Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Антимонопольна політика держави

Читайте также:
  1. Quot;політика дешевих грошей".
  2. Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 року).
  3. Акт проголошення незалежності української держави (1941р.) та його значення.
  4. Антиінфляційна політика держави
  5. Антиінфляційні заходи держави
  6. Антимонопольная политика государства
  7. Антимонопольная политика государства
  8. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  9. Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині ХІХ ст.

Кажуть, що історія розвитку монополій є, одночасно, історією боротьби з ними. Перший антимонопольний закон Шермана був прийнятий у ще у 1890 році. Він не дозволяв монополізувати торгівлю. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо це призводило до суттєвого послаблення конкуренції або монополізації галузі. Закон Клейтона (1914 р.) забороняв угоди про обмеження кількості контрагентів, поглинання фірм, якщо це підсилювало монополізацію.

Монополізм за своєю природою є неоднорідним, тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо одні монополістичні структури небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії не суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. З іншого боку, межі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з „рук в руки” як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежах НТП. У США і Японії передбачено пом’якшений режим відносно крупних компаній-експортерів, а в Японії − ще і державних компаній-монополістів. В Німеччині значна увага приділяється захисту прав інтелектуальної власності. В Росії в структурі конкурентного законодавства окремо виділяється регулювання діяльності природних монополій в силу особливостей конкурентного середовища цієї країни.

Крім того, як суттєву відмінність, що впливає на якість антимонопольного законодавства, необхідно відзначити термін його існування в різних країнах. Якщо в США цей термін складає понад 100 років, в ФРН і Японії − понад 50 років, то в таких країнах як Україна, Росія, Угорщина, дана система почала формуватися лише 10-15 років тому, і знаходиться ще сьогодні в стадії становлення і розвитку. Першим з них був прийнятий у 1992 році Закон України „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” − базисний нормативно-законодавчий документ у системі конкурентного права України до прийняття Закону України „Про економічну конкуренцію”. Конкурентне законодавство України подібне до тих, що діють в інших країнах, причиною чого є посилення інтеграційних процесів у світі, глобалізація економіки, що призводять до прискорення уніфікації правил міжнародної торгівлі і захисту конкуренції. Його структура включає:

1. Контроль економічної концентрації.

2. Контроль за діяльністю природних монополій.

3. Попередження та припинення зловживань домінуючим і монопольним становищем на ринку.

4. Попередження і припинення дій, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією.

5. Контроль антиконкурентних дій.

Законодавство про конкуренцію у різних країнах можуть регулювати як відносини, пов’язані з внутрішніми операціями суб’єктів ринку, так операції зовнішньоекономічного характеру. Переважна більшість законодавств про конкуренцію різних держав носить екстериторіальний характер, що надзвичайно важливо у випадках врегулювання спірних питань у сфері зовнішньоекономічної діяльності чи іноземних інвестицій. Екстериторіальний принцип дозволяє регулювати практику діяльності національних підприємств і за кордоном у випадку порушення ним норм конкурентного права, що шкодить національній економіці. За ступенем розвитку та ефективністю конкурентного законодавства, активності відповідних антимонопольних органів у попередженні чи зупиненні антиконкурентних дій суб’єктів ринку сьогодні судять про розвиток країни в цілому.

На сьогодні в Україні антимонопольні норми містяться приблизно у 600 законодавчих актах, з яких 57 є законами. Активно ведеться робота над розробкою концепції Конкуренційно-процесуального кодексу України. Крім того, Україна є учасницею низки міжнародних угод, серед яких можна виділити наступні: „Міжнародну угоду про заходи щодо охорони промислової власності” від 12 березня 1993 р., Договір країн СНД „Про проведення узгодженої антимонопольної політики” від 23 грудня 1993 р. з змінами і доповненнями (новий договір Україна підписала в січні 2001 р. на засіданні Глав урядів країн-учасниць СНД), Угоду країн СНД „Про співробітництво в сфері інвестиційної діяльності” від 24 грудня 1993 р., а також прийняті Міжпарламентською Асам­блею країн СНД законодавчі акти: „Про загальні принципи регулювання захисту прав споживачів в країнах-учасницях Міжпарламентської Асам­блеї”(1995р.) та „Про захист економічної конкуренції” (1996р.); двосторонній Договір між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у галузі розвитку конкуренції, що є продовженням „Заходів до Програми економічного співробітництва між Україною і Російською Федерацією на 1998-2007 рр.”, який містить процедуру взаємодії між антимонопольними органами двох країн, координації спільних дій щодо антиконкурентних дій суб’єктів господарювання тощо. АМК України у проекті Програми інтеграції України до ЄС були підготовлені відповідні розділи, що стосуються конкуренції.

Згідно з українським законодавством зловживаннями монопольним становищем, що забороняється і тягне за собою відповідальність, вважаються: встановлення монопольних цін, дискримінація або нав’язування додаткових зобов'язань монополістом іншим суб’єктам господарювання, обмеження їх діяльності, бойкотування з метою впливу на їх поведінку, суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку).

Найпоширенішими антиконкурентними діями є дискримінація суб'єктів господарювання, особливо органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Контроль за виконанням конкурентного законодавства та припинення монопольних порушень й антиконкурентних дій покладено на спеціальний адміністративний орган державної влади − Антимонопольного комітету України. Тобто законодавча конкурентна система України за моделлю побудови законодавчих інститутів може бути віднесена до адміністративної, а не судової, оскільки застосування норм конкурентного права покладено на адміністративний орган – АМК України, який фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок коштів від сплати зборів за подання заяв до АМК про надання згоди на створення, реорганізацію, ліквідацію суб'єктів господарювання. Крім Антимонопольного комітету України, іншою структурою, яка займається антимонопольним регулюванням діяльності природних монополій, є Національна комісія регулювання природних монополій і суміжних ринків у паливно-енергетичному комплексі України, що є органом центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, створюється і ліквідується Президентом України, має широке коло повноважень у сфері регулювання функціонування ПЕК. Планується створення аналогічних структур у сфері транспорту та зв’язку. Окремі функції з антимонопольного регулювання і здійснення демонополізації покладено на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.

Прийняття Закону „Про захист економічної конкуренції”, що поглибив діючі формальні норми регулювання конкурентних відносин і розширив повноваження АМКУ як державного інституту, закликаного протидіяти антиконкурентній практиці з боку суб’єктів ринку, свідчить про перехід до другого етапу і поступове розширення повноважень держави з метою посилення контролю за діяльністю монопольних утворень і держаних чиновників, що своїми діями або бездіяльністю обмежують розвиток конкурентних відносин.




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 129 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав