Читайте также:
|
3. Становлення та особливості функціонування національного банку України.
1. Походження та організація діяльності центрального банку
Центральний банк (ЦБ) — це емісійно-касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.
Центральні банки у своєму сучасному вигляді, з притаманними їм функціями, існують відносно недавно. До початку XIX ст. чіткого розмежування між комерційними та центральними банками не було, а значить монополії на емісію грошей не існувало. Децентралізована емісія банкнот, характерна для того часу, практично дозволяла комерційним банкам випускати гроші в обіг у необмеженій кількості. Тому, комерційні банки інколи зловживали випуском банкнот, що зумовило неможливість задовольнити банками підвищений попит їх клієнтів в обміні банкнот на золото.
В результаті цього відбувалося неконтрольоване зростання обсягів неповноцінних грошей: банкноти масово витісняли з обігу повноцінні монети, що об'єктивно вимагало державної монополії та централізації банкнотної емісії.
Така ситуація обмежувала можливості держави в управлінні економікою за допомогою кількості грошей, що знаходяться в обігу і вимагала прийняття державою певних заходів, які дозволяли би регулювати грошовий обіг та захищати інтереси клієнтів комерційних банків.
Такими заходами держави спочатку стали обмеження кількості комерційних банків, що мали право на випуск банкнот (як правило, це були найбільші та найнадійніші банки, з відмінною репутацією). Крім того, критерії щодо величини активів та надійності банків внаслідок конкуренції зростали, що зумовило процеси концентрації банків та централізації банкнотної емісії.
В результаті монопольне право на здійснення емісії грошей поступово закріплювалося за одним банком країни. Спочатку такий банк називався емісійним, а потім — центральним.
Історично процес організації центральних банків відбувався двома шляхами (рис. 15.1).
Світовий досвід свідчить про те, що діяльність центрального банку має бути певною мірою незалежною від владних структур. Під незалежністю центробанку від уряду слід розуміти дві її форми: політичну та економічну незалежність.
Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду і (або) парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов’язаний автоматично видавати грошові кошти уряду для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.
 Створення центральних банків
|
| Еволюційний шлях | Законодавчий шлях | |
| Поступове перетворення комерційного банку, який мав статус емісійного, у ЦБ. Банк Англії – засновано у 1694 р.; згідно з законами про банківські привілеї 1833 та 1844 рр. отримав повноваження на необмежений випуск банкнот; статус емісійного набув у 1928 р. Банк Франції – засновано у 1800 р.; у 1830 р. він отримав монопольне право емісії банкнот у Парижі, а з 1843 р. – на території всієї Франції. Державний банк Росії – засновано у 1860 р.; набув статус емісійного в результаті проведення грошової реформи у 1895-1897 рр., за якою Росія перейшла до золотомонетного стандарту. | ЦБ створюється на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус банку з моменту його заснування. Цей шлях є характерним: - для розвинутих країн, у яких не існувало єдиного емісійного банку (США); - для колишніх колоній, які після отримання незалежності будували власну банківську систему; - для постсоціалістичних країн, які проводили реформування банківської системи за принципів дворівневої побудови. |
Рис. 15.1. Походження та розвиток центральних банків
Рівень автономії центрального банку визначається правовим актом, який регулює його діяльність.
До факторів оцінки рівня незалежності відносяться:
- участь держави в капіталі центрального банку та розподілі прибутку;
- ступінь відображення у законодавстві цілей та завдань центрального банку;
- процедура призначення (виборів) керівництва банку;
- право держави втручатися у грошово-кредитну політику;
- правила, які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державний видатків центральним банком країни.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 35 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |