Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПРОГРАМ ЛІКУВАННЯ

І. Радикальна програма лікування передбачає:

– повне знищення пухлинних елементів у зоні первинного вогнища і в зонах можливого метастазування;

– направлена на повне вилікування хворого.

Використовується більш, ніж у 40% хворих (рак шкіри, губи, шийки матки I-II стадії, а також у випадку неоперабельної форми пухлини III-ї стадії).

ІІ. Паліативна програма лікування використовується:

– в запущених, неоперабельних випадках;

– спрямована на затримку росту пухлини і її розповсюдження;

– на зменшення больового синдрому, синдромів здавлення або проростання пухлиною суміжних органів;

– покращання якості і продовження життя хворого.

ІІІ. Симптоматична програма направлена:

– на зняття важких клінічних симптомів, зумовлених генералізацією процесу (кровотеча, компресійний медіастінальний синдром, попередження патологічних переломів кісток при наявності в них метастазів).

В операбельних стадіях злоякісних пухлин променева терапія використовується в різних комбінаціях з хірургічним методом лікування залежно від стану хворого. Такий метод лікування називається комбінованим.

Комбінований метод лікування використовується у трьох варіантах: передопераційний (променева терапія здійснюється до операції);

субопераційний (променева терапія здійснюється під час операції);

післяопераційний (променева терапія здійснюється після операції);

Передопераційний курс спрямований на:

– профілактику рецидивів та метастазів пухлини;

– девіталізацію найбільш радіочутливих пухлинних клітин;

– зменшення перифокального запалення;

– стимуляцію розвитку сполучної тканини та інкапсуляцію комплексів ракових клітин;

– приведення пухлини в операбельний стан за рахунок зменшення її об’єму.

Операція, проведена після курсу опромінення, робить прогноз лікування більш сприятливим.

Субопераційне опромінення здійснюється під час оперативного втручання з метою:

– опромінення ложа видаленої пухлини;

– попередження імпплантаційних метастазів.

Післяопераційне опромінення здійснюється з метою:

– збільшення ефективності операції за допомогою променевої дії на залишкові або імплантовані під час хірургічного втручання пухлинні елементи. Проводиться для профілактики рецидивів та лікування регіонарних і віддалених метастазів. Післяопераційне опромінення доцільно проводити в термін, що не перевищує 3-4 тижнів після операції.

Комплексний метод лікування – це застосування променевого методу лікування в поєднанні з хіміо-, гормонотерапією.

Поєднанно-променевий метод – це поєднання двох методів променевого лікування – дистанційного та одного з контактних.

В променевій терапії, як правило, застосовують локальне опромінення патологічного вогнища. При будь-якому методі локальної променевої дії на вогнище отримують руйнування пухлини, протизапальний, десенсибілізуючий та знеболюючий ефекти, що пов’язано з радіочутливістю пухлин та величиною поглинутої дози у вогнищі. Одночасно, опромінення несприятливо впливає на нормальні тканини, які оточують пухлину. Ступінь прояву місцевих чи загальних змін залежить від величини разової та сумарної поглинутих доз, радіочутливості організму, фізико-технічних умов опромінення. Чим більша локальна доза і більший об^’єм тканин, які опромінюється, тим більша інтегральна доза (доза на все тіло), яка спричиняє негативну загальну реакцію, а також зниження реактивності організму.

Радіочутливість пухлин також залежить від їх походження і гістологічної будови. Всі пухлини умовно поділяють на радіочутливі та радіорезистентні.

Радіочутливість пухлини визначається:

– локалізацією, величиною та поширеністю процесу;

– формою і швидкістю росту пухлини;

– гістологічною будовою;

– ступенем диференціації клітин;

– особливістю мітотичного циклу;

– ступенем кровопостачання.

Для лікування злоякісних пухлин використовуються різні разові і сумарні дози опромінення. Вони залежать від радіочутливості тканини (гістологічної структури) з якої росте пухлина, розмірів пухлини та її локалізації.

Для лікування пухлин, які походять з епітеліальних тканин, сумарна осередкова доза (СОД) складає – 40–60 Гр;

для пухлин, які походять із тканин залозистого епітелію (аденокарциноми) – СОД складає 65–80 Гр;

для сарком (пухлин із сполучної, м¢язевої тканини) СОД складає
80-90 Гр;

для меланобластоми СОД – 100–110 Гр.

Оскільки пухлини в організмі не автономні, їх радіочутливість залежить також від реактивності організму, віку хворого, його загального стану, попереднього лікування, стану оточуючих пухлину тканин. Пухлини з інфільтруючим ростом менш радіочутливі, ніж екзофітні форми, оскільки вони значно порушують крово- та лімфообіг в оточуючих тканинах. Пухлини багаті стромою більш радіорезистентні, що зумовлено їх низькою оксигенацією.

Сумарну осередкову дозу за курс променевої терапії вибирають виходячи з клінічних та радіобіологічних факторів. Величина СОД складається із суми одноразових поглинутих доз і обумовлює тривалість опромінення в днях (курс променевої терапії).

Ритм опромінення – це розподіл дози у часі. Існує кілька способів розподілу дози:

– однократне

– фракційне

– безперервне

При однократному опроміненні заплановану дозу до пухлини підводять за один сеанс опромінення. Такий спосіб застосовується, в основному, в передопераційному курсі променевої терапії, а також при субопераційному опроміненні.

При фракційному методі, пухлину опромінюють протягом кількох днів чи тижнів, тобто сумарну дозу ділять на окремі частини (фракції). Розрізняють:

– дрібні фракції – 2-2,5 Гр,

– середні фракції – 3-4 Гр,

– великі фракції 5-13 Гр.

Необхідною умовою успішного променевого лікування онкологічних хворих є індивідуальний підхід. Для кожного хворого складається план лікування з урахуванням розміру (величини) патологічного вогнища, локалізації, поширеності, морфологічної структури і оцінки загального стану хворого. В складанні плану лікування приймають участь три спеціалісти: лікар-онколог, променевий терапевт, хіміотерапевт.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:

1. У чому полягає основний принцип променевої терапії?

2. Виберіть відстань від джерела випромінювання до поверхні шкіри при проведенні близькодистанційного, далекодистанційного та контактного методів променевої терапії?

3. Дайте визначення відкритим та закритим джерелам випромінювання?

4. Виберіть показання до проведення радикального, паліативного та симптоматичного лікування?

5. Перерахуйте показання до комбінованого, комплексного та самостійного променевого лікування?

6. Що означає разова та сумарна поглинуті дози?

Б. Задачі для самоконтролю:

1. Яка відстань від джерела випромінювання до шкіри при далекодистанційному методі?

А) від 0 до 1,5 см

Б) від 1,5 см до 30 см

В) від 10 см до 30 см

Г) від 30 см до 50 см

Д) від 30 см ы більше

2. Яка відстань від джерела випромінювання до шкіри при близькодистанційному методі?

А) від 0 до 1,5 см

Б) від 1,5 см до 30 см

В) від 10 см до 30 см

Г) від 30 см до 50 см

Д) від 50 см і більше

3. Який метод лікування застосовують при неоперабельних формах раку?

А) комбінований

Б) комплексний

В) хіміотерапія

Г) паліативний курс променевої терапії

Д) хірургічний

4. Яка програма променевої терапії спрямована на часткове пошкодження пухлинного вогнища?

А) радикальна

Б) паліативна

В) симптоматична

Г) післяопераційна

Д) субопераційна

5. Яка програма променевої терапії спрямована на повне пошкодження пухлини?

А) радикальна

Б) паліативна

В) симптоматична

Г) післяопераційна

Д) жодна з названих

Рекомендована література.

Основна:

1. Вибрані лекції з радіонуклідн6ої діагностики та променевої терапії за ред. Проф.. А.П.Лазара. „Нова книга”, Вінниця., 2006., С.157– 195.

2. Милько В.И., Лазарь А.Ф., Назимок Н.Ф. Медицинская радиология. – Киев. – 1979. – С. 73–76, 147–172, 172–218.

3. Линденбратен Л.Д., Лясс Ф.М. Медицинская радиология. – М.:Медицина, 1979. – С. 247–283, 289–331.

4. Линденбратен Л.Д., Королюк И.П. Медицинская радиология. - М.: Медицина.- 2000. – С. 621-647.

Додаткова:

1. Клиническая рентгенрадиология (руководство). Т.5. Под ред. Г.А. Зедгенидзе. – М.: Медицина, 1985.– С.16–20, 114–123.

2. Переслегин И.А., Саркисян Ю.Х. Клиническая радиология.– М., 1973 г.

3. Руководство комбинированного и комплексного лечения больных со злокачественными опухолями.– М., Медицина.– 1989 г.

4. ОСПУ-2000.

5. НРБУ 1998.