Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

НАПРАВЛЕНИЕ «Менеджмент», 2 СЕМЕСТР, д/о

Читайте также:
  1. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов
  2. O стал автoрoм теoрии дуализма, чем пoпытался примирить материалистическoе и идеалистическoе направление в филoсoфии;
  3. Антропологическое направление.
  4. Биологическое и биосоциальное направление.
  5. Биологическое направление в трактовке человека
  6. В конце столетия особую актуальность в философии и этике при­обрели концепции, составляющие направление постмодернизма (Р. Барт, М. Фуко, Ж. Делез).
  7. Введение в OC Linux. Перенаправление ввода-вывода. Программные каналы (конвейеры).
  8. Введение в OC Linux. Перенаправление ввода-вывода. Программные каналы (конвейеры).
  9. ВВЕДЕНИЕ В НАПРАВЛЕНИЕ
  10. Вопрос 3. Организационно-тактическое направление рационализации трудовых процессов. Организация и оборудование рабочего места сотрудника органов внутренних дел

1. Договори про спільну діяльність.

2. Склад майна і порядок здійснення внесків учасниками спільної діяльності.

3. Особливості управління спільною діяльністю.

4. Публічно-правове регулювання договорів щодо спільної діяльності.

5. Поняття договору простого товариства.

6. Засновницький договір про створення юридичної особи.

7. Права і обов'язки сторін за засновницьким договором.

 

1.Загальна характеристика зобов`язань у спільній діяльності.

Серед різних видів зобов'язань, які відображають процес обміну у суспільстві, окреме місце посідають зобов'язання за спільною діяльністю. Це обумовлено тими особливостями, що властиві даному виду цивільних правовідносин.

У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність в кооперації (від лат. соорегаїіо — співробітництво), тобто спільної діяльності, змістом якої є об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці для досягнення спільної мети. Ця необхідність може бути викликана: відсутністю в особи достатніх фінансових коштів, майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будь-якого виду діяльності; неможливістю здійснювати певний вид діяльності без партнерів в силу юридичних (нормативно-правових) вимог (організація та діяльність фондової біржі, комерційного банку, здійснення довірчих операцій, страхової діяльності, проведення ломбардних операцій); бажанням отримати певні пільги, наприклад, податкові (згідно з ст.32 Закону України «Про іноземні інвестиції», яка діяла до 1 січня 1994 р., підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялися від сплати податків на доходи протягом п'яти років); прагненням уникнути чи зменшити ризики тощо.

Співробітництво для досягнення спільної мети може здійснюватися не тільки між українськими суб'єктами права, але й між ними та іноземними особами. Так, стаття 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу та іншу кооперацію українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з іноземними суб'єктами господарської діяльності, спільну підприємницьку діяльність між ними, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами.

Відносини, що виникають між суб'єктами права при з'єднанні своїх внесків (майно, знання тощо) і організації співпраці для досягнення спільної мети є одним із різновидів цивільних правовідносин, а саме — зобов'язаннями за спільною діяльністю.

Оскільки ці зобов'язання завжди об'єднують двох і більше учасників, вони можуть бути двосторонніми і багатосторонніми. Причому кожний учасник зобов'язань за спільною діяльністю виступає одночасно як боржник і як кредитор. Наприклад, він може бути зобов'язаний передати майно і мати право вимагати від другої сторони трудової участі у здійсненні спільної діяльності. У тому випадку, коли учасників більше двох, права та обов'язки виникають у кожного з них по відношенню до інших.

На відміну від таких видів зобов'язань, як купівля-продаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну власність.

Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наявність у сторін спільної мети (цілей) діяльності на відміну, наприклад, від зобов'язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у власність або у володіння і користування.

З'єднання внесків і подальша спільна діяльність для досягнення спільної мети вимагає від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання за спільної діяльності мають чіткий організаційний характер.

Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників зобов'язання за спільною діяльністю оформляються у певні організаційно-правові форми.

Існують дві основні організаційно-правові форми та два основних види зобов'язань за спільною діяльністю.

По-перше, учасники можуть обрати організаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому випадку відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить всі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

По-друге, спільна діяльність учасників може бути направлена на здійснення співробітництва у межах самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут в силу правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними для цієї мети юридичної особи.

Слід відзначити договори між суб'єктами права про створення, наприклад, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи (про об'єднання майна та здійснення його реєстрації) і не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів. Так, заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладення її засновниками угоди, що визначає порядок та принципи створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту та його затвердження. Тут також встановлюється, що кредитна спілка діє на основі статуту.'

Існують відміни і в нормативно-правовому регулюванні зазначених основних видів зобов'язань за спільною діяльністю. Якщо зобов'язання за договором про спільну діяльність регулюються главою 38 ЦК України, то зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, поки що регламентуються учасниками правових форм підприємництва (закони України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», декрети Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», «Про страхування» тощо). Основні положення про установчі договори планується включити до нового ЦК України.

2.Договори про спільну діяльність (просте товариство). Поняття і юридична характеристика договорів про спільну діяльність.

Об'єднання двома (або кількома) самостійними особами майна, трудових зусиль та інших внесків і організація спільної діяльності для досягнення спільної мети (цілей) без створення юридичної особи здійснюються за договором про спільну діяльність.

Відповідно до статті 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільної господарської мети. Дана стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження в здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких існуючих законів і, зокрема, положень глави 38 ЦК України, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше, згідно з статтею 430 ЦК України, громадяни могли укладати договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо ці обмеження були зняті. Наприклад, відповідно до статті 4 Закону «Про власність» власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст.6 Закону «Про власність»). Статтею 3 Закону «Про власність» допускається об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору про спільну діяльність виступають громадяни та юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах повинна відповідати цілям, передбаченим її статутом. Щодо спільної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство України припускає як господарську, так й іншу (наприклад, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договори про спільну діяльність можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консесуаль-ними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі внесків та здійснення спільних дій.

Багато суперечок в юридичній літературі виникає з приводу вирішення питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є сплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий внесок, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення.'

Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, грунтуючи її на відсутності матеріального еквівалента діям учасника, що зробив майновий внесок.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як сплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як «зустрічне задоволення», не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяльність, тому що оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення.

Наприклад, за договором про спільну діяльність по виробництву певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, а другий — зробити внесок обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У випадках, коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досягнення спільно, благодійної мети, то задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісне відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоча сторони і роблять «зустрічне задоволення». Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяльність виступає мета, що передбачає задоволення майнового (економічного) інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів про спільну діяльність. Чинний Цивільний кодекс України не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність.

Згідно із статтею 430 Кодексу сторони можуть укладати договори про спільну діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України і, зокрема, стаття 45 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р. передбачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані із створенням юридичної особи.

Договори про спільну діяльність поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Спільна діяльність без створення юридичної особи, тобто в рамках неправосуб'єктного об'єднання між українськими та іноземними особами, регулюється главою 38 ЦК України, якщо до договору буде застосовуватись українське право, положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та іншими законодавчими актами.

Сторони договорів про спільну діяльність можуть переслідувати мету як отримання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, наприклад, соціального ефекту. В зв'язку з цим договори про спільну діяльність поділяють на комерційні і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

Зміст договорів про спільну діяльність. Договори про спільну діяльність, як правило, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про внески, що роблять учасники договору, про керівництво сумісною діяльністю, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору про спільну діяльність є той результат, на досягнення якого направлені дії учасників по об'єднанню внесків та спільної діяльності. Оформлення предмету договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі займають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором.

Закон надає учасникам договору про спільну діяльність право брати участь у веденні спільних справ (ст.431 ЦК України), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст.113 ЦК України). Крім того, сторони договору можуть визначати також й інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні спільної мети і сприяють виконанню договору в цілому. Вони за своїм характером можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін дотримуватись умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором внески.

Зокрема, учасники договору про спільну діяльність можуть робити внески грошима, яким-небудь рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору про спільну діяльність можуть робити внески трудовою участю (ст.432 ЦК України). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети) спільної діяльності. Внеском у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками внесків узгоджуються у договорі. Учасники можуть установлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору про спільну діяльність визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору здійснюється у спільних інтересах всіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (частина перша ст. 431 ЦК України). Такий порядок передбачає, що при вирішенні всіх питань сумісної діяльності необхідна одностайність учасників.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників договору (частина друга ст.431 ЦК України). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Цей учасник діє лише в межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.

Якщо за договором про спільну діяльність здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог статті 47 Декрету «Про режим іноземного інвестування» зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.

У договорі про спільну діяльність учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що будуть виникати при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (внесків учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). У разі якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх внескам у спільне майно (ст.433 ЦК України).

Договір про спільну діяльність припиняється у випадках, коли досягнута його мета (цілі); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників та в інших випадках, передбачених в законі або договорі.

Право власності у договорах про спільну діяльність. При укладенні і виконанні договору про спільну діяльність між його учасниками (сторонами) у більшості випадків виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових внесків учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.

Відносини власності, що виникають між учасниками договору про спільну діяльність, регулюються Законом України «Про власність», Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Учасники договору про спільну діяльність використовують або володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою.

Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між всіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення внесків учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за договором про спільну діяльність (майнові внески, створене майно тощо) не належать прибуток (доход), частина виробленої продукції, шо розподіляються між учасниками договору і надходять в повне Їх розпорядження.

Характер відносин у договорі про спільну діяльність передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим законом встановлено заборону учаснику договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (частина третя ст.432 ЦК України). Проте якщо така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (частина четверта ст.113 ЦК України). При цьому учасник повинен дотримуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність по його особистих зобов'язаннях може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредитору учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст.116 ЦК України).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору про спільну діяльність припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (внескам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

3.Установчі договори.

Поняття установчих договорів, їх юридична характеристика.

Спільна діяльність окремих осіб може здійснюватись шляхом створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи.

Чинне законодавство України (закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність», декрети Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», «Про страхування», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань» від 27 квітня 1993 р. №302 та інші акти законодавства) здебільшого вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками укладати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають в тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (наприклад, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з цим кількість сторін в них не може бути менше двох. Вони є також консесуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями господарських утворень, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комерційних банків, довірчих товариств, фондових бірж, споживчих товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість для багатьох названих осіб, при укладанні установчого договору необхідно грунтуватися на положеннях Закону України «Про господарські товариства». Це обумовлено тим, що деякі законодавчі акти («Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу»), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України «Про господарські товариства».

Цей закон визначає два основних різновиди установчих договорів: що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю) та які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, визначається відповідними законами та сторонами установчих договорів.

Закон «Про господарські товариства» визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелічення певних положень, які повинні бути закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого договору, так і для статуту. Так, стаття 4 Закону «Про господарські товариства» встановлює, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони, такі як «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», Декрет «Про довірчі товариства», доповнюють закон «Про господарські товариства» визначенням переліку умов, які обов'язково повинні містити відповідно статути комерційного банку, фондової біржі, установчий договір довірчого товариства.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається, виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.

При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники визначають порядок спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, що направлені на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо ЇЇ державної реєстрації та подальшу участь в діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог статті 52 Закону «Про господарські товариства» зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства.

Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади через заставу будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, грошових коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» встановлює вичерпний перелік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розроблення, видобування чи експлуатацію природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями тощо.

Оцінка вкладів здійснюється учасниками установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Оцінка іноземних інвестицій проводиться учасниками на основі цін міжнародних ринків на момент їх внесення (ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування»).

В установчому договорі може визначатися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію (постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.93 №611 // Урядовий кур'єр. — 1993. — 19 серп.).

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до статті 3 Закону «Про підприємства в Україні» асоціація є договірним об'єднанням, створеним з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по створенню юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене ним підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Зареєстрований установчий договір підлягає перереєстрації у випадках зміни форми власності, організаційної форми чи назви юридичної особи (Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 р.). Отже, учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вносити до нього зміни, крім уже зазначених.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власником майна, переданого йому засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що існують у договорах про спільну діяльність.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спадкоємцям) учасників товарист переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачати в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого договору можуть відмовити їм. Внаслідок цього правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцю.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників відступити свою частку або її частину одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо установчий договір не містить ніякої заборони на її відступлення, то й третім особам. При відступленні від частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, поставленої при його створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України «Про банкрутство» та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи установчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у правовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфіденційність) можуть діяти і після припинення установчого договору.

 

НАПРАВЛЕНИЕ «Менеджмент», 2 СЕМЕСТР, д/о

«Гостиничный и туристический бизнес»




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав