Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 р. та ін.

Міжурядовою організацією, яка складає проекти уніфікованих документів, є Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, створений у 1926 р. Він розробив Європейську конвенцію про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р., Конвенцію про лізинг і факторинг 1988 р., Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 р. та ін.

Міжнародні конвенції з уніфікації норм МПП у певній сфері правового регулювання розробляють, зокрема, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародна морська організація, Міжнародна організація цивільної авіації та інші міжнародні ор-ганізації.

Неофіційну кодифікацію торгових звичаїв, чинних у МПП, здійснює Міжнародна торгова палата. Вона згідно із Статутом ООН має консультативний статус, є міжнародною неурядовою організацією, створеною з метою організаційного, технічного і правового забезпечення міжнародного бізнесу. Результатом її діяльності стало видання збірника торгових звичаїв («Тгасіе іеггп.ч») та інших документів. Вони покликані забезпечити відносну одноманітність проведення платежів у міжнародних господарських відносинах.

УНІДРУА (UNIDROIT) — міжнародний інститут з уніфікації приватного права, це міжнародна незалежна міжурядова організація. Штаб квартира знаходиться на вілі Альдобрандіні в Римі. Створена в 1926 році як допоміжна організація Ліги Націй. Перезаснована в 1940.

(Institut international pour [unification du droit prive; International Institute for the Unification of Private Law), УНІДРУА (UNIDROIT) - міжнар. організація, утв. 1926 згідно з двостор. договором між Радою Ліги Націй та урядом Італії. 1940 Інститут був реорганізований: 21 д-ва підписала багатостор. договір та ухвалила статус УНІДРУА як незалежної міжнар. організації. Мета УНІДРУА — вивчення шляхів гармонізації та координація процесів уніфікації приват, права у різних д-вах або групах держав і поступового прийняття країнами світу єдиної системи приват, права Членами Інституту можуть бути країни, які приєдналися до статуту організації. Станом на 2000 таких країн налічувалося 58. Кер. органи УНІДРУА: генеральна асамблея, керівна рада та секретаріат. Ген. асамблея є вищим органом УНІДРУА. До неї входять по одному представнику від кожної країни — члена Інституту. В її компетенції — затвердження річного бюджету, схвалення програми роботи організації на кожні З роки, обрання членів кер. ради. Кер. рада складається з 25 виборних членів на чолі з президентом УНІДРУА, який призначається урядом Італії з числа видатних юристів, учених, держ. службовців. Вона визначає напрями діяльності Інституту. Секретаріат є викон. органом, який відповідає за поточну роботу з виконання статутних завдань. Керує секретаріатом ген. секретар, який призначається кер. радою за поданням президента УНІДРУА Робота УНІДРУА ведеться шляхом створення роб. груп експертів, підготовки нац. та порівняльних звітів, вироблення пропозицій, частіше у вигляді проектів багатостор. угод (конвенцій) або частин таких угод. Підготовлені проекти розглядає кер. рада. Якщо проект конвенції схвалюється, секретаріату пропонується утворити комітет експертів країн — учасниць УНІДРУА для остаточного опрацювання тексту і затвердження його на дип. конференції. Серед документів, розроблених організацією, — Конвенція про єдиний закон щодо укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 1964), Міжнародна конвенція про договори пересування (Брюссель, 1970), Конвенція про типову форму міжнародного заповіту (Вашингтон, 1973), Конвенція про представництво при укладенні договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Женева, 1983), Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 1988), Конвенція про міжнародний факторинг (Оттава, 1988), Конвенція УНІДРУА про повернення викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей (Рим, 1995). Крім того, деякі розробки УНІДРУА увійшли окр. частинами до таких багатостор. угод, як Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройних конфліктів (ЮНЕСКО, 1954), Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (ООН, 1956), Конвенція про визнання та виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання стосовно дітей (Гаазька конференція з міжнародного приватного права 1958), Міжнародна конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (ЮНСІТРАЛ, 1980) та ін. Всього Інститут виконав понад 70 досліджень з питань приват. права.

УНІДРУА видає щоквартальний журн. «Огляд уніфікованого права» (з 19%, англ. і франц. мовами), «Дайджест правової діяльності міжнародних організацій та інших інституцій» (у вигляді поновлюваного кожних два роки видання). 1993 прийнято рішення про створення відкритої бази даних фахівців права, суддів, арбітрів, практикуючих юристів і дослідників, які працюють у галузі приват. права. Офіц. мови: англ., франц., нім., італ. та іспанська; робочі — англ. та французька. Місцеперебування — м. Рим (Італія).

 




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав