Читайте также:
|
Потрібно вдумливо перечитувати написане, стежити, аби у висловленні не було повторів, думки були сформульовані просто й чітко, не було занадто ускладнених конструкцій, щоб була дотримана схема твору-роздуму. Але як навчитися цьому?
Пропоную зразок; учнівський роздум, і - коментар до помилок.
Краса врятує світ
Тема, запропонована для роздуму, дуже цікава. На мою думку, в цих словах скрита (1) велика надія, віра в те, що настане час, коли краса людських почуттів (2) переможе і (3) оволодіє світом, в (4) якому зараз панують такі почуття (2), як недовіра, зневага, байдужість, жадність (5). Я, я к і Ф. Достоєвський_ (6) щиро вірю в це, сподіваюсь (7). Я розумію, що це буде можливо, тільки якщо кожна людина на планеті буде від себе вимагати у досконалення (8).
Спробую довести свою думку методом від протилежного. Давайте оз е рнемося (9) й подивимося на нашу країну. Ми всі свідки політичної та економічної криз, які тягнуть Україну вниз. Причиною всім цим (10) проблем є недовіра людей один одному (11); невміння поступитися своїми позиціями (12), (13) заради розквіту держави; ненажерливість людей, які збільшують свої капітали за рахунок грошей бідних і середніх класів суспільства. Що ж, як не краса людських почуттів, взаєморозуміння (14) може вивести країну з цього стану?!
Скарбниця світової літератури дає багато прикладів краси. Силу кохання описує в св оєму (15) творі «Тигролови» І.Багряний. Коханню Наталки і Григорія ніщо не може бути на перешкоді (16). Говорячи про красу почуттів, не можна не згадати О. Пушкіна. У його повісті «Капітанська дочка» коханню головних героїв не може пе решкодити (16) навіть Г ромадянська (17) війна. Кохання все перем ог ає (18).
Історія теж багата на приклади з цієї теми. Сила волі, небайдужість до долі своєї країни, почуття справедливості прокинулися в людях в 1980-1990 роках_ в _східноєвропейських (19) країнах, які повстали проти тоталітарного режиму СРСР.
Отже, можн о (20) прийти до висновку, що перед красою людських почуттів ніхто не може встояти (21). Рано чи пізно добро переможе. Як я вже казала, я сподіваюсь, що краса врятує світ. І якщо кожна людина буде цього бажати, чекати, це стане реальністю.
1. Лексична помилка: треба прихована.
2. Повтор слів. Можна замінити: краса людських взаємин.
3. Порушено закон милозвучності мови (треба переможе й оволодіє).
4. Після коми перед приголосним потрібен у, а не в (світом, у якому – слово якому починається на приголосний звук [й]).
5. Лексична помилка: треба жадібність.
6. Порівняльну конструкцію як і Ф. Достоєвський треба виділити комами з обох боків.
7. Граматична помилка: вірити у щось, а сподіватися на щось. Можна переформулювати думку так: Я к і Ф. Достоєвський, я щиро вірю в це, сподіваюся на торжество добра й краси.
8. Збіг двох голосних небажаний (вимагати в досконалення).
9. Оз и рнемося.
10. Граматична помилка: причина чого?, а не чому? (причиною всіх цих проблем).
11. Граматична помилка: недовіра людей один до одного.
12. Потрібно вжити форму однини: своєю позицією.
13. Кома не потрібна.
14. Конструкцію з як треба виділити комами з обох боків.
15. Важкого для вимови збігу приголосних (в св, в хв. та подібних) слід уникати: у св оєму творі.
16. Двічі повторюються майже однакові вирази (бути на перешкоді – не може перешкодити). Один із них треба замінити: стати на заваді.
17. Це не власна, а загальна назва: г ромадянська війна.
18. Перем а гає (чергування о – а: перемога – перем а гати, допомога – допом а гати).
1. Між приголосними потрібен прийменник у: прокинулися в людях у 1980-1990 роках у східноєвропейських країнах.
2. Можн а.
3. Нечітко сформульована думка. Краще написати так: перед красою людських почуттів зло безсиле.
Аналізуючи будову цього твору, можна зазначити таке.
1. Структура твору загалом витримана, у кожній частині використано відповідні вирази.
2. Аргумент лише один.
3. Приклади з літератури (про красу кохання) зовсім не відповідають аргументу (про недовіру й ненажерливість, що панують у суспільстві).
Щоб поліпшити твір, потрібно додати ще один аргумент, мотивуючи наступні приклади про кохання. Це можна зробити, перенісши абзац з історичним прикладом ближче до відповідного аргументу, а вже після нього сформулювати другий аргумент і навести приклади про кохання.
Історія дає багато прикладів щодо цього аргументу. Сила волі, небайдужістьдо долі своєї країни… (Далі за текстом твору.)
Другий аргумент – усепереможна сила красивих людських почуттів, яківитримують надзвичайні випробування. Найкращізразки світової літератури п риваблюють саме такими прикладами. Так, красу й силу кохання описує у своєму творі «Тигролови» І. Багряний… (Далі за текстом твору).
У міння писати твір-роздум потрібне не лише для ЗНО (безперечно, це відповідальний етап, але ж не заради ЗНО вчимося), а, що важливіше, життєво необхідне, – щоб упевнено, переконливо й чітко доводити власну точку зору в різних життєвих ситуаціях.
Твір-опис окремих предметів
Твір-опис — це висловлювання, в якому розкриваються головні (суттєві) ознаки предмета.
Опис предмета може бути складений у науковому та художньому стилях. В описах наукового стилю ознаки предмета розкриваються точно, логічно, послідовно. Для такого опису слід відбирати тільки найважливіші якості предмета: розмір, колір, смак, запах, форму, призначення.
Описи в науковому стилі зустрічаються у довідниках ("Лікарські рослини"), в тлумачних словниках.
Художні описи відрізняються тим, що передають враження від предмета, причому вони не обов'язково повинні бути повними. Опис у художньому стилі передає настрій того, хто його складає.
Зразок опису дерева у науковому стилі
Дуб — могутнє дерево з міцними гілками і товстим стовбуром. Кора темно-сіра, товста, з повздовжніми тріщинами. Листки короткочерешкові, донизу звужені. Листкорозміщення чергове.
У дуба високоякісна деревина оригінального забарвлення. Використовується у судноплавстві та меблевій промисловості.
(З кн. "Дари лісів")
Зразки описів дерев у художньому стилі
Дуб
Не першу сотню літ росте на пагорбі посеред заплавної луки кремезний дуб із розлогим, покрученим, мов пальці в старої робочої людини, гіллям. Він міцно вчепився в землю товстим корінням, й жодному вітрові було несила похитнути його обсмалений сонцем, покарбований дощами і морозами стовбур.
(За А. Давидовим)
Сосонка
Недалеко від Максимової хати була одна сосонка — така-то вже хороша! Зелені глиці аж сяють, а молоді пагони, як свічечки, стремлять.
Красує сосонка. Прийшла осінь, прийшла зима люта, а сосонці байдуже!
Олена Пчілка
Осика
Осика! Що витворив з нею ранній вересень! Йдеш просікою — і раптом яскравий пекучо-червоний колір листя. Чистий і палаючий — звідкіля тільки він взявся у непоказного дерева?
Все літо не помітиш тремтливу осику —зате зараз її пора: красується!
(З журналу)
План опису
1. Назва предмета і його призначення.
2. Матеріал, з якого його виготовлено.
3. З яких частин складається.
4. Форма, розміри, колір.
Завдання
Склади опис дерева у науковому і художньому стилях. Спробуй описати у науковому стилі предмет за власним вибором — ручку, класну дошку, книжку, олівець, глобус або предмети побуту: ложку, тарілку, чайник, рушник, зубну щітку.
Порівняй лексику!
Для наукового опису:
дерево — струнке, високе, хвойне, листяне; гілки — тоненькі, сухі, пишні, товсті, дугоподібні; листки — подовгуваті, яйцеподібні, трикутні, гострозубчас-ті, овальні, серцеподібні, зубчасті, темно-зелені, матові, блискучі, гладенькі.
Для художнього опису:
дерево — кучеряве, мрійливе, лапате, мов сторож, мов вартовий;
гілки — мов руки, звивисті, переплетені, мов коси; листки — пустунці, мов метелики, бавляться з вітерцем.
Зауваги
Засобами художнього опису можна опоетизувати навіть просту буденну річ, тому, готуючи художній опис, підбирай такі слова, які могли б викликати певні почуття.
Пам'ятай, що в науковому стилі зустрічаються слова у прямому значенні, а в художньому — у переносному (плаксивий дощ, нетерплячий чайник).
У науковому описі слід перелічити всі ознаки предмета, а в художньому — лише ті, які найбільше впадають у вічі.
Зразок опису дерев у художньому стилі
Зажурений клен
Стоїть на галявині зажурений клен. Він — немов хлопець, який загубив свою дівчину. Його міцні ніжні руки то опускаються до землі, то знову піднімаються до блакитних просторів. Здається, що горе кленове дуже велике. Якщо придивитися ближче, то можна побачити великі краплини сліз, що спадають додолу.
Пташки втішають свого вірного друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, що застиг на обличчі молодого витязя.
Прислухайтесь! Ніби жалісні звуки линуть. Це шумить-шепоче листя. Мов майстерні витинанки, крутяться кленові листки на тоненьких гілочках, лопотять на вітрі. Смуток хилить деревце, проте зламати не може. Міцний високий стовбур міцно входить корінням у землю.
А сумував клен за молодою берізкою, яку нещодавно зрубали.
Не сумуй, клене, бо біля молодого пеньочка проростуть білокорі гілочки і знову торкатимуться твоїх гілочок.
Зразок опису у науковому стилі
Клен — це високе, струнке дерево з колоноподібним стовбуром. Кора темно-сірого кольору. Крона клена розлога. Пагони зі світлими смужками. Листки великі, схожі на серце, та різьблені, ніби вирізані.
Клен росте в листяних та мішаних лісах. Цвіте у квітні— травні. Часто його можна зустріти в парках та у захисних смугах навколо полів.
Як написати твір-мініатюру
Мініатюра — це твір невеликого обсягу на вузьку тему. Воно повинно бути закінчене за формою та змістом. В основі мініатюри повинні бути уважні «свіжі» особисті спостереження, автор виразно описує кого-небудь або що-небудь. Майстром мініатюри був М. М. Пришвін.
Інструкція
1. Насамперед визначте, що хочете намалювати словами. Це може бути картина природи, явище в природі чи суспільстві, подія. Необхідна умова: ви повинні бути свідком цих подій. І ці події не повинні вас залишити байдужим.
Визначте, якою буде основна думка мініатюри. Для цього ви повинні чітко сформулювати свій задум: якого результату ви чекаєте від цієї роботи і які почуття хочете викликати у читачів. Це ідея твору.
Відштовхнувшись від ідеї своєї мініатюри, підберіть назву. Воно повинно бути точним, влучним і виражати авторський задум.
Звертайте увагу на деталі: кольори, запахи, звуки, елементи одягу, міміку. Деталь в мініатюрі розповість багато і поглибить створюваний образ.
2. Проявіть уважне ставлення до слова, оскільки в мініатюрі кожне слово значимо. Мова повинна бути чіткою, живий, образною. У мініатюрі за кожним скупим словом повинен стояти багатий образ.
Використовуйте засоби художньої виразності. Найпоширеніші і популярні з них допоможуть вам створити яскравий образ і передати почуття. Серед них метафора (кучері берізок, дзеркало озера), уособлення (струмочок базікав щось про своє), порівняння (осіннє листя немов бурштин), епітет (срібна роса).
Відредагуйте будова пропозицій. Вони повинні бути різні за своєю будовою. Не захоплюйтеся складними реченнями. Вживайте пропозиції повні і неповні, поширені і непоширені, запитання й оклику і навіть пропозиції, що складаються з одного слова.
3. Продумайте композицію твору. Мініатюра пишеться за канонами великої розповіді, тому розподіліть будова своєї мініатюри наступним чином. Зав’язка — 20%, розвиток дії — 50%, кульмінація — 10%, розв’язка — 20%. У зав’язці повинні бути відповіді на питання: хто? де? коли? Кульмінацію зробіть напруженою, часом несподіваною. До розв’язки поставтеся серйозно, адже вона є сюжетним завершенням мініатюри. У заключних словах відобразіть результат подій.
4. Прочитайте мініатюру 2-3 рази про себе і кілька разів вголос. Подумайте: чи все вийшло так, як ви задумували. Якщо побачили недоліки — відредагуйте.
Зверніть увагу
Не захоплюйтеся художньо-зображальними засобами, не вмикайте їх штучно.
ІІ.
жанри:
***При́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моралні істини.
у притчі зосереджена певна дидактична ідея.
Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя. На перший погляд здається, що зміст притчі дещо прихований і мовлення притчі проводиться наздогад. Але це не так. Притчі мають надзвичайно великий зміст, колосальний задум, неабиякий замисел. Вони винятково дохідливо сприймаються. Притчі уособлюють в собі й світські ситуації, й приповідки, й народні спостереження, й загалом всю народну мудрість а в Євангелії ще й Господню науку. Багато притч Ісуса Христа описали святі євангелісти Матвій, Марк, Лука та Іван, і, безперечно, багато притч Ісуса залишилися не записані й, на жаль, не дійшли до наших днів[1].
У перекладі з грецької мови «притча» — це «йти пліч-о-пліч», себто притча пліч-о-пліч ставить відоме з невідомим. Адже притча дозволяє зрівняти відому істину з невідомою. Істини в притчах подавалися у символах, образах та алегоріях[1].
Притчі були надзвичайно популярні серед Стародавніх народів Сходу і це був фольклорний, народний жанр. Народні притчі нерідко містили в собі викривальні мотиви
***Легенда – це переказ про яку-небудь історичну подію, викладенний в художній, поетичній формі. Якщо розглядати поняття легенди ширше, то можна сказати, що це – фольклорний твір з елементами чудесного, але, тим не менш, сприйманого як достовірне. Наприклад, як легенда про подорож Одісея, або про Троянську війну та Троянського коня.
Легенда – це не казка, приблизний синонім поняття міф. Як правило у легенді, міститься додатковий релігійний або соціальний пафос.
Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми.
Характерні ознаки легенди
Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.
***новела (від лат. novellоs — новий) коротке оповiдання пpо незвичайну подiю з несподiваним фiналом, складними настpоями, пеpеживаннями пеpсонажiв. Мова лаконiчна, точна, обpазна: “Новина”, “Камінний хрест” (В. Стефаник).
Новела – це малий епічний жанр художньої літератури, що має швидкий динамічний сюжет та гостра несподівана розв’язка. Новела будується на одній миті, в якій виражається парадоксальність явищ буття.
Оповідання. Новела
Що таке оповідання? Це невеликий по об’єму текст, що написаний в стилі епічного жанру. Зазвичай в оповіданні ведеться мова про певного персонажу та ті події, що сталися з ним в відрізок часу.
Кількість часу, який може бути описаний в оповіданні, не має обмежень, але найчастіше в оповіданні ображують якийсь випадок з життя героя твору чи особливість людського характеру.
Головною ознакою оповідання є одноподійність, тобто опис лише одного героя, однієї події, що сталася, однієї риси характеру, однієї частини сюжету і т.д. Ще однієї ознакою оповідання є настанова на достовірність – тобто наголос на тому, що все те, що описується у творі – це не вигадка, а реальний факт.
Оповідання на вільну тему в давнину
Оповідання як жанр літератури зародилося досить давно. Перші твори цього напряму були більш схожі на перекази реальних ситуацій і зазвичай велися від першої особи – оповідача. З часом оповідання стало вестися не від оповідача – автора, а від персонажу самого твору (наприклад, «Три сестри» Марко Вовчок)
Така подача тексту допомагає показати прагнення автора винести на розсуд читача той проблемний аспект події чи характеру, який описується в оповіданні. А ключовим моментом оповідання є поставлення етичної оцінки читачами сюжету.
Оповідання та новела
Своєрідність жанрової форми оповідання пішла від новели. Фактично й зараз багато хто з літературознавців поняття «оповідання» та «новела» розглядає як рівнозначні. В чому ж їх така схожість?
По-перше, в основі й першого, й другого лежить один або декілька епізодів життя людини. По-друге, сюжет завжди в обох творах відзначається простотою, а коло дійових осіб в творі обмежене. Але є і відмінності, наприклад те, що в оповіданні зображується повсякденне життя та побутові взаємини між звичайними людьми.
***есе— це вільне міркування на тему (або без теми, але все одно міркування). Історично першою есеїстом став Мішель Монтень, без напруги який написав у своєму замку на півдні Франції три томи пообідніх роздумів про життя, політику, Бога, сусідах, сексі, туалетному папері (у цій якості тоді використовувалися морські губки) та інших цікавих речах. Праця так і був названий — Есе, а в російській перекладі — Досліди. Було це в самому кінці XVI століття.
З цього-то есе під назвою Есе і бере початок вся сучасна європейська філософія.
У наступні два століття Есе викликало масу наслідувань, автори яких так само просто озаглавлювати результати своїх дум — есе. Таким чином, есе — це дуже проста штука,— Це вільні думки у вільній формі.
Есе — це не страшно. По суті, есе — це та ж курсова.
Всі писали або пишуть курсові з економіки, маркетингу чи психології. Есе з економіки, маркетингу чи психології — це курсова з економіки, маркетингу чи психології, але з деякими формальними особливостями.
Особливість першого — структура. У курсової структура жорстко розписана і ще винесена у вигляді змісту вперед. У есе формально жорсткої структури немає, але звичайно, есе має певну логіку викладу — спочатку міркування про одне, потім — про інше. Ніякого змісту есе не має — немає виділених розділів, параграфів і пунктів.
Замість вступу і висновку — по абзацу (або по два абзаци — як вийде).
Ніяких актуальності, формальної мети, завдань та інших речей, жорстко необхідних під введениях до курсових, рефератів і дипломним, тут не потрібно. Особливість друга — стиль. У рефератах і курсових стиль повинен бути наукоподібним, а в дипломних — взагалі бажано академічним. В есе такої жорсткості немає, хоча, звичайно, жаргонні слівця вставляти не варто.
Просто хороша грамотна мова. Будувати з себе наукового співробітника необхідності немає. Особливість третя — інформаційна насиченість. У курсових, а особливо дипломних просто необхідно приводити масу часто не дуже потрібної інформації — статистичних цифирь, цитат гуру від науки та інші дані, що наочно демонструють, що студент знайомився з літературою по темі.
В есе, навіть в есе з економіки або з маркетингу, цифирь бажано приводити поменше. Тобто певна інформація, звичайно, потрібна — вона підкріплює міркування, але скрупульозна точність тут не потрібно, тому можна обмежитися приблизними значеннями або взагалі порівнянням — наприклад, для есе з економіки, обсяг ринку, скажімо, Туреччини більше обсягу ринку, скажімо, Болгарії в 2, 5 рази — за такою-продукту. Ну, а цитат в есе взагалі не потрібно.
Особливість четверта — контрольний апарат.
Тут
відрізняється від курсових, дипломних і навіть від рефератів принципово. В есе можна обійтися взагалі без посилань.
Особливість п’ята — бібліографія. Список літератури в есе звичайно не потрібно. Однак, на всякий випадок, краще цей список скласти — гірше не буде.
Таким чином, есе, з одного боку, є як би курсової, а, з іншого — це просто стаття з (або для) журналу: есе з економіки — стаття з економічного журналу, есе з філософії — стаття з журналу філософського.
Все просто і зовсім не страшно.
Есе не тільки передає нам якесь авторське знання про щось, а й почуття, переживання, ставлення письменника до того, про що він розповідає. Глибоко особистий підхід до теми, вільна композиція твору — ці головні ознаки роблять есе впізнаваним при читанні і будуть важливими орієнтирами при написанні твору в цьому жанрі.
Термін сходить до французьких (essai — проба, спроба) і латинським (exagium — зважування) коріння. Вважається, що кордони есе як жанру досить умовні і розмиті. Його можна назвати і авторської прозою, і записками, і начерками, і роздумами. Формою може стати розповідь, нарис, стаття, щоденник, мова, письмо, етюд, сповідь, проповідь, слово. Міні-твори в цьому жанрі мають ще одну назву — «скітце». Це швидше замальовка, розповідь-фрагмент, зупинене в слові мить буття, «моментальний знімок» стану душі.
У словниках жанр есе характеризується як невелике за обсягом прозовий твір у вільному викладі, в якому укладено індивідуальне враження і судження автора з приводу якоїсь події, явища, предмета. При цьому авторське слово не претендує на вичерпну трактування обраної теми, яка може бути взята зі сфери філософських і духовних пошуків, автобіографічних і історичних фактів, літературно-критичної та науково-популярної думки.
Примітно, що в XVIII-XIX століттях есе, як жанр, стає одним з провідних в англійській і французькій журналістиці. У розвиток есеїстики внесли помітний вклад Г. Гейне, Р. Роллан, Г. Уеллс, Б. Шоу, Дж. Оруелл, А. Моруа, Т. Манн. У Росії до жанру есе в XIX столітті зверталися А. С. Пушкін («Подорож з Москви до Петербурга»), А. І. Герцен («З того берега»), Ф. М. Достоєвський («Щоденник письменника»). У «Листах російського мандрівника» у Н. М. Карамзіна і «Записниках» у П.А. Вяземського також можна знайти ознаки есе. У XX столітті не обійшли увагою цей жанр В. І. Іванов, А. Білий, В. В. Розанов. Пізніше — К. Паустовський, Ю. Олеша, І. Еренбург, М. Цвєтаєва, А. Солженіцин, Ф. Іскандер.
У назві есе часто зустрічаються спілки «о», «або», «як». Так у творця жанру, французького філософа Мішеля Монтеня (друга половина XVI століття), знаходимо знамениті твори-есе «Про виховання», «Про чесноти», «Про прогнозах». У цьому жанрі створені «Розмова про Данте» О. Мандельштама і «Як читати книгу» І. Бродського.
У есе є багато особливих рис. У талановито написаному творі особливими фарбами грають цікаві деталі, несподівані і навіть парадоксальні повороти думки, дивують новизною асоціації. Заворожуюче діє на читача довірча інтонація автора-співрозмовника. На думку одного з дослідників, письменник і читач в есе «потискують один одному руку». Підкуповує і емоційність письмової мови, і віртуозне змішання в лексиці слів різних стилів — від високого до розмовного.
Автори есе — справжні майстри у використанні засобів художньої виразності: метафор, порівнянь, символів, афоризмів, риторичних питань, вміло підібраних цитат. Своє розуміння світу і свою позицію автор-герой есе ілюструє цікавими аналогіями, прикладами, паралелями, спогадами, і це збагачує художньо-естетичну та пізнавальну змістовність тексту. Образність, завжди збагачує розповідь, робить твір яскравим і мальовничим.
Багато письменників вибирають жанр есе, коли хочуть зобразити подію не в драматичному варіанті, а дати його емоційно забарвлену інтерпретацію — без вибудовування сюжету. При цьому твору може бути задана публіцистична спрямованість і гранично чітке вираження авторської точки зору та погляду на світ. Есе найбільш повно здатне відкрити для нас творчу особистість його творця, познайомити з його інтересами, самобутнім внутрішнім світом.
Особливості написання твору-есе
Есе, есей (з фр. – проба, спроба, нарис) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популярної літератури. Характеризується вільним, не обов'язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми.
Поради щодо написання есе:
1. Усвідомити мету написання, яка полягає в тому, що ви повинні переконати того, хто має читати цей твір, що ви зрозуміли тему есе.
2. Уважно вчитатися в тему есе, знайти ключові слова, осмислити проблему.
3. На чернетці написати тези, краще з наведенням певних доказів, які допоможуть розкрити тему твору.
4. Стисло і влучно занотувати аргументи і приклади.
Поради щодо побудови есе:
1. Будь-який твір есе варто розпочати зі вступу, в якому має бути висвітлено загальний підхід до теми, вступ повинен містити проблемне завдання і відповідь на поставлене питання. Це теза есе.
Теза чітко визначає межі написання есе. Автор есе не має права описувати все, що йому відомо в обсязі заданої теми, а лише те, що буде творчою відповіддю на поставлене питання у темі.
Упродовж усього есе необхідно підкреслювати зв'язок поданих фактів з тезою.
2. Основна частина есе вибудовується з метою переконання читача. Для цього автор есе має використати вагомі аргументи. Спочатку варто викласти головні ідеї та факти, які підтверджуватимуть приклади до цих ідей.
Обсяг есе має бути не дуже великим (хоча не існує якихось чітких рамок і обмежень щодо обсягу есе).
Правила, яких варто дотримуватися при написанні есе:
1. Вступна частина має бути стислою, але виразною й містити у собі центральний метафоричний образ.
2. Останнє речення вступу й перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності метафори.
3. Обсяг основної частини не регламентується, але необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру.
4. Основна частина пов'язана з висновком не лише за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ).
5. Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кінець є ствердженням будь-чого, запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається використання афоризмів і цитат.
Використання мовно-стильових засобів у творі-есе:
1. Важливу роль відіграють порівняння.
2. Велика увага приділяється внутрішньому змісту і зовнішній оболонці слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення теми.
3. Авторське використання великої літери, коли є потреба піднести певні акценти, та малої літери, коли навпаки є необхідність, підкреслити втрату величі чи особистісної цінності.
4. Авторське використання розділових знаків, абзаців.(Й.Бродський: «Три крапка – сліди слів, що пішли навшпиньках»).
5. Контекстуальне використання засобів зображувального-виражального ряду. Не треба боятися «поєднання непоєднуваного»; неочікуване може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів.
6. В есе є вмотивованим і доречним використання складних синтаксичних конструкцій і неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення вигуків…
7. Одним із головних аспектів є чуттєво-емоційний лад викладу думок.
Побудова есе:
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |