Читайте также:
|
Від часу проголошення незалежної держави та до конституційної реформи 2000 р. в Молдові функціонувала президентсько-парламентська форма влади, згідно з якою центральною постаттю у владній системі вважався президент держави. Першим президентом Молдови 8 грудня 1991 р. було обрано Мірчу Снєгура, що перебував на цій посаді до кінця 1996 р. У 1997-2001 рр. президентом Молдови був колишній лідер республіканської організації КПРС Петру Лучинськи, а з квітня 2001 р. - нинішній лідер молдавських комуністів Володимир Воронін, який у вересні 2009 р. зняв із себе повноваження президента. З вересня 2009 р. до 28 грудня 2010 р. в.о. президента був Міхай Гімпу; з 28 по 30 грудня 2010 р. – в.о. президента – Філат Влад; з 30 грудня 2010 р. і до 2012 – в.о. президента Маріан Лупу; 16 березня 2012 р. парламент Молдови обрав 63-річного юриста Ніколае Тімофті президентом країни.
Від 2000 р. Молдова – парламентська республіка. Її закони базуються на Конституції від 29 червня 1994 р., зі змінами, внесеними до основного закону в липні 2000 р. Парламент Молдови – однопалатний, складається з 101 депутата й обирається на 4-річний термін на основі загальних виборів. З 1993 р. у Молдові функціонує пропорційна виборча система, за депутатські мандати змагаються виключно політичні партії та блоки. Згідно змін до Конституції Молдови, внесених парламентом 5 липня 2000 р., президент обирається депутатами парламенту терміном на чотири роки, а Молдова перетворилася на класичну парламентську республіку.
Президент Молдови, хоч і залишився номінальним главою держави, виконує переважно представницькі та виконавчі функції, не беручи участі у формуванні стратегії розвитку держави і не маючи вирішального впливу на ухвалення зовнішньополітичних рішень. Він втратив право розпуску парламенту за власною ініціативою, вплив на кадрові зміни в уряді та контроль за його діяльністю. Від депутатів парламенту фактично залежить ухвалення рішень законодавчого характеру та безпосередній вплив на прийняття рішень виконавчої влади.
Після проведення конституційної реформи Молдова стала першою країною на пострадянському просторі, в якій до влади повернулися комуністи. На дострокових парламентських виборах 25 лютого 2001 р. ця партія отримала майже половину голосів виборців і завоювала 70 із 101 депутатського місця в парламенті. Лідер партії В.Воронін обійняв тоді ще й посаду президента держави. Зважена внутрішня і зовнішня політика комуністів та проголошений ними курс на досягнення демократичної, європейської моделі правління в державі допомогли їм зберегти владу в республіці і після парламентських виборів 2005 р.
Після парламентських виборів, які відбулися 5 квітня 2009 року, і на яких перемогу отримала партія комуністів, Молдова пройшла через низку бойкотів і контрбойкотів президентських виборів. Опинившись в опозиції до нового уряду країни, 11 вересня 2009 року Володимир Воронін склав з себе повноваження президента. Тому 7 липня 2010 р. молдавський парламент призначив на 5 вересня 2010 року Національний референдум, який повинен був визначити форму виборів президента країни – чи залишиться вона парламентською, чи буде змінена на всенародну. 5 вересня 2010 пройшов всенародний референдум, визнаний таким, що не відбувся. Згідно з даними, розміщеними на сайті Центральної виборчої комісії республіки, в ньому взяли участь 30,98 % виборців при порозі явки у 33,33%. Таким чином, у Молдові продовжувала діяти 78 стаття Конституції, що передбачала вибори президента парламентом. Лише 16 березня 2012 р. парламент Молдови обрав 63-річного юриста Ніколае Тімофті президентом країни.
Судову владу здійснюють Конституційний суд, Вища судова палата, Апеляційна палата, трибунали і суди. Судді судових інстанцій призначаються Президентом Республіки Молдова за поданням Вищої ради магістратури. В усіх судах судові засідання проводяться відкрито.
Новий закон про адміністративно-територіальний устрій був прийнятий 27 грудня 2001 р. Відповідно до нього країна ділиться на 32 райони, 5 муніципалітетів (Кишинів, Бєльці, Тирасполь, Бендери, Комрат), автономне територіальне утворення Гагаузія й адміністративно-територіальні одиниці Лівобережжя Дністра, яким можуть бути надані особливі форми й умови автономії і на яких в даний час існує невизнана Придністровська Молдавська Республіка (ПМР).
Гагаузія – це автономно-територіальне утворення з особливим статусом як форма самовизначення гагаузів, яка самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання політичного, економічного і культурного характеру. Закон про особливий правовий статус Гагаузії був прийнятий парламентом Молдови 23 грудня 1994 р.
На початок 2012 р. в Молдові налічувалося 1678 населених пунктів, з них міських поселень – 66. Невизначена ситуація склалася з муніципалітетом Бендери, який, за винятком приміського селища Варниця, визнає юрисдикцію ПМР, але при цьому новий закон не включив місто до складу територій, де може бути створена придністровська автономія. Існують й інші території спірної юрисдикції.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 177 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |