Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Біохімічні основи якостей рухової діяльності

Читайте также:
  1. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  2. Аналіз зовнішньої діяльності підприємства на основі системного підходу
  3. Аналіз основних економічних та фінансових показників діяльності підприємства
  4. Аналіз основних показників виробничо-господарської діяльності підприємства
  5. Аудит витрат діяльності
  6. Банківські ризики та основи їх менеджменту
  7. Безпека життєдіяльності
  8. Безпека життєдіяльності
  9. Біохімічні зміни в організмі при розтренуванні і перетренуванні
  10. Біохімічні зміни в організмі спортсмена

Для кожного людського організму характерні певні якості рухової діяльності: сила, швидкість і витривалість. З огляду на те, що рухова діяльність людини являє собою цілісну реакцію організму, усі його рухові якості проявляються в діалектичній єдності. Проте в процесі спортивного тренування залежно від характеру виконуваних вправ окремі рухові якості можуть вироблятися в організмі більшою мірою.

Оскільки прояв функціональних можливостей організму потребує певної біохімічної адаптації його робочих органів, істотна роль у розвитку якостей рухової діяльності належить біохімічним змінам, що відбуваються під впливом тренування в м’язах, внутрішніх органах і крові.

Сила характеризується ступенем напруження, яке можуть розвивати м’язи при скороченні. З огляду на це біохімічною основою даної рухової якості є структурні білки м’язів (актин, міозин, актоміозин).

У процесі індивідуального розвитку людини (через 5-6 місяців після її народження) кількість м’язових волокон сягає свого максимуму і протягом всього наступного життя практично не змінюється. Доросла ж людина в сотні разів сильніша немовляти. Причиною цього є гіпертрофія м’язів. Гіпертрофія – це пристосувальна реакція м’язових клітин на фізичні навантаження. У процесі адаптації в м’язових волокнах відбувається перебудова: збільшується маса саркоплазми і кількість включень, що входять до неї, зростає число міофібрил, що призводить до збільшення діаметра м’язового волокна і м’яза в цілому. У м’яз проростають нові пучки кровоносних судин, що живлять його, розростаються сполучні тканини, низки, сухожилля. Усе це разом збільшує масу мускулатури.

Пристосувальні перебудови залежать від характеру виконуваної роботи і по різному впливають на працездатність м’яза. Помірне збільшення обсягу саркоплазми і включень, у тому числі і поживних речовин, позитивно впливає на тривалість м’язових клітин, їх спроможність протистояти стомленню, тобто підвищує витривалість. Ріст судинної мережі покращує кровопостачання, що сприяє прискореній доставці кисню і поживних речовин, швидкому виділенню шлаків. Щодо ж м’язової сили, то вона залежить від збільшення числа міофібрил – скорочувальних елементів м’язових волокон.

Оскільки сила – це робота максимальної потужності, то вона потребує потужного енергоджерела. Таким джерелом є креатинфосфатний механізм. Тому сила залежить від швидкості ресинтезу АТФ і накопичення в м’язах креатинфосфату та глікогену. З метою розвитку рухової якості сили в спортивному тренуванні застосовують як власне силові вправи (штанга), так і вправи швидкісно - силового характеру (біг, плавання та ін.).

Бистрота (швидкість) характеризується здатністю людини виконувати ті або інші рухові дії в мінімально короткий відрізок часу. Проявлення швидкості пов’язано з виробленням цілої системи умовних рефлексів, а також із формування високої рухливості процесів збудження і гальмування нервової системи, які забезпечують швидку зміну скорочення і розслаблення різних груп м’язів. Між величиною максимальної швидкості скорочення м’яза, довжиною саркомера і відносною АТФ-азною активністю міозину існує фундаментальна залежність.

Успішний розвиток бистроти як якості рухової діяльності забезпечується в процесі тренування швидкісними вправами, які підвищують каталітичну активність міозину, ферментів анаеробних реакцій реосинтезу АТФ і швидкість накопичення глікогену в м’язах.

Витривалість – це здатність організму здійснювати роботу протягом тривалого часу. Біохімічну основу цієї якості рухової діяльності людини складають потенційні можливості його організму здійснювати ресинтез багатих енергією сполук анаеробним і аеробним шляхами.

Як відомо, початковий період будь-якої м’язової діяльності супроводжується анаеробним енергозабезпеченням. Проте в міру виконання роботи анаеробний шлях ресинтезу енергії поступово замінюється аеробним, при якому, крім вуглеводів, повному окисненню підлягають ліпіди, дезаміновані амінокислоти, а також проміжні продукти окиснення (молочна, піровиноградна кислоти, кетонові тіла та ін.), які утворюють велику кількість багатих енергією сполук, необхідних для тривалого виконання роботи. Тому витривалість визначається насамперед потенційними можливостями окисних процесів і кількістю енергетичних запасів організму.

Залежно від тривалості та характеру виконуваних навантажень розрізняють швидкісну витривалість і витривалість до довгочасної роботи.

Швидкісна витривалість – це здатність організму виконувати швидкі й інтенсивні м’язові скорочення. Вона характерна для більшості швидкісних вправ, виконуваних за короткий проміжок часу і максимальних або субмаксимальних за потужністю.

Високий рівень швидкісної витривалості потребує підвищених запасів глікогену в м’язах і великої швидкості реакцій його розщеплення. Швидкісна витривалість залежить від кількості запасів енергетичних джерел у м’язах, а також від потенційних можливостей процесу гліколізу в організмі. Розвиток швидкісної витривалості відбувається в процесі тренування спортсменів швидкісними навантаженнями.

Витривалість до довгочасної роботи – це здатність людини виконувати м’язову діяльність протягом більш тривалого часу (біг на довгі і наддовгі дистанції) і характеризується більш низькими показниками кисневого боргу. Тому біохімічну основу цієї витривалості складають переважно потенційні можливості аеробного шляху ресинтезу АТФ і загальної кількості енергетичних запасів організму, особливо запасів глікогену в печінці і м’язах.

Таким чином, чим вище здатність організму енергетично забезпечувати фізичну діяльність за рахунок аеробних реакцій, тим більш вагома його витривалість до довгочасної роботи. Це у свою чергу потребує підвищеного функціонування органів дихання і кровообігу.

Під впливом силових вправ значно зростає вміст еластичних міостромінів у м’язах, що сприяє більш повному і швидкому їх розслабленню після скорочення. У процесі тренування силовими вправами можливості анаеробного й аеробного ресинтезу АТФ збільшуються майже однаково, але меншою мірою, ніж під впливом швидкісних вправ.

Крім вище вказаних основних якостей рухової діяльності, організму людини властиві також спритність і гнучкість.

Спритність – це здатність людини в процесі виконання фізичних вправ винахідливо і раціонально справлятися з новим несподіваним завданням. Для успішного виконання кожної спортивної вправи потрібне досконале володіння руховими навичками і високою здатність швидко переключатися з одних точно координованих рухів на інші. Спритність, як якість рухової діяльності, визначається переважно природними задатками людини. Тому біохімічна основа спритності на цей час поки що не з’ясована.

Гнучкість визначається амплітудою (величиною розмаху) рухів окремих частин тіла у певному напрямку. Вона залежить від хімічної будови організму (особливо м’язів, кісткової системи, шкіри), функціонального стану м’язової тканини та її здатності до розслаблення. Ця якість рухової діяльності визначається також наявністю структурного м’язового білка – міостроміну. Гнучкість тіла буває різною в різний час доби. Найбільшою мірою вона виявляється в середині дня і зменшується ранком і ввечері. Значне зниження гнучкості постерігається з віком і розвитком організму людини. Гнучкість має дуже велике значення в таких видах спорту, як спортивна і художня гімнастика, фігурне катання, акробатика та ін.

Таким чином, сила, швидкість, витривалість, спритність і гнучкість є необхідними якостями рухової діяльності спортсменів, розвиток яких відбувається в процесі цілеспрямованого спортивного тренування. Однак застосовані при цьому фізичні вправи, спрямовані на розвиток якоїсь однієї якості, хоча і створюють біохімічні передумови для розвитку інших якостей, але їх далеко недостатньо для досягнення високих спортивних результатів. Тому підготовка спортсменів повинна бути різнобічною, спрямованою на розвиток біохімічних основ усіх основних рухових якостей. Якщо для спортсмена–бігуна головною якістю рухової діяльності є швидкість, а для бігуна–марафонця – витривалість до довгочасних навантажень, то це не означає, що тренування цих спортсменів повинно бути спрямовано на розвиток у їхньому організмі тільки анаеробного або аеробного шляху ресинтезу енергії.

При вихованні швидкості необхідно паралельно розвивати в організмі аеробні процеси, які сприяють відновленню організму в період відпочинку. В організмі марафонця поряд із добре розвинутим аеробним шляхом ресинтезу для успішного виконання прискорень на дистанції, фінішування необхідний розвиток достатньою мірою анаеробного відновлення енергії. Учасники спортивних ігор (баскетболу, футболу та ін.) повинні однаковою мірою володіти бистротою, витривалістю (пробігати великі відстані) і проявляти велику силу при стрибках і ударах по м’ячу.

Отже, тренування спортсменів у кожному виді спорту повинно бути спрямовано на їх різнобічну фізичну підготовку, на базі якої необхідно більшою мірою розвивати головні якості, характерні для певного виду спорту.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 35 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав