Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Кафедра иностранных языков

Кафедра хирургических болезней № 1

Тематический план лекций по дисциплине

«Hir – 4302 Хирургические болезни», специальность «051301 - общая медицина»,

для студентов 4 курса на 2014 - 2015 учебный год

Зав. кафедрой, д.м.н., профессор: Шакеев К.Т.

«_____» ______________ 2014 г.

Тематический план лекций по дисциплине

«Hir – 4302 Хирургические болезни», специальность «051301 - общая медицина»,

для студентов 4 курса на 2014 - 2015 учебный год

План

0. Рольова теорія особистості: соціальний статус та соціальна роль.

1. Поняття соціальної структури та соціальної стратифікації суспільства. Причини соціальної стратифікації.

2. Системи соціальної стратифікації.

3. Марксистське вчення про класи як основний елемент соціальної структури суспільства. Теорії соціальної стратифікації.

4. Профіль соціальної стратифікації.

5. Соціальна мобільність. Марґіналізація індивідів та груп.

Література: “Маленькі та середні українці” – http://www.narod.in.ua

Олександр Чунаєв “Формування середнього класу в Україні – http://politican.com.ua

Середній клас в Україні: майбутнє народжується сьогодні” – http://dialogs.org.ua

Питання

В просторі соц.. зв’язків та взаємодій вчинки людей, їх відносини один з одним великою мірою визначаються становищем (позицією), котре вони займають в суспільстві в цілому і в соц. групі, зокрема. В зв’язку з цим становищем особистість володіє певними функціональними правами та обов’язками стосовно інших. Певна позиція, котру займає індивід у суспільстві чи соц. групі, яка пов’язана з іншими позиціями через систему прав та обов’язків, називається соціальним статусом. Дане поняття характеризує місце особистості в соц.. стратифікації суспільства, в системі соц.. взаємодії та оцінку діяльності особистості з точки зору суспільства.

Соц. статус відображається як у внутрішній позиції (установки, цінності) так і у зовнішності індивіда (одяг, манери, сленг). Права та обов’язки людини закріплюються за нею не абсолютно, а відносно прав та обов’язків стосовно інших людей (професор-студент, професор-декан, батько-син). Тому кожна людина є своєрідним перехрестям множини зв’язків, взаємодій та відносин з іншими, виконуючи кожного разу певні функції.

Оскільки кожна людина має множину статусів, Р.Мертон ввів поняття “статусний набір” на позначення всієї сукупності статусів даної людини. З цієї сукупності виокремлюють головний або інтегральний статус, який притаманний даному індивіду. Саме за цим статусом його виокремлюють оточуючі. Він обумовлений досить часто посадою чи професією людини (директор заводу, юрист, лікар), проте може бути расова приналежність (негр), соц.. походження (королева, князь). Головним для життєдіяльності людини виступає той статус, котрий визначає цінності та установки, спосіб життя, коло знайомих, манери поведінки.

В соціології визначається два рівні статусних позицій індивіда: соціально-груповий та особистий. Соціально-груповий – це становище індивіда у суспільстві, котре він займає як представник великої соц.. групи (раси, нації, класу, статі, релігії, професії). Особистим статусом називається становище індивіда в малій групі (сім’ї, шкільному класі, студентській групі). Соціально-груповий статус залежить від становища тієї чи іншої групи в соц.. стратифікації суспільства. Особистий – індивідуальними якостями особистості і залежить від того, як її оцінюють і сприймають члени малої соц.. групи.

Приписаний (аскриптивний) – це статус нав’язаний суспільством: стать, раса, етнічне походження, місце народження, соц. становище сім’ї. Досягнутий (набутий) статус визначається зусиллями самої людини, її талантом, настирливістю, або стає наслідком везіння та удачі. Знаючи соц.. статус даної людини, його соц.. функції, люди очікують від нього певної поведінки. За визначенням Р.Лінтона, очікувана поведінка, що асоціююється з певним соціальним статусом, котрий має людина називається соціальною роллю. Соціальна роль – це модель поведінки, яка орієнтована на даний статус у відповідності до очікувань людей. ЇЇ можна визначити, як шаблонний тип поведінки, направлений на виконання прав та обов’язків, що є приписаними до конкретного статусу. Отож, соц. роль – це статус в русі, у безпосередньому його здійсненні. Очікування фіксуються в інституціалізованих соц.. нормах: юридичних документах, інструкціях, уставах, тощо та можуть носити характер звичаїв, моральних норм. Рольові очікування пов’язані з функціональною доцільністю. Проте, рольові очікування реалізації того чи іншого статусу у кожному суспільстві різні в знаходяться у відповідності з прийнятою у них системою цінностей. Тобто у кожній культурі відібрані найбільш доцільні для кожного статусу типові риси особистості і закріпили їх у вигляді зразків, стандартів, норм, зразків поведінки.

Роль вужче статусу, до якого вона приписана. Кожний статус для своєї реалізації потребує множину ролей. Наприклад, статус викладача вузу включає в себе і роль учителя (дотримання формальних норм та правил) і роль наставника (обумовлена неформальними відносинами), який прагне допомогти розібратися студенту у певних життєвих ситуаціях.

Сукіпність ролей, що витікає із кожного статусу, який належить даній людині, називається рольовим набором. Поняття рольвий набір описує всю множину шаблонів поведінки (ролей0, які закріплені за одним статусом. Кожна особистість володіє лише їй притаманним набором ролей. Унікальність поєднання соц.. ролей можна розглядати як один із аспектів індивідуальності особистості.

Індивіди різною мірою ототожнюють себе зі своїм статусом і ролями, що їм відповідають. Максимальне злиття індивіда зі своєю роллю називається рольовою ідентифікацією (автоматичне перенесення стереотипу своєї поведінки з одного статусу на інший: жінка на посаді начальника). Нерідко, можна спостерігати дистаціювання від ролі, коли людина свідомо веде себе всупереч вимогам норм та очікувань оточуючих. Рольовий конфлікт – це зіткнення двох чи декількох несумісних ролей, що витікають із даного статусу. Засобом подолання рольового конфліктує визнання одних ролей більш важливими, надання їм пріоритетного значення.

Питання

В попередніх темах мова йшла про соціальну систему яксукупність соціальних явищ та процесів, котрі знаходяться у зв’язках та відносинах і утворюють цілісний соціальний об’єкт. Окремі явища та процеси виступають в якості елементів системи.

Соціальна структура є частиною соціальної системи і об’єднує дві компоненти: соц. склад та соц. зв’язки. Соціальний склад – це набір елементів, котрий складає соціальну структуру. Про соц. зв’язки йшлося в попередніх темах.

Соціальна структура – це стійкий зв’язок елементів в соціальній системі. Осн. елементами С.С. суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статуси) і виконують певні соц. функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти і вибудовує С.Стр. суспільства. С. Структура виражає таким чином об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи, вказуючи на різне становище людей відносно один одного за багаточисельними критеріями. –Залежно від того, який елемент виступає головним, структура суспільства може бути представлена як групова, класова, стратифікаційна, інституціональна, організаційна системи. Таким чином С.Структура – це будова суспільства в цілому, система зв’язків між його основними елементами.

З точки зору соціального складу всі елементи С.Стр. суспільства розміщені горизонтально, тобто формально як складові елементи є рівними. Однак, в реальній соц. взаємодії вони нерівні. В кожному конкретному суспільстві різні індивіди, групи, класи, соц. інститути та організації займають нерівне становище. Соц. нерівність відображає існування ієрархічної структури суспільства: одні індивіди, класи, групи розміщуються вище або нижче інших. Тобто, володіють більшим або меншим багатством, владою, мають ряд привілеїв та переваг в порівняння з іншими. Виходячи з принципу нерівності, соціальний склад перетворюється на С.Стратифікацію – сукупність розміщених у вертикальному ієрархічному порядку соц.утворень (груп, класів, каст, станів). Таким чином, С.Стратифікація – це диференціювання, ранжування індивідів, груп, класів відповідно до місця, яке вони займають в даній соц.системі.

Нерівність – це одна із головних характеристик суспільства протягом всієї історії його розвитку. Які причини соціальної нерівності?

В соціології є думка, що стратифікація виростає із природної потреби суспільства в стимулюванні діяльності індивідів, мотивуючи їх діяльність через систему нагород і заохочень. Проте дане стимулювання в різних науково-методологічних школах інтерпретується по-різному. Представники функціоналізму (Кінгслі Девіс, У.Мур “Функціоналістське обґрунтування стратифікації”, 1945р. – самостійне опрацювання першоджерела) пояснюють причину соціальної нерівності диференціацією функцій, що виконуються різними групами, верствами, класами. Для оптимального функціонування суспільного організму необхідне поєднання всіх видів діяльності, проте, деякі з них з позицій цього організму є більш важливими, ніж інші. Так, на основі ієрархії соц. функцій виникає ієрархія груп, верст, класів, що їх виконують. На вершині соціальної піраміди – ті, хто здійснює загальне керівництво і управління, створюючи умови для успішного виконання інших функцій. Згідно П.Сорокіна така ієрархія існує не лише на рівні суспільства в цілому, але і в кожному соціальному інституті. А тому постійно діє універсальний порядок, згідно якого професійна група некваліфікованих робітників знаходиться внизу професійної піраміди.

Близькою до даного підходу є теорія статусна, з точки зору представників якої соціальна нерівність – це нерівністю статусів, що випливає із здібностей індивіда виконувати ту чи іншу соціальну роль (бути компетентним, щоб управляти, володіти відповідними знаннями та навиками, щоб бути професором, юристом, винахідником...), так і з можливостей, котрі дозволяють людині досягти певного становища у суспільстві (походження, володіння власністю, належність до впливових політичних сил).

Економічний підхід при поясненні причини соціальної нерівності пов’язаний з інтерпретацією відносин власності: ті індивіди та групи, котрі володіють власністю, перш за все власністю на засоби виробництва, займають панівне становище і у сфері управління, і у сфері розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Найбільш послідовно ця позиція представлена в марксизмі.

Питання

Системи соціальної стратифікації

Нерівність існує в усіх типах людського суспільства, навіть у примітивних, де диференціація соц. груп здійснювалась за “природними” соціально-демографічними (стать, вік) та функціональними ознаками (краса, спритність, сила). Відповідно слабкі, ті що мали фізичні вади займали низьке становище в суспільстві. Найбільш поширеними є наступні типи соціальної стратифікації:

Рабство – крайня форма нерівності, коли індивіди у прямому розумінні належать іншим людям як їхня власність. Тут нерівність детермінує не фізичний, а військово-юридичний примус: соц. групи розрізняються за наявністю чи відсутністю у них громадянських прав і прав власності і це становище передавалось у спадок (античне рабство, холопство на Русі, праця військовополонених у період Другої світової війни). Леґальні умови володіння рабами в різних суспільствах були дуже різні. Іноді закон позбавляв раба майже всіх людських прав, тоді як у інших випадках їхнє становище уподібнювалось до ролі слуги, або навіть урядовця (класичні Афіни), деякі з них були досить багатими і мали власних рабів (класичний Рим).

Каста – асоціюється з культурами індійського субконтиненту. Термін “каста” – це запозичення з португальської і означає “раса”, “чиста порода”. В основі виділення касти лежать етнічні відмінності, які закріплюють релігійні порядки та ритуали. Статус тут визначається народженням і є пожиттєвим. Кожна каста – це ендогамна група, якій належить строго визначене місце в системі суспільної ієрархії. Це місце з’являється в результаті відособлення функцій кожної касти в системі суспільного поділу праці. Браміни, що належать до найвищої варни є найдосконалішими з погляду ритуальної чистоти, вони повинні уникати контактів з недоторканими (найнижча каста)і лише їм дозволяється контактувати з тваринами або речовинами, які вважаються нечистими. Кастова система тісно пов’язана з вірою індусів у відродження задля чого необхідно було суворо дотримуватись обов’язків та ритуалів своєї касти.

Стани – були складовою європейського феодалізму, проте існували й у багатьох інших традиційних суспільствах. Стани – це передусім юридичний, а не етнічно-релігійний чи економічний поділ. До найвищого стану належали аристократія і дворянство. До другого – духовенство (нижчий за своїм статусом, але наділений багатьма привілеями); до третього – купці, ремісники, вільні селяни, кріпаки.

Принципова відмінність між станами полягала не стільки в економічному благополуччі, скільки в доступі до влади і соціально-значущих знань. Кожен стан володів монополією на ті чи інші види занять і професії. Належність до стану була спадковою, що сприяло певній закритості системи, однак, перехід між станами був можливий (змішані шлюби, індивідуальна мобільність, винагорода за службу, купівля титулів). Станова система розвивалась там, де існувала традиційна аристократія, побудована на шляхетному походженні (Британія).

Класові системи відрізняються в багатьох аспектах від попередніх систем стратифікації. Особливо слід відзначити 4 відмінності:

1) На відміну від інших типів суспільної стратифікації класи не встановлюються законом і не спираються на релігійну традицію; належність до певного класу не пов’язана з успадкованими привілеями, підкріпленими законом чи звичаями. Класові системи за своєю суттю набагато плинніші, а ніж інші типи стратифікації, й лінії поділу між класами не є чітко визначеними. Не існує формальних заборон на змішані шлюби між представниками різних класів.

2) Індивід, принаймні почасти, досягає свого класу, а не просто “одержує” його при народженні (соц. мобільність – явище більш поширене).

3) Класи утворюються залежно від різниці в економічному становищі між угрупованнями індивідів, нерівностей у володінні та контролі над економічними ресурсами.

4) В інших типах стратифікаційних систем нерівності виражаються передусім через персональні взаємини обов’язку або зобов’язань між кріпаком і поміщиком, рабом і його господарем. Класові системи функціонують через широкомасштабні зв’язки імперсонального характеру. Наприклад, одна з головних засад класових відмінностей полягає в нерівних умовах праці та її оплати; ці нерівності стосується усіх людей у специфічних професійних категоріях, вони виникають внаслідок економічних обставин, що характеризують економіку в цілому.

Питання

Теорії соціальної стратифікації

1. В соціології серед множини концепцій Соц. Стратифікації історично однією із перших є марксистська. В марксистській соціології ведуче місце відводиться соціально-класовій структурі суспільства, як взаємодії 3 основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядро Соц стр. – класи. (Наявність класів в суспільстві відмічалась в науці і до К.Маркса на п. ХІХ ст., широко застосовували франц. історики Ф.Гізо, О.Тьєрі, англ. і франц. поліекономи А.Сміт, Д.Рікардо). Згідно цього вчення поділ суспільства на класи – результат суспільного поділу праці і формування приватновласницьких відносин. На думку К.Маркса, клас – це група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів виробництва – засобів, якими вони заробляють на життя. До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складались переважно із землі та знарядь праці, які застосовувались у землеробстві та скотарстві. Тому в доіндустріальних суспільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (рабовласники, аристократи, дворяни) і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустріальних суспільствах набагато більшого значення набувають фабрики, заводи, установи, технічне обладнання, а капітал потрібний щоб усе це придбати. Отож, два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва – промисловців або капіталістів, – і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу силу, – робітничого класу (пролетаріату). Відносини між цими двома класами згідно К.Маркса є експлуататорськими. Він був вражений тими нерівностями, що створює капіталістична система. Хоча в давні часи аристократи жили в розкошах, зовсім не так, як селяни, проте аграрні суспільства були порівняно бідні. Навіть якби не було аристократії, рівень життя неминуче лишався б низьким. Проте з розвитком сучасної промисловості багатство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до багатства, котре створюють своєю працею. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромаджене класом власників, зростає. Виділяючи два основні класи в суспільстві, Маркс визнає, що реальні класові системи набагато складніші, ніж видає зображувана модель. Крім двох основних класів виділяє неосновні – залишки попередніх класів, чи ті, що зароджуються, а також проміжні соц. прошарки (групи), котрі не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва, тобто не володіють всіма ознаками класу (в період визрівання буржуазних революцій – міщани, ремісники, в сучасному суспільстві – інтелігенція, селяни).

Отже, Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об’єктивно структуровані економічні нерівності в суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що людина думає про свою позицію, а на об’єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.

2. Другим найвпливовішим теоретичним підходом до стратифікації була концепція М.Вебера (більшість пізніших теорій стратифікації були побудовані на ідеях К.Маркса і М.Вебера). Вона спиралась на концепцію Маркса, проте була значно розвинена та модифікована ним. Вебер вважав, що не тільки економічні критерії – відношення до власності та рівень доходів, але й належність до впливових політичних кіл (партій), соціальний престиж та інші чинники визначають місце індивіда чи групи в соціальній ієрархії. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів (релігійні вірування, національні інтереси). Соціальна репутація може бути позитивною (позитивно привілейованими можуть бути будь-які групи людей, котрі мають в даному суспільстві високий престиж – лікарі та адвокати в сучасному британському суспільстві) та негативною (групи паріїв – це негативно привілейовані статусні групи, які зазнають дискримінації, а тому не можуть скористатися з можливостей, що відкриті для інших: групою паріїв у середньовічній Європі були євреї, яким заборонялося брати участь у певних видах діяльності й обіймати високі офіційні посади).

3. З огляду на те, що суспільство в другій половині ХХ ст. зазнало значних якісних змін: з індустріального воно перейшло в стадію постіндустріального розвитку, прихильники теорії соц. стратифікації почали стверджувати, що поняття “клас” було певною мірою прийнятним для аналізу стратифікаційних систем попередніх суспільств. В постіндустріальному суспільстві поняття “клас” в тому розумінні як воно трактується в марксизмі не працює, оскільки в цьому суспільстві на основі широкого акціонування і виключення основних держателів акцій із сфери управління виробництвом та заміна їх найманими менеджерами, поняття власності виявилось розмитим, втратило свою визначеність. В таких умовах поняття “клас” не сприяє більш глибокому дослідженню змін, в стані суспільства і повинно бути замінено більш конкретним та гнучким поняттям – страта (з лат. stratum – прошарок (рос. – слой). Запозичений даний термін з геології. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні, які розташовані ієрархічно (одна вище чи нижче іншої). В такому разі кожне суспільство можна розглядати як ієрархію «прошарків» – з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

За визначенням американського соціолога Кінгслі Девіса, страта – це множина людей, котрі в даному суспільстві знаходяться в однаковій ситуації. З точки зору Соц. Стр. страта – це різновид соціальної спільноти, що об’єднує людей за певними спільними ознаками. Проте, основою для виділення страти може бути не будь-яка ознака, а лише статусна, тобто та, котра набуває в даному суспільстві рангового характеру: “вище-нижче”, “краще-гірше”, “престижно-непристижно”.

Якщо в марксизмі класи визначаються за відношенням до засобів виробництва, то страти виділяються більшою мірою – за формами та об’ємом споживання матеріальних благ та відтворенням свого статусного становища спосібжиття, що

багатство – все те, чим індивіди володіють: капітал, акції, заощадження, власність (як то будівлі і земля, тобто все, що можна продати);

доход – це платня, яку одержують робітники та службовці, а також “незароблені” гроші, які надходять від інвестицій (відсотки, девіденти);

влада; рівень освіти, етнічне походження, тощо.

На основі певної конкретної ознаки, можна виокремити певні одномірні страти. Наприклад, згідно принципу расової ознаки в американському суспільстві можна виокремити 2 крупні страти: білі і кольорові. Одномірні страти існують об’єктивно, однак аналіз суспільства з позиції однієї ознаки Соц. Стратифікації не дає можливості побачити всю складність процесів, що відбуваються у ньому. Намаганням подолати спрощену одномірність є прагнення знайти певну узагальнюючу ознаку і на її основі вибудувати шкалу стратифікації. При цьому виокремлені страти досить часто термінологічно позначається як клас, тобто поняття “клас”, “страта” – синоніми.

4. Західнонімецький соціолог Р.Дарендорф пропонує в основу Соц. стр. покласти поняття “авторитет”, котре найкращим чином відображає відносини власності і боротьбу соц. груп за владу. На основі цього поняття він ділить все суспільство на тих, хто керує (управлінців-власників і бюрократів-менеджерів) і тих, ким керують (робітнича аристократія і низькокваліфіковані робітники). Між ними – проміжний «новий середній клас» – продукт асиміляції роб. аристократії і службовців з пануючим класом – управлінців.

5. Американський соціолог Т.Парсонс пов’язує шкалу стратифікації того чи іншого суспільства з пануючою в ньому системою цінностей. Тому в систему ранжування він заклав 6 основних соціально-значущих ознак:

1) належність до родини (народження, шлюб);

2) особисті якості, що відрізняють індивіда від інших (стать, вік);

3) досягнення як цінність, що є результатом діяльності індивіда;

4) власність (матеріальна, духовна, інтелектуальна), котру можна передати у спадок;

5) авторитет – інституційно визнане право впливати на дії людей (офіційна посада, інший соц. статус – лікар, батько, тощо);

6) влада – здатність впливати на людей і досягати своїх цілей.

6. Великою популярністю в сучасній соціології для побудови стратифікаційних систем користується “індекс соціальної позиції”, що включає такі соц. показники як: доход, влада, престиж, освіта та дозволяє створити багатопланову картину суспільства. Однак, і вона не охоплює все багатство соціального ранжування, тобто все міцніше укорінюється розуміння того, що стратифікаційна структура суспільства є багатоплановою і для аналізу всього багатства ієрархізованих відносин слід використовувати ряд паралельних критеріїв і використовувати комплексний підхід. В цьому плані слушною видається позиція американського соціолога У.Л.Уорнера, котрий вважає, що для адекватної для кожного суспільства шкали стратифікації є важливим набір об’єктивних критеріїв ранжування: доход, об’єм влади, рівень освіти, тощо. Але не менш важливими є суб’єктивні показники: відчуття належності індивіда до даної соц. верстви, ідентифікація з ним, а також визнання його належності до певної страти “значимими іншими”. Провівши дослідження соц. стратифікації в декількох амер. містах на основі суб’єктивних оцінок один одним стосовно репутації та престижу соц. ролей за 4 параметрами: доход, професія, освіта, етнічне походження і виокремив 6 основних страт або класів:

1) вищий-вищий – багаті люди, критерієм виділення якого є знатне походження (клаузола);

2) нижчий–вищий – люди високого статку, які не були вихідцями з аристократичних родин, досягли в своєму роді діяльності найвищого рівня: народні артисти, олімпійські чемпіони, лауреати премій, тощо

3) вищий- середній – високоосвічені особи, зайняті інтелектуальною працею та ділові люди: юристи, власники капіталу, менеджери;

4) нижчий-середній – канцелярські службовці та інші “білі комірці” (секретарі, банківські службовці) а також вчителі, медсестри;

5) вищий-нижчий – “сині комірці” – заводські робітники та інші робітники фізичної праці;

6) нижчий-нижчий – найбідніші та обездолені верстви, емігранти.

Дослідження У.Л.Уорнера довели, що люди раціонально чи інтуїтивно усвідомлюють ієрархію суспільства, відчувають основні параметри, що визначають становище людини в суспільстві і здатні дати оцінку свого місця в ньому.

Як виглядає Соц. Стр. сучасного українського суспільства? Відповідь не з легких, оскільки саме суспільство знаходиться в стані трансформації, що характеризується активним переміщенням індивідів між позиціями та й самі позиції рухаються одна відносно одної і ніяк не можуть створити якісь хоч трохи стабільні конфігурації. Образно кажучи, Соц Стр. ще не «закостеніла». Проте, соціологи намагаються змалювати нам певну картинку, хоча в це зображення постійно слід вносити правку. На підставі багатовимірної методології, яка включає 15 показників статусної позиції Савчинським Р.О. виокремлені основні прошарки, які утворюють Соц. стр. трансформаційного українського суспільства (дослідження 2007р.):

1) вищий класичний прошарок;

2) прошарок висококваліфікованих спеціалістів-професіоналів;

3) український серединний прошарок;

4) базовий економічно активний прошарок;

5) базовий економічно незайнятий прошарок;

6) нижчийпрошарок

4 питання Профіль соціальної стратифікації

Побудова шкали соц. ієрархії певного суспільства має важливе значення для розуміння процесів, що в ньому відбуваються. Проте не менш важливого значення в цьому напрямку набуває і знання профілю соціальної стратифікації, котрий визначається співвідношенням і часткою різних соц. прошарків даного суспільства. Шкала соц. ієрархії залежно від критеріїв може мати множину рівнів. Проте для вироблення найбільш загального уявлення про соц. ієрархію в певному суспільстві достатнім є виділення трьох осн. рівнів: вищого, середнього, нижчого. Розподіл населення за цими рівнями можливий на основі узагальнених критеріїв відповідно до пануючих у суспільстві цінностей та соц. інститутів. Найчастіше ця шкала будується на основі економічних критеріїв і називається шкалою економічної нерівності. Профіль соц. стр., як правило, і визначається по співвідношенню вищого, середнього і нижчого прошарків (класів) суспільства, ранжованих за економічним критерієм. Ще К.Маркс встановив, що профіль вертикального зрізу суспільства не є постійним, конфігурація його буде змінюватись за рахунок концентрації багатства в руках небагатьох і значного збіднення основної маси населення. Поступове витягування профіля приведе до наростання соціальної напруги (бунти, повстання, революції). Згідно Л.Зіммеля стабільність ієрархічної структури суспільства значною мірою залежить від частки і ролі середнього прошарку (середнього класу). В наш час середній клас на Заході – це представники дрібного та середнього бізнесу, більша частина фермерів і селян, інтелектуалів, інженерно-технічних представників, адміністративний персонал, службовці, високваліфіковані робітники, працівники сфери послуг. Частка середнього класу в розвинених країнах світу складає на сьогодні 60-70%, займаючи проміжне становище, він виконує роль посередника між полюсами соц. ієрархії, знімаючи соц. протистояння. Чим численнішим є середній клас, тим потужніше його вплив на політику держави, на процес формування фундаментальних цінностей суспільства. Розмивання його в період економічних криз призводить до соц потрясінь.

Питання

Соціальна мобільність. Марґіналізація індивідів та груп

Теорія Соц.стр., яка висовує ті чи інші критерії поділу суспільства на соціальні верстви (прошарки, класи), є методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності (соціального переміщення). Соціальна мобільність – сукупність соціальних переміщень людей, тобто зміна індивідом чи групою соц. статусу, місця, котре він займає в стратифікаційній системі суспільства. Термін “соціальна мобільність” був введений в соціологію в 1927 році американським соціологом російського походження Пітиримом Сорокіним. Згідно його теорії існує 2 типи соц. мобільності: вертикальна і горизонтальна. Вертикальна мобільність, в свою чергу, залежно від напрямку переміщення, поділяється на висхідну (соц. підйом, рух вгору), низхідну (соц. спуск, рух вниз). Горизонтальна має на увазі перехід індивіда від однієї соц. верстви до іншої, що знаходиться на тому ж рівні: зміна місця проживання (міграція), зміна віросповідання.

Соціологи також розрізняють:

1) групову (при зміні самої системи стратифікації, як наслідок значних соц. змін: революцій, перевороти, війни) та індивідуальну: кар’єра, (просування по службово-професійних сходинках у зв’язку з підвищенням кваліфікації, рівня освіти, заняття престижної посади); служба в армії, церкві (інших соц. інститутах), політична діяльність, вигідний шлюб; 2) м іжпоколінну (інтерґенераційну) – позиція дітей відносно їх батьків; інтраґенераційну – зміна соц. позиції одним і тим же індивідом.

Дистанція мобільності – кількість сходинок, по яких прийшлося піднятись, чи опуститись індивіду (групі): нормальна – переміщення на 1-2 сходинки; не нормальна – неочікуваний злет на вершину, чи різке падіння до основи піраміди.

Соціальна клаузола – створення соц. бар’єрів та перепон, обмеження доступу до іншої групи, замикання групи самих в собі.

Дослідження свідчать, що соц. мобільність відбувається інтенсивно, в перехідних суспільствах, таких, що швидко розвиваються. Стабілізація суспільного життя веде до зниження темпів мобільності. Чим вище знаходиться соц. версва, тим важче до неї проникнути. Тенденція до соц. закритості притаманна всім суспільствам. Праці Р.Мільса довели, що навіть в “зразкових” демократичних суспільствах США, Франції, Англії правляча еліта є незмінною і складається з представників одних і тих же родин.

Соц. переміщення індивідів мають об’єктивні показники: отримання нової посади, збільшення доходів, придбання власності тощо. Однак, зміна об’єктивних показників в житті індивідів не означає, що автоматично зміниться їх соц. становище. Для того, щоб повністю змінити соц. статус у індивідів часто виникає проблема входження в нову субкультуру групи з більш високим статусом, а також пов’язана з цим проблема взаємодії і спілкування з представниками нового соц. середовища. Для подолання культурного бар’єру і бар’єру взаємодії та спілкування необхідно змінити попередній спосіб життя, сформувати для себе нові зразки типової статусної поведінки, змінити соц. оточення тощо.

Проте, як свідчить досвід, далеко не всім вдається пройти соціокультурний селективний контроль і комфортно облаштуватись у новій страті. Піднявшись на більш високу сходинку за всіма об’єктивними критеріями, індивід в силу соціокультурних обставин залишається за дверима нової страти. Оскільки об’єктивно він і стару страту вже залишив (його нове становище, прагнення вести новий спосіб життя робить його “чужим” для попередньої групи) індивід ніби “провисає” між двома стратами, між двома культурами. Аналогічна ситуація може скластись і під час руху вниз. Феномен знаходження індивіда чи соц. групи на межі двох спільнот, ніби між двома культурами, пов’язаний з соц. переміщеннями, називається марґінальністю (від лат. merginelis – той, що знаходиться на межі, на кордоні).

Досить часто марґіналізація індивідів відбувається в результаті горизонтальної мобільності, в першу чергу під час міграцій: переїздах до іншої країни, місцевості, з міста до села чи навпаки. Людина залишає звичне соц. середовище і не здатна відмовитись від попередніх установок, цінностей, зразків поведінки і певний час (а може й завжди) не може засвоїти нових. Як наслідок у неї формується подвійна самосвідомість, постійно виникає психічне напруження. Маргінальні індивіди згідно Т.Парсонса володіють наступними характерними рисами: тривожність, агресивність, чутливість, честолюбність, егоцентричність. Марґіналами часто стають люди, що вступають в міжетнічні та міжрасові шлюби.

Марґіналізація індивідів – невіддільна складова соц. мобільності протягом всього розвитку суспільства. Проте, в період зламу суспільних відносин в перехідні періоди, коли змінюється попередній соц. устрій, змінюються цінності, формуються нові орієнтири, зразки та норми поведінки, процес марґіналізації посилюється, люди стають марґіналами не з власної волі. Цей період характеризується і марґіналізацією правлячої еліти. Саме це ми спостерігаємо в сучасній Україні, де в результаті захоплення власності, збагачення, оволодіння важелями влади сформувалась соц група “нових українців”, котра не виробила певні стереотипи нового способу життя, а використовує конгломерат зразків поведінки різних культур: західної, радянсько-номенклатурної, барсько-купецької дореволюційної доби.

Західнонімецький соціолог Р.Дарендорф

В основу стратифікації поклав поняття “авторитет”, що відображає відносини власності і боротьбу соц. груп за владу, і виокремив 3 страти:

1) ті, хто керує (управлінці-власники і бюрократи-менеджери;

2) проміжний «новий середній клас» – продукт асиміляції роб. аристократії і службовців з пануючим класом – управлінців;

3) ті, ким керують (робітнича аристократія і низькокваліфіковані робітники).

Американський соціолог Т.Парсонс пов’язує шкалу стратифікації того чи іншого суспільства з пануючою в ньому системою цінностей. Тому в систему ранжування він заклав 6 основних соціально-значущих ознак:

1) належність до родини (народження, шлюб);

2) особисті якості, що відрізняють індивіда від інших (стать, вік);

3) досягнення як цінність, що є результатом діяльності індивіда;

4) власність (матеріальна, духовна, інтелектуальна), котру можна передати у спадок;

5) авторитет – інституційно визнане право впливати на дії людей (офіційна посада, інший соц. статус – лікар, батько, тощо);

6) влада – здатність впливати на людей і досягати своїх цілей.

Американський соціолог У.Л.Уорнер на основі об’єктивних критеріїв ранжування: доход, об’єм влади, рівень освіти та суб’єктивних показників: відчуття належності індивіда до даної соц. верстви, ідентифікація з ним, а також визнання його належності до певної страти “значимими іншими”, виокремив 6 основних страт або класів:

1) вищий-вищий – багаті люди, критерій виділення: знатне походження (клаузола);

2) нижчий–вищий – люди високого статку, які не були вихідцями з аристократичних родин, досягли в своєму роді діяльності найвищого рівня: народні артисти, олімпійські чемпіони, лауреати премій, тощо

3) вищий- середній – високоосвічені особи, зайняті інтелектуальною працею та ділові люди: юристи, власники капіталу, менеджери;

4) нижчий-середній – канцелярські службовці та інші “білі комірці” (секретарі, банківські службовці) а також вчителі, медсестри;

5) вищий-нижчий – “сині комірці” – заводські робітники та інші робітники фізичної праці;

6) нижчий-нижчий – найбідніші та обездолені верстви, емігранти.

Соціальна структура сучасного українського суспільства Савчинський Р.О. (дослідження 2007р.) На підставі багатовимірної методології, яка включає 15 показників статусної позиції виокремив наступні страти:

1) вищий класичний прошарок;

2) прошарок висококваліфікованих спеціалістів-професіоналів;

3) український серединний прошарок;

4) базовий економічно активний прошарок;

5) базовий економічно незайнятий прошарок;

6) нижчийпрошарок

Кафедра иностранных языков

«Утверждаю»

Проректор ______________ Ахметов К.А.

«_____» ________________2013