Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Банківські системи зарубіжних країн, особливості їх побудови та функціонування

Читайте также:
  1. B. Симпато-адреналової системи
  2. GPS-системи
  3. I.3.Особливості політичного становища гетьманів у 1648-1667 роках.
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація нервово-м’язової системи до аеробних навантажень
  6. Актуальність соціальної роботи у світлі реформування пенітенціарної системи України.
  7. Базова концепція побудови артикуляторів Artex фірми Girrbach.
  8. Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
  9. Банківські ризики та основи їх менеджменту

Банківська система як складова частина фінансової системи будь-якої держави відіграє вирішальну роль в економічному розвитку країни, є головним механізмом фінансово-кредитних відносин у державі.

Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощо.

Загальними принципами побудови банківських систем у зарубіжних країнах є:

1. Унікальність систем обумовлена національними традиціями, історичним досвідом, що свідчить про те, що та або інша структура банківської системи залежить від конкретних суспільно-економічних умов. На практиці використовуються різні моделі побудови банківських систем при головній ролі центрального банку. Банківські системи різних країн, їхня організаційна структура залежать від багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), до числа яких поряд з історичними, національними традиціями варто віднести також ступінь розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний рівень зростання економіки, способи регулювання грошового обігу (прямій і непрямий) та ін. Наприклад, на Північноамериканському континенті дві високорозвинені країни світу – США і Канада, – що перебувають у безпосередній близькості одна до одної, мають прямо протилежні підходи до організації своїх банківських систем. У США налічується близько 12 тис. банків, у Канаді – усього шість банків, що мають філії й відділення на території всієї країни. Отже, питання полягає не в кількості банків як таких, а в чисельності банківських установ (філій, відділень, агентств), що обслуговують підприємства, організації і населення.

Наголосимо, що кількісна характеристика елементів банківської системи не є формальним питанням для будь-якої країни. У світовій банківській практиці конкуренція між банками і небанківськими кредитними установами, а також серед останніх породжує тенденцію до певної універсалізації їхньої діяльності, що у свою чергу викликало дискусії про те, що вважати відмітними ознаками банку, які виділяють його з ряду кредитних інститутів, що таке сучасний банк. Полеміка виникла в результаті великих змін як у кредитній системі, так і в розумінні, теоретичному осмисленні ролі банків в умовах науково-технічної революції, що привело до підвищення значимості й банківської системи в цілому. Серед змін варто особливо виділити зростання кількості фінансових інститутів, що йменують себе банками; диверсифікованість послуг, що надаються банківськими і небанківськими кредитними організаціями; істотні зміни в самому характері послуг, які виконуються, суті банківських операцій, що викликані широким упровадженням електронно-обчислювальної техніки й оргтехніки в банківській сфері.

Протягом останнього часу швидко змінювалася традиційна роль банків і інших (небанківських) кредитних організацій. Так, на заході банки здійснюють іпотечні операції, використовують заставні; будівельні товариства надають клієнтам банківські послуги; великі магазини роздрібної торгівлі випускають кредитні й дисконтні картки; банки здобувають біржові маклерські фірми і т.д. При цьому відповідно до американського законодавства, наприклад небанківським кредитним інститутам надані ті ж юридичні права, що і банкам. У Великобританії, навпроти, кредитні інститути (не банки) мають певні обмеження в діяльності.

2. Система нагляду за діяльністю комерційних банків. У світовій банківській практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Можна виділити три групи країн, що відрізняються способами побудови наглядових структур, місцем і роллю центрального банку в цих структурах:

- країни, у яких контроль (нагляд) здійснюється центральним банком. До них належать Австралія, Великобританія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Португалія;

- країни, у яких контроль здійснюється не центральним банком, а іншими органами, – Канада, Данія, Люксембург, Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія;

- країни, у яких контроль здійснюється центральним банком разом з іншими органами, – Швейцарія (Центральним банком сумісно з Федеральною банківською комісією та Швейцарською банківською асоціацією), Франція (Банком Франції сумісно з Банківською комісією), Німеччина (Бундесбанком сумісно з Федеральною службою кредитного контролю), Італія (Банк Італії сумісно із Міжміністерським комітетом із кредитів та заощаджень), США (Федеральною резервною системою сумісно з Міністерством фінансів через контролера грошового обігу та незалежним агентством Федеральною корпорацією страхування вкладів).

Найбільший інтерес представляє досвід США. Відомо, наприклад, що банки в США подвійного (а точніше, роздільного) підпорядкування. Це означає, що для частини комерційних банків (національних банків) ліцензування, контроль, нагляд і регулювання їхньої діяльності здійснюються федеральним урядом, а для іншої частини – владою окремих штатів. З урахуванням регулювання всі американські банки можна поділити на чотири групи:

- національні банки;

- банки штатів - члени ФРС;

- банки - нечлени ФРС, що входять до Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД);

- банки - нечлени ФРС, чиї внески не застраховані у ФКСД.

Отже, банківський нагляд об'єктивно необхідний, а також потрібні й спеціальні органи, що здійснюють відповідні функції. Органи можуть бути різними за статусом, але серед них майже завжди є державні. Система регулюючих органів у тій або іншій країні завжди відзеркалює особливості політичного і соціально-економічного розвитку даної країни, її традиції, завдання, розв'язувані нею на тому або іншому історичному етапі. Разом з тим розгляд практики побудови системи регулювання банківської діяльності в окремих країнах в історичному аспекті показує, що ці процеси в різних країнах все-таки мають більше загальних рис, ніж розходжень.

3. Становище банків на ринку цінних паперів. Історичні, національні особливості побудови банківських систем проявляються також у тому, що в окремих країнах (у Німеччині, Франції, Австрії, Угорщині, Італії, інших європейських країнах) не існує чіткого розмежування між комерційними й інвестиційними банками, що визначається становищем останніх на ринку цінних паперів.

Так, у Німеччині, наприклад, банки історично сполучать короткострокові депозитно-позичкові й довгострокові інвестиційні операції. Комерційні банки можуть бути власниками капіталу корпорацій, здійснювати емісію і розміщення цінних паперів; створювати і володіти інвестиційними фондами; – можуть мати представників у радах компаній, у яких у них є власність, і т.д.

Навпроти, у США кредитні й інвестиційні банківські операції чітко розмежовані. Інвестиційні банки, що виконують операції з державними і корпоративними цінними паперами, виділено в групу спеціалізованих банків, у той час як комерційним банкам заборонено виконувати операції на фондовому ринку з корпоративними цінними паперами.

Банківська система Японії, якщо розглядати інвестиційну діяльність банків, багато в чому була побудована за американським зразком. На відміну від інших країн світу діючі у Японії закони чітко поділяють повноваження між банками і фондовими компаніями, не дозволяючи їм втручатися в сферу операцій один одного. Таким чином, японські комерційні банки можуть: виступати власниками частини акціонерного капіталу корпорацій (не більш ніж 5% загального капіталу корпорацій) і бути представленими в радах компаній, у яких вони мають власність; виконувати трастові операції, пов'язані з випуском цінних паперів, але не мають права самостійно емітувати або розміщувати цінні папери.

У Великобританії, на відміну від країн континентальної Європи, комерційні й інвестиційні банки також розділено (багато інвестиційних банків утворилися з "торговельних банків"). Вони мають привілей звертатися до Банку Англії за централізованими кредитами і працюють із притягнутими засобами комерційних банків. Найбільш впливові з торговельних банків (їх налічується близько 60) входять до Асоціації емісійних будинків. Результатом подібного підходу є різний правовий статус комерційних і інвестиційних банків;

4. Рівні банківських систем. за організаційною структурою сучасні банківські системи розрізняють на одно-, дворівневі та трирівневі.

Однорівнева банківська система – це організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, відповідно до діючого банківського законодавства, яка передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій [72, с. 221]. При цьому всі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління. Наприклад така система існувала до 1987 року в колишньому СРСР.

Дворівнева банківська система будується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах – по вертикалі та по горизонталі: по вертикалі – відносини підлеглості між центральним банком і іншими банківськими установами, що знаходяться на другому рівні, а по горизонталі – відносини рівного партнерства між банківськими установами другого рівня [73, c. 33].

Отже, на першому рівні банківської системи функціонує центральний банк, який відповідає за підтримання стабільності національної валюти і функціонування національно банківської системи. На другому рівні знаходяться банківські установи, які надають банківські послуги та функціонують в умовах конкуренції.

Слід зауважити, що у більшості країн світу організаційна структура проявляється у функціонуванні дворівневих банківських систем, побудова яких відповідає наступним загальним принципам:

- існування законодавчого розмежування функцій центрального банку та всіх інших банківських установ;

- центральний банк не конкурує з банками другого рівня, а його діяльність направлена на реалізацію економічної політики уряду та досягнення загальнодержавних цілей.

- банківські установи другого рівня, які надають клієнтам різноманітні банківські послуги та функціонують в умовах конкуренції на фінансовому ринку.

Трирівнева організаційна структура банківської системи притаманна США, що обумовлено історичними особливостями розвитку економіки та становлення банківської справи в країні [68].

Так, на першому рівні знаходиться Федеральна резервна система (ФРС) – центральна установа у банківській системі, що відповідає за монетарну політику США.

На другому рівні функціонує 12 федеральних резервних банків, кожен з яких обслуговує один з дванадцяти федеральних округів, кордони яких співпадають з кордонами штатів. Федеральні резервні банки виконують роль центрального банку, здійснюючи емісію банкнот, регулювання грошового обігу та виступаючи банком банків та банкіром уряду.

На третьому рівні розмежовують: національні банки – банки, які є членами ФРС, діяльність яких контролюється Контролером грошового обігу (служба Міністерства фінансів) та підпадає під дію всіх федеральних законів, а також правил та інструкцій ФРС; банки штатів – члени ФРС – банківські установи, діяльність яких підпорядковується регулюванню урядами окремих штатів, в яких вони зареєстровані та здійснюють свої операції, та відповідним федеральним законам, так як вони є членами ФРС; та банки штатів - не члени ФРС – банківські установи, діяльність яких підпорядковується лише законодавству штатів.

Банки-члени ФРС – це банківські установи, що мають поточні рахунки у федеральному резервному банку свого округу, користуються його послугами та виконують його вимоги. Національні банки в обов’язковому порядку повинні вступати у члени ФРС, а банки штатів за бажанням та за умови, що розмір їх власного капіталу не менший за встановлений мінімум, який дозволяє стати членом ФРС.

За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

Принципове значення має також чітке розмежування державою фінансової і банківської систем країни, тобто йдеться про обмеження можливостей уряду країн користуватися коштами центрального банку. В багатьох країнах пряме кредитування держави, тобто надання банківської позики для покриття бюджетного дефіциту практично відсутнє (США, Японія, Канада, Велика Британія, Швеція, Швейцарія) або законодавче обмежене (Німеччина, Нідерланди, Франція). Основними кредиторами держави виступають не центральні, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, компанії, на­селення.

Отже, незважаючи на різноманітність і специфічність банківських систем зарубіжних країн, вони не функціонують ізольовано одна від одної, а навпаки перебувають у постійній взаємозалежності і взаємозв'язку. Розвиток світової економіки і міжнародних економічних відносин, формування трансграничного ринку банківських послуг зумовили потребу в міжнародному співробітництві в галузі правового регулювання банківської діяльності і, зокрема, в регламентації функціонування банківських систем, враховуючи інтернаціоналізацію системи банківської діяльності, наявність у національних банківських системах "іноземного елемента”.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 231 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав