Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Юридична відповідальність державних службовців — це вре­гульовані нормами права відносини між державою, в особі її компетентних органів і посадових осіб, та державними службов­цями, що виникають на підставі вчинених ними службових правопорушень і дістають вияв у застосуванні до винних осіб заходів державного примусу, а також характеризуються засудженням правопорушника та протиправного діяння з боку держави та суспільства з метою запобігання та недопущення в майбутньому інших правопорушень.

За порушення правових норм державні службовці несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянину, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює пси службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться терміном до
2 місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.

Дисциплінарна відповідальність настає при порушенні державним службовцем обов’язків додержання дисципліни праці, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, за невиконання або недостатнє виконання службових обов’язків.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців передбачена КЗпП, Законом "Про державну службу", статутами про дисципліну або спеціальними положеннями, чинними у ряді галузей адміністрування і в деяких сферах державної діяльності.

Дисциплінарна відповідальність дістає вияв у застосуванні дисциплінарної санкції – стягнення. Особливість дисциплінарної відповідальності державних службовців полягає у тому, що, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

¾ попередження про неповну службову відповідність;

¾ затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Законодавчими актами можуть бути передбачені інші види дисциплінарних стягнень для державних службовців окремих галузей і сфер публічного адміністрування.

Розрізняють 3 види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборних працівників.

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає дисциплінарні стягнення, які за своїм змістом можна поділити таким чином:

1) заходи морально-правового характеру — догана, поперед­ження про неповну службову відповідність;

2) заходи матеріально-правового характеру — затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду, зменшення розміру чи зняття премій, надбавок за високі досягнення у праці й виконання особливо важливої роботи, інших надбавок і доплат, установлених чинним законо­давством;

3) припинення державної служби.

Цивільно-правова відповідальність — це передбачені законо­давством засоби примусового впливу на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього цивільно-правових санкцій, які тягнуть невигідні майнові наслідки, що дістають вияв у позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов’язків.

Правовою базою цивільної відповідальності державних служ­бовців є КЗпП, положення про матеріальну відповідальність.

Відповідальність за шкоду, завдану діями посадової особи в галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обов’язко­вому відшкодуванні збитків, спричинених неправомірними службовими діями (бездіяльністю) посадових осіб у галузі публічного адміністрування, органом державної влади від імені, за дорученням якого посадова особа вчиняє службові дії в межах своєї компетенції.

Важливим є те, що відповідальність за шкоду, завдану поса­довою особою, повинен нести орган державної влади, якщо такі юридично значущі дії пов’язані зі службовою діяльністю його посадової особи в рамках наданої йому компетенції. Коли шкода завдана посадовою особою внаслідок дій, які не пов’язані з виконанням службових обов’язків, навіть в робочий час, вона відшкодовується безпосередньо винною особою. Орган держав­ної влади, який відшкодував збитки потерпілій особі, має право звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, яка є винною в заподіяній шкоді.

Цивільно-правова відповідальність може застосовуватися незалежно від притягнення службовця до дисциплінарної, адмі­ністративної або кримінальної відповідальності за те саме по­рушення.

Адміністративна відповідальність настає при порушенні відпо­відних правил і норм. Суть адміністративної відповідальності полягає у тому, що вона застосовується органами і посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не пере­буває у службових відносинах.

Основним джерелом норм, які встановлюють адміністра­тивну відповідальність державних службовців, є КпАП та антикорупційне законодавство.

Суб’єктами адміністративної відповідальності є не всі дер­жавні службовці, а лише посадові особи. В адміністративно-правовій науці вони розглядаються як суб’єкти і підлягають адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністра­тивні порушення: в галузі охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, вико­ристання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і куль­тури; у промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві; за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень. Відпо­відне законодавство містить основні положення, які визначають підстави притягнення винних до відповідальності за вчинення корупційних діянь, із акцентом на те, що є корупційним діян­ням, хто може бути таким суб’єктом (перелік істотно розширено порівняно із раніше чинним законодавством), подано систему суб’єктів протидії корупції та процесуальні аспекти притягнення винних до відповідальності, заходи адміністративно-правового реагування на вчинення такого роду протиправних діянь.

Згідно із КпАП до державних службовців, які вчинили адмі­ністративні правопорушення, застосовуються 2 види стягнен­ня — попередження і штраф.

Проблема юридичної відповідальності державних службов­ців тісно пов’язана з проблемою протидії корупції. Основні засади запобігання та протидії корупції визначені у Законі України від 7 квітня 2011 р. "Про засади запобігання і протидії корупції", який набув чинності з 1 липня 2011 р. Саме цим документом визначено, що корупція — це використання особою, визначеною у цьому акті, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання непра­вомірної вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка (про­позиція) чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей (ст. 1). Від­повідно, корупційним правопорушенням вважається умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою — суб’єктом відповідальності, за яке законодавством установлено кримі­нальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Основні принципи запобігання та протидії корупції: верхо­венства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у провадженні таких заходів; забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкоду­вання збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Суб’єктами відповідальності за корупційні діяння є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів вико­навчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самовряду­вання;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфі­каційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, дер­жавної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей Закону "Про засади запобігання і протидії корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в п. 1 наведеного переліку, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іно­земної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжна­родних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адмі­ністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1 та 2 наведеного переліку, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Суб'єктами, що здійснюють заходи запобігання та протидії корупції, є:

1. Президент України, Верховна Рада України, органи проку­ратури України, які здійснюють заходи щодо запобігання і проти­дії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією.

2. Органи державної влади, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здій­сненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

3. Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.

4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визна­ченої Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України і діє від­повідно до вимог, встановлених законом.

5. Спеціально уповноважені суб’єкти, які безпосередньо здій­снюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (спе­ціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції).

Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та органі­зованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та під­порядковані йому прокурори.

6. Суб’єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках — у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні пору­шених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забез­печенні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­врядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від підпо­рядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою.

7. Посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структур­них підрозділів, які у разі виявлення корупційного правопору­шення чи одержання інформації про вчинення такого право­порушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх струк­турних підрозділів зобов’язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповно­важений суб’єкт у сфері протидії корупції.

Саме Законом "Про засади запобігання і протидії корупції" визначено певні заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції, й до числа таких віднесено: обмеження щодо вико­ристання службового становища, обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, обмеження щодо одержання подарунків (пожертв), обмеження щодо роботи близьких осіб, обмеження щодо осіб, які звільнилися з посади або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, спеціальні перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконан­ням функцій держави або місцевого самоврядування, фінан­совий контроль щодо потенційних суб’єктів відповідальності за корупційні діяння, антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів, вимоги щодо прозорості інформа­ції тощо.

Істотно розширено засади участі громадськості у запобіганні та протидії корупції (участь громадськості в заходах запобіган­ня та протидії корупції, інформування громадськості про від­повідні заходи, державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції.

За вчинення корупційних діянь передбачена кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відпові­дальність, а також передбачено усунення наслідків корупційних правопорушень. Окрім того, положеннями Закону передбачені контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції.

Кримінальна відповідальність державних службовців, посадо­вих осіб органів місцевого самоврядування, інших службових осіб настає за вчинення суспільно небезпечних, винних діянь, які дістали вияв у зловживанні владою або службовим стано­вищем, невиконанні або неналежному виконанні службових обов’язків, тобто за злочини у сфері службової діяльності. Такі злочини можна поділити на 3 види:

а) порушення повноважень: невиконання (неналежне вико­нання) повноважень (недбалість, бездіяльність);

б) перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноосібне вирішен­ня справи, яка повинна вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти, тощо);

в) вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем, хабарництво, службове підроблення).

Притягнення до кримінальної відповідальності державних службовців здійснюється на підставі Кримінального кодексу України (КК).