Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 7. Организационные формы управления проектами.

Читайте также:
  1. A) Объединяет в себе счетное устройство и устройство управления.
  2. CALS-технологий и единая интегрированной системы управления вуза
  3. I период развития менеджмента - древний период. Наиболее длительным был первый период развития управления - начиная с 9-7 тыс. лет до н.э. примерно до XVIII в.
  4. I. Сущность, формы, функции исторического знания.
  5. I. Теоретические аспекты управления качеством медицинской помощи.
  6. I. Школа научного управления.
  7. II. Атипичные формы
  8. II. Атипичные формы
  9. II. ВЫБОР СПОСОБА УПРАВЛЕНИЯ И СОДЕРЖАНИЯ ОБЩЕГО ИМУЩЕСТВА СОБСТВЕННИКОВ ПОМЕЩЕНИЙ МКД
  10. III.Организационные умения

Опис твору — необхідний початковий етап мистецтвознавчого дослідження, який робить узагальнення на рівні "побаченого"; відповідає на питання "Що є твір?". Прикладом парадоксальної інформативності/ неінформативності опису є опис "Таємної вечері" Леонардо (трапезна Санта Марія делла Граціа, Мілан, 1495-1497 рр.), зроблений Дж. Вазарі у двох варіантах (приватно для себе):

1) "Нічого не видно, окрім бруднуватих плям";

2) і для "Життєписів…": "Леонардо створив найпрекраснішу річ, надавши головам апостолів неймовірної величі і краси, а голову Христа залишив незавершеною, вважаючи, що йому не вдасться виразити до кінця ту небесну божественність, якої потребує цей образ…". Загалом, із опису Вазарі незрозуміло – якими є розміри фрески, розміри постатей, середовище дії, як розташовані персонажі, як виділений Іуда, якими є пози і жести решти фігур. Найбільше слів про Таємну вечерю Леонардо сказано саме про те, що неймовірно складно побачити — про почуття апостолів. Як зазначає А.Стєпанов цей опис можна звести до одного речення: "Апостоли величаві, їх почуття різноманітні". А щоб так описати фреску, можна навіть не бачити її, а просто знати авторську програму її виконання (висловлену самим Леонардо).

Після кількох століть емпіричного накопичення інформації про художню творчість, в рамках позитивізму ХІХ ст. опис розширив межі своєї компетенції до розкриття середовища появи і функціонування твору (життєпис художника, опис місцевості/країни, опис культурно-естетичних констант певного періоду).

"Спокуса описування і поразка описовості" — так оцінив свою спробу дати характеристику видатним творам Стародавньої Греції З. Ґерберт. Утім, його опис саркофагу із Аґіа Тріади (хоч і названий автором "довгим, сірим, схожим на інвентар") дає чи не змістовніше враження від пам’ятки ніж більшість її репродукцій.

"Перша поздовжня стінка саркофага, якщо дивитися зліва: три кольорові кльоші спідниць з-під яких виступають плоскі єгипетські ступні. Решти немає, верхня частина живопису була знищена. В центрі — кам’яний жертовний стіл, на котрому лежить спутаний бик із перерізаним горлом, кров стікає до начиння, що стоїть під столом. Очі тварини широко розплющені і повні меланхолії. Під столом двоє козенят, у тлі постать із розпущеними косами грає на подвійній флейті. Так, нас мабуть привели до вівтаря, перед яким жриця простягає руки над жертовним начинням. На самому краї сцени стіна вівтаря із стилізованими рогами бика і дві двосічні сокири на високих мов колони держаках. А ще дерево, намальоване делікатно в цій урочистій і мало не містичній сцені…". Тут дуже добре видно установку автора: опис не є простим словесним повтором видимих речей, а доводить до нашої свідомості, що ми маємо побачити, розставляє акценти.

Отже, опис, як засіб нашого знання про твір мистецтва, пройшов значний розвиток, звільняючись від суб’єктивних оцінок. Так сформувалася схема опису, в яку дослідники включили сукупність певної об’єктивної інформації:

автор, час і місце створення, матеріал/техніка, розміри/формат твору, предмет зображення тощо. Був усталений принцип опису: "від загального до детального". Важливо, що опис відрізняється від аналізу та інтерпретації відсутністю оціночних епітетів. Часом, опису цілком достатньо, якщо артефакт створений і діє в полі своєї культури, а реципієнт вільно "прочитує" весь його внутрішній і зовнішній контекст (як, наприклад, античні скульптури чи полотна епохи Ренесансу для їх замовників). Але якщо твір є продуктом культури, мислення і сприйняття давніх чи невідомих реципієнту цивілізацій/народів/спільнот, то для розкриття свого змісту він потребуватиме також аналізу та інтерпретації (як про це писав М. Валліс у статті "Розуміння як порозуміння з автором, його часами і культурою".

Аналіз твору мистецтва є наступним етапом в намаганні розкрити його зміст. Аналіз передбачає виділення окремих структурних частин твору та їх якостей, з метою дослідження їх специфіки. Для повноти аналізу дослідник долучає знання з історії мистецтва і культури. Один із яскравих прикладів формального аналізу запропонував Г. Вельфлін у праці "Ренесанс і бароко", порівнюючи два способи бачення, виражених у чітких парах понятійних опозицій (лінійність-живописність, площинність-глибина, замкнута-відкрита форма, множинність-єдність, ясність-неясність), застосувавши такий порівняльний підхід і для двох стилів, і для окремих творів (наприклад, фресок Рафаеля і Караччі). Морфологія мистецтва, пропонуючи, насамперед, аналіз форми (як внутрішньої структури твору), відповідає на питання: "Яким є твір/артефакт"?

Згодом, цей формально-стилістичний метод аналізу особливо розвинула Віденська школа (А. Рігль, М. Дворжак). Переходячи від формального вираження до семантичного розкриття змісту твору розвинулися такі методи аналізу як іконографія, іконологія, семіотика. Одним із послідовників іконологічного напрямку Є. Панофського був Я. Бялостоцький. На думку Я. Бялостоцького — завдання мистецтвознавця — не лише з’ясувати місце конкретного твору в загальній "історії стилів", але й в історії ідей та уявлень людства (постулат первинності ідеї перед формою).

Основою семантичного аналізу твору стає питання "Яка ідея виражена в даному творі? Чому вона розкрита в такий спосіб?". Саме на рівні пошуку відповіді на ці питання аналіз переходить в інтерпретацію твору.

Інтерпретація — тлумачення смислової сторони твору на різних рівнях, через співвіднесення із цілістю вищого порядку, пошук широких смислових конотацій. Інтерпретація може допомогти в реконструкції генези/ідеї твору, поглибити його історичний, стилістичний контекст, пояснити його взаємодію з іншими творами (своєї епохи чи інших епох) тощо. Інтерпретація також допомагає розкривати символи і знаки, специфічні культурні коди, які неодмінно присутні у видатних творах мистецтва, в окремих сюжетах, мотивах, персонажах. Наприклад:

а) Св. Юрій Змієборець — легендарний воїн, звитяжець що перемагає зло, християнський святий, образ якого "виростає" із античного Персея /героя, що рятує принцесу із пазурів чудовиська тощо

б) Св.Юрій — покровитель хліборобів і скотарів, одне із уособлень фертильних сил природи в народному світогляді. Яким є простір між вказаними координатами для інтерпретації цього образу в українській народній іконі?

Нерідко, саме інтерпретація дозволяє переоцінити мистецький твір, побачити в ньому глибокі аксіологічні основи (приміром — переоцінка М. Дворжаком мистецтва маньєризму, переоцінка нім. дослідниками мистецтва бідермайєра пер. пол. ХІХ ст. тощо).

Предметом інтерпретації можуть бути:

1) Частини твору (сцени, мотиви, персонажі, алегорії, предмети). Яскравий приклад — дослідження Д. Арасса "Деталь в живописі", коли через окремі/другорядні компоненти картини автор виходить на широкий контекстуальний дискурс; аналізуючи деталі творів К. Фрідріха, автор розкриває в них німецький пієтизм і романтичний культ обожнювання природи.

2) Сам твір образотворчого мистецтва як цілість, коли поза ним відшукуються художні інтенції автора/замовника/епохи, що роблять його неповторним (з одного боку), і розкривають в контексті культурної антропології. Приклад — інтерпретація німецьким дослідником М. Імдалем твору Едуарда Мане "Бар Фолі-Бержер" де опис, аналіз, інтерпретація дані в послідовності.

"Перед дзеркалом цілком прямо і одиноко стоїть дівчина з бару, тоді як її відображення в дзеркалі (в легому нахилі) виражає готовність до послуг. Перед дзеркалом дівчина серйозна, меланхолійна і навіть досить сумна. З одного боку — дівчина і її дзеркальне відображення невіддільні одне від другого, з іншого — вони відокремлені значно більше, ніж передбачає ілюзія простого дзеркального відображення (оскільки відображення є зміщеним/по суті — неправильним). Картина змушує нас сприймати і тлумачити особливість взаємодії між героїнею і її дзеркальним відображенням, як конфігурацію де ототожнюються ідентичність та не- ідентичність; …конфігурація завершеної картини (порівняно з ескізом) показує, що в житті героїні її особистість і її роль є роз’єднані...Таке розділення особистості і ролі приводить до більш глибоких висновків про відчуженість /самотність людини в світі великого міста". І саме це внутрішнє протиріччя, згідно інтерпретації М.Імдаля є ідеєю картини Е. Мане.

3) Ціла культурно-історична епоха, окремий мистецький стиль або регіональний осередок. Запропонований З. Ґербертом аналіз творчості Ґерарда Терборха "Скромна принадність міщанства", в якому від окремих картин автор переходить до загального "культурного коду" буржуазної Голандії ХVІІ ст.

Можна виділити два головних типи інтерпретації:

а) у першому дослідник (відразу і часом надто поспішно) прагне включити твір/артефакт у заданий історичний контекст і шукає відповідників за межами самого твору;

б) у другому — дослідник концентрується насамперед на побаченому, робить його предметом рефлексії і вже згодом інтерпретує візуальну інформацію в історичному контексті. Другий варіант інтерпретації значно ґрунтовніше опирається на опис самого твору, шукаючи в ньому внутрішні і зовнішні зв’язки.

Загалом методологія мистецтвознавства кін. ХХ- початку ХХІ ст. коливається в межах концепту "образотворча цінність": що є головним — аналіз предмета зображення/що зображено, чи — зображення предмета/як це зображено). Можна назвати це циклічною методологічною інверсією. Але чи не найкраще і найлаконічніше завдання інтерпретації визначив Г. Зедльймар: вона допомагає здійснити реконструкцію, своєрідне "оживлення" мистецького твору.

 

Тема 7. Организационные формы управления проектами.


1. Принципы построения организационных структур управления проектами.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 17 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав