Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Блискавкозахист будівель та споруд

Читайте также:
  1. А. Підвищення стійкості будівель і споруд.
  2. Будівель і споруд
  3. Будівельний ринок
  4. Види будівельних розчинів
  5. Вимоги до будівель
  6. Дегазація (дезінфекція) і дезактивація фортифікаційних споруд
  7. Забезпечення якості будівельної продукції
  8. Кінцева будівельна продукція на ринку як форма інвестиційного товару
  9. Класифікація оборонних споруд.

Нахождение простых чисел – не такая уж и простая задача, если числа достаточно большие. Ещё более сложной является задача факторизации –разложение данного натурального числа на простые множители. Существование и единственность (с точностью до порядка следования множителей) такого разложения следует из основной теоремы арифметики.

Предполагаемая сложность задачи факторизации находит применение в криптографии и лежит в основе криптостойкости алгоритмов шифрования с открытым ключом, таких как RSA. RSA (буквенная аббревиатура от фамилий Rivest, Shamir и Adleman) стал первым алгоритмом такого типа, пригодным и для шифрования, и для цифровой подписи. Алгоритм используется в большом числе криптографических приложений.

Метод нахождения простых чисел с помощью "решета Эратосфена" имеет больше познавательное значение, чем практическое применение, и заключается в следующем. Выписываем все числа от двойки до заданного числа. Два - простое число. Зачеркиваем все остальные четные числа. Переходим к тройке и зачеркиваем после нее каждое третье число. Находим следующее незачеркнутое. Это пять – зачеркиваем каждое пятое и т.д.. Таким образом, в конце все незачеркнутые числа будут простыми.

Приведём соответствующий код на VBA (реализован в файле Эратосфен.xls):

 

Sub Sieve_of_Eratosfenes()

Dim i%, j As Integer ' объявляем счетчики - целые

For i = 2 To Cells(1, 5) ' цикл "от двойки до заданного числа"

Cells(i, 1) = i ' записываем числа,

Cells(i, 2) = "простое" ' помечая все как простые

Next

For i = 2 To Sqr(Cells(1, 5)) ' перебираем числа, не превосходящие корня из заданного

If Not (Cells(i, 2) = "") Then ' если число "не вычеркнуто", то

j = i ' вводим счётчик чисел, которые делятся на i

Do While j <= Cells(1, 5) ' перебираем числа, не превосходящие заданного

j = j + i ' перебираем числа, кратные i

Cells(j, 2) = "" ' число j "вычеркиваем"

Loop

End If

Next

End Sub

 

Блискавкозахист будівель та споруд

Блискавкозахист будівель та споруд – це система захисних пристроїв, які призначено для унеможливлення пожеж, вибухів та руйнувань у разі розряду блискавки.

Підвищений рівень напруженості електричного поля до критичних значень (приблизно 30 кВ/см) зумовлює виникнення електричного розряду, який супроводжується яскравим свіченням (блискавкою) та звуком (громом). Таким чином, блискавка – це особливий вид проходження електричного струму через повітряні прошарки, джерелом якого є атмосферний заряд, накопичений грозовою хмарою. Довжина каналу блискавки може сягати кількох кілометрів, сила струму – до 200 кА, напруга – до 150 кВ, а температура – 10 000 °С. Тривалість розряду становить 0,1… 1сек.

Вирізняють первинні і вторинні прояви блискавки.

Первинні прояви – це пряме ураження блискавкою, тобто безпосередній контакт каналу блискавки з людиною, будівлею чи спорудою, що супроводжується протіканням через них струму блискавки.

Вторинні прояви блискавки – виникають унаслідок дії електростатичної та електромагнітної індукції і мають місце під час близьких розрядів блискавки без безпосереднього контакту з будівлею, ЕУ або людиною.

Електростатична індукція пов’язана з наведенням електростатичного поля з високими потенціалами на металевих елементах устаткування та конструкціях будівель та споруд, що може призвести до іскріння всередині будівель та споруд, і бути причиною виникнення пожежі чи вибуху.

Під впливом електромагнітної індукції у наведені в замкнутих електропровідних контурах, які утворено з різних довгих комунікацій (трубопроводів, електропроводів та ін.) виникає електрорушійної сили (ЕРС), яка призводить до появи наведених струмів. У місцях з'єднань струм може призвести до іскріння або сильного нагрівання, що небезпечно для приміщень, в яких використовуються легкозаймисті паро-, газо- та пилоповітряні суміші.

Будівлі та споруди поділяються за рівнем блискавкозахисту на три категорії.

I категоріябудівлі та споруди або їх частини з вибуховонебезпечними зонами класів 0, 1, 20, 21.

II категоріябудівлі та споруди або їх частини, в яких наявні вибуховонебезпечні зони 2, 22.

III категоріябудівлі та споруди з пожежонебезпечними зонами класів П-І, П-ІІ та П-ІІа; зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, які належать до зон класів П-ІII; димові та інші труби підприємств і котелень, башти та вишки різного призначення висотою 15 мі більше.

Будівлі І та II категорій потрібно захищати і від прямих ударів блискавки, і від вторинних її проявів. Будівлі та споруди III категорії повинні мати захист від прямих ударів блискавки та знешкодження наведених потенціалів, а зовнішні установки – тільки від прямих ударів.

Для захисту будівель і споруд від прямих ударів блискавки застосовують блискавковідвід – це пристрій, який сприймає удар блискавки та відводить її струм у землю.

За конструктивним виконанням блискавковідводи встановлюють над об'єктом, який захищають і поділяють на стержневі, тросові та сітчасті, а за кількістю та загальною площею захисту – на одинарні, подвійні та багатократні.

Блискавковідвід складається з:

1. Блискавкоприймача (металевий стержень, трос, сітка), який безпосередньо сприймає удар блискавки.

2. Опори (спеціальні стовпи, елементи конструкцій будівлі), на якій розташовують блискавкоприймач.

3. Струмовідводу(металевий провідник, конструкція), за яким струм блискавки протікає у землю;

4. Заземлювача, який забезпечує розтікання струму блискавки у землі.

Зону захисту блискавковідводу за ступенем надійності поділяють на два типа:

зона А – ступінь надійності захисту не менш як 99,5 %;

зона Б – не менш як 95%.

Вибір типу зони захисту блискавковідводу залежить від очікуваної кількості уражень блискавкою будівель та споруд без блискавкозахисту за рік (N), яку визначають за формулою

(8.1)

де S, L – відповідно ширина та довжина будівлі, м;

h – найбільша висота будівлі, м;

п – середньорічна кількість ударів блискавки в 1 км2 поверхні землі в певному географічному місці (табл. 8.1, 8.2).

 

Таблиця 8.1 Середня інтенсивність грозової діяльності у різних регіонах України

№ регіона Регіони України Інтенсивність грозової діяльності, год/рік
    Автономна Республіка Крим Закарпатська, Запорізька, Донецька Інші області України 40 – 60   80 – 100   60 – 80

 

Таблиця 8.2 Середньорічна кількість ударів блискавки в 1 км2 поверхні землі залежно від інтенсивності грозової діяльності

Середня інтенсивність грозової діяльності, год/рік 10–20 20–40 40–60 60–80 80–100 100 і більше
Середньорічна кількість ударів блискавки в 1 км2 поверхні землі 5,5 8,5

 

У разі , якщо N > 1, то для будівель та споруд, які належать до II категорії за рівнем блискавкозахисту, приймають зона захисту А, та за N < 1 – зона захисту Б.

Заземлювачі блискавковідводів характеризують імпульсним опором розтікання струму блискавки Rбл. Такий опір визначають за опором захисного пристрою промислової частоти Rз із співвідношення:

, (8.2)

де Кз – коефіцієнт, який залежить від питомого опору ґрунту, Кз = 0,8…0,9.

Будівлі І та ІІ категорій повинні захищатися блискавковідводами з імпульсним опором Rбл не більш як 10 Ом, а ІІІ категорії – блискавковідводами з Rбл не більш як 20 Ом.

 

5. Оснащення промислових об’єктів первинними засобами пожежогасіння

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їхнього розвитку працівниками підприємства застосовують первинні засоби пожежогасіння. До них відносять: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного матеріалу, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, coвковi лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах, які встановлюються на території підприємства з розрахунку один щит на площу 5000 м2.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м – для громадських будівель та споруд, 30 м – для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорії В i Г, 70 м – для приміщень категорії Д.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. Залежно від категорії приміщення встановлено межі площі, яку захищають (від 200 м2 до 800 м2) одним вогнегасником певної конструкції.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б і В, застосовують автоматичні установки пожежогасіння, які призначені до:

– виявлення осередку пожежі;

– забезпечення подачі та розпилення вогнегасної речовини у приміщенні, яке захищають;

– оповіщення про пожежу.

Конструктивно автоматичні установки пожежогасіння містять:

1 – ємкість для зберігання вогнегасної речовини;

2 – устаткування для подачі та розпилення вогнегасної речовини;

3 – систему автоматичної пожежної сигналізації:пристрій вмикання подачі речовини та системи оповіщення про пожежу;

4 – пристрій виявлення пожежі (сповіщувач).

 

Питання для самостійної роботи. Категорії приміщень i будівель за вибухово-пожежною i пожежною небезпекою. Класифікація пожежонебезпечних та вибуховонебезпечних зон. Види і маркування вогнегасників.

8.1 Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення.

До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

За температурою спалаху розрізняють:

– легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

– горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

5. Пожежовибухонебезпечність об’єкта

5.1. Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Відповідно до НАПБ Б.03.002 – 2007 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Таблиця 1. Категорії приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Категорія приміщення Характеристика речовин і матеріалів, що знаходяться (обертаються)у приміщенні
А Вибухопожежо-небезпечна Горючі гази (ГГ), легкозаймисті рідини (ЛЗР) з температурою спалаху не більше 28оС у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні газопароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, який перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа
Б Вибухопожежо-небезпечна Горючий пил, волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28оC, горючі рідини (ГР) в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5 кПа
В Пожежонебезпечна Горючі гази (ГГ), легкозаймисті, горючі і важкогорючі рідини, а також речовини та матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або тільки горіти; горючий пил і волокна, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (обертаються), не відносяться до категорій А, Б і питома пожежна навантага для твердих і рідких легкозаймистих та горючих речовин на окремих ділянках1 площею не менше 10 м2 кожна перевищує 180 МДж/м2 2
Г Негорючі речовини і матеріали у гарячому, розпеченому або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор та полум'я; горючі гази (ГГ), рідини та тверді речовини, що спалюються або утилізуються як паливо
Д Речовини і матеріали, що вказані вище для категорій приміщень А, Б, В (крім горючих газів) у такій кількості, що їх питома пожежна навантага для твердих і рідких горючих речовин на окремих ділянках площею не менше 10 м2 кожна не перевищує 180 МДж/м2, а також, негорючі речовини і/або матеріали в холодному стані, за умови, що приміщення, в яких знаходяться (обертаються) вищевказані речовини і матеріали, не відносяться до категорій А, Б і В

 

8.2. Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон) відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ)

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа) і пожежонебезпечні (П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ) зони.

Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна зона – це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас В-І — зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази1 і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В-Іа—зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-Іб—ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості:

– горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;

– при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони);

– горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки. Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата, від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.

Клас В-Іг — зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.

Клас В-Па — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас П-І — зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-П — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрати.

Клас П-Па — зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.

Клас П-ІІІ — зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

Клас зони визначають технологи спільно з електриками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики навколишнього середовища.

Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір котрого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію. У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватись броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа також повинні мати вибухозахищене виконання.

8.3 Однією з основних вимог пожежної безпеки є побудова в будівлях необхідної кількості виходів, виїздів для евакуації людей і матеріальних цінностей.

Евакуаційними виходами називають проходи, двері, ворота, перехідні балкони, внутрішні переходи.

Своєчасна евакуація людей із будівель і приміщень при виникненні пожежі є першочерговим завданням і його успішне здійснення має бути забезпечене під час проектування і реконструкції будівель та споруд.

Кількість евакуаційних виходів із будівель, приміщень і з кожного поверху приймають за розрахунком, але, як правило, не менше двох, які мають бути розосереджені. Із приміщень площею 300 м2, розташованих в підвалах і цокольних поверхах, при кількості працюючих не більше 5 чоловік допускається один вихід.

Двері на шляхах евакуації повинні відкриватися в напрямі виходу. Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік.

Устрій дверей і турникетів, що обертаються (розсувні і підйомні), а також гвинтових східців на шляхах евакуації не дозволяється.

Максимальна віддаль L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою:

де Р – периметр приміщення, м.

За наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні запори, котрі легко відмикаються.

Мінімальна ширина шляхів евакуації становить: проходи - не менш 1 м, двері - від 0,8 м.

Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А, Б та приміщення IV та V ступенів вогнестійкості.

8.4 Вогнегасники застосовують для гасіння загорянь та невеликих пожеж у початковій стадії їх розвитку Залежно від об'єму вогнегасники бувають малого обсягшу (до 5 л); промислові ручні (до10 л); перевізні (більш як 10 л).

Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до -70 °С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об'єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії — 30—60 с.

Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники одержують широке застосування. Їх випускають наступних типів: ОП-1 «Момент», ВП-2А, ВП-10, ВПС-10, ВП-100, ВП-250, СП-120.

Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники використовуються для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна — нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери. Нею не можна також гасити калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

 


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 56 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав