Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Типологія авторських лексичних новотворів

Читайте также:
  1. Відносні показники, їх роль і типологія.
  2. Обмеження майнових авторських та суміжних прав.
  3. Поняття і типологія світогляду.
  4. Розділ 1. Історія розвитку авторських прав у Франції.
  5. Типологія культур,основні критерії її класифікації.
  6. Типологія національних систем організації соціального страхування.
  7. Типологія операційних систем
  8. Типологія політичних систем: тоталітаризм, авторитаризм їхня сутність і історичні перспективи.
  9. Типологія світових моделей соціального захисту.

Для поетичного мовлення авторські новотвори є, загалом, характерною ознакою. У зв'язку з цим можна твердити, що інновації є нормою художнього мовлення. При цьому критерієм функціонально-мовленнєвої норми може бути естетична доцільність новотвору. Поет не рідко сам творить індивідуальну літературну норму, яка при дії багатьох чинників стає загальнолітературною [Гаврилюк 2009, с. 345].

Зважаючи на багатовимірність понять „нове слово", „неологізм”, „авторський новотвір”, у сучасному слов'янському мовознавстві пропонують класифікації цих мовних явищ на основі різноманітних критеріїв та з врахуванням різних параметрів. У працях, присвячених вивченню шляхів і способів поповнення лексикону, поряд із терміном неологізм уживаються також індивідуальний новотвір, оказіоналізм, індивідуально-авторський неологізм, потенційне слово, інновація, неолексема, новотвір, лексичний новотвір, оказіональне слово, неосемантизм, індивідуальне слово, неологізм та ін., які до сьогодні не мають у мовознавстві єдино прийнятого тлумачення.

Детальний аналіз основних підходів до визначення лінгвістичного статусу неологізму та його співвідношення з поняттям оказіоналізм подано в багатьох дослідженнях. Фахівці наголошують на одній із сутнісних ознак неологізму, виділюваний усіма без винятку мовознавцями – новизні. Останню пропонують розуміти як неадаптований, унікальний, винятковий якісний стан, який характеризується неповторністю та неподібність до вже адаптованих. За такого витлумачення новизни під кваліфікацією неологізмів потрапляють, передусім, індивідуально-авторські, оказіональні утворення, неологічний статус яких у традиційному мовознавстві досить часто піддавали сумнівам, виходячи з того, що новим може бути лише те, що може старіти [Колоїз 2007, с. 44-76].

Отже, однією з актуальних проблем неології є диференціація нових слів. Неологи вважають за необхідне врахувати такі ознаки:

1) уходження / невходження нових слів до мови / мовлення;

2) зумисне / випадкове створення;

3) сферу вживання нових одиниць у мовленнєвому просторі;

4) відповідність / невідповідність словотвірній системі мови;

5) ступінь стандартності новотворів.

Ураховуючи ці ознаки усі нові слова розподіляють на неологізми – факти мови, і новотвори – факти індивідуального мовлення. Неологізми як одиниці літературної мови стають узуальними, загальноприйнятими, а новотвори для суспільства загалом (А. Горифельд, Р. Шор, Г. Винокур, Т. Черторизька, А. Брагіна, В. Лопатін, О. Габінська, А. Ликов, Р. Намітокова та ін.).

У сучасній неології оказіоналізмом уважається незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи мовної норми. Таке слово існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Оказіоналізми зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їх утворення. Оказіоналізми створюються авторами літературного твору з певною стилістичною метою. Розрізняють оказіоналізми авторські, дитячі та розмовні, що побутують в усному мовленні. Як правило, вони не стають фактами загальнонародної мови [УМЕ-2004, с. 400].

Не викликає сумнівів той факт, що у художньому творі порушення мовної норми повинно бути обов’язково естетично виправданим. На цьому неодноразово наголошували Л. Булаховський, М. Рильський, Б. Томашевський та інші науковці.

Зважаючи на багатовимірність понять «нове слово», «інновація», «авторський новотвір», у сучасному слов’янському мовознавстві пропонують різноманітні типології цих мовних явищ.

У сучасних російських дослідженнях із неології та неографії пропонується класифікація лексико-фразеологічних інновацій за такими

ознаками:

І. За формою мовної одиниці: 1) лексичні, 2) семантичні, 3) фразеологічні новації.

II. За ступенем новизни: “сильні неологізми», або “власне неологізми”

(до них належать, зокрема, іншомовні слова, або зовнішні входження, а також індивідуально-авторські утворення), — “слабкі неологізми» (морфологічні неологізми).

Ш. За способом номінації: І) новостворені слова, значення, сполучення;

2) готові одиниці, що увійшли до складу літературної мови (зокрема, зовнішні та внутрішні входження).

IV. За відношенням до мови / мовлення: 1) узуальні неологізми;

2) неузуальні новотвори (оказіональні та індивідуально-авторські слова, значення, сполучення) [Алаторцева 1999, с. 17—18].

Традиційно ж не узуальні новотвори (в тім числі й індивідуально-авторські інновації) розподіляються на такі типи (за формою одиниці).

