Читайте также:
|
Геополітичне розташування України на межі двох великих цивілізаційних просторів – європейського і євразійського завжди було одним із визначальних факторів її історичної і політичної долі. Географічно Україна є центральноєвропейською державою, історично і політично тривалий час більша частина її території перебувала під впливом євроазійської соціально-культурної традиції, перебуваючи у складі Російської, потім Радянської імперії. Наслідком кількастолітньої бездержавності України є відсутність єдиних геополітичних пріоритетів в середовищі української політичної еліти: одна її частина зорієнтована на Росію, інша – на Захід.
Україна з моменту здобуття своєї незалежності зарекомендувала себе як передбачуваний та миролюбний член міжнародного співтовариства. Протягом десяти років ці якості зовнішньої політики України залишалися незмінними. Основні стратегічні напрями української зовнішньої політики – інтеграція до Європейського Союзу, стратегічне партнерство з Російською Федерацією, Сполученими Штатами Америки, Польщею. Вони, в поєднанні з дружніми відносинами із сусідніми державами, активністю України на регіональному й субрегіональному рівнях, участю у багатосторонній дипломатії й миротворчій діяльності, стали тими головними елементами, які сьогодні визначають зовнішню політику України.
Стратегічною метою зовнішньої політики України є набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Європейський вибір України є об’єктивно обумовленим і спрямовується на забезпечення сталого економічного розвитку країни та соціальної злагоди в суспільстві, політичної стабільності та державної незалежності й безпеки.
Основу взаємовідносин між Україною та ЄС складають Угода про партнерство і співробітництво та Стратегія ЄС щодо України. Внутрішніми державними документами, що визначають завдання на євроінтеграційному напрямку, є Стратегія інтеграції України до ЄС та Програма інтеграції України до ЄС.
Першочерговим кроком на шляху вступу до ЄС є членство у Світовій організації торгівлі (член СОТ з 2008 р.). В 1993 році було подано офіційну заявку Уряду України до Секретаріату Генеральної угоди з тарифів і торгівлі на приєднання до Угоди. 1997 року розпочалися двосторонні переговори про доступ до ринку товарів і послуг з країнами-членами СОТ. Наразі Україна веде їх з 39 країнами, серед яких держави-члени ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, країни CEFTA тощо.
Україна, як одна з держав-засновниць ООН (1945), завжди розглядала цю організацію як універсальний механізм вирішення глобальних проблем сучасності, налагодження тісної взаємодії між її членами. Участь України в діяльності ООН впродовж останніх десяти років була надзвичайно продуктивною.
Активна та виважена позиція з багатьох питань діяльності ООН принесла Україні заслужене визнання серед держав-членів. Яскравими свідченнями цього стали обрання України Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 років, головування України в РБ ООН у березні 2001 року.
Україна активно співпрацює з ОБСЄ та НАТО в питаннях, що стосуються миротворчості, а також інших заходах з підтримання миру. Сьогодні 14 представників України працюють у місіях ОБСЄ в Грузії, Боснії і Герцеговині, Хорватії, Косово, групі помічників Особистого представника Діючого Голови ОБСЄ в Нагірному Карабаху, Місії ОБСЄ в Таджикистані та центрі ОБСЄ в Бішкеку.
Співробітництво з НАТО сприяє зміцненню атмосфери взаємної довіри в регіоні. Важливим є й практичні результати співробітництва у військовій сфері та в галузі м’якої безпеки. У площині двосторонніх контактів про це свідчить активна співпраця України з сусідніми державами-членами і кандидатами в члени НАТО. Показовою є спільна участь України і НАТО в стабілізаційних процесах в Південно-Східній Європі, в минулому – в Хорватії, Боснії і Герцеговині, нині – в Косово.
Україна розвиває співробітництво з Радою Європи. Протягом свого членства в цій організації Україна уклала і здебільшого ратифікувала міжнародно-правові документи, до яких вона мала приєднатись на виконання зобов’язань, взятих при вступі до Організації. Членство України в РЄ стимулює розвиток „європейського мислення”, орієнтує державну владу і громадську думку до високих демократичних і гуманістичних стандартів, на яких ґрунтується сучасна європейська цивілізація.
Роблячи геополітичний вибір українське політичне керівництво має зважати на те, що з існуванням незалежної України не можуть погодитися окремі впливові політичні кола Росії. Попри підписання 31 травня 1997 р. українсько-російського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, вони розглядають незалежну Україну як загрозу своїй національній безпеці.
Туризм. Особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного й туристично-рекреаційного потенціалу України створюють усі можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів. За даними Держкомкордону протягом 2001 року Україну з метою туризму відвідало 9,2 млн. іноземців.
Найпопулярнішими туристичними регіонами є Крим, Причорномор’я, Придністров’я, Поділля і Волинь, міста Київ, Одеса, Львів. Ці осередки значних природних, історичних та культурних ресурсів найперспективніші для організації туристичної діяльності.
В Україні 200 тис. пам’яток культури, історії, містобудування і архітектури, палацово-паркового мистецтва, археології, а також 378 музеїв. Створено сім національних історико-культурних заповідників. Найціннішими є пам’ятки епохи Київської Русі (ІХ – ХІІ століття) – 80 % пам’яток цього періоду зосереджено саме на території України, з яких найвизначніші – Києво-Печерська лавра та Софійський собор – внесено до регістрів ЮНЕСКО.
Майбутнє українського туризму пов’язане з його екологічною орієнтацією. Україна відкрита для міжнародного співробітництва. Саме така робота сприятиме становленню її як одного з європейських центрів екологічно зорієнтованого сталого туризму.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 102 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |