|
Читайте также: |
Як форми руху матерії простір і час постають загальним «засобом організації» будь-якого об'єкта дійсності: простір — у найзагальнішому плані — це форма сталості, збереження об'єкта, його змісту; час — форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальна форма організації всієї різноманітності нескінченного світу. Отже, кожний об'єкт має свій власний час і простір, які створюють його якість, специфіку.
Чим складніший той чи інший об'єкт, тим складнішими є і його форми — простір і час.
Соціальні час і простір — це внутрішня міра зрілості соціально-історичних спільностей — класу, нації, народності тощо, відносин між ними, засоби побудови структур соціального буття, структуралізації власного досвіду соціальних суб'єктів, людства в цілому. Час, на думку В. П. Іванова, виступає найважливішим фактором, який структурує специфічність досвіду. Ця структуралізація означає висунення різних ідей, програм, цілей (як майбутнього), визначення важливого й менш важливого, виділення в минулому того, що має сенс і актуальність у теперішньому, критику віджи-лих і застарілих структур, відносин, інститутів. Цей процес означає також стале формування «системи координат», у центрі якої завжди знаходиться данин суб'єкт (клас, нація, покоління людей тощо). У соціальному часі та просторі розгортається діяльність по реалізації різних інтересів людей, виникає культурна творчість, формуються різні норми спільного буття людей. Тобто функцій соціального часу й простору дуже багато, й усі вони так чи інакше пов'язані з побудовою суспільного буття.
Розвиток знання в науках про дух і культуру вже має в якості неявній базової передумови певну картину світу, що включає природно-наукові уявлення про простір і час. Не звертаючись до них безпосередньо і не завжди усвідомлюючи їх неявне присутність, гуманітарії створюють свої тексти на основі цих передумов.
Простір і час є взаємодоповнюваними поняттями і основними формами матеріального світу, які відображають протяжність, місце та тривалість, черговість. Взаємодія простору й часу може бути осмислена з позицій субстанційної та реляційної концепцій. Також варто усвідомити, що не існує єдиної концепції, яка б описала властивості простору і часу в усіх сферах буття. Існує фізичний, біологічний, психічний, культурно-історичний час і простір. Варто нагадати, що поняття причинності дозволяє осмислити зумовленість однієї речі чи процесу іншою. При цьому виділяють детермінізм – повну залежність і зумовленість та індетермінізм – свободу від зумовленості. Варто пам’ятати, що в різних сферах буття присутні різні види детермінації.
Специфіка культурно-історичного часу і простору. Цей час абсолютно не співпадає з фізичним чи біологічним часом і простором. В одному астрономічному часі може існувати декілька культурних вимірів простору та часу. Існує простір і час архітектури, кіно, літератури, музики, історії, психічних переживань. Справді, герої літературного твору і кіно живуть в особливому просторі і часі. Мистецький твір має свою логіку розвитку, час і простір свого розгортання. Окремо варто згадати про віртуальний час і простір (Інтернет, комп’ютерні ігри). Фактично культурна реальність є множиною світів. Важливим є розуміння природи історичного часу. В осмисленні історичних подій ми можемо спостерігати декілька ліній розвитку історії. Якщо звичайний розвиток подій не має зворотного руху, то інтерпретація цих подій багатоваріантна.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 68 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |