Читайте также:
|
A) параграф
B) байт
C) бит
D) файл
E) абзац
7. В десятичной системе счисления используют цифры от:
A) 0 … 9
B) 0 …. 15
C) 0 …..9 и буквы от А до F
D) 0 …1
E) 0 ….7
8. Дано двоичное число 110011. Укажите его десятичный эквивалент?
A) 49
B) 53
C) 51
D) 39
E) 57
9. 3 Гигабайтам памяти соответствует:
A) 2048 Кб
B) 256 б
C) 3024 б
D) 3072 Гб
E) 3000 Кб
10. В 7 килобайтах содержится:
A) 7000 бит
B) 700 байт
C) 7024 бита
D) 7168 байта
E) 5120 байта
11. В четырех байтах содержится:
A) 8 битов
B) 32 бита
C) 40 битов
D) 400 битов
E) 16 битов
ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ
І. Організація початку заняття:
§ перевірка присутності студентів на занятті;
§ перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;
ІІ. Актуалізація опорних знань.
ІІІ. План лекції:
1. Поняття педагогічної техніки та її основних компонентів.
2. Значення внутрішньої техніки в роботі вчителя.
3. Способи оволодіння навичками внутрішньої техніки.
4. Зв’язок між емоційним та фізичним станом людини.
5. Умови ефективного самонавіювання.
6. Основні напрямки емоційного налаштування вчителя перед уроком.
ІV. Питання для самоконтролю.
V. Завдання творчим групам.
Підготувати буклети-рекламки «Внутрішня техніка вчителя»:
Психологічне налаштування.
Шляхи досягнення емоційної саморегуляції:
1. Звернення до власного почуття обов’язку у зв’язку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками.
2. Метод фізичних дій.
3. Самонавіювання на фоні загального м’язового розслаблення і психічного спокою:
— аутогенне тренування;
— релаксація;
— самонавіювання;
4. Розрядка в діяльності:
— музикотерапія;
— розумне заняття спортом;
— бібліотерапія;
— працетерапія;
— танцювальна терапія;
— відео терапія;
— імітаційна гра;
— гумор.
5. Емоційне налаштування на урок
— звернення до матеріалу уроку;
— ”Надзавдання уроку”;
— створення позитивної установки.
ХІД ЗАНЯТТЯ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК
Важливим елементом педагогічної техніки вчителя є здатність володіти собою, керувати своїм самопочуттям, тобто внутрішня техніка. Самопочуття педагога не є його особистою справою, оскільки часто відображається на учнях, їхніх батьках, колегах по роботі, впливає на взаємини, атмосферу в класі. Здатність володіти собою допомагає вчителеві бути витриманим і наполегливим у здійсненні педагогічних задумів, дає змогу ефективно взаємодіяти у конфліктних ситуаціях, забезпечує продуктивність діяльності педагога та підтримує його працездатність протягом тривалого часу.
Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній роботі важко, бо вона є емоційно напруженою і, як писав В.О. Сухомлинський, “це робота серця і нервів”. Важливими якостями, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність, на думку сучасних педагогів, є:
- педагогічний оптимізм;
- впевненість в собі як у вчителеві, відсутність страху перед дітьми;
- уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження;
- наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладнання, рішучість).
Загалом усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В її основі – позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують, надихають учителя, надають йому впевненості, зумовлюють почуття радості, позитивно впливають на стосунки у педагогічній діяльності. Натомість негативні емоції гальмують активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають тривожність, страх, підозру.
Здатність керувати собою свідчить про сформованість багаторівневої системи саморегуляції особистості. На формування психологічної саморегуляції впливають, насамперед, характеристики нервової діяльності, особистісні якості та система виховання. Проблема психологічної саморегуляції у професійній діяльності вчителя найчастіше розглядається у контексті керування педагогом внутрішнім самопочуттям, психологічним налаштуванням на майбутню діяльність. У зв’язку з цим, під саморегуляцією розуміють створення вчителем потрібних або бажаних станів, тобто таких, які забезпечують ефективність його дій.
Психологічне налаштування – це створення стану готовності до виконання певної діяльності.
Психологічне налаштування на урок, на майбутнє спілкування з класом, виникнення і реалізація так званого комунікативного натхнення – це складний процес, який визначається індивідуальністю вчителя, особливостями учнівського колективу, обставинами діяльності.
На думку О.С. Булатової, самопочуття педагога залежить від рівня його загальної комунікативної культури, а, головне, від ступеня професійно-педагогічної спрямованості його особистості, його бажання працювати з дітьми.
Більшість педагогів систематично здійснюють психологічне налаштовування на урок, готуються до зустрічі з дітьми. У цьому процесі значна роль відводиться таким емоційно значущим моментам, як мислене переживання майбутнього уроку, заходу, вироблення свого емоційного ставлення до об’єктів діяльності.
Професія педагога висуває серйозні вимоги до емоційної сфери особистості. Ситуації емоційної напруженості у педагогічній діяльності можуть породжувати неадекватні оцінки, імпульсивні дії стосовно учнів, сприяють розвитку таких особистісних рис, як безініціативність, пасивність, почуття власної професійної непридатності. Надмірні емоційні переживання часто супроводжуються тремтінням кінцівок, помітними змінами в міміці, прискореним серцебиттям. Це негативно відображається на самопочутті педагога, викликає сильну перевтому, зниження працездатності. Отже, основним елементом внутрішньої техніки є регуляція емоційної сфери, тобто, формування емоційної стійкості у професійній діяльності.
Вчитель у своїй діяльності повинен прагнути до успішного розв’язання поставлених перед ним завдань незалежно від впливу різних негативних факторів, завжди володіти собою і залишатися для учнів прикладом. Але зовнішнє стримування емоцій, коли всередині відбувається бурхливий емоційний процес, не призводить до заспокоєння, а навпаки, підвищує емоційну напругу і негативно відбивається на здоров’ї. Однак вчителю в більшості випадків потрібна не медична допомога, а соціально-психологічна – для вироблення необхідних якостей і навичок, спрямованих на збереження емоційних резервів організму.
Що ж для цього потрібно? Як можна оволодіти навичками внутрішньої техніки? Педагогічна наука пропонує ряд способів, шляхів досягнення емоційної саморегуляції, які допоможуть майбутнім педагогам у їхньому професійному становленні.
1. Звернення до власного почуття обов’язку у зв’язку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками. Тобто, вчитель говорить собі: “Я повинен діяти так, бо я педагог” або “Я мушу це зробити, бо моє завдання...”. Цей спосіб саморегуляції досить складний, оскільки пов’язаний із спрямованістю особистості, її установками, переконаннями. Але в тому випадку, коли особистісні переконання вчителя, його педагогічні принципи сформовані, вони слугуватимуть надійним підґрунтям для емоційної саморегуляції в педагогічній діяльності.
2. Метод фізичних дій. У кожної людини у напруженому емоційному стані змінюється міміка, темп мовлення, дихання, пульс, колір обличчя і т.п. Та емоційна напруга зменшиться, якщо людина переключить увагу з причини гніву чи суму на їхні зовнішні прояви – вираз обличчя, сльози, сміх тощо. Це свідчить про те, що емоційні та фізичні стани людини взаємопов’язані і впливають один на одного. Тому, очевидно, однаково правильними є твердження: “Ми сміємося, бо нам весело” і “Нам весело, тому що ми сміємося”.
Найпростіший, але досить ефективний спосіб емоційної саморегуляції – це розслаблення мімічних м’язів. Здатність розслабляти м’язи обличчя, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, дозволяє керувати і відповідними емоціями. Так, коли у гніві стискуються зуби, змінюється вираз обличчя, потрібно лише запитати себе: “Чи не стиснуті мої зуби?”, “Як виглядає моє обличчя?” і мімічні м’язи почнуть розслаблятися. Уміння регулювати м’язове напруження, контролювати дихання, змінювати темп мовлення і рухів називають методом фізичних дій. Суть цього методу – у виконанні фізичних дій, які повинні відповідати певному емоційному стану і здатні викликати у людини потрібні емоції.
Наприклад: у вчителя поганий настрій, немає бажання проводити урок. Як у такому випадку може допомогти метод фізичних дій? Педагог міркує: “Якби я був у хорошому настрої, це було б так: я енергійною ходою ввійшов би в клас, бадьоро привітався, посміхнувся, доброзичливим поглядом оглянув учнів...”. Одночасно педагог повинен фізично відтворити усі ці дії. Тобто, суть цього методу полягає в тому, що для того, щоб викликати у себе певний настрій, необхідно діяти так, ніби ви вже перебуваєте у цьому настрої.
Оскільки з емоційним станом пов’язане і дихання, то його контроль і регуляція зможуть допомогти у саморегуляції настрою. Можна спостерігати, як змінюється дихання людини в різних емоційних станах: рівне дихання під час сну, прискорене, часте при хвилюванні і т.п. А контролюючи дихання, знижуючи його темп і збільшуючи глибину можна зменшити хвилювання.
Так само і зміна темпу рухів і швидкості мовлення може допомогти у саморегуляції вчителя. Приміром, якщо потрібно заспокоїтися, пригасити хвилювання, необхідно почати повільніше ходити по класу, говорити у нешвидкому й рівномірному темпі. За кілька хвилин спрацює саморегуляція організму, хвилювання зменшиться, а то й зовсім зійде нанівець.
Реакції такого типу називаються психосоматичними. Вони діють як рефлекси, тобто призводять до обов’язкових, запрограмованих змін. Це пояснюється міцним зв’язком фізичного і психічного станів. При цьому дія – первинна, а емоція – вторинна. Тому, впливаючи на фізичний стан, ми можемо викликати певні емоційні реакції. Вчитель з привітною посмішкою і сам стає життєрадісним. Якщо ж настрій поганий, варто подумати про щось приємне і з допомогою невеликого вольового зусилля викликати посмішку на обличчі. І поганий настрій поступово відійде.
Загалом метод фізичних дій є ефективним засобом мобілізації творчого самопочуття педагога, шляхом до подолання поганого настрою безпосередньо перед початком або в процесі педагогічної діяльності.
3. Самонавіювання на фоні загального м’язового розслаблення і психічного спокою (з допомогою аутогенного тренування). Психологічна сутність цього прийому полягає у зародженні та укріпленні віри в себе як суб’єкта діяльності. Самонавіювання пов’язано з величезною концентрацією психічних процесів (уваги, уяви, мислення, пам’яті) на об’єкті діяльності. Внутрішня зосередженість дозволяє яскраво, чітко уявити той стан, до якого прагне педагог. Техніка самонавіювання ґрунтується на аутогенному тренуванні, яке містить словесні вказівки. Ці словесні формули вчитель може промовляти “про себе” або вголос вранці чи ввечері, по дорозі на роботу, під час робочого дня, перед важкою бесідою. Та найкраще навіювання здійснюється на фоні загального м’язового розслаблення і психічного спокою. Тому аутотренінг, як правило, охоплює три основні етапи: 1) розслаблення; 2) самонавіювання (вплив за допомогою спеціальних формул на певні установки) на фоні стану релаксації; 3) вихід зі стану релаксації.
Релаксація – це фізичне і психічне розслаблення. Її мета – підготовка тіла і психіки до діяльності, зосередження на своєму внутрішньому світі, звільнення від зайвого фізичного та емоційного напруження. Дія релаксації заснована на механізмі взаємовпливу. Між станом тіла і станом нервової системи існує взаємозв’язок: тіло розслабляється у міру того, як заспокоюється мозок, а мозок заспокоюється в залежності від того, як розслаблюється тіло.
Розглянемо, як досягається розслаблення, релаксація. Спочатку потрібно зайняти зручну позу, закрити очі та зосередитись на своєму емоційному стані, усвідомити його (“Я схвильований, мені необхідно заспокоїтися”). Другий крок – це зосередження на обличчі, прийняття спокійного, розслабленого його виразу і спрямування думок на щось приємне. Таким чином можна пригасити гостроту негативного переживання. Далі відбувається розслаблення шкіри обличчя, кистей рук з допомогою самомасажу (подумки). Після цього увага зосереджується на розслабленні язика, гортані, регуляції дихання. Потрібно стежити, щоб розслаблення супроводжувалося відчуттям задоволення, позитивними емоційними переживаннями.
Релаксація, зазвичай, поєднується з прийомами самонавіювання. Слово – надзвичайно сильний подразник, який може впливати на процеси головного мозку, а через них – на процеси внутрішніх органів і емоційні стани. Процес самонавіювання здійснюється шляхом багаторазового повторення певних словесних тверджень – “формул” самонавіювання. Завдяки ним майбутні вчителі мають змогу знижувати рівень емоційної напруги, формувати стійкий оптимізм, життєрадісність, розвивати самоконтроль, комунікабельність, рішучість, навіювати інтерес, терпіння щодо дітей тощо. Наприклад:
“Мені подобається спілкуватися з батьками. Подобається допомагати їм у вихованні дитини. Я відчуваю, що моя професійна майстерність знадобиться їм, і мені від цього стає приємно”.
Для відпочинку можна використовувати наступну формулу: “Я спокійний; я абсолютно спокійний; я добре відпочиваю і набираюся сил; відпочиває кожна клітинка мого організму; відпочиває кожен м’яз; відпочиває кожен нерв; свіжість і бадьорість наповнюють мене; я зібраний і уважний; попереду плідний день; я відпочиваю”.
Молодому вчителю, який готується до уроку і відчуває невпевненість, страх перед дітьми, бажано провести сеанс самонавіювання, проговорюючи таку, наприклад, формулу: “Я спокійний. Я впевнено проводжу урок. Діти слухають мене. Відчуваю себе вільно, розкуто. Я добре підготовлений до уроку. Урок цікавий. Дітей усіх знаю і бачу. Дітям цікаво зі мною. Я впевнений, сповнений сил. Я добре володію собою. Настрій бадьорий, хороший. Учитися цікаво. Учні поважають мене, слухають і виконують мої вимоги. Мені подобається працювати на уроці. Я – вчитель”.
Промовляти формули не обов’язково точно за текстом. Важливо знайти свою власну тезу, яка б впливала на вас найефективніше. Приміром, якщо ви людина, що не любить директив і наказів, то і текст формули варто будувати в м’якій манері, у формі переконування: “Я спокійний і впевнений у собі. Я повинен зберігати внутрішню стабільність, бо попереду в мене важкий урок”. Якщо ви людина емоційна, то ваш текст повинен містити яскраві прикметники: “Я відчуваю внутрішню стабільність, як міцний фундамент гарної, чудової будівлі”. Якщо ж ви людина стримана і водночас сильна, енергійна, ваша формула може звучати як короткий і різкий наказ чи команда: “Я повинен бути спокійним! Спокій! Впевненість у собі!”
Крім того, текст формули повинен містити ваші ціннісні установки, відображати ваш світогляд. Якщо ви людина самостійна і завжди намагаєтеся орієнтуватися лише на власні переконання, текст формули може починатися словами “Я хочу...”, “Я повинен...”. Якщо ви орієнтуєтеся на суспільну думку, то ваша формула починається так: “Всі люди мене бачать як людину...”, “Усі мої знайомі ставляться до мене, як до людини...”. Якщо ви вірите у свій генотип, астрологічний знак, то навіюєте собі таке: “Мої батьки, дідусі й бабусі, усі в нашому роду володіють...”, “За знаком я Дракон, тому...”.
Для того, щоб процес самонавіювання пройшов успішно, варто скористатися такими правилами:
1) попередньо можна виділити кілька “критичних” ситуацій, для розв’язання яких насамперед потрібна здатність до самонавіювання (у студентів це, зазвичай, ситуації екзаменів, захисту дипломних робіт; у вчителів – публічні виступи, конфліктні ситуації на роботі чи в сім’ї, безсоння і т.п.);
2) для оперативного користування формулою бажано мати короткий текст із декількох фраз;
3) самонавіювання повинно бути конструктивним, позитивним, життєстверджувальним (не можна навіювати негативне);
4) формула має бути чітка, лаконічна; послідовність словесних формул така: хочу – можу – буду – є (“Я хочу бути спокійним, і впевненим, я можу..., буду..., я спокійний і впевнений);
5) самонавіювання передбачає багаторазове повторення формул (іноді до семи разів); найкраще їх промовляти щоденно зранку після сну і ввечері перед сном;
6) промовляти формули слід у стані зосередженості, сконцентрованості;
7) в залежності від особливостей конкретної особистості та способу життя, щоденні вправи такого виду можуть продовжуватися від кількох тижнів до кількох місяців;
8) важливо також безсумнівно, беззастережно вірити у “магічні властивості” слів, які проголошуються.
Крім цього, для успішного самонавіювання, звичайно, потрібна систематична робота.
4. Розрядка в діяльності. Уміння керувати емоціями не виключає їхньої негативної дії. На ґрунті постійних негативних реакцій розвиваються різноманітні захворювання. Для їх нейтралізації потрібні не просто гальмування, уникнення ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка негативних емоцій за допомогою приємної діяльності, якою може бути слухання музики, заняття спортом, спілкування з природою, читання книг тощо.
Музикотерапія – це засіб керування психічним станом людини за допомогою музики. Так, ритмічна музика, як правило, піднімає настрій, працездатність людини. Мінорна, лірична мелодія сприяє розслабленню, викликає стан спокою. Музикотерапія використовується для лікування і створення доброго настрою здавна. Вона передбачає наявність хорошої фонотеки, вміння грати на музичних інструментах. Причому важливий не рівень музичних здібностей, а ступінь задоволення, яке отримує людина від цих занять. Переносячись у сферу мистецтва, людина отримує позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і сприяє врівноваженню емоційного стану.
Для прикладу можна навести перелік музичних творів, звучання яких діє заспокійливо: П.І.Чайковський. Пісня без слів; В.А.Моцарт. Нічна серенада: друга частина для струнного оркестру; А.Вівальді. Концерт для флейти. – Ч.2; Х.Глюк. Мелодія; Т.Альбіноні. Адажіо; Ф.Ліст. Ноктюрн; Й.С.Бах. Арія з сюїти №3; Е.Гріг. Пісня Сольвейг та ін.
Крім того, ефективними в музикотерапії можуть бути твори: М.Огінський. Полонез (при перевтомі і нервовому виснаженні); Ф.Шуберт.
Аве Марія (у пригніченому меланхолічному настрої); П.Чайковський. Сентиментальний вальс (при вираженій дратівливості, гніві); П.Чайковський. Баркарола, К.Сен-Санс. Лебідь, Дж. Леннон. Вчора (діють розслаблююче); Монті. Чардаш, М.Легран. Шербурські парасольки (мають тонізуючий вплив); А.Рубінштейн. Мелодія (зменшує відчуття тривоги та невпевненості); Л.Бетховен. Місячна соната, Й.С.Бах. Кантата №2 (зменшують роздратованість, розчарування).
Розумне заняття спортом приносить так звану “м’язову радість”. Виконання фізичних вправ, прогулянки, ігри на свіжому повітрі допомагають відчути фізичну й естетичну насолоду, акумулюють бадьорий настрій, хороше робоче самопочуття. Однак, вчителю потрібно враховувати тип власної нервової системи. Так, рухлива спортивна гра з елементами азарту не може бути розрядкою, відпочинком для представників слабкого типу нервової системи: вони відчуватимуть напруженість; в той же час осіб з сильним типом такий відпочинок мобілізує, стимулює, підвищує бадьорість.
Бібліотерапія – це вплив на психіку людини завдяки читанню книг. Вона допомагає заспокоїтися, налаштуватися на філософські роздуми або ж, навпаки, збудити потребу активно діяти. Читаючи, людина непомітно для себе захоплюється світом, який створив письменник, стає ніби співучасником подій, радіє, думає і переживає разом з героями твору, забуваючи про власні проблеми.
Працетерапія – засіб керування психічним станом людини за допомогою включення в активну трудову діяльність.
Танцювальна терапія – засіб керування психічним станом людини за допомогою танцю.
Відеотерапія – засіб керування психічним станом людини завдяки перегляду фільмів.
Усі ці способи впливу пов’язані з включенням у ту діяльність, яка приносить задоволення.
Імітаційна гра – це активний метод самоуправління психічним станом, який полягає у програванні суб’єктом ролі такої людини, якою б йому хотілося бути. Наприклад, вчитель, який мав неприємну розмову з директором, може уявити себе в ролі завідувача відділом освіти, який вказує директору школи на певні недоліки в роботі.
Гумор теж здатний справляти позитивний вплив на емоційну сферу людини. Педагог у складній ситуації може безболісно відновити робочу атмосферу дотепним зауваженням, вимогою, висловленою в жартівливому тоні, гумор сприяє налагодженню ефективних взаємин учасників педагогічного процесу.
5. Емоційне налаштування на урок. Емоційне настроювання на творчу діяльність на уроці допомагає досягти найкращих результатів у праці, відчувати натхнення, отримувати задоволення від роботи. У цьому процесі значна роль відводиться таким емоційно значущим моментам, як мисленне переживання майбутнього уроку, вироблення емоційного ставлення до об’єктів діяльності, прагнення співвіднести матеріал уроку з власним особистісним досвідом, що допомагає емоційно висвітлити матеріал, побачити в ньому нові зв’язки. У педагогічній літературі виділяють такі основні напрямки роботи з емоційного налаштування перед уроком:
1) Звернення до матеріалу уроку, пошук в ньому потрібних “манків” (термін К.С.Станіславського), тобто привабливого ядра, цікавих моментів в матеріалі та методиці уроку. Важливо зуміти побачити щось приємне, цікаве для себе в матеріалі уроку за будь-яких несприятливих умов.
2) ”Надзавдання уроку”. Прямо чи опосередковано усвідомленість задуму, мети, завдань уроку впливають на волю, розум, почуття вчителя, збуджуючи його творчу енергію. “Надзавдання уроку” – це та кінцева мета виховуючого навчання, яку вчитель ставить перед собою. Це середня і дальня перспектива навчання, стратегічний план вчителя. Адже завдання конкретного уроку – це лише ланка у складному і тривалому процесі навчання школярів. “Надзавдання” підіймає вчителя над масою окремих уроків, навчальних фактів, дозволяє розуміти їх з погляду перспектив, допомагає педагогу усвідомити, для чого він працює, чого зрештою прагне.
3) Створення позитивної установки. Позитивне ставлення до самого себе, задоволення собою і власною професійною діяльністю необхідні вчителю для успішного розвитку емоційної стійкості, почуття власної гідності. Якщо педагог задоволений собою і своєю професійною діяльністю, то він не відчуватиме надмірного емоційного напруження під час спілкування з учнями, з більшою готовністю йтиме на контакт з дітьми, позитивно впливатиме на їхню особистість. Тому педагогу важливо бути психологічно налаштованим на успіх, впевненим в тому, що мета буде досягнута. Необхідно привчити себе до успіху, зробити його звичним для себе. Адже, як писав Х.Ліндеман, “зберігати у своїй пам’яті негативні уявлення рівнозначно повільному самогубству”.
Отже, можна знайти фактори, які б стимулювали виникнення робочого настрою, відповідного емоційного стану, допомагали у формуванні емоційної стійкості та саморегуляції вчителя. Та які б способи опанування внутрішньою технікою не використовувалися педагогом, важливо, щоб вони допомагали у професійній діяльності – у підготовці до уроку, налаштуванні на урок, відновленні сил після напруженої праці, розв’язанні проблемних ситуацій та конфліктів.
Питання для самоконтролю
7. Дайте визначення педагогічної техніки та її основних компонентів.
8. Розкрийте значення внутрішньої техніки в роботі вчителя.
9. Які Ви знаєте способи оволодіння навичками внутрішньої техніки?
10. Наявність яких особистісних рис педагога забезпечує ефективне використання звернень до почуття власного обов’язку в зв’язку з усвідомленням соціальної ролі професії вчителя?
11. Який зв’язок між емоційним та фізичним станом людини лежить в основі методу фізичних дій?
12. Назвіть умови ефективного самонавіювання.
13. З якою метою може здійснюватися розрядка в діяльності?
14. Охарактеризуйте основні напрямки емоційного налаштування вчителя перед уроком.
15. Чи вважаєте Ви можливим і доцільним використання названих шляхів саморегуляції в інших (не педагогічних) сферах життя? Якщо так, то де саме і з якою метою?
16. Які з методів опанування навичками внутрішньої техніки Ви маєте на меті використовувати у майбутньому?
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |