Читайте также:
|
Регулювання цін та їх співвідношень на мікроекономічному рівні здійснюється на основі попиту і пропозиції (встановлюються рівноважні ціни), на макрорівні регулювання цін повинно здійснюватися державою.
Розрізняють пряму і непряму дію держави на ціни. Пряме, або адміністративне, втручання держави в діючі ціни означає участь держави у формуванні рівнів, структури, співвідношень і динаміки цін, встановлення певних правил ценіноутворення.
В умовах ринкової економіки регульовані, як і вільні, ціни встановлюються і затверджуються самими підприємствами. Державний вплив на такі ціни здійснюється шляхом методичної і організаційної єдності у встановленні цін на товари і послуги, в розробці рекомендацій по їх обґрунтуванню, у тому числі і за галузями економіки.
Держава в особі своїх органів управління визначає порядок обчислення рівня витрат — калькуляції собівартості, уточнює склад витрат спеціальними нормативними документами, визначає витрати, що відшкодовуються з прибутку, встановлює нормативи рентабельності на продукцію підприємств-монополістів.
Пряме втручання держави є доцільним тоді, коли ставиться завдання стабілізації діючих цін або їх незначного зростання. Головною метою цінової і грошово-кредитної політики в середньостроковій перспективі залишається послідовне зниження інфляції.
Рішення щодо необхідності регулювання цін ухвалюється на основі аналізу діяльності суб'єктів ціноутворення з урахуванням стимулюючої ролі відповідних методів регулювання в підвищенні якості продукції і в задоволенні попиту на неї.
Можна виділити наступні форми прямого втручання держави в процес ціноутворення.
1. Загальне заморожування цін (воно застосовується при надзвичайно сильному інфляційному розвитку економіки), або заморожування цін на окремі групи товарів (окремі товари), або тимчасова або часткова заборона на зміну цін.
2. Встановлення фіксованих цін і тарифів. Фіксовані ціни з твердо визначеною величиною формуються за рішенням відповідних органів влади і управління і ними ж затверджуються. Рішенню про введення фіксованих цін передує процедура визначення прибутку (рентабельності), що включається в такі ціни, а також вирішення суперечок у випадках, коли фіксовані ціни не забезпечать окремим підприємствам (незалежно від форм власності) і громадянам, зареєстрованим як індивідуальні підприємці, нормативного прибутку. Суб'єкти ціноутворення, у разі введення фіксованих цін, зобов'язані реалізувати свою продукцію за цінами, що не перевищують фіксованої ціни.
Фіксовані ціни стали одним з основних видів цін, що вживаються при укладенні державних контрактів. В цьому випадку фіксована ціна встановлюється на стадії укладання контракту, має певний ступінь жорсткості, тобто не змінюється при виконанні контракту. Попередня фіксація ціни припускає обмежений контроль за витратами в ході виконання контракту з боку замовника. Підприємство-виробник в даному випадку переймає на себе господарський ризик і дістає широкі можливості отримання додаткового прибутку за рахунок економії витрат.
3. Встановлення граничних цін або коефіцієнтів, меж можливої зміни (зростання) ціни за певний період часу або граничного рівня ціни, тобто максимального або мінімального рівня ціни, вище або нижче якого ціна не може підніматися. Такий регулюючий захід є дуже важливим в умовах дефіциту, оскільки зростання вільних цін кінець кінцем веде до скорочення виробництва.
Граничний рівень ціни може бути надійною гарантією населення від «цінового диктату» виробників в умовах відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. На соціально важливі товари і послуги граничний рівень ціни може встановлюватися місцевими органами влади і управління.
Багато цивілізованих країн з розвиненою ринковою економікою вже пройшли етап регулювання верхніх меж цін на товари першої необхідності, зокрема на продукти харчування, і тепер вже відмовилися від цього заходу. Але відмовилися не тому, що він є неефективним, а тому, що потреба в ньому відпала, оскільки ринок повністю насичений, існує ефективна конкуренція не лише між тими, хто виготовляє товари, але і тими, хто їх реалізує, повністю виключений монополізм виробників і торговців шляхом дії ефективного антимонопольного законодавства.
4. Встановлення граничного нормативу рентабельності. В цьому випадку в ціні при її розрахунку враховується прибуток у розмірі граничного нормативу рентабельності. В Україні цей метод регулювання цін набув найбільшого поширення. Він застосовується при регулюванні цін на продукцію підприємств-монополістів, на багато видів послуг, ціни на які регулюють місцеві органи влади (наприклад, на вивіз побутових відходів, ритуальні послуги тощо). Найчастіше граничні рівні рентабельності затверджуються на продукцію підприємств-монополістів. Розмір їх може бути диференційованим за галузями і групами продукції.
Ціни на продукцію, фактична рентабельність якої перевищує встановлений рівень, повинні переглядатися підприємствами у бік зниження. Подальша реалізація цієї продукції повинна здійснюватися по знижених цінах з рентабельністю не вище за граничний рівень.
За кордоном цей метод практично не використовується. Він має серйозний недолік: не зацікавлює підприємства в зниженні витрат. У світовий практиці рівень цін регулюється через обмеження можливостей досягнення підвищеної рентабельності на вкладений капітал.
5. Встановлення фіксованих або граничних розмірів постачальницько-збутових і торгових надбавок, націнок, знижок. Органам виконавчої влади на місцях дозволено встановлювати граничні рівні постачальницько-збутових і торгових надбавок, націнок на відповідній території, визначати порядок їх встановлення. Рішення про встановлення граничного рівня названих надбавок і націнок може розповсюджуватися на всю продукцію, що реалізується в межах відповідної території.
6. Декларування цін. За рішенням органів виконавчої влади може вводитися декларування оптових (відпускних) цін на окремі види продукції. При цьому всі суб'єкти підприємницької діяльності, що виробляють і що реалізовують таку продукцію, зобов'язані подавати в органи ціноутворення декларації щодо своїх цін.
Органи ціноутворення мають право ухвалювати рішення про реєстрацію задекларованої ціни, або відмовити в її реєстрації, або ухвалити рішення про обґрунтовану зміну розміру задекларованої ціни з повідомленням підприємства-декларанта про причини зміни, якщо при формуванні задекларованої ціни допущені порушення чинного законодавства.
З моменту реєстрації ціни суб'єкти ціноутворення, що виробляють продукцію, на яку введено обов'язкове декларування оптових цін, зобов'язані укладати із споживачами договори на постачання продукції за ціною не вище зафіксованою в декларації.
7. Встановлення рекомендаційних цін по найважливіших видах продукції. Така практика має місце в деяких країнах, наприклад в США, Японії. Якщо ціна перевищує рівень, що рекомендується, може застосовуватися прогресивне оподаткування прибутку, отриманого від реалізації товарів за цінами, що перевищують рекомендовані.
8. Для біржової торгівлі і позабіржового обороту може бути введений граничний рівень котирувальних цін на товари, що поступили з державного сектору, і прогресивне оподаткування прибутку продавців цих товарів по ринкових цінах, що перевищують граничні рівні цін.
Непряма дія на формування цін здійснюється за допомогою різноманітних способів:
• за допомогою заходів, спрямованих на зміну величини витрат, що включаються в собівартість товарів, послуг;
• шляхом регулювання доходів виробників продукції, продавців і покупців;
- шляхом використання і застосування сукупності різних способів і засобів, що сприяють розширенню товарної пропозиції на ринку;
• шляхом регулювання податків як на продукцію, що виробляється, так і на продукцію, що споживається (система пільгового оподаткування).
Шляхом пільгового кредитування, субсидування і дотування з бюджету, державного фінансування НДР на розробку і створення нових видів продукції знижуються витрати на виробництво, що є основою стабілізації або зниження цін для споживачів. Державне субсидування — істотний чинник підтримки малодоходних, але важливих для національної економіки галузей, а також підприємств, що знаходяться в стані реконструкції або кризи, що, у свою чергу, може зробити вплив на стабілізацію рівня цін на товари першої необхідності.
Субсидування цін широко практикується через систему компенсаційних виплат виробникам конкретного виду товару в цілях відшкодування втрат від реалізації продукції по цінах, що не покривають витрат їх виробництва або що не приносить певного рівня доходу.
Що стосується дотацій, то, як правило, дотуються низькорентабельні і збиткові виробництва, важливі для економіки в цілому. Широко поширені дотації сільськогосподарського виробництва. Мета такої акції — підтримати сільгоспвиробників, скуповуючи у господарств їх продукцію, втримати ціни від подальшого падіння.
Органи державної влади можуть укладати з юридичною або фізичною особою договір про введення фіксованих цін на продукцію, що реалізовується ними, або послуги, а також можуть заохочувати укладання угод між виробниками і споживачами продукції в частині ухвалення виробниками продукції односторонніх зобов'язань, спрямованих на обмеження зростання цін.
До форм непрямого регулювання цін також можна віднести різні заходи і програми, що розробляються державними органами:
• створення умов для розвитку добросовісної конкуренції і підприємництва;
• розробка спеціальних урядових програм з розвитку виробництва товарів народного споживання, розширення послуг, що надаються населенню, збільшенню житлового будівництва за рахунок державних бюджетних асигнувань;
• державне стимулювання залучення в країну іноземних інвестицій, створення спільних підприємств:
• ефективне використання митних тарифів, пільгових митних зборів для стимулювання товарної інтервенції щодо дефіцитних або призначених для соціально незахищених верств населення видів продукції.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 48 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |