Читайте также:
|
У філософії Нового часу намітилося кілька протилежних течій і підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основні риси та закономірності її розвитку. Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Вони сформувались у гносеології при намаганні з´ясувати, яка з двох здатностей пізнання - чуттєвість чи розум - відіграє вирішальну роль у формуванні наукового істинного знання. Наукові істини є всезагальними. Наприклад, те, що 2×2 = 4, а орбіта планет має форму еліпса, не підлягає сумніву. В істинності цих суджень може переконатись кожна людина на основі логічних міркувань чи спостереження. Але з чого випливає всезагальність і необхідність цих наукових істин? Чому, скажімо, в естетичних оцінках люди різні, а в наукових судженнях такі одностайні? Саме при вирішенні цього питання сформувалися емпіризм (течію започаткував Ф. Бекон) та раціоналізм (родоначальник Р. Декарт).
Емпіризм - філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.
Раціоналізм (лат. rationalis - розумний) - філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення. Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).
Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній філософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезагального. Протистояння емпіриків і раціоналістів позначилося на філософії XVII-XVIII ст. У першому наближенні воно було подолано Кантом, але, хоч і не в такій гострій формі, це протистояння наявне і в сучасній філософії.
Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилежні течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткішої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти - Бога, душу.
Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на самостійний об´єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми - деїзм, дуалізм, пантеїзм.
Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали самість природи, вважали її мовби другою субстанцією.
Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій - духовної та матеріальної.
В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.
У деїстичній формі матеріалізм розвивався у Великобританії (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Джон Толанд, у Франції матеріалізм у формі епікуреїзму відновив П´єр Гассенді. Матеріалізм під впливом розвитку механіки набув механістичних рис. Найвищої форми механістичний матеріалізм досяг у французькому Просвітництві XVIII ст.
Ідеалізм у суб´єктивному варіанті розвивали емпірики англійські філософи Джон Берклі та Девід Юм, в об´єктивному - раціоналісти Рене Декарт і Готфрід-Вільгельм Лейбніц.
Натуралізм (лат. naturalis - природний) - філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.
Натуралізм прагне звести суб´єкт (людину) до об´єкта (природи), пояснити людину законами і категоріями, які створені для пояснення природи (натури). У процесі свого розвитку натуралізм набував різних форм. Зокрема, в Новий час під впливом розвитку механіки поширився механістичний різновид натуралізму, який намагався пояснити всі явища природи, в тому числі людину, на основі законів механіки. Натуралізм поставав у формі фізикалізму, біологізму, кібернетизму (спроба звести свідомість людини до кібернетичної машини). На шляху натуралістичного тлумачення людини нерозв´язаною стає проблема свободи, яку неможливо витлумачити в межах натуралістичного світогляду. Механіцизм був притаманний фізиці Декарта, світогляду Гоббса, але особливого поширення він набув у працях французьких матеріалістів XVIII ст.
Протилежна тенденція - суб´єктивізм - намагається вивести об´єкт із суб´єкта, пояснити об´єкт через суб´єкт.
Суб´єктивізм (лат. subjectivus - підметовий) - філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб´єкта.
Ця традиція зверталася до форм діяльності суб´єкта (свідомості), в яких «конституювався» (формувався як предмет свідомості) об´єкт. Вона заперечувала реальне існування речей, пояснювала процес пізнання як процес «творення» об´єктів. Елементи суб´єктивізму притаманні вченню про свідомість Декарта, але в розгорнутому вигляді суб´єктивізм постав у філософії Берклі та Юма, пізніше Канта. В історії філософії було декілька спроб подолати цю протилежність. Гегель і Маркс намагалися зробити це на основі діяльності, практики, яка, на їхню думку, знімає протилежність суб´єктивного і об´єктивного, однак така протилежність існує і в сучасній філософії.
У філософії XVII ст. намітилось особливо важливе для її подальшого розвитку протистояння раціоналізму та ірраціоналізму. Йдеться про протилежні тлумачення того, наскільки підвладна природа пізнанню розумом. Раціоналізм у цьому протистоянні об´єднував філософів, в тому числі й емпіриків, які вірили у всемогутність наукового пізнання. Ірраціоналізм, найпомітнішим представником якого був відомий вчений і філософ Блез Паскаль, обмежував наукове пізнання на користь релігії. Пізніше, в XIX ст., ірраціоналісти протиставляли розумові віру, волю, інстинкти.
Існує іще одна суттєва для гносеології та соціальної філософії протилежність, що, зародившись у філософії Нового часу, не втратила своєї актуальності й тепер. Йдеться про індивідуалістичну і суспільну (тотальну) теорію суб´єкта. Стрижневою її проблемою є відповідь на питання, хто реально здійснює процес пізнання - окрема людина чи суспільство. Якщо, наприклад, суб´єктом пізнання приймається окрема людина (концепція гносеологічного Робінзона), тоді важко зрозуміти, звідки береться у неї логіка мислення, категоріальний апарат. Виникає спокуса трактувати їх як вроджені. З іншого боку, концепція тотального суб´єкта - дух (Гегель), суспільство (Маркс) - також не дає вичерпної відповіді на це питання. Оскільки, зокрема, вона ігнорує те, що реальне пізнання здійснюється індивідуальностями з їх чуттєвістю, тілесністю, що породжує свої особливості пізнання. В сучасній філософії протилежність цих двох підходів актуальна як у гносеології, так і в соціології.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |