Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальні положення про право інтелектуальної власності

Читайте также:
  1. A. Поперечне положення, I позиція, передлегла частина відсутня
  2. F) До прекращения дела обвиняемому должно быть разъяснено право возражать против такого основания.
  3. Gl] Тема 9.Законность и правопорядок. Мировой правопорядок
  4. I . Понятие и признаки правовых норм.
  5. I. Загальні положення
  6. I. Загальні положення
  7. I. ЗАГАЛЬНІ ПОРАДИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ
  8. I. Нормативно-правовые акты
  9. I. Нормативно-правовые акты
  10. I. Нормативно-правовые документы, регламентирующие деятельность учителя информатики

Планування ЦЗ залежить від конкретних умов обстановки, як і прийняття рішення, може здійснюватися послідовним або паралельним методом. Можливе їх поєднання. Але яким би методом ні здійснювалося планування, воно в усіх випадках передбачає правильний розподіл обов'язків між посадовими особами підрозділами і службами ЦЗ, чітке погодження їх діяльності при відпрацюванні документів планів ЦЗ.

З метою забезпечення організації та найбільш повного відпрацювання всіх питань роботи керівника, органів управління ЦЗ щодо планування ЦЗ можна розділити на три етапи:

перший - організаційно-підготовчий;

другий - практична розробка і оформлення документів плану;

третій - погодження, розгляд, доопрацювання та затвердження плану.

На першому етапі визначається склад виконавців, складається календарний план роботи щодо розробки документів плану. Під керівництвом керівника підрозділу (заступника керівника, що відає питаннями ЦЗ) організується вивчення керівних директив, вказівок старших начальників з питань планування, відповідних положень статутів, посібників і порадників, збір, аналіз і узагальнення вихідних даних, довідкових матеріалів та розрахунків, необхідних для планування, а також для оцінки можливої обстановки (зокрема: заходи, які необхідно виконувати; дані про потенційну небезпеку об'єктів, які розташовані поблизу галузевих об'єктів; розрахунки та дані щодо захисту робітників, службовців, їх сімей та населення, що мешкає в зонах можливого ураження; дані про сили ЦЗ та відомчі формування, які залучаються до спільного виконання завдань ЦЗ та ін.).

До виконавців доводяться основні завдання ЦЗ, розподіляються обов'язки між ними, уточнюються обсяги і послідовність розробки документів, строки їх виконання. При необхідності організовується підготовка виконавців на спеціальних заняттях у відповідних навчальних закладах у сфері ЦЗ.

На другому етапі здійснюється практична розробка і оформлення документів плану, визначається зміст його розділів, проводиться необхідне попереднє погодження, приймаються додаткові рішення з окремих питань і доводяться до виконавців.

На третьому етапі роботи між зазначеними органами остаточно погоджується зміст всіх розроблених документів плану і порядок проведення запланованих заходів.

Після цього доопрацьовуються окремі питання і план ЦЗ подається на затвердження в установленому порядку. При розробці планів ЦЗ між різними органами управління найбільш пильно погоджуються:

порядок взаємного оповіщення та інформування про загрозу або виникнення НС в мирний час та в особливий період;

склад сил та засобів, які виділяються для спільного проведення РІНР в осередках ураження; організація захисту і життєзабезпечення робітників, службовців, їх сімей та населення, яке мешкає в зонах можливого ураження;

порядок спільного використання маршрутів, мостів і переправ;

питання організації взаємодії, всебічного забезпечення, управління та інше.

Після затвердження планів ЦЗ зміст їх доводиться до зацікавлених осіб в частині, що їх стосується. Це здійснюється шляхом проведення занять з керівним складом, робітниками і службовцями щодо вивчення функціональних обов'язків, передбачених планами, а також шляхом доведення до виконавців витягів про порядок дій у НС мирного часу або в особливий період.

План ЦЗ (план дій) на випадок НС мирного часу складається з текстової частини та додатків. Ступінь деталізації питань та їх послідовність залежить від масштабів, характеру і важливості завдань, очікуваної обстановки та галузевих (відомчих) умов.

У першому розділі викладається оцінка вірогідної обстановки при виникненні аварій, катастроф та стихійного лиха. Конкретно вказуються всі можливі аварії, катастрофи (з урахуванням загрози впливу аварій, катастроф, що можуть виникати на інших об'єктах) та стихійні лиха, розміри наслідків та орієнтовний обсяг робіт щодо їх ліквідації.

У другому розділі плану ЦЗ викладається організація виконання заходів ЦЗ при загрозі та виникненні НС. У ньому відображається: організація оповіщення керівного складу, формувань, робітників та службовців, населення, що мешкає в зонах можливого ураження, і населення про загрозу або виникнення НС; організація розвідки та спостереження; заходи щодо приведення в готовність сил і засобів ЦЗ та їх всебічного забезпечення; порядок видачі населенню індивідуальних засобів захисту та укриття їх у захисних спорудах (захищених приміщеннях); організація евакуації із зон можливого ураження; заходи щодо безаварійного зупинення виробництва; заходи щодо попередження або зниження можливого впливу НС на людей та виробничу діяльність; порядок прискореного проведення інженерно-технічних заходів, пов'язаних з укріпленням існуючих або зведенням нових інженерних споруд (рови, загороди, греблі, дамби та ін.); організація та підтримання безперервної взаємодії з органами управління ЦЗ та аварійно-рятувальними загонами (підрозділами), що залучаються до проведення рятувальних робіт; організація проведення РІНР; управління проведенням рятувальних робіт; порядок подання донесень до органів управління ЦЗ.

У третьому розділі визначається забезпечення дій сил і засобів підсистеми системи цивільного захисту, які залучаються до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також для здійснення заходів щодо захисту населення, сільськогосподарських тварин, продукції тваринництва і рослинництва, матеріальних цінностей.

Четвертий розділ визначає організацію проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з усунення безпосередньої небезпеки для життя і здоров'я людей, відновлення життєзабезпечення населення.

П'ятий розділ вказує на організацію управління заходами та взаємодію з різними органами виконавчої влади і військовим командуванням. До плану ЦЗ рекомендується мати такі додатки: календарний план основних заходів ЦЗ, що виконуються під час загрози аварій, катастроф, стихійних лих та у разі їх виникнення; карти (схеми) з указаними потенційно небезпечними об'єктами, установками, сховищами та ін., з нанесенням можливої обстановки при виникненні вірогідних аварій, катастроф та стихійних лих; характеристика небезпечних хімічних речовин, що є на підприємствах регіону, галузі, та способи їх нейтралізації; склад (розрахунки) сил та засобів, що залучаються до виконання заходів ЦЗ під час загрози та виникнення НС; розрахунки на проведення евакозаходів; схеми організації управління, зв'язку, оповіщення; інші необхідні документи та довідкові матеріали.

Під час планування заходів ЦЗ застосовуються не тільки логічні, але й математичні методи, особливо при проведенні різноманітних розрахунків (визначення можливостей сил і засобів, можливих втрат, на евакозаходи, із прогнозування обстановки та ін.). Для цього широке застосування знаходять найрізноманітніші засоби, в тому числі розрахункові лінійки, таблиці, графіки, номограми, АСУ, завчасно підготовлені типові розрахунки, які дозволяють з визначеним ступенем наочності відобразити заходи, що плануються, показати виконавців, строки виконання робіт та інші дані.

З метою забезпечити достатній рівень готовності цивільного захисту об’єкта до дій у НС розробляються довгострокові документи і документи підготовки цивільного захисту в поточному році.

Довгостроковими документами є: План цивільного захисту об’єкта; наказ про організацію і ведення цивільного захисту; Перспективний план розвитку і удосконалення цивільного захисту; План підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу цивільного захисту об’єкта, науково – педагогічного складу викладачів нормативних дисциплін «Цивільний захист», «Безпека життєдіяльності людини».

Наказом Начальника цивільного захисту про організацію і ведення цивільного захисту на об’єкті визначаються посадові особи і керівні органи; служби і невоєнізовані формування цивільного захисту, їх призначення і функції, організаційна структура, кількісний склад і матеріально – технічне забезпечення; організація підготовки керівного складу та навчання за тематикою цивільного захисту працівників підприємств, контроль організації підготовки і стану цивільного захисту в структурних підрозділах і звітність.

Планом розвитку і вдосконалення цивільного захисту об’єкта (установи, підприємства) передбачається:

- розвиток і вдосконалення системи управління, зв’язку, оповіщення, взаємодії і інформування особового складу щодо загрози, виникнення, характеру НС та вжитих заходах;

- оновлення, вдосконалення збереження і порядку видачі засобів індивідуального протирадіаційного, протихімічного, медичного захисту і спеціальних приладів об’єктового резерву;

- забезпечення особового складу об’єкта засобами колективного захисту за місцем постійної дислокації, в заміській зоні і в безпечних районах розосередження;

- розвиток і вдосконалення матеріально – технічного забезпечення за місцем постійної дислокації, в заміській зоні і в безпечних районах розосередження;

- щорічно розробляються: наказ про стан цивільного захисту в минулому році та основні завдання на наступний рік;

- план (основні заходи) підготовки цивільного захисту об’єкта в наступному році; навчальний план і розклад занять з постійним складом працівників підприємств за тематикою цивільного захисту.

Планування заходів ЦЗ - це творчий процес, який концентрує в себе різнобічну діяльність органів управління і служб ЦЗ, евакокомісії, комісії з питань ТЕБ і НС з організації захисту населення і територій, підвищення стійкості функціонування об'єктів, проведення РІНР тощо.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте структурно - функціональні моделі протидії НС.

2. Визначте загальні принципи превентивного і оперативного планування заходів ЦЗ.

3. В чому полягає методика розроблення планів з попередження НС?

4. В чому є особливості планування дій персоналу щодо локалізації та ліквідації НС на ПНО?

2.5. Назвіть етапи планування. Склад документації плану.

 

Загальні положення про право інтелектуальної власності

 

1. Поняття права інтелектуальної власності

2. Об'єкти права інтелектуальної власності

3. Суб’єкти права інтелектуальної власності

 

У сучасних умовах в усьому світі серед всіх інших видів власності все більш істотне значення в останні роки набула власність інтелектуальна. Питання охорони та використання інтелектуальної власності в сучасних умовах починають грати все більш важливу роль у комерційній, підприємницькій, виробничій і зовнішньоекономічній діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Поняття „інтелектуальна власність” стало терміном міжнародного права, коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Відповідно до цієї конвенції під інтелектуальною власністю розуміються всі права, пов’язані з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. При цьому право не регулює безпосередньо саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії норм права.

Результатом фізичної праці завичай є речі, а результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зраз­ком. Результати інтелектуальної діяльності відрізняються від усіх інших об'єктів цивільного права наявністю в них двох ознак: по-перше, вони нематеріальні; по-друге, вони носять творчий характер. Таким чином, інтелектуальна власність є інститутом власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім застосовна класична тріада повноважень власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не втрачає тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і взагалі вважати його винятково своїм. Тим більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація тощо). Щодо нематеріальних благ, якими є всі продукти інтелекту­альної діяльності, незастосовна правомочність володіння: не мож­на фізично володіти ідеями й образами. Не можна прямо застосо­вувати до нематеріальних об'єктів і майнову правомочність ко­ристування. Науково-технічні об'єкти та художні образи можуть бути вод­ночас у користуванні необмеженого кола суб'єктів.

Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом. Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність. Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права.

Поняття «право інтелектуальної власності» вживають у об’єктивному та суб’єктивному зна­ченнях.

Право інтелектуальної власності у об’єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Правовий режим об'єкта права інтелектуальної власності ха­рактеризують такі особливості: право на нематеріальний об'єкт є строковим; момент виникнення права співпадає з моментом ство­рення об'єкта; при відчуженні матеріального носія об'єкта права інтелектуальної власності автор не втрачає з ним зв'язок, останній продовжує існувати у формі немайнового права автора. Зазначені особливості закріплені в нормах авторського та винахідницького права, права на промисловий зразок, торговельну марку та інших інститутів права інтелектуальної власності.

Виходячи з наведених посилок, можна сформулювати конкретні вимоги до визначення поняття „інтелектуальна власність”. Насамперед, інтелектуальна власність - це, по-перше, результат інтелектуальної творчої діяльності. Об'єктом інтелектуальної власності може визнаватися тільки результат особистого творчого пошуку. По-друге, цей результат повинен бути певним чином втілений у певну об'єктивну форму. По-третє, отримане інтелектуальне досягнення повинне бути здатне до відтворення.

Однак, дати точне і універсальне визначення інтелектуальній власності вкрай складно, якщо взагалі можливо, оскільки зміст поняття інтелектуальної власності змінюється в міру розвитку техніки, ринкових відносин і законодавства, а поєднувані даним поняттям права дуже різнорідні.

В Україні також формується державна система правової охорони інтелектуальної власності.

 

У рамках Міністерства освіти і науки створений Державний департамент інтелектуальної власності як орган державного управління, покликаний здійснювати державну політику в сфері інтелектуальної власності. На базі Державного агентства по авторських і суміжних правах створене Українське агентство з авторських і суміжних прав, яке створено з метою управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Державне підприємство “Інтелзахист” створено з метою вдосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності. Інститут інтелектуальної власності та права є структурною складовою Національної системи охорони інтелектуальної власності, головним завданням якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, а також установ, організацій і підприємств усіх форм власності.

 

2. У науковій літературі широко поширена думка про те, що результати інтелектуальної діяльності діляться на дві групи. До першої групи належать авторські твори та виконання артистів-виконавців, а до другої групи - всі інші види результатів. Як критерій для такого розподілу звичайно вказується на те, що в результатах, які відносяться до першої групи, право охороняє форму об'єкта, а в результатах, що належать до другої групи, право охороняє зміст об'єкта.

Погоджуючись із розподілом результатів інтелектуальної діяльності на зазначені дві групи, разом з тим, слід уточнити критерій, на основі якого повиннен здійснюватись цей розподіл: об'єкти, що належать до першої групи, є унікальними, оригінальними в тому розумінні, що їх неможливо повторити в результаті паралельної творчості, у той час як об'єкти, що належать до другої групи, повторювані при паралельній творчості. Ці особливості самих об'єктів породжують особливості побудови їхньої правової охорони: критерій надання охорони авторським творам - їх оригінальність, відсутність копіювання; критерій надання охорони винаходам - їх новизна, відсутність паралельно створених тотожних об'єктів.

Ця особливість об'єктів визначає й саму побудову системи правової охорони: для об'єктів першої групи - «автоматичне» надання охорони з моменту створення; для об'єктів другої групи - державна реєстрація як передумова виникнення правової охорони.

До об'єктів права інтелектуальної власності належать:

· літературні та художні твори;

· комп'ютерні програми;

· компіляції даних (бази даних);

· виконання;

· фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення;

· наукові відкриття;

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· раціоналізаторські пропозиції;

· сорти рослин, породи тварин;

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна­ки для товарів і послуг), географічні зазначення;

· комерційні таємниці.

Залежно від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири різновиди:

 

 

Незважаючи на тісний взаємозв'язок і наявність цілого ряду загальних моментів, кожний із цих інститутів має властиві лише йому риси, які знаходять висвітлення в закріплених ними нормах.

Насамперед, виділяється інститут авторського права і суміжних прав. Ним регулюються відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), фонограм, виконань, постановок, передач організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права). Об'єднання в єдиному інституті, який надалі для стислості буде йменуватися авторським правом, двох зазначених груп норм пояснюється найтіснішою залежністю виникнення й здійснення суміжних прав від прав авторів творчих добутків, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Іншим правовим інститутом, що входить у систему підгалузі права інтелектуальної власності, є патентне право. Воно регулює майнові, а також пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Об'єднання трьох названих об'єктів інтелектуальної власності в рамках єдиного інституту патентного права пояснюється такими міркуваннями. По-перше, винаходи, корисні моделі й промислові зразки, з одного боку, мають значну подібність, і з іншого боку - істотно відрізняються від інших об'єктів інтелектуальної власності. Всі вони є результатами творчої діяльності, мають конкретних творців, права яких визнаються й охороняються законом, збігаються один з одним за рядом ознак тощо. По-друге, їхня охорона здійснюється за допомогою єдиної форми, а саме шляхом видачі патенту. По-третє, правове регулювання пов'язаних із цими трьома об'єктами суспільних відносин має набагато більш подібностей, ніж розходжень. Як і авторське право, патентне право має справу з охороною й використанням нематеріальних благ, що є продуктами інтелектуальної творчості. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, як і твори науки, літератури й мистецтва, охоронювані авторським правом, є результатом розумової діяльності, ідеальними рішеннями тих або інших технічних або художньо-конструкторських завдань. Лише згодом, у ході їхнього впровадження, вони втілюються в конкретні устрої, механізми, процеси, речовини й т.п. На відміну від форми авторського твору, що фактично неповторна й може бути лише запозичена, рішення у вигляді устрою, способу, речовини, штаму або зовнішнього вигляду виробу можenm бути розроблені іншими особами зовсім незалежно від першого його творця.

З розвитком товарно-грошових відносин в Україні все більш важливим елементом ринкової економіки стають такі об'єкти промислової власності, як фірмові найменування, товарні знаки, зазначення походження товарів. Створення рівних умов господарювання для всіх товаровласників, упровадження конкурентних початків у їхню діяльність і підвищення відповідальності за її результати, необхідність насичення ринку товарами й послугами для задоволення потреб населення обумовлюють об'єктивну потребу в правовому механізмі, що забезпечує належну індивідуалізацію підприємств і організацій, а також вироблених ними товарів і послуг. Такий правовий механізм представлений особливим інститутом, а саме інститутом засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту й виробленої ними продукції (робіт, послуг). Даний правовий інститут, як і патентне право, має справу з так званою промисловою власністю, тобто з виключними правами, реалізованими в сфері виробництва, торговельного обігу, надання послуг і т.п. Основною функцією розглянутого інституту інтелектуальної власності є забезпечення належної індивідуалізації виробників та їхніх товарів, робіт і послуг. Сам інститут складається, однак, із двох тісно взаємозалежних, але все-таки самостійних частин, а саме субінститута засобів індивідуалізації продукції, робіт і послуг (товарні знаки, знаки обслуговування, найменування місць походження товарів) і субинститута засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу (фірмові найменування). Фірмові найменування, що є комерційним ім'ям підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим ім'ям підприємець укладає угоди, здійснює свої права й обов'язки, несе юридичну відповідальність, рекламує або реалізує зроблену їм продукцію. Фірмові найменування, що стали популярними у споживачів і користуються довірою в ділових партнерів, приносять підприємцеві не тільки дохід, але й заслужену повагу в суспільстві й визнання його заслуг. Тому право на фірму повинне розглядатися і як важливе особисте немайнове благо. Використання фірмового найменування виконує також істотну інформаційну функцію, оскільки доводить до відома третіх осіб дані про приналежність, тип і організаційну форму підприємства. Товарний знак і знак обслуговування, якими маркіруються вироблені товари й надавані послуги, є активною сполучною ланкою між виготовлювачем і споживачем, виступаючи в ролі безмовного продавця. Поряд з розпізнавальною функцією, популярний товарний знак викликає в споживачів певне уявлення про якість продукції. Забезпечуючи правову охорону найменувань місць походження товару, держава захищає й стимулює розвиток традиційних ремесел і промислів, продукція яких завжди користується більшим попитом у споживачів.

Крім традиційних об'єктів, охоронюваних авторським і патентним правом, а також інститутом засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, українське законодавство надає охорону селекційним досягненням, топологіям інтегральних мікросхем, і деяким іншим результатам інтелектуальної діяльності. Опираючись на відмінності зазначених результатів інтелектуальної діяльності від традиційних об'єктів інтелектуальної власності, всі їх можна умовно віднести до сфери єдиного правового інституту, а саме інституту охорони нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності. До причин введення правової охорони нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності варто віднести те, що розглянуті об'єкти є результатами інтелектуальної праці. Як і результати всякої іншої праці, вони не можуть бути безпідставно відчужені від їхніх творців. Навпроти, інтелектуальний характер праці більш, ніж який-небудь інший результат праці, припускає визнання особливого зв'язку досягнутого результату з його творцем.

 

3. Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Такими суб'єктами визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

Суб'єкти права інтелектуальної власності підрозділяються на дві групи:

1) суб'єкти з первісними правами (автори, виконавці, винахідники);

2) суб’єкти з похідними правами - правонаступники (спадкоємці, держава, організації).

Автором будь-якого результату інтелектуальної діяльності є творець. Їм може бути тільки громадянин, фізична особа. Це фізична особа, творчою працею якого створений твір, що є об'єктом авторського права. Створення такого результату - це не правочин, а юридичний вчинок. Авторами визнаються не тільки дієздатні громадяни, а також малолітні особи. Разом з тим, не визнаються суб'єктами права наукової інтелектуальної власності особи, які не внесли особистий творчий внесок в одержання результату наукової й (або) науково-технічної діяльності, а також зробили лише технічну, організаційну й іншу допомогу або сприяли оформленню права інтелектуальної власності на отриманий результат.

Створення творчого результату двома або декількома особами приводить до співавторства, що (залежно від поділу самого результату), він може бути або діленим, або неділеним.

 

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законодавством.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до законодавства бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 63 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав