Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Министерство образования и науки Российской Федерации. Головним етапом визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни стало створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) –

Читайте также:
  1. I. Государственный стандарт общего образования и его назначение
  2. I. Связь с Трудовым кодексом Российской Федерации. Общие требования
  3. II.Полномочия Конституционного суда Российской Федерации
  4. III Школа человеческих отношений или науки о поведении.
  5. III. Основные цели и задачи развития туризма в Российской Федерации
  6. III. СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ МОЛОДЁЖИ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  7. III. СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ МОЛОДЁЖИ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  8. III. СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ МОЛОДЁЖИ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  9. IV. Исследование текущего имиджа Российского образования и науки
  10. IV. Методология и теория исторической науки.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

 

Головним етапом визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни стало створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР)організації, покликаної здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. Заснування та діяльність цього потужного всеукраїнського представницького органу стало наступним логічним кроком українського державотворення у ХХ столітті після невдалої спроби відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові на чолі з Я. Стецько, яскравою сторінкою споконвічної боротьби нашого народу за свободу і незалежність України.

Поразка влітку 1943 року військ Німеччини та її союзників на Курській дузі приводить до того, що стратегічна ініціатива в Другій світовій війні остаточно переходить до Радянського Союзу, війська якого починають звільняти українські землі від фашистських загарбників. В той же час з весни 1943 року на Волині й у Поліссі вже цілі райони були звільнені від німецьких окупаційних властей і повністю контролювалися вояками й політико-адміністративними структурами Української повстанської армії (УПА).

На думку сучасного американського історика українського походження Т. Гунчака поразка фашистської Німеччини у 1943-44 рр. на теренах Радянського Союзу та швидке просування радянських військ територією України примушує Провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Головного командування УПА задуматися над створенням нового політичного центру.

Завданням такого позапартійного органу мало стати керівництво українським рухом на рідних землях та представництво його за кордоном. «Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу…, - стверджував командир Української повстанської армії генерал Роман Шухевич (Тарас Чупринка). – спонукали Головне Командування УПА…створити всеукраїнський політичний центр, який би взяв на себе найвище політичне керівництво визвольною боротьбою..».

Ініціатором створення цього органу став член Проводу ОУН–Б (Бандери) М. Панейко, який в своїй доповіді на ІІІ-му надзвичайному зборі Організації українських націоналістів першим підняв питання політичного керівництва на українських землях в нових політичних умовах, викликаних поверненням комуністичного режиму в Україну.

План створення цього своєрідного українського передпарламенту остаточно був оформлений на засіданні Проводу ОУН на Українських Землях у вересні 1943 року. З цією метою навесні 1944 року було створено ініціативний комітет, на чолі якого стояв Л. Шанковський (1903–1995) – відомий український політичний діяч, журналіст та історик, у післявоєнний період член Закордонного представництва УГВР у Німеччині і США.

Українську Головну Визвольну Раду вирішено було будувати на демократичній основі, що дало б можливість залучити до участі в ній всі самостійницькі сили. Саме цей крок керівництва ОУН-УПА на думку канадського історика українського походження О. Субтельного став «важливим доповненням до доктрини інтегрального націоналізму» в ідеології українського націоналістичного руху під час Другої світової війни.

11-15 липня 1944 року в Карпатах поблизу с. Недільної на Самборщині, на території, контрольованій військами УПА почав свою роботу Перший великий збір Української Головної Визвольної Ради, в якому взяли участь представники від всіх регіонів і політичних сил України у кількості 20 осіб.

15 серпня 1944 року головою Президії (Президентом) Української Головної Визвольної Ради було обрано Кирила Осьмака (1890-1954) - колишнього члена Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), члена Української Центральної Ради.

Великій збір обрав віце-президентів УГВР – В Мудрого, І Гриньоха, І. Вовчука; членів президії – З. Пеленського, М. Прокопа, Д. Ребет. Головою Генерального секретаріату УГВР і генеральним секретарем військових справ став Р. Шухевич (1907-1950); генеральним суддею – Я. Біленький; секретарем внутрішніх справ – Р. Волошин; секретарем закордонних справ – М. Лебедь; головою бюро інформації – Й. Позачинюк.

Отже за своїм особовим складом Рада представляла різні політичні сили з різних регіонів України, осторонь залишилась лише ОУН–М (Мельника).

«Із 20 членів-засновників УГВР, - стверджує історик Я. Грицак. – членами ОУН або УПА було лише шестеро. Більшість (12 чол.) походила з Галичини, ще два члени УГВР представляли Волинь. Але президента УГВР Кирила Осьмака, обрано з числа уродженців Східної України».

Такий вибір повинен був символізувати спадкоємність традицій борців української визвольної боротьби, адже крім К. Осьмака учасниками української революції було ще 4 члени Української Головної Визвольної Ради. Вояки Української повстанської армії в повному складі присягнула на вірність УГВР саме як майбутньому уряду України.

В той же час ряд істориків звертають увагу на те, що один із членів УГВР – генеральний секретар військових справ Роман Шухевич водночас був і головою (з травня 1943 року) ОУН–Б і головнокомандувачем Української повстанської армії. Таке зосередження влади в одних руках на думку І. Лисяка-Рудницького стало можливим завдяки тому, що УГВР «була сконструйована за рецептом блоку партії з безпартійними».

Таким чином серед істориків питання про реальне, а не декларативне співвідношення між ОУН–Б та Українською Головною Визвольною Радою як керівників повстанського руху до сих пір залишається до кінця нез’ясованим. З одного боку, бандерівське керівництво не злилося повністю з апаратом УПА, який формально підпорядкувався УГВР, з іншого – більшість військових командирів були членами ОУН–Б.

На таке протиріччя одним з перших звернув увагу на сторінках своїх спогадів «Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху» політичний опонент ОУН-Б по збройній боротьбі за українську державність отаман УПА – Поліська Січ Тарас Бульба-Боровець, військові формування якого протягом 1943 року насильницьким шляхом були включені до складу Української повстанської армії.

На його думку створення і діяльність УГВР було суто пропагандистським кроком з боку бандерівського керівництва, яке замість того, щоб об’єднати всі українські сили у боротьбі з німецьким фашизмом і російським більшовизмом на демократичній і представницькій основі насправді тільки піклувалось про своє політичне керівництво і монополію на владу в українському національно-визвольному русі 1940-х років, фізично усуваючи всіх незгодних з ними представників політичних угруповань - борців за незалежність України. Наслідком такої недалекосяжної політики націоналістів стало розв’язання братовбивчої війни в Україні, а пізніше - загальний програш українських патріотичних та державницьких сил спочатку в пропагандистській, а пізніше і у воєнній сфері більшовикам.

Збір проходив під головуванням Р. Волошина і секретаря М. Дужого. Члени збору проголосили себе тимчасовим українським парламентом і прийняли назву Української Головної Визвольної Ради. На Зборі були розроблені і і прийняті програмні документи: «Тимчасовий устрій УГВР», «Платформа УГВР» та «Універсал УГВР», тексти яких зібрані у 8-му томі Літопису Української Повстанської Армії. Практично їх по суті можна вважати законодавчими актами конституційного характеру.

«Тимчасовий устрій УГВР» визначав основні засади побудови, завдання, структуру цього органу, компетенції Великого збору, президента і президії УГВР, його виконавчого органу – Генерального секретаріату, Генерального суду, Контрольного секретаріату та Контрольної колегії.

Головні політичні та соціальні ідеї національно-визвольної боротьби українського народу були визначені у «Платформі УГВР». Серед них найбільш важливі: «забезпечення народно-демократичного способу визначення політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва», «забезпечення свободи думки, світогляду й віри», «забезпечення громадянських прав усім національним меншостям на Україні», та ін..

Великий збір ухвалив текст присяги воякам Української повстанської армії і постановив, що місцем перебування Української Головної Визвольної Ради є українські землі, а за кордоном можуть виїжджати тільки окремі члени з конкретним дорученням.

Так, воєнний історик Л. Шанковський в своїй відомій праці «Українська Повстанча Армія» подає не тільки кількісний склад УГВР, але і подальшу долю кожного її учасника. У нерівній боротьбі з більшовиками за підрахунками історика П. Мірчука загинуло шість членів Української Головної Визвольної Ради – Р. Волошин, Й. Позачинюк, Р. Шухевич, Ю. Липа, П. Полтава та Галянт. Інші представники УГВР після поразки визвольної боротьби. на початку 1950-х років вимушені були виїхати за кордон.

Завдяки діяльності голови бюро інформації Української Головної Визвольної Ради Й. Позачинюка серед населення Західної України була розгорнута агітаційно-пропагандистська кампанія щодо ознайомлення та розповсюдження вимог документів УГВР.

Українська Головна Визвольна Рада, незважаючи на складні умови підпільної роботи, видавала друковані органи, зокрема «Вісник УГВР» (1944-45), «Бюлетень інформації УГВР» (9 випусків, 1948-51), «Самостійність» (1 номер, 1946) [12, с. 397].

УГВР як підпільний уряд України керувала національно-визвольною боротьбою українського народу аж до початку 1950-х років. На її заклик було проведено бойкот виборів до центральних та місцевих Рад народних депутатів Української РСР 10.2.1946 та у лютому і грудні 1947 рр.

Нерівна боротьба Української Повстанської Армії з військами НКВС призводить до значних втрат серед повстанців. В червні 1946 року УГВР та Головний військовий штаб УПА вирішили поступово демобілізувати всі відділи Української повстанської армії.

У жовтні 1949 року Українська Головна Визвольна Рада разом з УПА і ОУН виступила зі «Зверненням Воюючої України до всієї української еміграції», в якому наголошувалось на необхідність консолідації всіх українських сил у боротьбі за державність.

Як свідчать сучасні російські історики О. Колпакіді і Д. Прохоров, поява і діяльність УГВР визвала занепокоєння у радянських спецслужб. Кремль вимушений був перейти до більш гнучкої тактики боротьби з Українською повстанською армією, широко застосовуючи пропагандистські методи дискредитації Української Головної Визвольної Ради та її членів в очах українського населення як «українсько-німецьких націоналістів» та «посібників фашистів», обіцяючи амністію тим воякам УПА, які складуть зброю і припинять збройну боротьбу з радянською владою.

У 1945 році було утворено Закордонне представництво УГВР (ЗП УГВР) за кордоном на чолі з І. Гриньохом. Секретар закордонних справ М. Лебедь та його служба встановлювала зв’язки з представниками західних країн.

На початку 50-х років після шестирічної підпільної діяльності Українська Головна Визвольна Рада, так і не дочекавшись підтримки Заходу, вимушена була припинити своє існування в Україні і розгорнути свою діяльність за кордоном.

Отже, підбиваючи підсумки, з наведеного матеріалу можна зробити висновок, що створення і діяльність УГВР була логічно правильним, але запізнілим кроком політичного керівництва ОУН-Б та УПА в боротьбі за українську державність.

Після припинення нерівної збройної боротьби Української повстанської армії з більшовицькою владою в середині 50-х років минулого століття естафета визвольних змагань за українську державу перейшла до наступних поколінь її борців.

 

 

Закон України "Про устрій УГВР" від 13.07.1944р.
ТИМЧАСОВИЙ УСТРІЙ УГВР Прийнятий Великим Збором УГВР в липні 1944р. 1 Загальні основи УГВР 1.УГВР це верховний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі за УССД. 2.Джерелом влади УГВР є воля українського народу, виявлена в самостійницьких змаганнях всіх діючих сил народу. 3.УГВР: а) консолідує самостійницькі суспільно-політичні елементи; б) координує діяльність політично-активних середовищ; в) очолює визвольну боротьбу, дає напрям українській державницькій політиці та керує нею; г) репрезентує український народ та його державницькі змагання перед зовнішнім світом. 4.Членом УГВР може бути національно активний українець-державник з громадянським стажем, що визнає політичну платформу, прийняту Збором УГВР та є постійно готовим реалізувати її програму. 5.УГВР складається з 25 членів. Число членів може бути збільшене шляхом кооптації. Кооптацію проводять: а) Великий Збір УГВР; б) Президія УГВР за пропозицією Генерального Секретаріату. 6.Членом УГВР перестає бути той, хто добровільно вийде або кого УГВР виключить. 7.Виключити члена УГВР може тільки Великий Збір кількістю 2/3 голосів. Між сесіями Великого Збору, Президія УГВР має право припинити членство особи в УГВР до вирішення справи найближчим Великим Збором. 8.УГВР діє через такі органи: а) Великий Збір УГВР; б) Президія УГВР з Президентом на чолі; в) Генеральний Секретаріат з Головою на чолі; г) Генеральний Суд з Генеральним Суддею на чолі; д) Контрольна Колегія з Генеральним Контрольним на чолі. 9.УГВР діє також у формі конференцій УГВР, які проводить Президент УГВР. 10.Діяльність окремих органів УГВР буде нормоване внутрішніми розпорядженнями, які затверджує Президент в порозумінні з Генеральним Суддею. 11.Для вирішення життєвих питань органи УГВР можуть створювати окремі комісії із спеціалістів і науковців тих чи інших галузей. 12.УГВР постійно перебуває і працює на українських землях. Для виконання дипломатичних чи інших місій за кордон висилаються окремі члени УГВР. 2 Великий Збір УГВР 1.Найвищою українською законодавчою владою у час революційно-визвольної боротьби за УССД є Великий Збір УГВР. 2.Великий Збір УГВР: а) ухвалює основні закони; б) розглядає та вирішує основні політичні питання, встановлює лінію визвольної політики, встановлює програму і тактику боротьби українського народу; в) приймає звіти діяльності всіх органів УГВР; г) встановлює напрямки діяльності для всіх органів УГВР; д) вибирає Президента і 7 членів Президії, Голову Генерального Секретаріату, Генерального Суддю і Генерального Контрольного; е) приймає присягу від Президента; є) кооптує нових членів і затверджує кооптованих Президією; ж) виключає членів. 3.Звичайний, черговий Великий Збір УГВР скликає Президент, що найманше раз на рік. 4.Надзвичайний, позачерговий Великий Збір УГВР скликає Президент: а) з власної ініціативи; б) на пропозицію Президії; в) на пропозицію Генерального Секретаріату; г) на пропозицію Генерального Контрольного; д) на домагання 1/3 членів УГВР. 5.Збір відкриває Президент. Головує на Зборі вибраний Предсідник Великого Збору, який покликає дальших членів Президії Збору. 6.Для законності рішень Великого Збору потрібна наявність найменше половини кількості членів УГВР. 7.Всі справи вирішуються звичайною більшістю голосів, тільки для виключення члена і для ухвалення зміни устрою потрібно 2/3 наявних голосів. Для ліквідації УГВР треба ? голосів усіх діючих членів УГВР. 8.У виняткових випадках УГВР може винести рішення також без скликання збору, за принципом індивідуального голосування, крім рішення саморозпуску. 3 Президент і Президія УГВР 1.Президент стоїть на чолі УГВР і репрезентує її назовні. 2.Компетенції Президента УГВР: а) скликає і відкриває Великий Збір УГВР; б) проводить Президію УГВР і Конференції УГВР; в) затверджує Генеральних Секретарів, покликаних Головою Генерального Секретаріату; г) затверджує двох членів Генерального Суду, покликаних Генеральним Суддею; д) затверджує двох членів Контрольної Комісії, покликаних Генеральним Контрольним; е) затверджує закордонних делегатів УГВР, запропонованих Головою Генерального Секретаріату, на пропозицію Генерального Секретаря Зовнішніх Справ; є) приймає присягу від членів Президії, Голови Генерального Секретаріату, Генеральних Секретарів, членів Генерального Суду і членів Контрольної Комісії; ж) має право ласки. 3.Президент складає присягу Великому Зборові на Предсідника Великого Збору УГВР. 4.Президія з Президентом на чолі є органом УГВР, що діє між сесіями Великого Збору УГВР. 5.В склад Президіїї входять: а) Президент; б) троє Віцепрезидентів; в) чотири члени Президії. 6.Президія УГВР розглядає політичну лінію, тактику і практичну діяльність всіх органів УГВР та подає їм свою оцінку і пропозиції. 7.Компетенції Президії УГВР: а) дає пропозиції про скликання Збору; б) кооптує нових членів УГВР, на пропозицію Генерального Секретаріату; в) призупиняє членство в УГВР до подальшого рішення Збору;; г) приймає звіти від Голови Генерального Секретаріату, від окремих Генеральних Секретарів, від Генерального Суду і від Контрольної Колегії. Час і спосіб звітування встановлює Президія окремим розпорядженням в порозумінні з відповідними органами УГВР. 8.Президія УГВР діє в складі не менше половини членів Президії - крім Президента. 9.У випадку не можливості Президією виконувати свої обов'язки її компетенції переходять до самого Президента до найближчого Великого Збору УГВР, без права відкликати Голову Генерального Секретаріату. 10.Президія виносить своє рішення звичайною більшістю голосів. При рівному поділі голосів вирішує голос головуючого. У випадку конституційного або політичного конфлікту, Президія має право вимагати відставки Голови Генерального Секретаріату при наявності 2/3 усіх членів Президії - ? голосами. 11.В час відсутності Президента заступає його один з членів Президії, найближчий у персональній черзі, встановленій Великим Збором. 12.У випадку самовідкликання, смерті чи іншої тривалої перешкоди виконувати функції Президента, компетенції його переходять на Колегію Президіїї, яка формується автоматично з трьох найближчих в черзі членів Президії УГВР. 13.Колегія Президії має тимчасовий характер і зобов'язана якнайскоріше скликати Великий Збір УГВР. 14.Президент і Президія УГВР відповідають перед Великим Збором УГВР. 4 Генеральний Секретаріат УГВР 1.Виконавчим органом УГВР є Генеральний Секретаріат. 2.Генеральний Секретаріат складається з: а) Голови Генерального Секретаріату; б) Секретаря Внутрішніх Справ; в) Секретаря Закордонних Справ; г) Секретаря Військових Справ і Командира Збройних Сил; д) Секретаря Фінансово-господарських Справ. 3.Голову Генерального Секретаріату вибирає Великий Збір УГВР. 4.Генеральних Секретарів покликає Голова Генерального Секретаріату і затверджує Президент УГВР. 5.Становища Генеральних Секретарів можуть бути кумульовані. 6.Генеральний Секретаріат складає звіти із своєї діяльності Президії УГВР. 7.Генеральний Секретаріат і окремі Генеральні Секретарі є відповідальні перед Великим Збором УГВР і йому складають звіт із своєї діяльності. 8.Дисциплінарно Секретарі відповідають перед Головою Генерального Секретаріату і Президентом. 9.На пропозицію Голови Генерального Секретаріату Президент виключає Секретарів з уряду. 10.Генеральний Секретаріат діє колегіально і вирішує більшістю голосів. При рівному поділі голосів вирішальним є голос Голови Генерального Секретаріату. 11.Голова може доручити тимчасове заступництво у функціях Голови Генерального Секретаріату одному з Генеральних Секретарів. 12.У випадку самовідводу, смерті чи іншої тривалої перешкоди у виконанні функцій Голови Генерального Секретаріату - Президент з Президією, Генеральний Суддя, Генеральний Контрольний і Генеральні Секретарі вибирають тимчасово Голову Генерального Секретаріату. 13.Законна сила правово-державних актів зобов'язує тільки за підписом Президента і Голови Генерального Секретаріату. 5 Генеральний Суд 1.Судово-виконавчим органом УГВР для здійснення від її імені правопорядку є Генеральний Суд, зложений з Генерального Судді і двох членів Генерального Суді. 2.Генерального Суддю вибирає Збір УГВР, двох подальших членів Суду покликує Генеральний Суддя і затверджує Президент УГВР. 3.Генеральний Суд відповідає за виконання своїх завдань перед Великим Збором УГВР. 4.У випадку самовідводу, смерті чи іншої тривалої перешкоди у виконанні функцій Генерального Судді - Президент з Президією, Генеральний Контрольний, Голова Генерального Секретаріату і члени Генерального Суду вибирають Генерального Суддю. 5.За Генеральним Суддею забезпечується право інспектувати питання устрою УГВР та давати свої пропозиції Президентові при затверджені внутрішніх правильників органів УГВР. 6 Контрольна колегія 1.Контрольно-виконавчим органом УГВР є Контрольна Колегія, зложена з Генерального Контрольного і двох членів Контрольної Колегії. 2.Генерального Контрольного вибирає Великий Збір УГВР, двох наступних членів Контрольної Колегії вибирає Генеральний Контрольний і затверджує Президент УГВР. 3.Контрольна колегія провіряє фінансово-господарську діяльність всіх органів УГВР, зокрема наглядає над фінансово-господарською політикою Генерального Секретаріату. 4.У випадку самовідводу, смерті чи іншої тривалої перешкоди у виконанні функцій Генерального Контрольного - Президент з Президією, Генеральний Суддя, Голова Генерального Секретаріату і члени Контрольної Колегії Прийнято Великим Збором УГВР в липні 1944 року.
 
Закон України "Платформа УГВР" від 14.07.1944р.
1 Преамбула 1) Український національно-визвольний рух, створення Самостійної Української Держави та боротьба за її закріплення в 1917-1921 рр. поглибили національну свідомість і посилили політичну активність українських народних мас. Упадок української держави в наслідок чужого завоювання, зумовленого недостатнім внутрішнім об'єднанням українських національних сил, полегшив чужинцям запанувати в Україні. Це панування позначилось небувалим гнітом, масовим пограбуванням українського народу, поверненням його селянства і робітництва у справжнє кріпатство, з нещадною експлуатацією і винищенням мільйонних мас голодом і терором. Це страшне і криваве лихоліття упродовж 25 років навчило українські народні маси, що ніякий чужий політичний та соціальний устрій не піде їм на користь і що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя і розвитку нації її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас. 2) Сучасна війна між двома тоталітарними силами, московсько-більшовицьким та німецько-гітлерівським імперіалізмами, ведеться за володіння в першу чергу українських земель, як вихідних позицій до панування у Східній Європі і навіть у всій Європі. Вони стоять на позиціях тоталітарної, колоніальної експлуатації українських земель та їх населення. Вириваючи українському народові всі матеріальні і господарські засоби, вони нещадно винищують провідні національні сили, нищать національну культуру і національну свідомість у масах, колонізують край чужим населенням а українське населення масово знищують або вивозять за межі України. 3) Проте ця війна виснажує також наших ворогів і приводить їх до соціального та політичного розкладу. Це створює сприятливі передумови для визвольної боротьби поневолених народів та полегшить їм остаточно перемогу. 4) З уваги на це, необхідно: а) у вирі сучасної тоталітарної війни оборонити український народ та його провідні кадри перед фізичним знищенням; б) повести його до боротьби за своє визволення і власну суверенну державу. Для здійснення цих завдань потрібний єдиний всеукраїнський національний фронт, організований на основі об'єднаннявсіх діючих національних українських сил, які змагають до української суверенної держави і єдиний керівний центр. Тому за ініціативою Української Повстанської Армії (УПА), що створилася в процесі збройної боротьби українського народу проти грабунків і насильства окупантів над мирним українським населенням, зорганізувався із представників усіх українських земель та українських політичних середовищ всеукраїнський провідний центр під назвою: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР). 2 Цілі й завдання УГВР 1) Об'єднати і координувати дії всіх самостійницько-визвольних сил українського народу на всіх землях України та поза ними для національно-визвольної боротьби проти всіх ворогів українського народу, зокрема проти московсько-більшовицького і німецько-гітлерівського імперіалізмів, за створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД). 2) Визначити ідейно-програмові напрямки визвольної боротьби українського народу. 3) Керувати всією національно-визвольною боротьбою українського народу аж до здобуття державної незалежності і створення органів незалежної державної влади в Україні. 4) Репрезентувати, як Верховний всеукраїнський центр, сучасну політичну боротьбу українського народу в краю і закордоном. 5) Покликати до життя перший український державний уряд та скликати перше українське всенародне представництво. 3 Основні ідейно-програмові принципи Збереження життя нації, національної єдності і культури - це перша і найвища ціль всякого здорового національного організму; національна суверенна держава із повними правами національних меншостей плекати свою власну по формі і по змісту національну культуру є головною запорукою утворення Держави і нормального розвитку нації та добробуту її громадян. Всі політично-активні українські чинники повинні сконсолідуватися в боротьбі за Самостійну Українську Державу, усунувши всякі суперечливі питання соціально-політичного порядку, які без здобуття власної держави не мають під собою реального грунту. Боротьба за самостійну державу може бути успішною тільки при умові, що вона буде проводитися незалежно від політичних впливів сторонніх сил. На тій підставі УГВР визнає такі принципи своєї діяльності: 1) УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів державної самостійності українського народу, зокрема проти більшовицьких і німецьких окупантів та співпраці з усіма прихильниками такої самостійності.

 

Министерство образования и науки Российской Федерации

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 5 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав