Читайте также:
|
Світова торгівля послугами (СТП) є невід’ємною частиною міжнародної торгівлі в цілому. СТП являє собою специфічну форму світогосподарських зв’язків з обміну послугами між продавцями і покупцями різних країн. Об’єктом СТП є такий специфічний товар як послуга.
У сучасній літературі існує декілька тлумачень терміна «послуга», які відображають як економічну, так і соціальну її значущість. Загальноприйнятим визначенням терміна «послуга» (services) є визначення, прийняте ЮНКТАД та Світовим банком у 90-ті роки XX ст. — це зміни в стані інституційної одиниці, які відбулися в результаті певних дій на підставі взаємної угоди з іншою інституційною одиницею.
Послуга має ряд відмінних від товару особливостей:
1. послуга виробляється і споживається одночасно, не підлягає зберіганню, невловима і невидима.
2. торгівля послугами на світовому ринку тісно пов’язана з торгівлею товарами і має постійно зростаючий вплив на неї. Це пояснюється тим, що для ефективного експорту товарів необхідно залучати більшу кількість послуг, починаючи з аналізу ринків і закінчуючи транспортуванням та сервісним обслуговуванням товарів.
3. не всі види послуг, на відміну від товарів, придатні для залучення в міжнародну торгівлю. Це в першу чергу стосується таких видів послуг як комунальні та побутові.
4. міжнародна торгівля послугами більшою мірою, ніж торгівля товарами, захищається державами від іноземної конкуренції.
5. експорт здійснюється шляхом безпосереднього вивезення за кордон (послуги транспорту, інформаційні послуги), а також за допомогою переміщення споживача послуг (нерезидента) в країну виробника і часового переміщення за кордон фізичної особи-постачальника послуг.
Світовому ринку послуг притаманні певні особливості — купівля-продаж послуг на світовому ринку водночас тісно взаємодіє з міжнародним рухом капіталу та міграцією робочої сили, а це зумовлює міжнародний попит і пропозицію на різноманітні послуги.
Різні характеристики товарів та послуг впливають також на способи, якими здійснюються міжнародні операції. У системі ГАТС виділяють чотири методи обліку міжнародної торгівлі послугами з урахуванням місця розташування як постачальника, так і споживача послуг, що є об’єктом торгівлі:
1. Транскордонна торгівля (cross-border trade), коли продавець і покупець послуги не переміщаються через кордон, її перетинає тільки послуга. Такий спосіб продажу послуг значно наближений до продажу товарів у міжнародній торгівлі: наприклад, надання юридичних консультацій за кордону по телефону (або факсу), або участь у кореспондентській навчальній програмі зарубіжного навчального закладу (на частку транскордонної торгівлі припадає близько 40% всього обсягу міжнародної торгівлі послугами).
2. Споживання за кордоном (consumption abroad), коли споживач з однієї країни купує і споживає послугу на території іншої країни. У цьому випадку різниця в порівнянні з торгівлею товарами полягає в тому, що послуга і продавець послуги не переміщуються через кордон, її перетинає споживач послуги, наприклад виїзд за кордон на навчання, або для лікування (20 %).
3. Торгівельна (комерційна) присутність в країні надання послуги (commercial presence, або right of establishment), коли фірма, що надає послугу, перетинає кордон і, перебуваючи на території даної країни, відкриває представництво або дочірню фірму, через які здійснює надання послуги. Сама послуга і її споживач у даному випадку через кордон не переміщуються (близько 40 %).
4. Присутність фізичних осіб, що надають послугу (presence of natural persons providing services), коли послуга полягає безпосередньо в діяльності людей, які приїжджають з-за кордону в країну, де знаходиться її споживач, наприклад приїзд з-за кордону іноземного архітектора або іноземного персоналу закордонного банку, що відкриває своє представництво в даній країні (близько 1 %).
Феномен швидкої експансії міжнародної торгівлі послугами пов’язують з дією ряду умов і факторів.
По-перше, загальною умовою, що визначає масштаби, структуру, тенденції та динаміку розвитку світового ринку послуг, є швидке зростання самої сфери послуг у всіх розвинених країнах і її окремих секторів в більшості держав світ. Так, якщо наприкінці 50-х рр. ХХ ст. частка всіх видів послуг у ВВП західних країн становила близько 55%, то на початку XXI ст. вона перевищує 73%.
По-друге, тривалий економічний підйом у більшості країн світової спільноти, що спостерігався в кінці XX ст. призвів до підвищення темпів економічного зростання, ділової активності, продуктивності праці, рівня прибутковості фірм, платоспроможності населення, розвитку неприбуткового (громадського) сектору економіки. Більш «мобільний» стиль життя зумовив не лише значне зростання попиту на вже відомі послуги, залучені в світовий торговельний оборот, а й розширення спектру нових послуг.
По-третє, реальний і активний процес глобалізації виступає потужним фактором розвитку світового ринку послуг, сприяючи одночасно поглибленню спеціалізації країн і різноманітності форм торгівлі послугами.
По-четверте, найважливішу роль у розвитку світового ринку послуг, його структури зіграв і продовжує відігравати науково-технічний прогрес. Він, зокрема, призвів до того, що:
- революційні технологічні зміни в засобах зв’язку і транспорті перетворили на товари цілий ряд так званих нефакторних послуг. Різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, а застосування нових засобів супутникового зв’язку та відеотехніки, Інтернету дало можливість в деяких випадках взагалі відмовитися від особистого контакту продавця і покупця послуги;
- прискорення темпів технологічного прогресу в галузі телекомунікацій та інформатики спричинило появу нових форм торгівлі послугами. Йдеться про міжнародний комерційний обмін інформацією, в якому або бази даних стають об’єктом зовнішньої торгівлі, або фірми таким чином підтримують контакт зі своїми закордонними філіями;
- технологічний прогрес дозволив збільшити попит на ті види послуг, які й раніше мали товарну форму (фінансові, банківські, страхові послуги).
Існуючі офіційні класифікації послуг можна об’єднати в дві групи:
1) спеціалізовані класифікації ― спрямовані на виконання конкретних завдань, наприклад, регулювання зовнішньої торгівлі (класифікація Світової організації торгівлі (СОТ), Світового банку (СБ), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду (МВФ);
2) загальні класифікації, в яких послуги, поруч з іншими складовими економічної системи, об’єднані за ознакою спорідненості видів економічної діяльності. Такі класифікації є основою національних і міждержавних систем статистичного обліку та використовуються для макроекономічного аналізу і міжнародних порівнянь. Найпоширенішими є Класифікація видів економічної діяльності Статистичної Комісії ЄС і Міжнародна стандартна галузева класифікація видів економічної діяльності ООН (ISIC), модифіковані варіанти яких використовуються в багатьох країнах.
Одним із найважливіших документів СОТ щодо регулювання сфери послуг є Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС). Дана угода спрямована на скорочення й усунення державних обмежень, які виступають перешкодою для вільного надання транскордонних послуг або є дискримінаційними по відношенню до компаній, створених за участі іноземного капіталу. Угода забезпечує правову базу для вирішення питань про усунення перешкод для торгівлі й інвестицій у сфері послуг, включає конкретні зобов’язання країн-учасниць СОТ щодо обмеження використання ними такого роду бар’єрів. Слід відзначити, що міжнародні угоди в рамках СОТ не дають визначення поняття «послуга», а лише встановлюють, що послуга включає будь-яку послугу в будь-якому секторі за винятком послуг, що надаються для виконання державних повноважень. Для цілей регулювання в ГАТС усі послуги класифіковано в 12 секторів: ділові послуги; послуги у сфері зв’язку й аудіовізуальні послуги; будівельні та пов’язані з ними інженерні послуги; дистриб’юторські послуги; послуги у сфері освіти; послуги, пов’язані з захистом навколишнього середовища; фінансові послуги; послуги у сфері охорони здоров’я і соціального забезпечення; туризм і послуги, пов’язані з подорожами, послуги з організації дозвілля, культурних і спортивних заходів (крім аудіовізуальних послуг); транспортні послуги; інші послуги. Кожен сектор поділяється на підсектори (всього 155). Наприклад, послуги зі страхування утворюють окрему групу в секторі «Фінансові послуги» та об’єднують: страхування життя; страхування від нещасних випадків і здоров’я людей; інші види страхування; послуги з перестрахування та ретроцесії; допоміжні послуги зі страхування, зокрема, брокерські, агентські, з оцінки збитків, консультативні, актуаріїв тощо. Всі вони включені в зобов’язання щодо відкриття ринків, затверджені П’ятим протоколом ГАТС. Протокол охоплює близько 95% міжнародної торгівлі банківськими та страховими послугами, цінними паперами і фінансовою інформацією.
Світовий банк класифікує послуги за принципом їх взаємодії з іншими формами МЕВ на наступні групи:
1) факторні послуги (factor services) ― платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва, в першу чергу з капіталом і робочою силою (доходи чи інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, заробітна плата, сплачена нерезидентам);
2) нефакторні послуги (non-factor services) ― послуги, не пов’язані з рухом факторів виробництва (транспорт, туризм, інші нефінансові послуги).
Часто рух послуг від продавця до покупця відбувається паралельно з рухом товарів чи інвестицій. Тому в залежності від способів доставки послуг споживачу вони поділяються на: послуги, пов’язані з інвестиціями (investment-related services) ― банківські, готельні і професійні послуги; послуги, пов’язані з торгівлею (trade-related services) ― транспорт, страхування; послуги, пов’язані одночасно з інвестиціями та торгівлею (trade-and-investment related services) ― зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні, рекреаційні та культурні послуги.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD) класифікує послуги на:
1) дистрибутивні ― пов’язані з розповсюдженням товарів та інформації чи переміщенням осіб. Частина таких послуг призначена для безпосереднього споживання (індивідуального чи групового), однак більшість виконує посередницькі функції на шляху руху продукції до споживача (роздрібна торгівля) та у виробничому процесі (транспортні послуги);
2) особисті ― задовольняють індивідуальні потреби особи, наприклад, послуги готелів і ресторанів, послуги у сфері відпочинку та розваг, перукарські й інші послуги;
3) виробничі ― пов’язані з процесом матеріального виробництва та призначені для відповідних суб’єктів господарювання, в тому числі домогосподарств. До цієї групи належать: фінансове посередництво, операції з нерухомістю, найм машин і устаткування, консультаційні послуги у сфері інформатизації, технічний контроль, реклама і т.п.;
4) соціальні ― неринкові послуги, які безпосередньо задовольняють різноманітні особисті та суспільні потреби людей, зокрема, послуги, пов’язані з державним управлінням і соціальним страхуванням, охороною здоров’я та соціальною допомогою, послуги у сфері освіти та культури.
У п’ятому виданні Керівництва з платіжного балансу МВФ (BPM5, 1993) міститься опис концептуальної основи, яка є фундаментом статистики платіжних балансів. У відомостях платіжного балансу систематично сумуються за певний період часу операції, що здійснюються між тими чи іншими країнами. Операції, головним чином між резидентами та нерезидентами, включають ті, в яких беруть участь товари, послуги та доходи; в яких є фінансові вимоги та зобов’язання відносно іншої країни; і ті (наприклад дарування), які класифікуються як трансфери. Поняття операції визначається як економічний потік, що відображає створення, перетворення, обмін, передачу чи ліквідацію економічної вартості або передбачає перехід права власності на товари та/чи фінансові активи, надання послуг чи праці та капіталу. Основні компоненти послуг цієї статистичної системи включають:
1) транспортні послуги;
2) поїздки;
3) послуги зв’язку;
4) будівельні послуги;
5) страхові послуги;
6) фінансові послуги;
7) комп’ютерні та інформаційні послуги;
8) роялті та ліцензійні платежі;
9) інші ділові послуги;
10) послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку;
11) державні послуги, не віднесені до інших категорій.
Згідно класифікатора ООН до числа послуг належать 160 видів послуг, розділених на 12 основних розділів:
1. Ділові послуги - 46 галузевих видів послуг.
2. Послуги зв’язку - 25 видів.
3. Будівельні та інжинірингові послуги - 5 видів.
4. Дистриб’юторські послуги - 5 видів.
5. Загальноосвітні послуги - 5 видів.
6. Послуги із захисту навколишнього середовища - 4 види.
7. Фінансові послуги, включаючи страхування, - 17 видів.
8. Послуги з охорони здоров’я і соціальні послуги - 4 види.
9. Туризм і подорожі - 4 види.
10. Послуги в галузі організації дозвілля, культури та спорту - 5 видів.
11.Транспортні послуги - 33 види.
12. Інші послуги.
Участь різних країн у світовому ринку послуг відрізняється масштабами експорту та імпорту послуг, їх структурою і динамікою. Слід відзначити складність і недосконалість статистичного обліку світової торгівлі послугами. Як вважають аналітики, величина міжнародної торгівлі послугами занижена на 40-50%. Багато в чому це пояснюється тим, що в статистиці:
- багато видів послуг включаються до експорт та імпорт фізичних товарів (наприклад, не завжди інжинірингові послуги відокремлюються від поставки машин і устаткування при виконанні підрядних робіт за кордоном, а за експертними оцінками, витрати на такі послуги як монтаж, навчання персоналу, післяпродажне обслуговування можуть перевищувати 40 % вартості контракту);
- недостатньо враховуються посередницькі послуги, що виконуються на території інших країн;
- багато міжнародних операцій з послугами, особливо тими, що надаються одними підрозділами фірм іншим, часто взагалі не враховуються в платіжному балансі;
- до початку 90 -х рр. ХХ ст. ряд країн з перехідною економікою якийсь час не розраховували дані про торгівлю послугами;
- методологія обліку різних статей послуг донедавна сильно розрізнялася в окремих країнах.
Очевидно, що розширення обсягу міжнародної торгівлі послугами, важливість відображення реальних її масштабів наполегливо диктують необхідність вдосконалення методології обліку обороту послуг на зовнішньому ринку.
Домінуюче положення в міжнародній торгівлі послугами займають найбільш розвинені країни: США, Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди та ін.. На їх частку припадає близько 75 % світового експорту та імпорту послуг, причому попереду з великим відривом йдуть США (близько 20 % експорту і 15 % імпорту). Експорт послуг усіх країн, що розвиваються становить 20 %, а імпорт - на 5-10% більше.
Роль східноєвропейських держав і країн СНД в міжнародній торгівлі послугами, на жаль, незначна: вони експортують та імпортують до 4% світового обороту послуг.
Рис. 1. Динаміка експорту послуг у світі, 2002-2012, млн.дол.
Рис. 2. Динаміка змін структури експорту послуг розвинутих країн 2002-2012, млн.дол.
Рис. 4. Динаміка змін структури експорту послуг країн, що розвиваються 2002-2012, млн.дол
Рис. 4. Динаміка змін структури експорту послуг країн з перехідною економікою 2002-2012, млн.дол
Рис. 5. Динаміка імпорту послуг у світі, 2002-2012, млн.дол
Рис.6. Динаміка змін структури імпорту послуг розвинутих країн 2002-2012, млн.дол.
Рис.7. Динаміка змін структури імпорту послуг країн, що розвиваються 2002-2012, млн.дол.
Рис.8. Динаміка змін структури імпорту послуг країн з перехідною економікою 2002-2012, млн.дол.
Примітка. Джерело: http://unctadstat.unctad.org/
Рис.9. Країни-основні експортери послуг в 2012 р, млн.дол.
Примітка. Джерело: http://unctadstat.unctad.org/
Рис.10. Країни-основні імпортери послуг в 2012, млн.дол.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 160 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |