Читайте также:
|
3 листопада У Німеччині почалася революція. 11 листопада 1918 р. – підписано Комп’єнське перемир’я, яке засвідчило поразку Німеччини у Першій світовій війні. РСФРР анулювала Брест-Литовський мирний договір і тим самим відмовилася від визнання України незалежною державою. Таким чином, Українська Держава опинилася в критичному стані.
У ніч на 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українскього Націнального Союзу. На ньому було відхилено ідею відновлення Центральної Ради і створено верховний орган у складі п’яти осіб для керівництва повстанням проти гетьмана – Директорію. Її головою став соціал-демократ В. Винниченко. Після підняття повстання 14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади: «Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись з цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».
26 грудня вона призначила новий уряд УНР (очолив В. Чехівський), до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій,. Того самого дня Директорія видала свою Програмову декларацію, побудовану на засадах т. зв. трудового принципу. Цей принцип передбачав, що влада на місцях мала належати трудовим радам. Місцеві ради повинні були організувати вибори на Всеукраїнський трудовий конгрес – тимчасовий законодавчий орган УНР.
Серед членів Директорії УНР не було згоди щодо внутрішньої і зовнішньої політики. В. Винниченко і Чехівський прагнули порозуміння з Москвою, а Петлюра обстоював зближення з Антантою. Криза влади поглиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і С. Петлюрою. Вплив останнього невпинно зростав. Однак реальна влада на місцях належала виборним отаманам напівпартизанських загонів, з яких складалися збройні сили УІІР.
Соціальна політика Директорії залишалася декларативною. Вона проголошувала відданість інтересам трудящих селян, але діяла надто нерішуче. Строки й порядок поділу землі не було визначено. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася від Директорії визнання за поміщиками польського походження статусу іноземних, у зв’язку з чим їхня власність стала недоторканною. Відданість інтересам робітничого класу теж була декларативною. Отамани на місцях придушували страйки, забороняли робітничі організації, розганяли профспілки. В атмосфері анархії і сваволі, яку назвали отаманщиною, величезних масштабів набули єврейські погроми.
Невдала спроба витіснення з території УНР військ Антанти та білогвардійського генерала Денікіна, територіальні претензії новоутвореної Польської держави, а друга війна Радянської Росії проти УНР значно послабила становище Директорії. Після широкомасштабного наступу більшовиків, навесні 1919 р. усі сили Директорії були розгромленні, а радянська влада встановлена майже по всій Україні.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 58 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |