Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 3: Найвизначніші діячі Острозької академії. У загальному розумінні, експорт послуг – це експорт нематеріальної продукції сфери послуг, що включає комерційні

У загальному розумінні, експорт послуг – це експорт нематеріальної продукції сфери послуг, що включає комерційні, професійні і споживацькі послуги. До експорту послуг відносяться, наприклад, послуги банків, фінансових і страхових компаній, що надаються зарубіжним клієнтам, послуги фрахту, продаж за рубіж патентних ліцензій, авторських прав, ноу-хау, програмного продукту, інжинірингових і консультаційних послуг, виступи за рубежем артистів, спортсменів, прокат кінофільмів, прийом іноземних туристів і т.д.

Поняття "робота" і "послуга" фактично визнаються тотожними в рамках зовнішньої торгівлі.

Послуги зовнішньоекономічної діяльності можна порівняти з товаром, який по своїй специфіці не проходить митного контролю і на який не оформляється митна декларація (МД).

Послуги – це результат трудової діяльності, яка відображається в корисному ефекті, особливій споживацькій вартості. Зовнішньоекономічна торгівля послугами відрізняється від торгівлі товарами тим, що товари можуть бути фізично переміщені через межу.

Послуги у ЗЕД – це економічні відносини між двома сторонами – резидентами і нерезидентами України.

Таким чином, критерієм експортного характеру операції у принципі слід рахувати не територію, де вона відбувається, а різну державну приналежність її учасників. Відповідно послугу, надану українським резидентом нерезиденту, слід було б вважати експортною незалежно від того, де вона надана, – в Україні або за рубежем.

На сьогоднішній день українське законодавство не містить чіткого визначення поняття "експорт послуг, робіт". Саме тому з порядком віддзеркалення експорту робіт і послуг в податковому обліку справи йдуть набагато складніше, ніж з товарами.

Для цілей зовнішньоекономічної діяльності експорт послуг прирівнюється до експорту товарів.

Експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (зокрема з оплатою в грошовій формі) з вивозом або без вивозу цих товарів через митну межу України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін "реекспорт" (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності і вивіз за межі України товарів, які раніше були імпортовані на територію України.

Товар – будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності і інші майнові права, призначені для продажу (відшкодувальної передачі).

Таким чином, для цілей зовнішньоекономічний діяльності роботи і послуги прирівнюються до товарів.

Відповідно до п. 57 ч. 1 ст. 4 гл. 1 розд. I МК України під товарами розуміються будь-які рухомі речі, у тому числі і ті, на які законом поширений режим нерухомої речі (окрім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, яка переміщається по лініях електропередачі.

Тобто митне законодавство не ототожнює роботи і послуги з товарами. Митні режими передбачені тільки для товарів і транспортних засобів і відсутні для робіт і послуг. Це цілком зрозуміло, оскільки роботи і послуги апріорі не можуть проходити митного контролю.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в рамках торгового обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта і грошова одиниця України – гривня. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України.

2. Відображення операцій з експорту у бухгалтерському і податкових розрахунках

Підприємства і організації, що виконують роботи і надають послуги, узагальнюють в бухгалтерському обліку інформацію про доходи від реалізації робіт і послуг, про результати зміни резервів незароблених премій на субрахунку 703 "Дохід від реалізації робіт і послуг".

Дохід від експортної операції відображається в національній валюті України перерахунком іноземної валюти по курсу НБУ у момент первинного визнання доходу і не перераховується надалі у зв'язку із зміною валютного курсу.

Витрати, понесені у зв'язку з виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податків особам або по операціях з давальницькою сировиною, признаються в розмірі, що не перевищує доходи, одержані від такого продажу/обміну (абзац 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 розд. III ПК України).

Тобто, якщо платник податку на прибуток виконував роботи або послуги для нерезидента, який є зв'язаною особою, то в цій ситуації витрати на виконання робіт або послуг не повинні перевищувати доходи. Про яких саме витратах йде мова в пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 розд. III ПК України, зрозуміти складно, але, мабуть, лише про операційні, тобто собівартості робіт або послуг, оскільки інші витрати взагалі складно пов'язати з доходами як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Експорт послуг з подальшою оплатою

При експорті послуг з подальшою оплатою заборгованість покупця-нерезидента перед постачальником буде монетарною статтею балансу. У зв'язку з цим в бухгалтерському і податковому обліку на дату балансу і на дату погашення заборгованості необхідно визначати курсові різниці від перерахунку такої статті.

Приклад 1. Підприємство в III кварталі 2012 року відповідно до зовнішньоекономічного контракту надало послуги нерезиденту по виконанню ремонтних робіт на суму € 15 000. У нерезидента немає постійного представництва в Україні. Оплата за послуги поступила в IV кварталі 2012 року.

Офіційний курс євро склав (умовно):

– на дату оформлення акту виконаних робіт – 9,73 грн за € 1;

– на кінець III кварталу 2012 року – 10,29 грн за € 1;

– на дату отримання оплати – 10,41 грн за € 1.

Собівартість виконаних робіт склала 90 000 грн. Оскільки ремонтні роботи виконувалися за межами України, то вони не є об'єктом обкладення ПДВ.

Порядок віддзеркалення даних операцій в бухгалтерському і податковому обліку приведемо в табл. 1.

Таблиця 1

Експорт послуг з попередньою оплатою

При експорті послуг з попередньою оплатою сума авансу (попередньої оплати) підлягає включенню до складу доходу звітного періоду в сумі, розрахованій з використанням курсу валюти, встановленого на дату отримання авансу.

Приклад 2. Від нерезидента в III кварталі 2012 року одержана попередня оплата в розмірі € 10 000 згідно зовнішньоекономічному контракту за консалтингові послуги. Послуги надані в IV кварталі 2012 року. Нерезидент має своє представництво в Україні.

Офіційний курс євро склав (умовно) на дату отримання передоплати – 10,35 грн за € 1.

Собівартість послуг склала 60 000 грн.

Порядок віддзеркалення даних операцій в бухгалтерському і податковому обліку приведемо в табл. 2.

Таблиця 2

3. Визнання доходу за експортними операціями.

Продаж результатів робіт (послуг) – будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру по виконанню робіт, наданню послуг, наданню права на користування або розпорядження товарами, зокрема нематеріальними активами і іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції по безвідплатному наданню результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренда), продажі, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів має рацію інтелектуальною, зокрема промислової власності.

Дохід, одержаний з джерел за межами України, – це будь-який дохід, одержаний резидентами, зокрема від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи відсотки, дивіденди, роялті і будь-які інші види пасивних доходів, спадок, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими і трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи пересувний склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, що знаходиться за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, зокрема корпоративних прав, цінних паперів і т. п.; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, не підконтрольних митним органам.

У податковому обліку доходи, одержані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з виконанням робіт, наданням послуг, в частині їх вартості, яка не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту по офіційному курсу національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів відповідно до розд. III ПК України, а в частині раніше одержаної оплати – по курсу, що діяв на дату отримання передоплати.

Дохід, одержаний платником податку від виконання робіт, надання послуг зв'язаним особам, визначається за договірними цінами, але не нижче за звичні ціни на такі роботи, послуги, діючих на дату такого продажу, якщо договірна ціна на такі роботи, послуги відрізняється більш ніж на 20 % від звичної ціни на такі роботи, послуги.

Згідно п. 5 П(С) БУ 21операції в іноземній валюті при первинному визнанні відображаються у валюті звітності перерахунком суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат).

Сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, одержана від інших осіб в рахунок платежів за виконані роботи і надані послуги, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на дату отримання авансу. У разі отримання від покупця авансових платежів в іноземній валюті частинами і відвантаження частинами покупцю робіт, послуг дохід від реалізації робіт, послуг признається по сумі авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності отримання авансових платежів.

За загальним правилом, встановленим п. 137.1 ст. 137 розд. IІІ ПКУ, дохід від надання послуг і виконання робіт признається по даті складання акту або іншого документа, оформленого згідно вимогам чинного законодавства, підтверджуючого виконання робіт або надання послуг.

До того ж, згідно п. 137.16 ст. 137 ПКУ, датою отримання інших доходів, до яких пп. 135.5.11відносить і доходи, одержані/нараховані в інвалюті у зв'язку з виконанням робіт, наданням послуг, є дата їх виникнення згідно П(С) БО.

У бухгалтерському обліку, згідно п. 10 П(С) БО 15, дохід, пов'язаний з наданням послуг, признається виходячи із ступеня завершеності операції за поданням послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції за поданням послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх нижче приведених умов:

- можливість достовірної оцінки доходу;

- вірогідність надходження економічних вигод від надання послуг;

- можливість достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

- можливість достовірної оцінки витрат, вироблених для надання послуг і необхідних для їх завершення.

Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за певний період часу, то дохід признається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг) (п. 12 П(С) БУ 15).

Дохід (виручка) від надання послуг, який не може бути достовірно визначений, відображається в бухгалтерському обліку у розмірі певних витрат, що підлягають відшкодуванню.

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно оцінений і відсутня вірогідність відшкодування понесених витрат, то дохід не признається, а понесені витрати признаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід признається за такою оцінкою.

4. Обкладення ПДВ експорту робіт, послуг

Згідно ПКУпоставка послуг – це будь-яка операція, що не є поставкою товарів, або інша операція по передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності і інші нематеріальні активи або наданню інших майнових прав щодо таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також наданню послуг, споживаних в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності.

В цілях оподаткування поставкою послуг, зокрема, є:

– передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податків, уповноваженому згодне договору вести облік результатів спільної діяльності без створення юридичної особи, а також повернення їх таким платником податку після закінчення спільної діяльності;

– передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як внесок в спільну діяльність без створення юридичної особи, а також повернення послуг.

Таким чином, для цілей обкладення ПДВ термін "роботи" ідентичний терміну "послуги".

Об'єктом обкладення ПДВ є операції платників податків по поставці послуг, місце поставки яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Також операції по поставці послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу і вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим і авіаційним транспортом, згідно абзацу "е" п. 185.1 ПКУ, є об'єктом обкладення ПДВ.

При експорті робіт (послуг) не можна керуватися таким поняттям, як "призначення для використовування і споживання за межами митної території України".

У пункті 186.1 ПКУ введено поняття "місце поставки товарів", а в пунктах 186.2–186.4 ПКУ – "місце поставки послуг", які є критеріями для визначення об'єкту обкладення ПДВ і застосування до такого об'єкту відповідної ставки ПДВ.

Таким чином, якщо визначене за правилами пунктів 186.2-186.4 ПКУ місце поставки послуг:

– знаходиться на території України, то послуги підпадають під об'єкт оподаткування і обкладаються ПДВ;

– розташовано за межами України, то послуги не підпадають під об'єкт оподаткування і ПДВ з них сплачувати не потрібно.

Згідно ст. 186 ПКУ місце поставки послуг нерезидентам залежатиме від:

– місця фактичної поставки послуг;

– фактичного місцезнаходження нерухомого майна;

– місця фактичного надання послуг;

– місця, де одержувач послуг зареєстрований суб'єктом господарювання, або – у разі відсутності такого місця – місця постійного або переважного його мешкання;

– місця реєстрації постачальника.

Перш за все відзначимо, що місце фактичної поставки послуг визначається для рухомого майна, під яким розуміються речі, які можна вільно переміщати в просторі.

Місце фактичної поставки послуг визначається, згідно пп. 186.2.1 п. 186.2 ПКУ, по тих видах послуг (робіт), які пов'язані з рухомими речами, а саме по послугах:

– які є допоміжними в транспортній діяльності, – вантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів і інші аналогічні види послуг;

– щодо проведення експертизи і оцінки рухомого майна;

– пов'язаним з перевезенням пасажирів і вантажів, зокрема з поставкою продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

– щодо виконання ремонтних робіт і послуг з переробки сировини, а також інших робіт і послуг, пов'язаних з рухомим майном.

Якщо ж експедитор надає послуги нерезиденту по вантаженню, розвантаженню, перевантаженню, складській обробці товарів, а місце їх надання знаходиться за межами митної території України, то такі послуги не будуть об'єктом обкладення ПДВ.

По наданих послугах з нерухомим майном принциповим для визначення об'єкту оподаткування є місцезнаходження нерухомого майна.

До послуг з нерухомим майном, згідно пп. 186.2.2 п. 186.2 ПКУ, відносяться:

а) послуги агентств нерухомості;

б) послуги з підготовки і проведення будівельних робіт;

в) інші послуги з місцезнаходження нерухомого майна, зокрема що будується.

Не виключені ситуації, коли надані послуги за межами території України виявлятимуться резидентами України.

Відповідно до абзацу "б" п. 185.1 ПКУ об'єктом оподаткування є поставка послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Тобто ПКУ не ставить об'єкт оподаткування в залежність від резидентного статусу контрагентів. Головними передумовами його виникнення є наявність поставки (оподаткування) і місце поставки, розташоване на митній території України.

Таким чином, цілком можливі ситуації, коли взаємостосунки виникають між резидентами України, але об'єкт обкладення ПДВ не виникає, оскільки місце поставки послуг знаходиться за межами України.

Перш ніж аналізувати операції по поставці послуг, що підпадають під місце фактичного надання послуг, потрібно звернути увагу на те, що йдеться не про поставку, а про надання послуг.

На жаль, ПКУ не дає пояснення тому, що вважати наданням послуг для цілей обкладення ПДВ.

Судячи з переліку, приведеного в пп. 186.2.3 п. 186.2 ПКУ, йдеться саме про місце проведення заходу, що відноситься до сфери культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності у вказаних сферах і послуги, що надаються для організації платних виставок, конференцій, учбових семінарів і інших подібних заходів.

Місце, де одержувач послуг зареєстрований суб'єктом господарювання, або – у разі відсутності такого місця – місце постійного або переважного його мешкання, згідно п. 186.3 ПКУ, визначається по таких особливих видах послуг:

а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням і використовування об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);

б) рекламні послуги;

в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (зокрема адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розробки, поставки і тестування програмного забезпечення, по обробці даних і наданню консультацій з питань інформатизації, надання інформації і інших послуг у сфері інформатизації, зокрема з використанням комп'ютерних систем;

г) надання персоналу, зокрема якщо персонал працює по місцю здійснення діяльності покупця;

ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, окрім транспортних засобів і банківських сейфів;

д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передачею, розповсюдженням або прийомом сигналів, слів, зображень і звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою провідникових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передачу права на використовування можливостей такої передачі, розповсюдження або прийому, зокрема надання доступу до глобальних інформаційних мереж;

е) послуги радіомовлення і телевізійного віщання;

є) надання посередницьких послуг від імені і за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих в цьому підпункті;

ж) надання транспортно-експедиторських послуг.

Отже, якщо покупець-нерезидент має місце реєстрації або постійне представництво на митній території України і йому надаються вищенаведені послуги за межами митної території України, то вартість таких послуг є об'єктом обкладення ПДВ, до якого повинна застосовуватися повна ставка цього податку, – 20 %.

За відсутності на митній території України місця постійної реєстрації покупця або його постійного представництва вищенаведені послуги не є операцією оподаткування, тобто місцем поставки послуг вважається територія іноземної держави.

Місце реєстрації платника ПДВ – загальне правило, яке слідує застосовувати для всіх поставок послуг, окрім операцій, вказаних в п. 186.2 і п. 186.3 ПКУ.

Також місцем поставки тайм-чартеру (оренда судна разом з персоналом) нерезиденту є місце реєстрації платником ПДВ постачальника таких послуг, тому, незалежно від того, кому вони надаються – резиденту або нерезиденту, такі послуги підлягають оподаткуванню на загальних підставах по основній ставці 20 %.

У разі поставки товарів/послуг покупцю, який не зареєстрований платником податку, включаючи поставки на експорт, в рядках "Індивідуальний податковий номер покупця" і "Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (покупця)" Податковій накладній проставляється нуль (п. 8.1 Порядку N 1379).

При цьому податкова накладна складається в двох екземплярах, які залишаються у продавця (постачальника).

База оподаткування операцій по поставці послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів (окрім ПДВ і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового мобільного зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми грошових коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, які передаються платнику ПДВ безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості послуг.

Згідно п. 187.1 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань по поставці послуг вважається дата, що доводиться на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що відбулося раніше:

а) дата зарахування грошових коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податків як оплата послуг, що підлягають поставці, а при поставці послуг за готівку – дата оприбутковування грошових коштів в касі платника податків, а у разі відсутності такої – дата інкасації готівки в банківській установі, обслуговуючій платника податку;

б) дата оформлення документа, що засвідчує факт поставки послуг платником податку.

При поставці послуг, місце поставки яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, застосовується ставка ПДВ 20%.

По нульовій ставці ПДВ обкладаються послуги з:

– міжнародним перевезенням пасажирів і багажу і вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим і авіаційним транспортом.

Перевезення вважається міжнародним, якщо вона здійснюється по єдиному міжнародному перевізному документу. При цьому документом, що засвідчує факт такого руху, є міжнародна товарно-транспортна накладна CMR;

– роботам з рухомим майном, заздалегідь увезеним на митну територію України для виконання таких робіт і вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або одержувачем-нерезидентом.

До робіт з рухомим майном відносяться роботи по переробці товарів, які можуть включати власне переробку (обробку) товарів – монтаж, збірку, монтування і наладку, внаслідок чого створюються інші товари, зокрема поставку послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацію і ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкту (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкту;

– обслуговуванню повітряних суден, що виконують міжнародні рейси.

До послуг з обслуговування повітряних судів, що виконують міжнародні рейси, відносяться послуги, комплексно необхідні і безпосередньо пов'язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме:

- обслуговування повітряних судів і пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повітряного судна);

- послуги з наземного обслуговування повітряних судів і пасажирів в аеропортах;

- оренда приміщень аеропортів в частині використовування для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійкі реєстрації і інші службові приміщення, що орендуються авіаперевізниками, що виконують міжнародні рейси);

- послуги персоналу з обслуговування повітряних судів;

– перевезення пасажирів швидкісними поїздами Интерсити+.

Звільняються від оподаткування операції по поставці послуг:

– по перевезенню (переміщенню) пасажирів і вантажів транзитом через митну територію України, а також по поставці послуг, пов'язаних з таким перевезенням (переміщенням);

– що надаються іноземним і вітчизняним судам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їх багажу і вантажів і оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.

Не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції по:

– поставці послуг, місце поставки яких розташоване за межами митної території України відповідно до ст. 186 ПКУ;

– наданню послуг з агентства і фрахтування морського торгового флоту судновими агентами на користь нерезидентів, що надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їх багажу, вантажів або міжнародних відправлень.

Різниця між нульовою ставкою і звільненням від ПДВ полягає у тому, що застосування нульової ставки ПДВ до експорту послуг дає платнику податків право на віддзеркалення податкового кредиту по товарах, роботах і послугах, придбаних для надання (поставки) такої послуги.

Якщо експорт послуг звільнений від ПДВ або не є об'єктом оподаткування, то ПДВ, сплачений по товарах, роботах і послугах, придбаних для поставки такої послуги, до складу податкового кредиту не відноситься.

Таким чином, якщо платник ПДВ придбаває (виготовляє) товари/послуги і необоротні активи, які призначаються для їх використовування в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільнених від оподаткування, то суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до складу податкового кредиту вказаного платника.

Тема 3: Найвизначніші діячі Острозької академії

План:

1.Засновник академії князь Костянтин-Василь Острозький.

2. Перша фундаторка академії Ельжбета-Гальшка княжна Острозька

3. Найвизначніші вчителі академії.

4. Найвизначніші учні академії.

1. Засновник академії князь Костянтин-Василь Острозький.

Костянтин-Василь Острозький народився 2 лютого 1525 р. у Турові. При хрещенні князю було дано ім’я Василій. Батько князя – Костянтин Іванович Острозький був гетьманом Великого князівства литовського, визначним полководцем, який отримав 63 перемоги над татарами, розгромив московське військо в битві під Оршею 1514 року. Він помер у 1530 році. Юного князя виховувала мати – дочка князя Симеона Слуцького – Олександра Слуцька. Він підростав у промінні слави свого батька. У 16 років завдяки заслугам батька його було визнаний повнолітнім, хоча за першим литовським статутом повнолітніми визнавались юнаки у 18 років. Тоді до свого хресного імені він почав додавати князівське ім’я батька Костянтин, що сприяло його авторитету і кар’єрі, першими сходинками якої були надання йому посад старости володимирського та маршалка землі волинської. У 1553 р. князь одружився на Софії Тарновській – дочці Яна Тарновського, одного з найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Укладений з політичних розрахунків шлюб виявився надзвичайно щасливим для князя в особистому плані. Молода, гарна та розумна дружина добре розуміла свого чоловіка. Випроводжаючи його на сейми, вона радила йому, приймаючи рішення, “цінувати обов’язки та звання своє князівське, не зважати на те, що вона за ним є полька, але керуватися власним сумлінням”[1]. Софія Тарновська, за словами сучасників, була ідеально сумлінною жінкою, у якій гармонійно поєднались зовнішня та душевна краса, доброта та інтелект. Вона народила князю п’ятеро дітей: Івана (Януша), Костянтина, Єлизавету, Катерину, Олександра. Померла в 36 років невдовзі після народження Олександра у липні 1570 року.

15 грудня 1559 р. князь був призначений на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України У кінці 1560-х років економічна та політична могутність К.-В. Острозького досягла свого апогею. Традиційно вважають, що на землях князя нараховувалось 80 міст та 2760 сіл, 60 000 підданих. Ці величезні латифундії приносили князю прибутки, які могли бути порівняні з прибутками самого короля – 10 млн. злотих в рік[2]. Без перебільшення можна стверджувати, що князівство К.-В. Острозького було ніби власною державою в Речі Посполитій.

Про політичний авторитет князя свідчить той факт, що після смерті Зигмунта ІІ Августа він став одним з кандидатів на корону речі Посполитої. Його не обрали королем через православне руське коріння. Князь відчував себе часткою свого народу і ланкою довготривалого ланцюжка поколінь київських князів, їх надійним спадкоємцем. Рішення та дії князя далеко не завжди були узгоджені з політикою польських королів. Завдяки незалежній політиці К.-В. Острозького українські землі, що знаходились під його контролем, мали значну автономію в рамках Речі Посполитої. Просвітительська діяльність князя сприяли національній самоідентифікації (самовизначенню) українців, усвідомленню себе як окремої нації, окремої держави. Держава усвідомлювалась українцями XVI ст., як територія, що контролюється династією князів Острозьких – спадкоємців князів київських.

Найбільше прославили князя його опіка над Православною Церквою та меценатство вітчизняної культури та мистецтва. В Україні XVI ст. Церква була душею нації, виступала носієм вітчизняних культурних традицій. Отже, відстоювання прав Православної Цервки було длнязя Острозького важливою формою боротьби за вітчизня­ну культуру. Сам він відзначався великою набожністю та релігійністю, що було традицією в домі Острозьких.

Неодноразово К.-В. Острозький захищав православних від сваволі урядовців на сеймах. На землях К.-В. Острозького знаходилося понад 600 цер­ков та 20 монастирів. Чимало з них – Дерманськнй, Дубенський, Степанський – стали значними осередками культури. Князь був також фундатором багатьох церков, які знаходилися поза його володіннями. У 1560 p. записав землі Михайлівському монастирю в Києві, у 1580 р. допоміг київській церкві Богородиці, у 1585 p. надав кошти на ремонт монастиря Св.Онуфрія у Львові, у 1604 р. переписав містечко Словенське для побудови кам'яної церкви віленського братства, у 1605 p. відновив київсь­кий монастир Св.Кирила[3]. Костянтин-Василь був ініціатором створення на території України патріархату. За проектом князя українським патріархом повинен був стати один з діячів академії Діонісій Раллі (Палеолог), а його резиденцією мав бути Острог[4]. Здійсненню цих планів князя завадила нерішучість Діонісія Раллі Палеолога, який не наважився на такий відповідальний крок. Він був висвячений Константинопольським патріархом тільки на єпископа Тирновського. Невдала спроба висвячення власного патріарха спонукала князя до ще більшого зближення з іншими патріархами Вселенського Православ’я: Єремією ІІ, Мелетієм Пігасом, Феофаном і, особливо, з Московським патріархом Іоною, які виступали могутніми захисниками православних в Україні.

Князь Острозький розумів, що матеріальна підтримка церков та монастирів є лише першим кроком до виходу з кризи, у якій знаходилась православна культура. Головна проблема полягала у відсутності належного рівня православної освіти, що відчувалось особливо гостро в той час, коли в Західній Європі католицьке та реформаційне шкільництво пережи­вало свій розквіт. Шлях виходу з цього замкнутого кола насильної католицької пропаганди був у створенні православних шкіл. Вони виникали головним чином при цер­квах і монастирях. Костянтин-Василь намагався сприяти цьому рухові. Перше відоме починання князя в цій справі відноситься до 1572 року, коли в Турові (місті, де він народився і провів дитинство), Острозький надав землі дякові Дмитрові Митуричу, за що той зобов’язувався «школи держати і уставником бути». Згодом з ініціативи князя повстала школа при кафедральній церкві у Володимирі та школа в Дерманському монастирі Можливо, що аналогічні фундації були зроблені і в Дубні, де до 1574 р. перебувала офіційна резиденція К.-В. Острозького і яке до останніх днів залишилось його найулюбленішим містом[5]. Проте створення звичайних церковних шкіл ще не могло вирішити проблему освіти. Першочерговим завданням князя Острозького було заснування православної школи вищого типу, якою стала Острозька академія. Школи відігравали значну роль у підтримці Православної Церкви. Папський посланець А.Поссевіно в листі від 29 вересня 1581 р. стурбовано писав, що «князі Острозькі і Слуцькі мають друкарні і школи, якими схизма підтримується»[6].

Особливо зросло значення князя Острозького як державного та політичного діяча і поводиря нації в період боротьби Православної Церкви з Берестейською унією. На початку 1590-х років К.-В. Острозький виступав за унію Православної Церкви з католицтвом на рівноправних засадах, за об’єднання, яке б постало внаслідок рішення церковного собору православних владик, було б узгоджене із всіма православними патріархами та широко обговорене громадськістю. Проте єпископи Іпатій Потей і Кирило Терлецький оцінили про­позиції К.-В.Острозького, як нереальні. Потей пообіцяв домогтися в короля скликання собору, але не виконав свого слова. Король не дав згоди на зібрання православного собору. І, очевидно, Терлецький та Потей самі не наполягали на цьому, розуміючи, що такий собор послужить лише для опозиції унії, а не для її проведення. Тоді обурений нехтуванням його волі, К.Острозький написав до православного духовенства гнівне «Обвіщеня», що було видане в острозькій друкарні 24 червня 1595 р. У цій окружній грамоті він засвідчував перед всіма свою повсякчасну вірність православ’ю і вважав своїм обов’язком остерегти православних перед зрадою митрополита та єпископів «вовків в овечій шкурі», які зреклися Східної Церкви і приступили до папи, продавши своїх вірних, як Юда. Проте події розвива­лися вже незалежно волі князя. 25 вересня 1595 р. Потей і Терлецький виї­хали до Риму. У день Різдва Христового 1595 р. Папа Климент VIII уро­чисто проголосив об'єднання митрополії Київської з Римом.

Князь офіційно виступив проти унії на Варшавському сеймі 29 березня та 8 травня 1596 p. і вніс офіційний протест до книг гродських варшавських[7], 6-9 жовтня 1596 р. він очолив світське коло православного Берестейського собору, що відповів протестом на проголошення унії митрополичим собором і зробив заяву для короля, у якій повідомляв, що православні нічого не мають проти злуки церков, «але унії, вчиненої на свою руку кількома «підозреними владиками», не приймають і не можуть трактувати цієї справи без патріархів»[8].

На початку XVII ст. князь Острозький, який наближався до свого вісімдесятиліття, дивував ще своєю енергією та наполегливістю в боротьбі з уніатами. Незважаючи на свій похилий вік, князь і далі виконував свої військові обов’язки Київського воєводи. Це не дозволяло уніатам розгорнути в Києві та окрузі насильницькі дії проти православних. Тому у Наддніпрянщині вплив уніатів та католиків був значно меншим, ніж у Галичині. На сеймі 1605 р. князь домігся обрання на посаду архимандрита Києво-Печерської лаври православного церковного діяча Єлисея Плетенецького, який, заснувавши в лаврі школу та друкарню, розпочав перетворення цього монастиря на великий культурний центр. На цьому ж сеймі під впливом натиску православних була прийнята конституція Релігії грецької, у якій проголошувалось, що жодний монастир або церква не можуть бути відібрані від православних і священики не можуть бути примушені проти їх волі до послушенства уніатським єпископам [21;168]. У 1606 р. К.В.Острозький вдало використав для боротьби за права Православної Церкви рокош Зебжидовського (повстання шляхти проти короля) під Сандомиром. Посланець князя Єлисей Плетенецький домігся, щоб до вимог рокошан були додані ряд пунктів, які стосуються Православної Церкви. Враховуючи ситуцію великого незадоволення в країні, король погодився на їх реалізацію. На сеймі 1607 р. в конституції було затверджено право отримувати православні церковні посади тільки прихильникам грецької віри, гарантовано вільну відправу служб божих, легальну діяльність братств. Все це свідчило про зміцнення позицій православних і було величезною заслугою політичних змагань князя.

В.-К.Острозький помер в ніч з п’ятниці на першу суботу посту 13 (23 лютого) 1608 р. 27 квітня був похований у замковій Богоявленській церкві.