Читайте также:
|
Виховання - процес дискретний (перервний). Дитина дошкільного віку є одночасно членом багатьох колективів: сімейного, дворового, членом колективу спортивної секції, школи мистецтв, ДНЗ. Усі вони одночасно і по-різному, тобто і позитивно і негативно, впливають на дитину. У цих умовах роль спілкування педагога з дітьми як каналу управління вихованням проявляється в тому, що він інтегрує ці впливи, компенсує недоліки, коректує суперечливі впливи, мінімізує негативні, підсилює позитивні.
Спілкування як канал управління передує діяльності, супроводжує її, слідує за нею.
Оптимальна реалізація всіх названих функцій спілкування дозволяє визначити його як педагогічне спілкування, як вищий рівень спілкування, що здійснюється під час навчально-виховного процесу. Організовуючи спілкування, педагог повинен забезпечити умови для реалізації найбільшої кількості функцій спілкування.
Структура педагогічного спілкування.
Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В.А.Кан-Каликом, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії.
1. Прогностичний (моделювання педагогом майбутнього спілкування). На цьому етапі закладаються обриси майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (у якому він настрої?) та аналіз ситуації. Плануються можливі способи комунікації, передбачається сприймання інформації співрозмовником, його реакція на неї. Вихователь повинен продумати не тільки те що буде говорити дітям і як буде говорити, але й передбачити їхню реакцію на сказане та продумати методи і прийоми, які допоможуть гідно вийти із непередбачуваних ситуацій, які можуть створити самі вихованці. Для цього вихователеві потрібна уява, хороші знання особливостей своїх вихованців, здатність сприймати і адекватно оцінювати людину.
2. Комунікативна атака (початковий етап спілкування). Його мета організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії. У цей час педагогом здобувається ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням. Для цього вихователеві необхідно оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічного впливу на аудиторію. Вихователь повинен чітко знати і вміло користуватися прийомами привертання уваги дітей і її концентрації на основному видові діяльності, якою їм пропонують зайнятися.
3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Вихователь створює доброзичливу атмосферу, щоб дати дитині можливість повністю розкритися, самореалізуватися, самоствердитися. Але водночас він повинен непомітно спрямовувати активність дитини на досягнення поставленої мети спілкування. Вихователеві необхідні вміння підтримати ініціативу дітей, організувати діалогічне спілкування, коректувати свій задум з поправкою на реальні умови.
4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу - співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. У процесі аналізу вихователь відмічає вдалі моменти взаємодії, помилки, намагається їх пояснити, знайти їх причини. Для цього педагогові потрібна хороша увага і пам’ять, яка фіксує слова, емоції і дії вихованців. Це етап самокоригування.
2. Стилі ставлення вихователя до вихованців та стилі педагогічного спілкування
Стиль - це усталена система способів та прийомів, які використовує педагог у взаємодії. Взаємодія залежить від особистісних якостей вихователя і параметрів спілкування. Серед якостей, які визначають стиль спілкування вихователя в першу чергу виділяють ставлення до дітей і володіння організаторською технікою.
У спілкуванні виділяють дві сторони - ставлення і взаємодію. Це ніби підводна і надводна частини айсберга, де видима частина - серія мовних і немовних засобів (взаємодія), а невидима частина - потреби, мотиви, інтереси, почуття - все, що спонукає людину до спілкування.
В основу стилю спілкування вихователя покладено його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. Воно може бути: активно-позитивним, пасивно-позитивним, нестійким, ситуативно-негативним, стійким негативним. Ці стилі ставлення вчителя до учнів виділили, схарактеризували і дослідили психологи Я.Коломинський та В.Березовін. Стилі ставлення вихователя до дітей дошкільного віку вивчали Я.Коломинський та Є.Панько і виділили такі: позитивно-стійке, позитивно-пасивне, нестійке, відкрито-негативне, пасивно-негативне.
Якщо у вихователя позитивно-стійке ставлення до дітей, то він виявляє ділову реакцію на діяльність вихованців, допомагає у важку хвилину, відчуває потребу в неформальному спілкуванні, об’єктивно їх оцінює, підтримує, заохочує. Вимогливість у поєднанні з зацікавленістю викликає у вихованців довіру. Вони розкуті, комунікабельні.
Позитивно-пасивне ставлення вихователя визначається установкою: лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчально-виховній роботі. Звідси - сухий, офіційний тон, брак емоційного забарвлення взаємин, теплоти, душевності. А це збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців.
Нестійке ставлення характерне для вихователя успіх взаємодії якого визначається виключно його настроєм. У цьому стилі яскраво виявляється невміння вихователя володіти власною психотехнікою.
Відкрито-негативне ставлення до дітей виявляється і в словах (гірших дітей ніж ви я не бачила; як мені набридли ваші витівки і непослух! тощо), і в діях. Такий вихователь досить часто використовує покарання і негативні непрямі вимоги, погрози як методи виховного впливу на дітей. Відсутня привітність, довіра. Діти такого вихователя бояться, не поважають, намагаються його не гнівити.
Пасивно-негативне ставлення. Зовні вихователь, який виявляє такий стиль ставлення намагається не виказувати свою неприязнь до дітей, але відсутність похвали, підтримки, заохочення, холодність у спілкуванні і формальний підхід до справи говорять про погано замасковане негативне ставлення до вихованців і роботи в цілому.
Залежно від стилю ставлення педагог добирає зручніші для нього способи організації діяльності дітей. Стиль керівництва, як і ставлення, є складником загального стилю спілкування вихователя.
Розглянемо основні стилі керівництва і переконаємося у тому, що ставлення педагога детермінує його організаторську діяльність.
Авторитарний - стиль диктату, коли підлеглий розглядається тільки як пасивний виконавець і йому фактично відмовлено управі на самостійність та ініціативу. Такий педагог сам визначає напрямки роботи, послідовність, обсяг. Ніколи не визнає своїх помилок, не йде на компроміси, його позиція завжди є правильною. Основні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка звучить як команда. Переважає керівний тон, який не терпить заперечень. Психологічний клімат у колективі несприятливий, напружений.
Демократичний - стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного; засадою для нього є довіра й орієнтація на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Вихователь спрямовує свою діяльність до свідомості кожної дитини, заохочує до активної діяльності. Він вбачає своє завдання не тільки в здійсненні контролю і координації зусиль підлеглих, але й у їх підтримці і вихованні. Кожна дитина, підлеглий в колі зору, підбадьорюється, заохочується. Демократичний керівник намагається оптимально розподіляти навантаження, враховувати індивідуальні особливості, здібності, інтереси кожного. Він розвиває ініціативі, спонукає до прояву активності і творчості. Основні способи взаємодії - прохання, порада, інформація. Психологічний клімат сприяє самореалізації і творчому розвитку кожної особистості.
Ліберальний - стиль, що характеризується браком стійкої педагогічної позиції; виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог, формальному розв’язанні проблем, відсутності відповідальності. Такий керівник легко підкоряється іншим впливам, в тому числі і негативним. Авторитетом у колег не користується.
Стилі педагогічного спілкування
За В.Кан-Каликом виокремлюють п’ять педагогічних стилів спілкування: спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю; спілкування на ґрунті дружнього ставлення; спілкування-дистанція, спілкування-загравання, спілкування-залякування. Ми виділяємо шостий стиль - партнерське спілкування. Схарактеризуємо їх.
Партнерське спілкування базується на демократичному стилі керівництва дитячим колективом. Вихователь ураховує можливості, бажання і потреби кожної дитини. Педагог і вихованець займають рівні психологічні позиції у взаємодії.
Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Засадовим для нього є позитивно-стійке ставлення до дітей, любов до справи. У процесі такого спілкування вихователь кожного разу намагається дібрати для дітей щось цікаве, нове; прагне зробити життя вихованців змістовнішим, захоплюючим.
Спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення - запорука успішної взаємодії. Цей стиль базується на особистісному позитивному сприйнятті дітьми вихователя. Це позитивний стиль спілкування, для якого характерна взаємоповага, взаємодовіра, взаємопідтримка, розумна вимогливість. Варто пам’ятати, що крайнощі недопустимі - вседозволеність, відсутність вимогливості, панібратство.
Спілкування-дистанція. Формальність стосунків, хоча ставлення до дітей позитивне, але переважає авторитарний стиль керівництва, що знижує загальний творчий рівень спільної діяльності з вихованцями. Дистанція між вихователем і вихованцем повинна бути, однак це не головний критерій стосунків. Дошкільники повинні підпорядковуватися розумним вимогам вихователя, сприймати його вказівки і розпорядження, прохання. Вихователь сам залежно від ситуації має визначати дистанцію. Жартома Макаренко визначив її математично: 1 метр, бо менше - „на голову сядуть”, а більше - зникне теплота. Дистанція - показник провідної ролі педагога. Вона залежить від авторитету вихователя, його досвіду, визначається дітьми, хоча скеровується педагогом.
Спілкування-залякування. До нього вдаються молоді вихователі, котрі не можуть відразу організувати дитячий колектив, або ж вихователі, які не мають авторитету. Людина не на своєму місці і від цього страждають усі - вона, колеги, вихованці. Форми ситуативного вияву спілкування залякування: „Не з’їси обід - відведу у ясла!”, „Не будеш слухатися - розповім батькові”, „Не складеш на своє місце іграшки - покличу медсестру, хай зробить тобі укол” тощо. Така форма спілкування показує як діяти не слід. Загалом жорстка регламентація руйнує творчу атмосферу, довіру до педагога і теплоту стосунків.
Спілкування-загравання характерне для молодих вихователів, які прагнуть швидко завоювати авторитет. Педагог, щоб сподобатися дітям не прагне відшукати доцільні способи організації взаємодії, вдається до прийомів завоювання дешевого авторитету. Такий стиль поєднує в собі позитивне ставлення до дітей і лібералізм (попустительство, відсутність розумної вимогливості, непомірна похвала тощо). Гонитву за дитячою любов’ю засуджував А.Макаренко, бо вона - для задоволення честолюбства педагога, а не на користь дітям.
Повага до дитини, спрямованість на її потреби, можливості, інтереси, розвиток, захопленість своєю справою, професійне володіння педагогічною технікою і делікатність - ось що стає запорукою продуктивного стилю у педагогічній праці.
3. Педагогічний такт. Типи вихователів
Усі дослідження педагогічного такту педагога підкреслюють ємкість цього поняття і відмічають відсутність єдиного його визначення. Складність розкриття суті педагогічного такту обумовлена специфічністю цього явища у порівнянні з загальноприйнятим поняттям „такт”.
Такт у буквальному розумінні - дотик, вплив. Це моральна категорія, яка допомагає регулювати стосунки людей. Базуючись на принципі гуманізму, тактовна поведінка вимагає, щоб у найскладніших і суперечливих ситуаціях зберігалася повага до людини. Такт - „це форма поведінки, коли людина йде на моральний компроміс в ім’я високих моральних цілей. Це пом’якшення, свідоме послаблення однієї моральної вимоги в ім’я вірності іншим” (І.І.Чернокозов). Правильно вважати такт не уникненням труднощів, а умінням бачити найбільш короткий шлях до мети. Бути тактовним - моральна вимога до кожної людини, особливо до педагога, який взаємодіє з особистістю, що розвивається. Проте загальний такт і педагогічний - не одне й те саме. Не кожна людина тактовна, делікатна, володіє педагогічним тактом.
Педагогічний такт - професійна якість вихователя, частина його майстерності. Педагогічний такт відрізняється від загального поняття такту тим, що означає не тільки властивості особистості вихователя (повагу, любов до дітей, ввічливість), але й уміння вибрати правильний підхід до вихованців, тобто це виховуючий, діючий засіб впливу на дітей.
Отже, педагогічний такт - це вміння вихователя встановлювати педагогічно доцільний тон і стиль у спілкуванні з дітьми, це професійне вміння педагога знайти і правильно застосувати найбільш ефективний засіб виховного впливу на вихованців, який сприяв би їх людській гідності.
Педагогічний такт передбачає наявність у вихователя почуття міри, тобто вміння дозувати свої засоби впливу, не допускаючи крайнощів у спілкуванні з дітьми. Дозування впливу виявляється у помірному, адекватному використанні виховних засобів. Як ліки потребують чіткого дозування, так і виховні впливи педагога. Надмірність може привести до зворотної реакції: надмірна вимогливість - до неслухняності, надмірна поблажливість - до грубощів.
В основі такту лежить чуття дитини і міри власних виховних дій. В.О.Сухомлинський вважав, що педагог повинен бачити себе в дитині і дитину в собі. Це сприятиме контролеві за власними виховними діями.
Педагог повинен показувати свою повагу до дітей, чуйне ставлення до них, увагу до їх психічних станів. Вияв поваги формує у дитини почуття гідності, робить її співучасником виховного процесу. Вимогливість і повага до особистості мають діалектичний зв’язок. Вимогливість до особистості збільшується у міру зростання поваги до неї. Чим більше поваги до особистості, тим більше вимогливості до неї.
