|
У спадок від штучно скроєної більшовиками Грузинської РСР незалежна Грузія отримала низку національних проблем, окремі з яких перетворилися на конфлікти, що стоять на заваді територіальній цілісності Грузії. Передусім мова йде про грузино-абхазький і грузино-осетинський конфлікти.
Коріння грузинсько-абхазького конфлікту - у довільному відношенні керівництва СРСР до історії взаємин грузинів і абхазців. Конструюючи на початку 1920-х рр. національно-державні утворення в Кавказькому регіоні, більшовицький Кремль не замислювався, наприклад, над тим, що Абхазія стала незалежною від Грузинського царства ще на початку ХV ст. З кінця ХV і до початку ХІХ ст. абхазці – народ, близький своєю мовою і походженням до північно-кавказьких народів адигейської групи, перебували під владою Туреччини, від ХІХ ст. – у складі Росії. У 1917 р. абхазці увійшли до Союзу об’єднаних горців Кавказу, на базі якого 1918 р. була проголошена Горська республіка у складі Дагестану, Чечено-Інгушетії, Осетії, Карачаєво-Балкарії, Кабарди, Адигеї і Абхазії. А 31 березня 1921 р. була проголошена незалежна Радянська Соціалістична Республіка Абхазія, яка, щоправда, в грудні 1921 р. опинилася у складі Грузинської СРР під назвою Абхазька Договірна Республіка, що у свою чергу у 1931 р. була перетворена на Абхазьку АСРР у складі Грузинської РСР.
У 1956, 1967 і 1978 рр. представники абхазької інтелігенції і навіть партійні керівники звертались до керівництва СРСР з проханням відокремити Абхазію від Грузії і приєднати її до РРФСР, але Кремль йшов лише на поступки у кадровій і культурній політиці. Зокрема, у 1980-х рр. Абхазія мала своє радіо і телебачення, а абхазці становили непропорційно велику частку партійних працівників і кадрів адміністративного апарату республіки. І це при тому, що абхазці складали абсолютну меншість населення республіки (станом на 1 січня 1990 р. населення Абхазії нараховувало 537 тис. осіб, з них 44% - грузини, 17% - абхазці, 16% - росіяни, 15% - вірмени, 8% - інші національності).
Початком конфлікту абхазької автономії з офіційним Тбілісі вважається проведення 18 березня 1989 р. абхазької сходки у с. Лихни за участю 30 тис. осіб, у т.ч. партійних і урядових керівників Абхазії, представників вірменської, грецької та російської громад республіки. Сходка ухвалила “Постанову представників абхазького народу” і “Звернення до М.С.Горбачова”, у яких йшлося про необхідність оздоровлення міжнаціональних відносин через повернення Абхазії “політичного, економічного і культурного суверенітету в межах ленінської ідеї федерації”.
Відповіддю на це стало ухвалення у 1989-1990 рр. Верховною Радою Грузинської РСР законодавчих актів, що анулювали всі договори радянського уряду Грузії 1920-х рр., які слугували правовою базою для функціонування грузинських автономних утворень – Аджарії, Абхазії й Південної Осетії, та прийняття закону про вибори, в якому йшлося про заборону регіональним партіям брати участь у виборах до грузинського парламенту. 25 серпня 1990 р. абхазька більшість Верховної Ради Абхазької АРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет Абхазії, невдовзі анульовану Верховною Радою Грузії.
Курс на відкриту конфронтацію з офіційним Тбілісі парламент Абхазії на чолі з Владиславом Ардзінбою взяв після перемоги блоку З.Гамсахурдіа на парламентських виборах у Грузії в жовтні 1990 р. Коли 17 березня 1991 р. в Грузії проходив референдум щодо відновлення державної незалежності республіки, абхазці взяли участь у союзному референдумі, віддавши 98,4% голосів за збереження СРСР. В лютому 1992 р. Верховна Рада Абхазії ухвалила рішення про відновлення конституції Грузії 1921 р., призупинення конституції радянської Грузії 1978 р. і відновлення конституції Абхазії 1925 р., анулювавши правову базу входження Абхазії до складу Грузії.
В серпні 1992 р., коли частини грузинської Національної гвардії і регулярної армії увійшли до столиці Абхазії Сухумі, грузинсько-абхазький конфлікт перейшов у фазу збройного протистояння, перемогу в якому здобула абхазька сторона, завдяки негласній підтримці офіційного Сухумі військовиками трьох російських баз, дислокованих на території автономії.
Іншою “гарячою точкою” на політичній карті Грузії є Цхінвальський регіон (у 1922-1990 рр. Південно-Осетинська автономна область у складі Грузинської РСР), населений переважно осетинцями. Конфлікт між Грузією й Південною Осетією спричинило рішення Південно-Осетинської обласної ради про перетворення її на автономну республіку у складі Грузії 10 листопада 1989 р. Наступного дня грузинський парламент скасував це рішення, а 23 листопада 1989 р. 20 тис. громадян Грузії здійснили марш на адміністративний центр автономної області м. Цхінвалі, організований З.Гамсахурдіа і першим секретарем ЦК Компартії Грузії Г.Гумбарідзе для “захисту грузинського населення” автономії.
Восени 1990 р. Південно-Осетинська обласна рада, спираючись на закон СРСР від 26 квітня 1990 р., що передбачав розширення прав радянських автономій, проголосила область Південно-Осетинською Радянською Демократичною Республікою і звернулась до союзного керівництва з проханням про визнання її незалежним від Грузії суб’єктом радянської федерації. Після чого, у грудні 1990 р., офіційний Тбілісі ліквідував Південно-Осетинську АО і розпочав блокаду регіону, що тривала до липня 1992 р.
Фази збройного протистояння сторін конфлікт набув після того, як на проведеному 19 січня 1992 р. референдумі в Південній Осетії 90% його учасників висловились за приєднання регіону до Росії. Бойові дії, що відбувалися з перервами до липня 1992 р., були припинені за посередництва Росії, що розмістила на території Південної Осетії свої миротворчі сили. Наслідки грузино-осетинського конфлікту трагічні: 93 спалених села, понад тисячу вбитих, до 100 тис. біженців.
Чергова спроба центру відновити конституційний порядок у Пiвденнiй Осетiї привела до росiйсько-грузинської війни 8-12 серпня 2008 р. i визнання Росiєю незалежностi Абхазiї та Пiвденної Осетiї. 12 серпня 2008 р. президент Грузії Михаїл Саакашвілі зробив заяву про вихід країни зі складу СНД.
стр.- Нэнси Дрю
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 19 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |