Читайте также:
|
Історія предків українського народу здавна викликала зацікавлення науковців, які досліджували слов'янську культуру, спираючись на знахідки праслов'янської доби. За археологічними, лінгвістичними та писемними джерелами, виникнення праслов'ян датується II ст. до н. е., а завершується історія стародавніх слов'ян IX ст. н.е., коли їхні племена об'єдналися для утворення держави – Київської Русі.
Вітчизняна і зарубіжна історіографія XIX—XX ст. запропонувала чимало теорій щодо походження слов'ян. Особливе значення, з нашого погляду, мають фундаментальні дослідження 30-х років XIX ст. чеського слов'янознавця П.Шафарика, який визнавав прабатьківщиною слов'ян землі Східної Європи в межах Волині, Галичини і Поділля, та дослідження початку XX ст. його співвітчизника Л.Нідерле, який вважав територією давніх слов'ян землі від Ельби на заході до басейну Десни на сході.
Дніпровсько-одерська концепція Б.О.Рибакова підтверджувалася багатьма писемними джерелами. Зокрема, вже в І ст. н.е. слов'яни були відомі під іменами венедів (венети). Уперше про венедів йдеться у Плінія Старшого. Він так характеризує групи населення, яке жило на північний схід від Карпат: "Землі до річки Вістули заселені сарматами, венедами, скіфами та гіррами". У другій половині II ст. території, які були заселені венедами, значно збільшуються, про що йдеться в "Географії" Птоломея. Він називає венедів серед багатьох племен, що заселяють європейську Сарматію: "Венеди — по всій Венедській затоці, вище Дакії — певкіни і бастарни; по всьому узбережжю Меотіди – язиги і роксолани; далі за ними у глибину країни — гамаксобії та скіфи-алани".
Відомості про слов'ян кінця І тис. і початку II тис. н.е. знаходимо у працях авторів IX—X ст., зокрема географа Баварського, візантійського імператора Костянтина Багрянородного арабських географів Аль-Масуді, Ібн-Фадлана, Ібн-Русте та інших.
Про слов'ян писали візантійські історики VI—VII ст. Прокопій Кесарійський, Маврикій, Феофілакт Сімокатта, історик готів Іордан та ін. Дослідженням давніх часів в Україні займався М.Грушевський.
Серед назв слов'янських племен найчастіше зустрічаються анти, венеди, сармати та скіфи.
У писемних джерелах арабських мандрівників об'єднання давньоукраїнських племен антів, що в III—VIII ст. н. е. утворило державу, називалось Оратаніею (Артанією, Ратанією). Столицею Антії України був Київ. Для державного устрою цього об'єднання характерним було поєднання автократії і демократії; законодавчою владою було віче, а виконавчою — цар (рекс) і воєводи на місцях.
Археологічні знахідки вказують на те, що в цій державі була своя писемність — "буквиця", "Іванове письмо". Анти III—VIII ст. знали, як стверджують дослідники, старогрецьке письмо і латинь. Найпопулярнішими богами антів були: Дажбог, Дана, Жива, Коляда, Купайло, Лель, Мокоша, Овсень, Перун, Велес, Світовид, Числобог, Ярило та ін.
Другим, ще давнішим, слов'янським племенем були венеди (венди, венети, енети, водяники). За свідченням Геродота, вони заселяли територію сучасного Поділля.
На північній околиці Венедії (правий берег Дунаю) жили давні українці, яких історичні джерела називають крайнами, крайнянами, українцями (О.Чертков). Вони поклонялися Турові, Берегині, Перуну та іншим давньоукраїнським богам.
Чільне місце у вітчизняній історії посідають сармати. Вони об'єднували кочові скотарські племена: аланів, роксоланів, язиків та ін. У родині сарматів головувала жінка.
Сармати воювали з різними племенами і завдяки цьому розширювали свої території. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню.
Практично всі дослідники давньоукраїнських племен, яких у вітчизняній літературі найчастіше називають слов'янськими, відзначають їхню безмежну любов до свободи і відсутність рабства. Наприклад, Маврикій свідчить, що племена склавинів і антів схожі за способом життя, за мораллю, за любов'ю до свободи; їх ніяким чином неможливо підкорити або схилити до рабства у своїй країні. Він вважав, що у слов'ян існувала гнучкіша форма залежності порівняно з рабством, що свідчить про зачатки феодальних відносин.
Писемні джерела знайомлять нас із представниками соціальної верхівки, яка склалась у склавинів і антів, –з королями, володарями, князями, старійшинами.
Слов'яни увійшли в історію як народ, повний невичерпної енергії, мудрості й мужності.
VII – VIII ст. в історії слов'янських племен характеризувалися розвитком феодальних відносин і утворенням держав.
У південних слов'ян виникла Болгарська держава, у західних – Великоморавська, а з часом – Чеська і Польська держави.
У східних слов'ян процес формування державності проходив повільніше. В історії вони відомі як "літописні племена" або "племінні князівства". Як відомо, на їхній основі у IX ст. утворилася Київська Русь.
Отже, праслов'яни і слов'яни пройшли своєрідний шлях розвитку, що, безумовно, вплинуло на особливості виховання підростаючого покоління.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |