Читайте также:
|
Сприятливі умови, що їх формує глобальне економічне середовище, не спроможні подолати і міжнародної технологічної асиметрії, яка існує між розвиненими державами та країнами, що розвиваються.
Міжнародна технологічна асиметрія – це процес різношвидкісного впровадження елементів нових технологічних укладів у національні економіки країн світу, що виражається у різних рівнях їх технологічності
Ознаками міжнародної технологічної асиметрії є:
–монополізація провідними державами високотехнологічного сектору світової економіки;
– різнорівневий характер представництва країн на світовому ринку об’єктів інтелектуальної власності;
– істотні країнові диференціації щодо забезпеченості науковими кадрами;
– країнові відмінності щодо масштабів та динаміки венчурного фінансування.
Сутність та форми прояву міжнародної технологічної асиметрії виражається через світове лідерство країн-ключових інноваторів завдяки системному опануванню ними постіндустріальною моделлю економічного розвитку.
Еволюція технологічних укладів у галузевому і територіальному розрізах, демонструє, що лише розвинені країни світу мали змогу системно впроваджувати інновації завдяки досягненню високої продуктивності суспільної праці, здатності формувати сукупний ринковий попит і пропозиції, а також оперативно оновлювати номенклатуру продукції та постійно підвищувати стандарти життєдіяльності населення. Саме ці держави у 1960-х роках сформували світову тріаду (США – Західна Європа – Японія) і протягом майже 30 років були головними центрами світового економічного суперництва, репрезентуючи ядро міжнародної економічної системи.
У зв’язку із цим, країни світу умовно можна поділити на три групи:
– країни-виробники інноваційних ресурсів, наприклад, США, Японія, Німеччина;
– країни-користувачі інноваційними ресурсами, наприклад, Португалія, Польща;
– країни інноваційного гетто, наприклад, країни Африки.
Країни-лідери в сфері розвитку ІТ постійно нарощують свою могутність, провокуючи збільшення розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. З метою протидії такій тенденції було розроблено проект і проведено Всесвітній саміт з інформаційного суспільства (ВСІС) – дві спонсоровані ООН коференції з питань інформації, комунікацій та інформаційного суспільства в широкому сенсі, що відбулися 10-12 грудня 2003 р. в Женеві (закінчилася ухваленням Женевської Декларації Принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті» і Женевського Плану Дій) і 16-18 листопада 2005 р. в Тунісі (закінчилася ухваленням Туніського Зобов’язання і Туніської Програми для Інформаційного Суспільства). Одна з головних цілей саміту – подолання, поширюючи доступ до Інтернету в країнах, що розвиваються, так званої глобальної цифрової (інформаційної) нерівності, яка існує між багатими і бідними країнами. Основними завданнями саміту були:
– створення умов для розвитку інформаційної інфраструктури різних держав;
– запровадження спеціальних програм із створення інформаційного суспільства у різних країнах з використанням досвіду розвинених держав;
– моніторинг втілення задекларованих на першому етапі принципів та реалізація плану дій по побудові інформаційного суспільства у різних куточках Земної кулі.
Інформаційне суспільство є поняттям, що розвивається, яке досягло різних рівнів у різних країнах світу, відображаючи різні стадії розвитку. Технологічні та інші зміни стрімко видозмінюють середовище, у якому розвивається інформаційне суспільство.
Усі заінтересовані сторони відіграють важливу роль в інформаційному суспільстві, особливо через партнерства:
1) державні органи відіграють провідну роль у розробці і впровадженні всеосяжних, перспективних і стійких національних електронних стратегій.
2) зобов’язання приватного сектора є важливими для розвитку і поширення інформаційних і комунікаційних технологій, для інфраструктури, контенту і прикладень.
3) зобов’язання й участь громадянського суспільства є однаково важливими у створенні справедливого інформаційного суспільства та в упровадженні ініціатив, що відносяться до ІКТ, для цілей розвитку;
4) міжнародні і регіональні установи, включаючи міжнародні фінансові установи, відіграють ключову роль в інтеграції використання ІКТ у процес розвитку та у наданні доступу до ресурсів, необхідних для побудови інформаційного суспільства та для оцінки досягнутого прогресу.
Разом з тим, міжнародна технологічна асиметрія існує на сьогодні не лише між розвинутими державами та державами, що розвиваються, але й у межах тріади світової економіки. Ті держави, які володіють технологіями вищих технологічних укладів, стають лідерами глобальної економіки, мають вищий рівень суспільного добробуту та зміцнюють свої конкурентні позиції на світовому ринку, дедалі більше дистанціюючись від своїх суперників з менш розвинутим суспільним виробництвом. При цьому ті сектори їхніх економік, які найтісніше пов’язані з технологічним прогресом, виконують роль локомотивів національного та глобального економічного розвитку, визначають товарну структуру глобальної торгівлі та дозволяють державам-лідерам одержувати інноваційну ренту.
На США, ЄС і Японію припадає 55% світового експорту наукоємної продукції, при цьому майже 60% експорту цих країн спрямовується у розвинуті країни, що створює ефект «технологічної ізоляції» інших країн.
Разом з тим, за останні роки ці країни дещо втратили свої позиції – 55% світового експорту у 2009 р. проти 64,5% у 1995 р., причиною чого стало зміцнення позицій країн Південно-Східної Азії – Китаю та групи Азія-9 (Індія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Таїланд та В’єтнам).
Яскравою тенденцією сьогодення стало зростання міжнародної концентрації НДДКР та високотехнологічного виробництва навколо вищезгаданих трьох інноваційних центрів – США, Японії та ЄС.
У той же час, США, Японія та ЄС є також найбільшими споживачами технологій як внутрішніх, так й імпортованих. При цьому, можна виокремити й групу країн, які сьогодні є «чистими» імпортерами технологій – Китай, Індія, Ізраїль, Австралія, Ірландія (4,0 млрд дол. США), Російська Федерація.
Ці зміни є чинниками міжнародної політики інформаційної безпеки, які полягають в наступному:
1) поява великої кількості нових суб’єктів міжнародних відносин: міжнародних організацій різного характеру, ТНК, коаліційних угруповань (кожна держава утворює навколо себе альянс з постійних та ситуативних союзників) та інтеграційних альянсів (наприклад, ЄС, який ніколи не займався оборонними питаннями, а тепер займається і миротворчою діяльністю, захищаючи свої інтереси);
2) збільшується кількість і складність факторів, які впливають на прийняття політичних рішень, ускладнюється процес прийняття цих рішень, зростає кількість прийняття колективних рішень;
3) виникнення глобальних проблем, які раніше розглядались на національному рівні; у зв’язку із чим відбувається передача повноважень національних держав наднаціональним структурам для ефективного їх вирішення;
4) швидкоплинний розвиток мережі Інтернет і залежності міжнародної спільноти від неї (розвиток е-комерції, ринку інформаційних продуктів та послуг, становлення інф суспільства). Не всі країни однаковою мірою користуються перевагами нових можливостей, оскільки багато з них не мають доступу.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |