Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття та багатоманітність феномену науки.

Читайте также:
  1. I. Поняття зворотної дії в часі закону про кримінальну відповідальність.
  2. III. Поняття комунікації, комунікаційного процесу, методи його удосконалення
  3. IV. Методология и теория исторической науки.
  4. Адміністративні стягнення: поняття та види
  5. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки.
  6. Билет№ 14:Соотношение философии и науки.
  7. Биология в контексте философии и методологии современной науки. Биофилософия.
  8. В – 1. Краткая история финансов и финансовой науки.
  9. Важнейшие этапы развития науки. Исторические типы научной рациональности.
  10. Види тлумачення норм права: поняття, мета

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й систематизація знань про дійсність.

Основні завдання науки - опис, пояснення й пророкування явищ дійсності на основі законів, що відкриваються нею.

Поняття „наука” включає:

· діяльність по одержанню нових знань;

· знання, отримані за допомогою науково-дослідної діяльності;

· соціальний інститут, зайнятий виробленням знань.

Багатоманітність та складність феномену науки розкриває як діахронний (історичний) аспект так і синхронний (сучасний стан) її буття.

Так, діахронний (історичний) аспект буття науки включає:

1) древню східну преднауку (вавилоно-шумерська, єгипетська, давньоіндійська, давньокитайська);

2) антична наука;

3) середньовічна європейська наука;

4) новоєвропейська класична наука;

5) некласична наука;

6) постнекласична наука.

Особливостями східної преднауки були: безпосередня вплетеність і підпорядкованість фактичним потребам (мистецтву виміру й рахунку — математика, складання календарів і обслуговування релігійних культів — астрономія, технічному вдосконаленню знарядь виробництва і будівництва тощо); емпіричний характер знання; кастовість і закритість наукового співтовариства.

Прямо протилежні властивості „наукою” у Древній Греції: теоретичність (джерело наукового знання — мислення), логічність доведень, незалежність від практики, відкритість критиці, демократизм. Зразком античного розуміння науковості, безумовно, є „Початки” Евкліда.

Сутнісні риси середньовічної „науки”: теологізм, безпосереднє обслуговування соціальних і практичних потреб релігійного суспільства, схоластика, догматизм. У середньовічній релігійній культурі наукові істини („істини розуму”) мали більше низький гносеологічний статус щодо релігійних істин („істини віри”). Зразками середньовічної науки були астрологія, алхімія, релігійна герменевтика.

В епоху Відродження й Новий час у Європі виникає явище, яке можна назвати праобразом сучасної „науки”, ідеологами якої стали Леонардо да Вінчі, Г.Галілей, Р.Декарт, Ф.Бекон і вважали, що головними цінностями нової науки є світський характер, критичний дух, об'єктивна істинність, практична корисність. Нова наука була спрямована:

1) на вивчення окремих процесів і явищ, знання яких має бути використаним у технічних і технологічних цілях;

2) наука повинна бути не споглядальною, а експериментальною, з використанням наукової мови; онтологічні засади такого підходу були сформовані Г.Галілеєм у роботі „Книга природи написана мовою математики”. Парадигмальними зразками нової науки стали аналітична геометрія (Р.Декарта), механіка (Г.Галілея, І. Ньютона), математичний аналіз (І.Ньютона, Г.Лейбніца, О.Коші, К.Вейєрштрасса).

Тобто наука у сучасному її розумінні, як специфічна форма пізнання сформувалася у Новий час (16-17 ст.) і у своєму розвитку пройшла ряд принципово протилежних один одному етапів. Серед них:

· період класичної науки;

· період некласичної науки;

· період постнеклассичної науку (В.С. Степиним).

Ці типи „науки” відрізняються як за своїм предметним змістом так і онтологічними, гносеологічними, соціальними підставами.

Так, онтологічними підставами класичної науки є:

· антителеологізм;

· детермінізм;

· механіцизм.

Гносеологічними підставами класичної науки є об'єктивні методи дослідження (експеримент, математична модель об'єкта, дедуктивно-аксіоматичний спосіб побудови теорії).

Соціальними підставами класичної науки є:

· дисциплінарна организація,

· наукові і навчальні заклади нового типу (дослідницькі лабораторії, інститути, академічні та інженерні співтовариства, політехнічні й природничо-наукові вузи, наукові журнали),

· суспільний попит науки;

· зв'язок науки з виробництвом.

Онтологічними засадами некласичної науки (теорія відносності, квантова механіка) є:

· релятивізм (простору, часу, маси);

· індетермінізм (фундаментальних взаємозв'язків об'єктів);

· масовість (безліч об'єктів будь-якого роду - статична система);

· системність;

· структурність;

· організованість;

· еволюційність систем і об'єктів.

Гносеологічними підставами некласичної науки є:

· суб'єкт-об'єктність наукового знання;

· гіпотетичність, імовірнісний характер укових законів і теорій;

· часткова емпірична й теоретична верифікованість наукового знання.

Методологія некласичної науки:

· відсутність універсального наукового методу;

· плюралізм наукових методів;

· інтуїція;

· творчий конструктивізм.

Соціологія некласичної науки:

· „зерниста” структура наукового співтовариства, різноманіття форм наукової кооперації,

· наука - об'єкт економічного, правового, соціального й державного регулювання.

Некласичний етап розвитку „новоєвропейської” науки проходить пік розвитку в 70-е роки XX століття.

На зміну некласичній приходить парадигма „постнекласичної” науки. Лідери постнекласичної науки - біологія, екологія, синергетика, глобалістика, науки про людину. Переважний предмет дослідження постнекласичної науки - надскладні системи, що включають людину як істотний елемент свого функціонування й розвитку (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, екологічні, інженерно-технічні, технологічні, комп'ютерні, медичні, соціальні й ін.).

Ідеологія, філософські підстави й методологія постнеклассичної науки істотно відрізняються не лише від класичної, але й не некласичної науки.

Основними онтологічними засадами постнекласичної науки є:

· системність;

· структурність;

· органицизм;

· нелінійний (варіативний) еволюціонізм;

· телеологізм;

· антропологізм.

Гносеологічними підставами постнекласичної науки є:

· проблемна предметність;

· соціальність (колективність) науково-пізнавальної діяльності;

· контекстуальність наукового знання;

· корисність;

· екологічна й гуманістична цінність наукової інформації.

Методологія постнекласичної науки:

· методологічний плюралізм;

· конструктивізм;

· консенсуальність;

· ефективність, доцільність наукових рішень.

Таким чином ми бачимо, що історичні форми науки, настільки різноманітні й настільки суперечать одна одній, що не піддаються простому емпіричному узагальненню.

З іншого боку існує також і синхронний плюралізм науки, що обумовлений істотним розходженням предметів і методологічного арсеналу різних наукових дисциплін, реалізованих у них ідеалів і норм наукового дослідження.

Так наприклад, у сучасній науці можна виділити чотири основні класи наук:

· логіко-математичні;

· природничо-наукові;

· інженерно-технічні й технологічні;

· соціально-гуманітарні.

Певні загальні характеристики, які могли б поєднати ці принципово різні класи наук можна побудувати лише за допомогою філософського методу, який прагне знайти загальний зміст поняття „наука”.

Основними характеристиками поняття науки є те, що:

· наука є результатом діяльності раціональної сфери свідомості (а не почуттєвої);

· наука - це об'єктний тип свідомості, що опирається в істотному ступені на зовнішній досвід;

· наука рівною мірою ставиться як до пізнавального, так і до оцінної сфери раціональної свідомості.

Тобто, наука – це раціонально-предметна діяльність свідомості, основною метою якої є побудова уявних моделей предметів і їхня оцінка на основі зовнішнього досвіду. Джерелом раціонального знання є мислення у формі побудови емпіричних моделей чуттєвого досвіду, або у формі конструювання теоретичних об'єктів (світу „чистих сутностей” або світу ідеальних об’єктів).

Раціональне знання повинно відповідати наступними вимогам:

· понятійному вираженню;

· визначеності,

· системності,

· логічній обґрунтованості.

Варто зазначити, що раціональне мислення (знання) більш широке поняття ніж наукове знання. Адже незважаючи на те, що будь-яке наукове знання раціональне, не кожне раціональне знання є науковим (як наприклад філософські знання).

Основні властивості наукової раціональності:

· об’єктна предметність (емпірична або теоретична);

· однозначність;

· доведеність, перевіряємість (емпірична або аналітична);

· здатність до вдосконалення.

Можна говорити про існування чотирьох основних типів наукової раціональності:

· логіко-математична раціональність: ідеальна предметність, конструктивна однозначність, формальна доказовість, аналітична верифицируемость;

· природничонаукова раціональність: емпірична предметність, спостережницько-експериментальна однозначність (за рахунок потенційно-нескінченної відтворюваності результатів спостереження), часткова логічна доказовість, досвідчена верифицируемость (подтверждае-мость і фальсифицируемость);

· інженерно-технологічна раціональність: „речова” предметність, конструктивна системність, емпірична проверяемость, системна надійність, практична ефективність;

· соціально-гуманітарна раціональність: соціально-ціннісна предметність, рефлексивность, цілісність, культурологічна обґрунтованість, адаптивна корисність.

Проходження кожному з типів наукової раціональності приводить до породження відповідного виду знання, що, втім, тільки частково залежить від утримування конкретно виділеної „об'єктної” сфери. Тому що можлива геометрія як фізика, фізична біологія, соціальна технологія, філософія математики, історія техніки й т.д. і т.п.

До загальних характеристик поняття „наука”, поряд з визначенням науки як раціонально-предметного виду пізнання, ставиться також виділення в ній трьох її основних аспектів (підсистем):

· наука як специфічний тип знання;

· наука як особливий вид діяльності;

· наука як особливий соціальний інститут.

Всі ці аспекти пов'язані між собою й тільки у своїй єдності дозволяють досить повно й адекватно описати функціонування реальної науки як цілого.

Науку як специфічний тип знання досліджують логіка й методологія науки, які виявляють ознаки, що відрізняють наукове знання від ненаукового (буденного, мистецького, релігійного, філософського, інтуїтивно-містичного досвіду тощо).

Варто зазначити, що незважаючи на зусилля філософів науки, сьогодні відрізнити наукове знання від ненаукового надзвичайно складно, адже наукові знання складають меншу частину навіть адаптивних текстових знань, якими володіє людина, а строкатість сучасної науки ускладнює підведення наявних знань під наявні критерії наукового знання, якими є:

· предметність;

· однозначність;

· визначеність;

· точність;

· системність;

· логічна доказовість;

· перевіряємість;

· теоретична або емпірична обґрунтованість;

· інструментальна корисність (практична корисність).

Наука є специфічним видом пізнавальної діяльності, що має свою структуру:

· Ціль – отримання нового знання;

· Предмет – наявна емпірична або теоретична інформація

· Засоби діяльності – наявні методи дослідження та аналізу.

Відомі три основні моделі зображення процесу наукового пізнання:

· емпіризм (індуктивізм), відповідно до якого пізнання розпочинається з фіксації емпіричних даних, що узагальнюються за допомогою індуктивного методу (Ф.Бекон, Дж. Гершель, В.Уевелл, Р.Карнап);

· теоретизм, висхідним пунктом наукової діяльності вважає загальну ідею, яка народжена в межах наукового мислення (детермінізм, дискретність, безперервність, визначеність порядок, хаос тощо). В межах теоретизму наукова діяльність є конструктивним розгортанням змісту висхідної загальної ідеї. Емпіричний досвід тут є лише одим із можливих засобів конкретизації висхідної ідеї (натурфілософія, яка вважає будь-яку науку емпіричною конкретизацією ідей філософії, Г.Гегель, А.Уайтхед, Т. де Шарден; тематичний аналіз Дж.Холтона, радикальний конвенціоналізм А.Пуанкаре, методологія наково-дослідних програм І.Лакатоса).

· проблематизм, найбільше чітко сформульований К.Поппером, який вважає науку специфічним способом вирішення когнітивних проблем, що становлять вихідний пункт наукової діяльності. Наукова проблема - це істотне емпіричне або теоретичне питання, сформоване наявною мовою науки, відповідь на який вимагає одержання нової, як правило, неочевидної емпіричної або теоретичної інформації. Відповідно до проблематизму наукова діяльність здійснюється від менш загальної й глибокої проблеми до більш складної.

Сучасна наукова діяльність не зводиться лише до пізнавальної, а є важливим аспектом інноваційної діяльності, яка направлена на створення нових споживчих цінностей. Наукові інновації є первинним і основним джерелом сучасної. Як частина інноваційної діяльності наука має відповідну структуру:

· фундаментальні дослідження,

· прикладні дослідження,

· корисні моделі,

· досвідно-конструктурські розробки.

Суттєво, що лише фундаментані дослідження має на меті одержання нових наукових знань про об'єкти, і становить лише 10% наукових досліджень, все інше спрямоване на вироблення нових споживчих цінностей різного призначення. Внаслідок цього сучасна наука жорстко обумовлена практичними і соціальними потребами у максимально корисних інноваціях.

Функціонування науки здійснюється в межах наукового співтовариства, ефективне регулювання взаємин між його членами, а також між наукою, суспільством і державою здійснюється за допомогою специфічної системи внутрішніх цінностей, властивій даній соціальній структурі науково-технічної політики суспільства й держави, а також відповідні системи законодавчих норм (патентне право, господарське право, цивільне право й т.д.). Набір внутрішніх цінностей наукового співтовариства, що мають статус моральних норм, одержав назву „науковий етос”, який за Р.Мертоном має чотири ціннісних імперативи:

· універсалізм;

· колективізм;

· безкорисність;

· організований скептицизм;

Б.Барбер додав ще два імперативи:

· раціоналізм;

· емоційна нейтральність.

Суттєво, що наука не являє собою якоїсь єдиної, монолітної системи, а виступає як конкурентне середовище, що складається з безлічі дрібних і середніх по розмірі наукових співтовариств, інтереси яких часто не тільки не збігаються, але й просто суперечать один одному та комунікаційно взємопов'язані не лише між собою але іншими суспільними та державними інститутами та потребують не лише ефективного регулювання, але й економічного підживлення.




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав