Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Класифікація банківських кредитів

Читайте также:
  1. Puc. 2. Класифікація ринків за призначенням і структурою
  2. Автоматизація внутрішньо банківських розрахункових, кредитних і депозитних операцій.
  3. Аналіз ефективності використання короткострокових кредитів
  4. Баланс руху капіталів та кредитів.
  5. Видатки бюджету, їх сутність і класифікація.
  6. Видача банківських гарантій
  7. Види норм витрат праці, їх класифікація та визначення.
  8. Види пам’яті та їхня класифікація
  9. Визначення і класифікація виробничих шкідливостей
  10. Визначення та класифікація адміністративних методів.

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Кредит – це грошові кошти, які надаються за кредитною угодою кредитором позичальнику або групі позичальників.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:

—термін використання;

—забезпечення;

—ступінь ризику;

—метод надання;

—спосіб повернення;

—строк повернення;

—характер визначення процента;

—спосіб сплати процента;

—кількість кредиторів;

—призначення.

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

1. За терміном використання розрізняють кредити:

— короткострокові;

—середньострокові;

—довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного ро­ку. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами не­має, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довго­строкових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкла­дення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується переважно оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосеред­ковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економіч­ний ефект.

2. Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпе­чені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпе­чення. Забезпеченість — один із принципів банківського креди­тування. Формами забезпечення банківських кредитів в основно­му є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при ви­сокому ступені довіри банку до позичальника. їх розмір, як пра­вило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланко­вий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать ін­сайд еру.

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських креди­тів — стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позича­льникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком — це кредити, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінан­совим станом, які порушують строки повернення раніше отрима­них позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які кліє­нти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі за­яви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. По­зички надаються, як правило, через безпосередню оплату з позич­кового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та ін.) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

—з попередньо обумовленою датою видачі;

—з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у зо­бов'язанні банку надати клієнтові кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що поверта­ються:

—поступово (в розстрочку);

—водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

—відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

—на вимогу кредитора;

—з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлю­ється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредит­ної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразо­вих. короткострокових позичок, які опосередковують поточну ви­робничу діяльність підприємця. Для банківської практики Украї­ни це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється з ініціативи не позичальни­ка, що є загальною нормою, а банку через зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди що­до звітності та іншої обов'язкової інформації, яка має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

6. За строком повернення банківські позички поділяються на:

—строкові;

—до запитання;

—прострочені;

—відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку по­зичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повер­нення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважають позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички врахо­вують на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супрово­джується встановленням вищої процентної ставки.

7. За характером визначення процента банківські позички бувають:

—з фіксованою процентною ставкою;

—з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних тем­пів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент спла­чується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це — звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається через купівлю банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними);

— є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, у якому один із банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позича­льником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розпо­діляє також процентний дохід від кредитної операції між банка­ми — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову ви­нагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні кількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на од­накових погоджених умовах.

10. Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов'язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

— акцептний кредит;

— авальний кредит;

— обліковий кредит;

— факторинг;

— форфейтинг.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість, повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту за­лежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ре­сурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кре­дити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання по­зичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, за­ходи. Кредит надається позичальникові зазвичай на конкретну ціль, а не тому, що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчас­ність повернення позички, адже тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси ба­нку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок не­платоспроможності позичальника. Він означає, що проти забор­гованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папе­ри), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання тре­тьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктив­ними причинами, коли економічна природа кредиту не передба­чає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами. У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одер­жаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умо­вах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кре­диту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни (принцип платності).

Здійснення кредитних операцій комерційних банків має від­повідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальни­кові кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Націона­льний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальникові, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх по­зичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з дотриман­ням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'яз­кових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, за­реєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кре­дитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформля­ється протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредиту­ванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; грани­чні розміри кредиту на одного позичальника; методику оціню­вання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з дотри­манням таких умов:

—оцінки установою банку кредитоспроможності позичальни­ка, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

—кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

—позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені май­ном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку на суму, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, які перебувають в їхній власності.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків гос­подарської діяльності позичальника; на формування та збільшен­ня статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за кон­токорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товар­но-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають простро­чену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет доку­ментів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і пози­чальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспромо­жність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господар­ської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відпо­відальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість про­ведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труд­нощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим по­гашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальникові відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку по­гашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатко­вою угодою до кредитного договору.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.

Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашен­ня кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і через зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стя­гнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути перед­бачено кредитною угодою.

Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за креди­том) — надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.

Контокорентний рахунок поєднує позичковий рахунок з поточ­ним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. При виник­ненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичаль­ника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.

У разі погіршення економічного стану позичальника викорис­тання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а та­кож у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право висунути вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі спрямуванням стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зо­бов'язань позичальника за кредитним договором.

У випадку несвоєчасного погашення боргу за кредитами та процентами і ненадання банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, пе­редбачених кредитним договором.

У разі відмови позичальника від оплати боргів за позичками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може зверну­тися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредита­ми банк може використовувати такі форми, як відступлення пра­ва вимоги та переведення боргу.

Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, який відповідно до вимог законодавства України складає:

– квартальну та річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на три місяці;

– тільки річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на дванадцять місяців.

Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит, шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника – юридичної особи (далі - інтегральний показник).

Банк розраховує інтегральний показник із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі (далі - дискримінантна модель) за такою формулою:

Z = a1K1 + a2K2 + a3K3 + a4K4 + a5K5 + anKn - a0, (3)

де

Z - інтегральний показник;

К1, К2 ... Кn - фінансові коефіцієнти, що визначаються на підставі даних фінансової звітності боржника - юридичної особи для великого або середнього підприємства. Для малого підприємства замість зазначених коефіцієнтів застосовуються коефіцієнти МК1, МК2 ... МКn;

а1, а2... аn- параметри, що визначаються з урахуванням вагомості та розрядності фінансових коефіцієнтів і щорічно актуалізуються Національним банком України на підставі даних фінансової звітності боржників - юридичних осіб. Банк для актуалізації параметрів дискримінантної моделі подає до Національного банку України відповідну інформацію щодо даних фінансової звітності боржників - юридичних осіб за формою та у строки, установлені Національним банком України;

а0- вільний член дискримінантної моделі, значення якого щорічно актуалізуються Національним банком України.

Фінансова звітність, яка подається до банку боржником - юридичною особою, що є резидентом, повинна містити відмітку органів статистики про її подання, бути засвідчена підписами керівника, головного бухгалтера (за наявності такої посади) та відбитком печатки боржника - юридичної особи.

Фінансова звітність, яка подана боржником - юридичною особою, що є резидентом, до органів статистики в електронному вигляді, подається до банку на паперових носіях разом з роздрукованою копією квитанції, що підтверджує факт її подання. Ці документи повинні бути засвідчені підписами керівника, головного бухгалтера (за наявності такої посади) і відбитком печатки боржника - юридичної особи. Банк визначає клас боржника - юридичної особи, що є нерезидентом, згідно з таблицею 1.

Таблиця 1

Трансформація групи ризику в клас боржника - юридичної особи

Номер групи Клас боржника - юридичної особи
8, 9

Таблиця 2

Визначення стану обслуговування боргу боржником - юридичною особою

Кількість календарних днів прострочення (уключно) Стан обслуговування боргу
від 0 до 7 “високий”
від 8 до 30 “добрий”
від 31 до 90 “задовільний”
від 91 до 180 “слабкий”
понад 180 “незадовільний”

 

Банк класифікує кредит, наданий боржнику - юридичній особі за категоріями якості на підставі визначеного класу боржника - юридичної особи та стану обслуговування ним боргу згідно з таблицею 3.

Таблиця 3

Класифікація кредиту, наданого боржнику - юридичній особі за категоріями якості

Клас боржника - юридичної особи Стан обслуговування боргу
“високий” “добрий” “задовільний” “слабкий” “незадовільний”
І І IІІ IV V
І І IІІ IV V
І ІІ IІІ IV V
І ІІ IІІ IV V
ІІ ІІ IІІ IV V
ІІ ІІІ IV ІV V
ІІ IІІ IV ІV V
IІІ ІV ІV V
ІІ ІІІ ІV V V

 

Банк визначає показник ризику кредиту, наданого боржнику - юридичній особі залежно від категорії якості в межах діапазонів, зазначених у таблиці 4.

Таблиця 4

Визначення показника ризику кредиту, наданого боржнику - юридичній особі

Категорія якості за кредитом Значення показника ризику кредиту
І - найвища 0,01 - 0,06
ІІ 0,07 - 0,20
ІІІ 0,21 - 0,50
ІV 0,51 - 0,99
V - найнижча 1,0

 

Банк визначає показник ризику за кредитом, наданим боржнику - юридичній особі в межах установленого діапазону з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника - юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, визначених рейтингів боржника - юридичної особи (за наявності) та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність і повноту погашення боргу.

Банк здійснює оцінку фінансового стану фізичної особи, якій надано кредит (далі - боржник - фізична особа), у тому числі тієї, яка є суб’єктом господарювання, на підставі таких кількісних та якісних показників.

Кількісні показники:

– сукупний чистий дохід (щомісячні сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов’язання, крім зобов’язань перед банком, що здійснює оцінку фінансового стану боржника - фізичної особи з метою формування резерву;

– накопичення на рахунках у банку (інформація надається за бажанням боржника - фізичної особи);

– коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом (зокрема співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов’язань боржника - фізичної особи; співвідношення обсягу боргу за кредитом до вартості об’єкта кредитування/застави; співвідношення щомісячних витрат боржника на обслуговування боргу до обсягу його щомісячних доходів тощо). Оптимальні значення цих коефіцієнтів банк установлює самостійно з урахуванням видів кредитів і залежно від форми їх надання, цільового призначення, строку користування, наявності забезпечення, способу сплати тощо.

Якісні показники:

– загальний матеріальний стан клієнта (наявність у власності майна, крім майна, переданого в заставу);

– соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

– вік клієнта.

Банк оцінює якісні показники на підставі достовірних документів, у тому числі відповідних копій документів, засвідчених в установленому законодавством порядку.

Оцінка фінансового стану боржника - фізичної особи, який є суб’єктом господарювання, має здійснюватися банком також з урахуванням аналізу фінансової звітності, що подається ним як суб’єктом господарювання за встановленими законодавством України формами. Аналіз фінансової звітності боржника - фізичної особи, який є суб’єктом господарювання, має враховувати дослідження динаміки показників його діяльності.

Питома вага кількісних показників у загальній оцінці фінансового стану боржника - фізичної особи має становити не менше ніж 70%.

Банк визначає клас боржника - фізичної особи на підставі результатів оцінки його фінансового стану відповідно до наведених характеристик.

Клас А - фінансовий стан добрий:

– сукупний чистий дохід боржника - фізичної особи перевищує внески на погашення боргу за всіма активами банку щодо цього боржника за відповідний період; наявність у власності майна, крім майна, переданого в заставу, яке за рівнем ліквідності належить до І-ІV груп, визначених у главі 4 розділу ІІ цього Положення; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, перевищують їх оптимальні значення.

Клас Б - фінансовий стан задовільний:

– сукупний чистий дохід боржника - фізичної особи є не меншим, ніж сума внесків на погашення боргу за всіма активами банку щодо цього боржника за відповідний період, простежується негативна тенденція (зміна місця роботи з погіршенням умов, зростання обсягу зобов’язань боржника - фізичної особи, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення боргу); коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, не нижчі, ніж їх оптимальні значення.

Клас В - фінансовий стан незадовільний:

– сукупний чистий дохід боржника - фізичної особи є нижчим, ніж сума внесків на погашення боргу за всіма активами банку щодо цього боржника за відповідний період, наявні негативні зміни щодо загального матеріального стану клієнта та/або його соціальної стабільності; зростання обсягу зобов’язань боржника - фізичної особи свідчить про високу ймовірність несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення боргу; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, є несуттєво нижчими, ніж їх оптимальні значення.

Клас Г - фінансовий стан критичний:

– сукупний чистий дохід боржника - фізичної особи є недостатнім для своєчасних та в повному обсязі внесків на погашення боргу за всіма активами банку щодо цього боржника за відповідний період; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, нижчі, ніж їх оптимальні значення.

Банк визначає клас боржника - фізичної особи, що є нерезидентом, за класом, нижчим із двох, визначених на підставі оцінки його фінансового стану та ризику країни місцезнаходження.

Банк визначає клас боржника - фізичної особи, що є нерезидентом, згідно з таблицею 5.

Таблиця 5

Трансформація групи ризику в клас боржника - фізичної особи

Номер групи Клас боржника - фізичної особи
А
Б
В
Г

 

Банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу боржником - фізичною особою на підставі кількості календарних днів прострочення погашення боргу за станом на перше число місяця, наступного за звітним, згідно з таблицею 6.

Таблиця 6

Визначення стану обслуговування боргу боржником - фізичною особою

Кількість календарних днів прострочення (уключно) Стан обслуговування боргу
від 0 до 7 “високий”
від 8 до 30 “добрий”
від 31 до 90 “задовільний”
від 91 до 180 “слабкий”
понад 180 “незадовільний”

Банк визначає стан обслуговування боргу як "високий" за умови, що сплата процентів боржником - фізичною особою відповідно до умов договору передбачена не рідше ніж один раз на три місяці.

Банк визначає стан обслуговування боргу не вищим, ніж "слабкий", якщо його сплата боржником - фізичною особою відповідно до умов договору передбачена в кінці строку дії договору, термін дії якого становить один рік або більше. Ця вимога не поширюється на кредити, забезпечені майновими правами на грошові кошти заставодавця, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк користування кредитом, за умови повного покриття боргу депозитом з урахуванням ризику перерахунку однієї валюти в іншу та забезпечення безперечного контролю і доступу банку-кредитора до цих коштів у разі невиконання боржником зобов’язань за кредитною операцією, що обумовлено договором.

Банк класифікує кредит, наданий боржнику - фізичній особі, за категоріями якості на підставі визначеного класу боржника - фізичної особи та стану обслуговування ним боргу згідно з таблицею 7.

Таблиця 7

Класифікація кредиту, наданого боржнику - фізичній особі за категоріями якості

Фінансовий стан боржника - фізичної особи (клас) Стан обслуговування боргу
“високий” “добрий” “задовільний” “слабкий” “незадовільний”
А І ІІ ІІІ ІV V
Б І ІІ ІІІ ІV V
В ІІ ІІІ ІV ІV V
Г ІІ ІІІ ІV V V

 

Банк визначає показник ризику кредиту, наданого боржнику - фізичній особі залежно від категорії якості в межах діапазонів, зазначених у таблиці 8.

 

Таблиця 8

Визначення показника ризику кредиту, наданого боржнику - фізичній особі

Категорія якості кредиту Значення показника ризику кредиту
І - найвища 0,01 - 0,06
ІІ 0,07 - 0,20
ІІІ 0,21 - 0,50
ІV 0,51 - 0,99
V - найнижча 1,0

Банк бере до розрахунку резерву вартість забезпечення із коефіцієнтом ліквідності забезпечення, визначеним згідно з таблицею 9.

Таблиця 9


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 49 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.035 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав