Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економічних районів

Будь-яка концепція являє собою цілісну систему поглядів, те­оретичних положень, ідей, які відображають можливі напрями і шляхи вирішення тієї чи іншої нагальної проблеми. Формування концептуальних основ розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів не обмежується обґрунтуванням чинників, що впливають на вибір доцільних місць локалізації об'єктів, а пе­редбачає врахування новітніх світових тенденцій технологічного, інноваційного, соціального розвитку та високу зорієнтованість на потреби практики.

В основу сучасної концепції розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку покладено нові парадигми регіону, прос­торової організації економіки та міжрегіональних взаємодій. Ре­гіон розглядається не тільки як територіальна підсистема націо­нальної економіки, а й як самостійний суб'єкт власності та еко­номічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні ре­гіони є активними суб'єктами процесу регіоналізації та глобалі­зації. Еволюція сучасних поглядів на місце регіону в економічно­му розвитку тісно пов'язана з новими поглядами на пріоритет­ність завдань суспільного розвитку, роль людини у цьому проце­сі, значення нематеріальної сфери для соціально-економічного прогресу.

Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і рівноправності всіх складових єдиної регіональної системи: при­родно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучас­ний підхід до розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку вважає пріоритетним не природні і сировинні багатства, а потенціал економічної конкуренції території. Вважається, що регіони повинні самостійно визначати напрями власного соціаль­но-економічного розвитку та фінансово забезпечувати їх реаліза­цію. У цьому плані важливе значення мають процеси інтеграції різних секторів регіональної економіки, об'єднання зусиль дер­жавних, громадських та бізнесових структур.

Сучасний етап фор­мування державної регіональної політики зорієнтований на ефек­тивне використання внутрішнього потенціалу території та фор­мування нової інституційної структури її реалізації саме на регіо­нальному рівні. Необхідно зазначити, що сучасна концепція роз­міщення продуктивних сил та регіонального розвитку не запере­чує здобутки класичних теорій, а збагачує їх новими ідеями і пог­лядами відповідно до об'єктивних змін у суспільному розвитку.

Важливе місце відведено вирішенню проблеми регіонального інноваційного розвитку, зокрема формуванню так званих полюсів зростання, якими можуть виступати як провідні галузі з високи­ми темпами зростання, так і конкретні території, що є джерелом економічного зростання і мають істотний вплив на інші терито­рії. Ці ідеї втілюються у створенні вільних економічних зон, технопарків і технополісів. При цьому сприятливі умови для іннова­ційного розвитку часто створюються у менш розвинутих регіонах у вигляді освітніх і наукових центрів.

Сучасна концепція орієнтуєть­ся на досягнення їх сталого розвитку і передбачає:

- подолання іс­нуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки;

- максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-ви­робничого потенціалу регіонів;

- удосконалення спеціалізації регіо­нів з урахуванням загальнодержавних інтересів;

- активізацію гос­подарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності;

- забезпечення умов для прискореного роз­витку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цьо­го найбільш сприятливі передумови;

- створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.

У сучасних концептуальних підходах до розміщення продук­тивних сил особлива увага приділяється інфраструктурним об'єк­там, розвитку телекомунікаційних систем, реструктуризованих промислово-технологічних комплексів. При цьому враховується та обставина, що розміщення нових об'єктів нерідко здійснюєть­ся в умовах невизначеності, коливання ринкової кон'юнктури та дії чинників ризику.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продук­тивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характе­ру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку і розмі­щення продуктивних сил України, економічних районів і облас­тей на перспективу. Вони необхідні для обґрунтування економіч­но доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних тери­торій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональ­ної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефек­тивне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впро­вадженні ринкових відносин.

Формування і ствердження ринкових відносин вносять певні особливості у процес розміщення продуктивних сил та регіональ­ний розвиток, до їх числа можна зарахувати такі:

- органічне поєднання державних, регіональних і місцевих ін­тересів у ході розміщення нових об'єктів за мінімального залучення зовнішніх ресурсів та максимального використання місцевих;

- формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інф­раструктури та інформаційних систем з метою створення збалансо­ваних регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспро­можної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

- пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромаджен­ням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реор­ганізації економіки;

- орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектору економіки;

- розвиненість недержавного сектору економіки, зокрема під­приємницьких структур.