Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Специальность: экономика, русский сектор 1 страница

Аналіз існуючих публікацій показав, що всі методи й інструмен­ти, які можуть бути використані для забезпечення фінансової безпеки банку, можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні й зовніш­ні. Даний розподіл базується на двох передумовах. З одного боку, банк, як і будь-який інший господарюючий суб'єкт, має економічну самостійність і, отже, він може сам вживати певних заходів, спрямо­ваних на досягнення фінансової безпеки. З іншого боку, його діяль­ність підлягає втручанню з боку держави, в якої є свої інструменти впливу на стан банківських установ.

Розглянемо наявні у банків внутрішні інструменти й методи за­безпечення фінансової безпеки. Для цього скористаємося насамперед підходами фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент банку має цілий ряд особливостей, обу­мовлених самою природою банківської діяльності. На відміну від під­приємств, які займаються виробництвом товарів та послуг, торгівлею, банки є фінансово-кредитними установами, а основне поле їх діяльно­сті - це робота на фінансових ринках. Отже, фінансові операції є ос­новою діяльності банків.

Виходячи із цього управління фінансами банку являє собою, з одного боку, управління його операціями, а з іншого - це взаємозале­жний процес, в якому виділяють управління ліквідністю, частина управління фінансовими ризиками, управління прибутковістю й ефек­тивністю виконання окремих видів банківських операцій.

Як система економічного управління фінансовий менеджмент - це сукупність організаційно-структурної підсистеми (об'єкта й суб'єк­та управління), функціональної підсистеми (інструменти управління) та підсистеми забезпечення.

Об'єктами управління є безпосередньо банк із усіма аспектами його фінансової діяльності, включаючи капітал, залучені й позикові ресурси, активи, фінансовий інструментарій, ліквідність і платоспро­можність, банківські продукти й операції, фінансові результати й по­датки.

Суб'єктами управління можна визначити відповідальну особу або групу осіб, які мають право ухвалювати рішення й відповідають за ефективність процесу управління банківською установою.

Окремо виділяють блок забезпечення процесу управління фінан­сами. До його складу входять такі підсистеми:

• нормативне забезпечення, яке підрозділяється на зовнішнє (закони, постанови, накази та ін.) та внутрішнє (інструкції, методичні вказі­вки, нормативи, норми, які розробляються банком і регулюють йо­го фінансову діяльність);

• інформаційне забезпечення (економічна, комерційна, фінансова й інша звітність);

• технологічне забезпечення;

• кадрове забезпечення.

Стосовно інструментів управління банком, то, на думку більшос­ті авторів, інструментами є функції фінансового менеджменту. Відповідно до процесного підходу виділяються чотири вза­ємозалежні функції:

1) фінансове планування;

2) фінансовий аналіз;

3) фінансове регулювання;

4) фінансовий контроль.

Розглянемо докладніше сутність кожного інструмента.

Фінансове планування - це управління процесами створення, ро­зподілу й використання фінансових ресурсів банку, яке реалізується за допомогою розробки фінансових планів. Воно базується на стратегічному плані банку (визначення місії, мети, концепції його розвитку) і на тактичному плані (бізнес-плані, що визначає конкретні заходи, необхідні для досягнення стратегічних цілей). Фінансовий план містить:

• розробку фінансової моделі банку;

• формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капі­талу, плану банківських операцій, плану розробки й впроваджен­ня нових банківських продуктів і послуг;

• формування бюджету банку на рік у його видатковій і дохідній час­тинах;

• встановлення лімітів видатків на утримання банку, визначення мі­німальної маржі й прибуткової частини бюджету, розрахунок пода­ткових платежів і обов'язкових відрахувань;

• розрахунок прогнозних показників і нормативів.

Фінансовий аналіз є однією з основних функцій фінансового ме­неджменту. Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності банку з метою ви­явлення резервів підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку [38]. Його важливість пояснюється тим, що дані аналізу використовуються як база для інших інструментів фінансового менеджменту банку.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

• визначення показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулювальними органами;

• визначення й аналіз показників, які характеризують процес управ­ління активами й зобов'язаннями банку в цілому й управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпе­чення ліквідності вкладених у них коштів;

• визначення й аналіз показників, які характеризують процес управ­ління комісійними й торговельними операціями банку;

• визначення внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (зокрема ризику ліквідності) банківських операцій;

• визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку й ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку;

• визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку й окремих видів операцій, аналіз факторів, які впливають на показники ефективності.

Наступним інструментом є управління. Це об'єктивний процес, основою якого є визначення меж, яке здійснюється за допомогою різ­номанітних методів і відповідних їм інструментів для досягнення пев­ної мети, що передбачає вплив на об'єкт управління для усунення від­хилень від заданих параметрів (графіків, планів, установлених норм і нормативів).

Специфіка банківської діяльності обумовлює доцільність виділення в складі фі­нансового управління таких функцій: оперативне управління прибут­ковістю банку; оперативне управління фінансовими ризиками банку; оперативне управління коштами з метою підтримки необхідного рівня ліквідності.

Фінансовий контроль - система контролю, яка забезпечує конце­нтрацію контролюючих дій на найбільш пріоритетних напрямках діяльності банку, своєчасне виявлення відхилень фактичних її ре­зультатів від передбачених бюджетами й прийняття оперативних управлінських рішень, які забезпечують нормалізацію стану банківсь­кої установи.

Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності ре­зультатів діяльності банку заданим параметрам і включає контроль дотримання нормативів ліквідності банку; контроль дотримання лімі­тів і показників, установлених з обліком різноманітних фінансових ризиків; контроль виконання планових завдань, які відображають не­обхідні обсяги й ефективність операцій банку.

Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня ін­формація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, стати­стичного), внутрішньобанківська правова й нормативна бази, зовнішня економічна інформація (фінансова, макроекономічна й статистична), правова й нормативна бази законодавчих і регулюючих органів.

Виділяють:

• оперативний контроль - це насамперед контроль виконання затвер­джених бюджетів;

• поточний контроль - контроль поточних фінансових планів;

• стратегічний контроль - контроль фінансової політики та її цільо­вих показників.

Методи забезпечення фінансової стабільності поділя­ють на внутрішні й зов­нішні. Внутрішні методи забезпе­чення фінансової стабільності можуть бути поділені на:

регулюючі (управління активами й пасивами; оптимізація ресурсів; диверсифіка­ція діяльності; оптимізація організаційно-функціональної структури банку);

стабілізуючі (капіталізація банку; формування страхових ре­зервів; ефективність менеджменту; підвищення прибутковості; зни­ження рівня ризиків та ін.).

Група регулюючих факторів містить у собі такі інструменти:

• грошово-кредитні;

• правові;

• економічні (нормативні й податкові).

Стабілізуючі фактори складаються з:

• адміністративних методів, що містять у собі реєстрацію й ліцензу­вання, а також методи впливу на банки;

• звітності банків і оцінки їх діяльності;

• реорганізації й реструктуризації банків.

Ще однією важливою групою інструментів забезпечення фінан­сової безпеки банків є зовнішні інструменти, до яких можна віднести:

1)банківське регулювання;

2)банківський нагляд;

3)банківський контроль.

Використання зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків спрямоване на:

• створення законодавчих та інших умов, які дозволяють, з одного боку, реалізувати банкам свої економічні інтереси, а з іншого - створюють умови для недопущення перевищення певного критич­ного рівня ризикованості їх діяльності;

• вплив на операції комерційних банків шляхом грошово-кредитного регулювання, яке, у свою чергу, впливає на обсяг і структуру гро­шової маси в обігу, а також на обсяг ресурсів банків;

• забезпечення ефективного банківського нагляду згідно з базовими принципами Базельського комітету й чинного законодавства Укра­їни шляхом інтеграції початкового контролю, безвиїзного нагляду, виїзного контролю й системного аналізу діяльності банку.

Розглянемо більш детально кожну із запропонованих нами груп зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків.

Одним з базових елементів впливу на фінансову безпеку банків є банківське регулювання. Банківське регулювання є системою заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне і безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізаційним процесам в банківському секторі, створюючи необхідні умови для формування достатнього рівня фінансової безпеки банків і банківської системи загалом.

Основні завдання банківського регулювання:

- підтримка стабільності і довіри до банківської системи через забезпечення платоспроможності банківських структур, попередження системного ризику (коли банкрутство одного або декількох банків спричинить кризу банківської системи);

- захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитку й інших видів шкоди, яка може бути завдана внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень з боку постачальників фінансових послуг;

- забезпечення ефективного, надійного й результативного функціонування фінансового ринку.

Методи банківського регулювання реалізуються через систему заходів, які поділяють на превентивні (для попередження можливих негативних наслідків економічної ситуації) і протекційні (для захисту від існуючих загроз).

Превентивні заходи:

- вимоги щодо розміру й структури власного капіталу банку;

- вимоги щодо ліквідності;

- диверсифікованість банківських ризиків;

- обмеження переліку дозволених операцій.

Протекційні заходи:

- створення системи гарантування вкладів;

- формування банком резервів на покриття кредитних та інших ризиків;

- рефінансування центральним банком комерційних банків;

- допомога інших державних органів.

Одним з найважливіших зовнішніх методів забезпечення необхід­ного рівня фінансової безпеки банків є здійснення банківського нагляду.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю й активних дій Національ­ного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками й ін­шими фінансово-кредитними установами в процесі їх діяльності зако­нодавства України й установлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи й захисту інтересів вкладників.

Завдання банківського нагляду:

• гарантія здоров'я банківського сектора для підвищення економіч­ного зростання країни;

• захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Це завдан­ня пов'язане з підтримкою довіри громадськості до банківської си­стеми, втрата якої зумовлює ослаблення останньої й таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розпад системи платежів, економічна нестабільність у державі;

• підвищення конкуренції в банківському секторі: банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції й попередження монополії й дій, які перешкоджають конкуренції;

• підвищення ефективності банківської справи й справедливий роз­поділ кредиту в економіці: банківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг, які нада­ються за прийнятною ціною. Кошти повинні надходити в економі­чні сектори, які можуть використовувати їх найбільш продуктивно й ефективно.

До системи наглядової діяльності в Україні відносять:

• державний нагляд, який здійснюється Національним банком;

• внутрішній банківський контроль (внутрішній аудит), що прово­диться відповідною службою банківської установи;

• зовнішній аудит проводиться незалежними недержавними аудитор­ськими компаніями.

Існує кілька різних моделей здійснення нагляду за банківськи­ми установами в процесі їх роботи. Основними моделями банківсь­кого нагляду є моделі, засновані на:

1) виїзному інспектуванні банків співробітниками органів банківсько­го нагляду (така модель нагляду переважає в Італії, Франції, Японії й США);

2) аналізі матеріалів зовнішнього аудиту банку (на таку модель на­гляду спираються у Великобританії й Німеччині);

3) використанні матеріалів як власного виїзного інспектування, так і зовнішнього аудиту (Канада);

4) встановленні твердих вимог до публічної звітності, так званої моделі "ринкової дисципліни" (ця модель нагляду в 1996 році була вперше введена в Новій Зеландії).

Законодавство України передбачає два види банківського нагляду:

• виїзне інспектування;

• безвиїзний контроль.

Завдання виїзного інспектування: оцінка адекватності капіталу, якості активів, менеджменту, рівня прибутковості й ліквідності.

Ін­спектори при проведенні виїзного інспектування вивчають внутрішньобанківську документацію, проводять зустрічі з персоналом банку для того, щоб одержати більш широке уявлення про систему прове­дення операцій та управління. Також вони вивчають матеріали внут­рішнього й зовнішнього аудиту. Узагальнюючи отриману інформацію, вони оцінюють загальний стан фінансово-кредитної установи.

Частиною функцій виїзного інспектування є обговорення виявле­них проблем з керівництвом банку, оцінка шляхів їх вирішення й оці­нка ступеня усвідомлення керівництвом банку певних ризиків.

Для того, щоб одержати динамічну картину стану банку між виїз­ними перевірками, органи нагляду покладаються на регулярну статисти­чну звітність, а також на безвиїзний нагляд і моніторинг. Так, кожний квартал банк надає розширений звіт, в якому відображає інформа­цію про структуру й строки погашення активів, пасивів і капіталу, а також про джерела доходів і видатків. Звіт містить у собі інформацію про проблемні й непрацюючі активи, про позабалансові операції й умовні зобов'язання.

Завдяки такому звіту, а також таким регулярним звітам, як, на­приклад, звіт про керування ризиками, банківський нагляд має доступ до великого обсягу інформації, яка дозволяє проводити безперервний аналіз і моніторинг динаміки фінансового стану банку. Такий моніто­ринг та аналіз дозволяють органам нагляду визначити, з якими про­блемами може зіткнутися дана установа в найближчому майбутньому. Також такий нагляд дозволяє бачити загальні негативні тенденції бан­ківської системи й вжити заходів щодо запобігання кризових ситуацій.

Основні (базові) принципи ефективного банківського нагляду сформулював Базельський комітет з банківського регулювання у квіт­ні 1997 р.:

• основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників й інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банків­ської системи;

• органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисциплі­ни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керівниц­тва, а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

• для ефективного виконання своїх обов'язків співробітники нагля­дових органів повинні мати операційну незалежність, кошти й пов­новаження для одержання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

• органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій і контролювати, наскільки це можливо, ризики, з якими зустрічаються банки у процесі діяльності;

• ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окре­мих банків і відповідного розподілу ресурсів;

• органи нагляду повинні бути впевнені в тому, що ресурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефекти­вну систему внутрішнього контролю й бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той або інший ризик;

• необхідним є тісне співробітництво з органами нагляду інших кра­їн, особливо при міжнародних банківських операціях [24, с. 263].

Останньою групою зовнішніх інструментів забезпечення фінан­сової безпеки банків, згідно з базовою класифікацією, є банківський контроль.

Банків­ський контроль - контроль з боку центрального банку за діяльністю комерційних банків.

Специфіка контролю над банками й банківською діяльністю з бо­ку держави обумовлена низкою особливостей, властивих банківському сектору, а також його ролі в безпеці країни:

• банківська система опосередковує проходження платежів практич­но всіх економічних суб'єктів;

• банківській системі властивий високий рівень системного ризику, що поширюється не тільки на саму банківську систему, але й на всю економіку країни;

• банківський сектор через цілий ряд причин є одним із найбільш криміналізованих економічних сегментів;

• грошові потоки, що проходять через банківські канали, підлягають контролю з боку органів фінансового контролю й правоохоронних органів.

Таким чином, від ефективності організації зовнішнього контролю над банками залежить фінансова безпека не тільки банків і банківської системи, але й національна безпека.

Усе це обумовлює різноманітність форм державного контролю за банківською діяльністю. Залежно від часу здійснення банківський ко­нтроль поділяють на попередній і наступний.

Попередній контроль передує виконанню певних грошово-розрахункових операцій. Насту­пний контроль полягає у вивченні результатів здійснення банківських операцій

Можна виділити такі напрямки банківського контролю:

• контроль над веденням касових операцій на підприємствах;

• контроль при проведенні кредитних операцій;

• контроль при проведенні гарантійних операцій;

• валютний контроль - здійснюється уповноваженими банками, що є агентами валютного контролю.

Таким чином, були розглянуті зовнішні й внутрішні методи й ін­струменти забезпечення фінансової безпеки банків і банківської сис­теми в цілому. Як бачимо, є досить великий інструментарій, який до­зволяє забезпечити фінансову безпеку банків. У той же час проведене дослідження показало, що наявні наукові праці в даній сфері розріз­нені й розглядають лише окремі аспекти проблеми.

Специальность: экономика, русский сектор

1.Часть экономической теории, которая изучает использование ограниченных ресурсов в производстве, переработке, реализации и потреблении продовольствия – это:

a) макроэкономика

b) экономика сельского хозяйства

c) аграрная экономика

d) микроэкономика

e) экономикс

2. В сельском хозяйстве, как и в других секторах, действуют основные закономерности:

a) развития государства

b) политического развития

c) экономического развития

d) демографического развития

e) социального развития

3.Какое высказывание неверно:

a) Сельское хозяйство совершенно конкурентная отрасль

b) сильная зависимость сельхозпроизводства от природных условий

c) Спрос на аграрные продукты эластичен

d) Конечным продуктом аграрного сектора является продовольствие

e) Иммобильность ресурсов в сельском хозяйстве

4.Какое высказывание неверно:

a) в долгосрочной перспективе фермерские доходы всегда отстают от доходов в нефермерских секторах экономики

b) наиболее распространенной формой сельскохозяйственного предприятия является семейное крестьянское хозяйство

c) совокупный спрос на сельскохозяйственную продукцию в обществе растет медленнее, чем ее предложение

d) ресурсы в сельском хозяйстве мобильны

e) спрос на сельхозпродукты неэластичен

5. Мы можем утверждать, что сельское хозяйство — это отрасль с совершенной конкуренцией, которая в других отраслях экономики достаточно редка, так как:

a) на рынке большое количество продавцов, каждый из которых не обладает достаточным объемом предложения для влияния на цены и продавцы свободны вступать на рынок и покидать его.

b) на рынке ограниченное количество продавцов и неограниченное количество покупателей сельскохозяйственной продукции

c) на рынке большое количество продавцов и ограниченное количество покупателей сельскохозяйственной продукции

d) на рынке ограниченное количество продавцов и покупателей, которые свободны вступать на рынок и покидать его

e) на рынке неограниченное количество продавцов и покпателей, которые ограничены в праве входа и выхода на рынок

6.Закон "Об основах аграрной реформы" был принят

a) 18 февраля 1992 года

b) 15 марта 1995 года

c) 8 февраля 1995-го

d) 14 сентября 1994 года

e) 18 августа 1996 года

7. Закон "О земельной реформе" был принят:

a) 18 февраля 1992 года

b) 16 июля 1996 года

c) 6 февраля 1995-го

d) 15 марта 1996 года

e) 14 сентября 1994 года

8.В результате аграрной реформы в Азербайджане не произошло:

a) В аграрном секторе отношения собственности были основательно изменены,

b) Собственникам земли были переданы широкие права.

c) В результате реформы были сохранены совхозы и колхозы

d) в частную собственность всех граждан Азербайджана, постоянно проживавших в деревне, независимо от возраста и места работы, безвозмездно были отданы земельные участки

e) Нет правильного ответа

9. В структуру Министерства сельского хозяйства не входит

a) Государственное Агентство по Мелиорации и Водному Хозяйству,

b) Государственная Ветеринарная Служба,

c) Государственная Таможенная Служба

d) Государственная Служба по Фитосанитарному Контролю

e) Государственное Агентство по Сельскохозяйственным Кредитам.

10. Министерство сельского хозяйства было заново организовано:

a) 23 октября 2005

b) 20 октября 2004

c) 23 сентября 2004

d) 23 октября 2004

e) 25 октября 2003

11. Стратегическая концепция государства, направленная на повышение эффективности сельскохозяйственного производства и защиту экономических интересов представителей аграрного сектора – это:

a) Аграрная политика

b) Аграрная стратегия

c) Экономическая стратегия

d) Аграрная политика государства

e) Экономическая политика

12. Политика, направленная на динамичное и эффективное развитие не только сельскохозяйственного производства и других отраслей агробизнеса, но и обеспечения на этой основе роста жизненного уровня населения и общественного прогресса в стране – это:

a) Аграрная стратегия

b) Экономическая стратегия

c) Аграрная политика государства

d) Аграрная политика

e) Экономическая политика

13. В результате аграрных реформ в аграрной сфере не произошло следующее:

a) были созданы совхозы и колхозы

b) сформировались новые отношения собственности в аграрном секторе;

c) произошла земельная реформа, реформа мелиоративного и водного хозяйства;

d) были созданы различные виды хозяйств;

e) произошло государственное обеспечение аграрного сектора.

14. научно-исследовательские учреждения и их опытные базы; объекты ветеринарии и защиты растений; сортосеменоводческие и племенные хозяйства, рыбоводческие предприятия; природоохранные объекты, заповедники, важные животноводческие и птицеводческие комплексы, перерабатывающие предприятия, мелиоративные и водохозяйственные объекты, предприятия по производству и ремонту сельхозмашин, машиноиспытательные станции в результате реформы были переданы:

a) министерству сельского хозяйства

b) в государственную собственность

c) в муниципальную собственность

d) в частную собственность

e) министерству экологии и природных ресурсов

15. В зависимости от отношений собственности и форм хозяйствования не были созданы следующие виды хозяйств:

a) совхозы и колхозы, основывающиеся на государственной собственности на землю и имущество

b) крестьянские (фермерские), личные подсобные и другие хозяйства, основанные на частной собственности на землю и имущество;

c) совместные хозяйства, кооперативы, товарищества и другие, основанные на частной собственности на землю и имущество;

d) акционерные общества;

e) государственные сельскохозяйственные предприятия, акционерные общества и другие, основанные на государственной собственности на землю и имущество.

16.Стимулирование инвестиций в аграрный сектор; выделение государственных средств на проведение карантинных и лечебных мероприятий против заразных болезней и вредителей; применение дифференцированного кредитования и налогообложения; обеспечение пропорциональности между ценами на важнейшие виды сельхозпродукции и используемых в их производстве – это:

a) пути регулирования аграрного рынка

b) аграрная политика государства

c) экономическая политика государства

d) направления Государственной протекции над аграрным сектором

e) направления аграрной реформы

17. Стимулирование производства важнейших видов сельхозпродукции; защита товаропроизводителей от вредного влияния внешнего рынка и создание гарантированного внутреннего рынка; приведение работы финансово-кредитных учреждений в соответствие с требованиями аграрного рынка; регулирование страховой работы – это:

a) аграрная политика государства

b) направления Государственной протекции над аграрным сектором

c) пути регулирования аграрного рынка

d) экономическая политика государства

e) направления аграрной реформы

18. Система отношений между производителем и потребителем – это:

a) производство

b) рынок

c) потребление

d) предприятие

e) экономика

19. Рынок - это совокупность покупателей и продавцов, взаимодействие которых приводит к возможности обмена товаром, если рассматривать рынок как:

a) субъект рыночных отношений

b) элемент рыночных отношений

c) систему рыночных отношений

d) экономическую категорию

e) сферу обмена

20. В соответствии с каким законом денежный объем товаров и услуг, предложенных к реализации на рынке дол­жен уравниваться соответствующим размером платежеспособного проса:

a) закон стоимости

b) закон равновесия

c) закон экономии ресурсов

d) закон спроса и предложения

e) закон перераспределения ресурсов

21. Какой закон проявля­ется в рыночных отношениях как тенденция эквивалентности — то есть равной взаимовыгодности всех субъектов процесса товарооборота:

a) закон экономии ресурсов

b) закон стоимости

c) закон равновесия.

d) закон спроса и предложения

e) закон перераспределения ресурсов

22. Какой закон воздействует на товаропроизводителей через движение цен как фактор, стимулирующий эффек­тность производства и предполагает постоянное улучшение естественных характеристик производимых товаров и услуг:

a) закон стоимости

b) закон равновесия.

c) закон экономии ресурсов

d) закон спроса и предложения

e) закон перераспределения ресурсов

23. Самостоятельная, осуществляемая на свой риск деятельность, направленная на систематическое получение прибыли от пользования имуществом, продажи товаров, выполнения работ или оказания услуг лицами, зарегистрированными в этом качестве в установленном законом порядке – это:

a) управление

b) производство

c) коммерция

d) предпринимательство

e) инжиниринг

24. Индивидуальное и коллективное предпринимательство – это

a) типы предпринимательства

b) части предпринимательства

c) структуры предпринимательства

d) формы предпринимательства

e) виды предпринимательства

25. Производственное, промышленное, аграрное, торгово-посредническое, финансовое, страховое предпринимательство – это:

a) типы предпринимательства

b) формы предпринимательства

c) структуры предпринимательства

d) части предпринимательства

e) виды предпринимательства

26. Деятельность, связанная с производством продуктов питания и некоторых видов сырья для перерабатывающих отраслей, деятельность во всех отраслях аграрного сектора, занятых не только производством, но и хранением, переработкой, и доведением продукции до потребителя – это:

a) аграрное предпринимательство

b) малое предпринимательство

c) промышленное предпринимательство

d) среднее предпринимательство