На думку К.Д.Ушинського, педагогічний такт - це вміння аналізувати власні психічні стани. За своєю суттю це такт психологічний, виявлення психологічних спостережень над собою, уміння в стосунках з дитиною застосовувати пережиті і випробувані вихователем на самому собі психічні стани. Чим більше таких спостережень над власною психічною діяльністю, тим наполегливіші і точніші будуть вони, тим краще розвинеться психологічний такт в людині. Іншими словами педагогічний такт виявляється у врівноваженій поведінці вихователя - витримка, володіння собою у поєднанні з безпосередністю у спілкуванні.
Майстерність виховання полягає в тому, що вихователь у виховному впливові на дитину за різних обставин діє по-різному. Педагогічно виправданим буде те, що за одних обставин вихователь діє негайно і рішуче, а за інших за такі ж вчинки обмежується зауваженням, або вдає, що не помічає їх, на якийсь час відкладе розмову, змушуючи цим дітей побути в напруженні, очікуванні дій вихователя. Педагогічний такт змінюється з віком вихованців. Дошкільники, особливо малюки, потребують лагідного тону, спокійної реакції. Вихователь повинен вдаватися більше до заохочень ніж до покарань.
Педагогічний такт передбачає довіру до вихованця, підхід до нього з „оптимістичною гіпотезою”, як говорив А.Макаренко, навіть з ризиком помилитися. Нетактовним є той педагог, який песимістично оцінює можливості вихованців. Вихователь повинен вірити в краще, розгледіти позитивне в дитині і допомогти їй це розвинути. Довіра педагога повинна стати стимулом для дітей у будь-якій діяльності. Вихователь не повинен дещо перебільшити перші успіхи дитини, щоб вона відчула радість від свої зусиль, радість перемоги над труднощами. Довіра - це не попустительство, але й контроль не повинен бути педантичним, гнітючим.
Культура спілкування вихователя, його такт проявляються повсякчас в різних формах взаємодії з вихованцями - на заняттях, в грі, в праці, на прогулянках тощо.
Типи вихователів.
На основі переважаючого інтересу вихователя його підвищеної уваги до керівництва певним видом діяльності Є.Панько виділила 5 типів вихователів.
1. Ігровий. Вихователі виявляють інтерес до ігрової діяльності дітей;нерідко мають високий і середній рівні керівництва нею. Часто використовують ігрове спілкування в роботі. Для них характерне широке застосування поза ситуативного спілкування з дитиною, опосередкованих методів впливу на неї. Як правило вихователь розуміє дітей, зважає не індивідуальні особливості. Взаємодіє з батьками. Оцінюючи дитину, опирається перш за все на її поведінку в грі, уміння спілкуватися з ровесниками, враховуючи при цьому досягнення в інших видах діяльності.
2. Дидактичний. Для вихователів цього типу характерна спрямованість на навчальну діяльність. Вони виявляють інтерес до неї, нерідко високий і середній рівень майстерності в проведенні і організації навчальної діяльності (особливо на заняттях). Даючи загальну оцінку поведінці і успіхам дитини, орієнтується на її успіхи в навчальній діяльності. Переважає ділове спілкування; усвідомлення своїх засобів впливу досить високе, як правило, під час керівництва учбовою діяльністю. У повсякденному житті побутова, ігрова, трудова діяльність) усвідомлення впливів нижча.
3. Художній. Вихователі виявляють особливий інтерес до художньої діяльності дітей і керівництва нею. Нерідко діти, які виховуються у такого вихователя досягають високих результатів у художній діяльності. Вихователі і самі виявляють інтерес до цього виду діяльності; схильні до використання опосередкованих методів впливу наряду з прямими. Особливо часто використовують спілкування засобами мистецтва (художнє слово, пісня тощо); нерідко розгортають паралельно з діловим особистісне спілкування.
4. Формально-прагматичний. Вихователі проявляють досить високу наполегливість і відповідальність у виконанні своїх функцій, вимогливі до дітей. У стосунках з дітьми і їх батьками формально висувають вимоги, не враховуючи індивідуальні особливості вихованців, конкретну ситуацію, не виявляють при цьому гнучкості, достатньої тактовності. Даючи загальну оцінку дитині, орієнтуються на виконання нею вимог, які забезпечують нормальний перебіг режимних процесів. Теплі стосунки з дітьми виникають не часто.
5. Індиферентний. Такі вихователі у своїй діяльності не виявляють чітко вираженої спрямованості у керівництві конкретним видом діяльності дітей. Як правило байдужі і до роботи, і до дітей. Свої професійні обов’язки виконують формально. Інтерес до вивчення дитини, сім’ї не виявляють. Не висувають особливих вимог і до батьків вихованців. Оцінюючи дітей, орієнтуються, як правило, на їх поведінку під час режимних процесів, занять. Дуже рідко близько контактують з вихованцями. Вагомих успіхів у виховній роботі не досягають. Їх діяльність потребує, як правило, контролю з боку керівництва.
4. Умови ефективного педагогічного спілкування
Професійне педагогічне спілкування вихователя буде ефективним за таких умов.
1. У процесі педагогічного спілкування має реалізовуватися принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що передбачає готовність вихователя бачити і розуміти співрозмовника, знаходитися в рівній психологічній позиції з ним, розуміти його точку зору.
2. Урахування вікових та індивідуальних особливостей партнера поспілкуванню, зокрема його репрезентативної системи - основного каналу світосприймання. Частина людей сприймає оточуючий світ переважно через зорові образи (візуальний канал), інша - через слухові образи (аудіювальний канал), треті - через відчуття свого тіла: зручність пози, м’якість чи жорсткість, тепло, холод тощо (кінестетичний канал). Людина гарно розуміє співрозмовника, коли говорить з ним, використовуючи слова і образи, які відповідають провідному каналу світосприймання. У своєму мовленні людина демонструє провідний канал світосприймання. Так, візуаліст говорить: „ Ти ж бачиш яке в мене схвильоване обличчя?!” Аудіаліст - „Ти ж чуєш, який у мене схвильований голос!” Кінестетик говорить: „Ти відчуваєш який у мене схвильований голос, як мені незручно?!” Іноді із вуст аудіаліста можна почути і таку фразу: „Ти бачиш що він говорить?!” Як же визначити репрезентативну систему людини? Дуже просто, якщо бути уважним і простежити за рухом її очей під час мовлення.
Зона зорових образів: 1 - конструювання, вигадування; 2,3,5 - пригадування.
Зона слухових образів: 4 - конструювання; 6,9 - пригадування.
Зона відчуттів тіла: 7, 8 - пригадування. (для ліворуких - дзеркальне відображення).
Візуаліст, пригадуючи щось, спрямує свій погляд у точки: 2,3,5; аудіаліст - у точки - 6,9; а кінестетик - у точки 7,8. Візуаліст, конструюючи речення перемістить погляд у точку 1, аудіаліст - у точку - 4, для кінестетика це будуть точки 7 і 8.
Завдання вихователя полягає у тому, щоб з перших хвилин спілкування визначити основний канал співрозмовника і підлаштуватися під нього, тобто постаратися оперувати звичними для нього образами, фразами.
3. Володіння вербальними засобами комунікації: технікою мовлення та комунікативними якостями мовлення (правильність, точність, стислість, доцільність, виразність, ясність, пестливість) Їх характеристику ми розглядали в темі „Педагогічна техніка вихователя ДНЗ”.
4. Володіння невербальними засобами спілкування. Дотримання конгруентності вербальних і невербальних засобів комунікації.
5. Володіння уміннями психотехніки.
6. Дотримання педагогічного такту.
7. Урахування емоційного стану співрозмовника та обставин у яких відбувається спілкування.
8. Урахування культурного рівня та педагогічної освіченості співрозмовника.
ПРАКТИЧЕСКОЕ ЗАНЯТИЕ № 3
Тема. Стоматологические пломбировочные материалы. Общие положения. Классификация. Временные пломбировочные материалы: требования, предъявляемые к материалам для пломбирования кариозных полостей. Испытания, предшествующие выпуску пломбировочных материалов: физико-химические, биологические, клинические. Цинк-сульфатные цементы масляный дентин. Цинк-сульфатные цементы. Искусственный дентин.
Цель. Изучить положения о стоматологических пломбировочных материалах, классификацию и требованиями к ним, способы оценки свойств пломбировочных материалов.
Метод проведения. Групповое занятие.
Место проведения. Учебный, фантомный и лечебный кабинеты.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |