Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Економічні вчення капіталізму.

Як наука, еконо­мічна теорія під назвою політична економія з'явля­ється лише у XVII ст., у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу — класу буржуазії. Спершу ці погля­ди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проб­лем, скільки певними повчаннями.

Невдовзі до осмислення проблем економічного бут­тя долучилася могутня плеяда вчених, науковими працями яких було сформовано основні школи та нап­рями в економічному вченні капіталізму: мерканти­лізм, фізіократизм, класична школа політичної еконо­мії, утопічний соціалізм, марксизм та маржиналізм.

а) Меркантилізм у своєму розвитку пройшов 2 етапи: монетаризм, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи. Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що вони виступали за досягнення активного торговельного балансу через розвиток національного виробництва й виведення частини товарів за кордон. За посилення ролі держави. Меркантилізм був переважно прогресивною економічною теорією, його представники уперше з'ясували головну межу розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були: по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; по-друге,.помилкове визначення вартості грошей (природними властивостями золота і срібла); по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт, стримувати розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу.

б) Класична політична економія цей напрям світової економічної думки розвивався до першої половини XIX ст. Його засновники У.Петі (Англія), П.Буагільбер (Франція), які запропонували теорію трудової вартості. Свого розвитку класична політична економія набула у працях фізіократів Ф.Кене та Ж.Тюро (Франція).Найвище її досягнення - праці англійських економістів А.Сміта та Д.Рікардо.

Згідно з висновком А.Сміта ринкова економіка в його теорії в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх.

Заслугою Д. Рікардо було, зокрема, те що в його теорії чіткіше розмежовані споживча і мінова вартості, вартість товару зводиться до праці. Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платою робітника і продуктом його праці. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, з'ясовано механізм диференціальної ренти.

в) Марксистська політична економія. Класична школа політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії. К.Маркс довів до рівня наукової теорії двоїстий характер праці, розкрив глибину сутність капіталу, обгрунтував антагонізм капіталістичного виробництва, теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення, загалом багато ідей, положень теорії і методології Маркса мають евристичную цінність, витримали перевірку часом і використовуються провідними економістами багатьох країн світу. Водночас марксистське економічне вчення не позбавлене недоліків.

г) Історична школа та маржиналізм Історична школа - один з напрямів західної економічної думки. Виникла в Німеччині у середині XIX ст. Найвідомішими представниками історичної школи були німецькі економісти В. Рошер, Б.Гільдебранд, В. Зомбарт, М.Вебер та інші.

Вважаючи, що ринок неспроможний забезпечити стійкої рівноваги економічної системи, ці економісти виступали за активне втручання держави в економіку, вважаючи таке втручання єдиною умовою ефективного її функціонування. Вони вважали психологічні та етичні фактори не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу вивчення економічного й соціального життя.

Основними теоретико-методологічними хибами історичної школи ігнорування об'єктивного характеру економічного життя, вилучення з предмета політичної економії законів, переоцінювання національних особливостей розвитку економіки, ненаукове застосування принципу історизму, суб'єктивне тлумачення цінності (вартості) тощо.

У середині XIX ст. виникає напрям політичної економії - маржиналізм. Засновниками маржиналізму були австалійський економіст К. Менгер, англійський економіст У.Джавонс, швейцарський науковець Л. Вальрас.

Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільне необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів.

1. Основні напрями сучасної економічної теорії

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно згрупувати в такі основні напрями:

1) неокласична економічна теорія;

2) інституціонально-соціологічний напрям, або інституціоналізм;

3) кейнсіанство.

Інституціоналізм (лат. іпзіііиіит — установа) — один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці XIX—на початку XX ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносина­ми власності), рушійною силою визнавав психологічні, соці­ально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, ан­глійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад, ро­зглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить, процес відбору і пристосування. Аналогічно, на думку інститу-ціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається про­цес природного відбору інститутів, система яких утворює сво­єрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя (в тому числі господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, фор­мують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.

Кейнсіанство та його еволюція. Кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отри­мав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій дер­жави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо уникнути повного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрун­тував макроекономічний підхід до аналізу соціально-еконо­мічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайня­тість, та ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв'язках.

На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо і що рівновага — рідкісний випадок в економіці. Щоб наблизитися До неї, необхідно насамперед регулювати попит шляхом підви­щення ефективності інвестиційних процесів з боку підпри­ємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив Державі — ефект мультиплікатора). Розширення функцій дер­жави, на думку Кейнса, необхідні для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, за раціональне використання трудових ресурсів.