1. Фонетичні оказіоналізми. Аналізуючи неологізми англійської мови, В. І. Заботкіна, услід за Л. Гілбером, виокремлює так звані фонологічні неологізми, котрі кваліфікує як унікальні конфігурації звуків, що іноді можуть поєднуватися з морфемами грецького чи латинського походження, утворюватися від вигуків тощо [Заботкина 1989, с. 19 – 20]. Такі слова іноді називаються «штучними» або «винайденими» [Розен 1966]. Інновації такого типу з’являються в тому випадку, коли автор пропонує специфічний звуковий комплекс, що, на його думку, містить і передає певну семантику, зумовлену фонетичним значенням звуків – складників цього, так би мовити, новотвору [Бабенко 1997, с. 10].

2. Граматичні (морфологічні) оказіоналізми – це інновації, у котрих, «з погляду узусу, в конфлікті перебувають лексична семантика й граматична форма. Неможливе в системі мови виявляється можливим в авторському контексті завдяки творчому розвиткові лексичного значення слова» [Бабенко 1997, с. 11]. Граматичні форми в поетичній мові, як зазначає І. О. Іонова, мможуть набувати естетичної значущості, виразності. Найчастіше це пов’язано саме з порушенням «приписів» нормативної граматики. При цьому від свідомого використання можливостей формотворення з виразовою (зображувальною) метою необхідно відмежувати звичайні граматичні помилки [Ионов 1988, с. 28].

3. Лексичні оказіоналізми створюються переважно комбінацією різних узуальних основ та афіксів відповідно до словотвірної норми чи всупереч їй. За класифікацією польських дослідників, такі новації вважаються словотвірними, тобто такими, що утворюються на основі вже існуючих у мові слів за допомогою різних словотвірних засобів – афіксації, композиції слів, абревіації тощо [Kania, Tokarski 1989, с. 137]. Лексичні (словотвірні) оказіоналізми, отже, – це індивідуально-авторські інновації, які створені за продуктивними (з порушенням законів словотвору), непродуктивними чи оказіональними моделями і які мають «непрозору», більш складну структуру значення, до складу котрої входять оказіональні ядерні або оказіональні периферійні «сильно вірогідні», за термінологією Л. В. Бєляєвої, семи [Беляєва 1990, с. 8].

За спостереженнями дослідників, переважна більшість інновацій аналізованого типу утворюється морфологічним способом, конструювання ж лексичних оказіоналізмів лексико-синтаксичним та морфолого-синтаксичним способами менш поширене [Бабенко 1997, с. 10]. У процесі утворення лексичних інновацій здійснюються словотвірні механізми, що склалися в мові історично, при цьому використовуються вже наявні в мові морфеми, напр.: книгокняжжя (І. Драч), князенко (В. Пахаренко). Як слушно зауважує Л. В. Бєляєва, значення лексичного (словотвірного) оказіоналізму прагне максимально віддалитися від значення мотивуючої основи. Лексичному (словотвірному) оказіоналізмові притаманна максимальна (порівняно з потенційними словами) спеціалізація значення, не зумовлена значенням дериваційного кроку твірного слова, значенням словотвірного форманта [Бєляєва 1990, с. 8 - 9].

Семантичні неологізми, або – неосемантизми, як відомо, історично першими привернули увагу мовознавців. Термін «оказіональне значення» вперше використав Г. Пауль, називаючи так ті уявлення, які мовець пов’язує з певним словом у момент його промовляння [Пауль 1960, с. 94].

Оказіональні (випадкові) значення виникають та існують на основі узуальних (звичайних) традиційних значень слів. Це потенційні (можливі), однак реально відсутні в загальнонародній мові значення слів, оскільки вони не відтворюються як звичайний мовний матеріал. Оказіональні значення слів індивідуальні й своєрідні (суб'єктивні); вони є фактами мовлення, а не формами мови [Лойфман 1957, с. 34].

Л. Беляєва пропонує таку дефініцію розгляданих інновацій: семантичні неологізми – це узуальні слона, які в певному контексті набули нового (оказіонального) елементу значення, утратили один чи кілька компонентів значення, у складі структури значення яких відбулося перегрупування сем [Беляєва 1990, с. 9]. До семантичних неологізмів фахівці враховують також слова та окремі їх значення, утворені внаслідок процесу відродження – актуалізації, тобто повернення в активний ужиток після тривалого періоду «забуття» [Андрусик 2003, c. 136].

Семантичні новотвори з’являються двома шляхами – у процесі внутрішньослівної семантичної деривації й у результаті, так би мовити, «позаслівної» деривації. Наявність / відсутність семантичної мотивованості, похідності нового значення з історично попереднього визначає якісну відмінність цих шляхів появи семантичних інновацій [Черникова 1998, с. 71 - 72].

Неологи розрізняють такі варіанти семантичних інновацій:

1) старі слова цілком змінюють своє значення, втрачаючи попереднє;

2) у семантичній структурі слова з'являється ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при одночасному збереженні всіх традиційних [Заботкина 1989, с. 17–18; Черникова 1998].

Щодо другого варіанту семантичних інновацій слід зауважити, що слово може набувати оказіонального значення не лише за рахунок трансформації предметно-понятійного змісту, а й у результаті зміни конотативного змісту: зміни емоційно-оцінних, експресивних, естетичних компонентів [Ковалевская 1986, с. 7-8]. “Оказіональне” - це значення, властиве слову індивідуального вжитку лише в деяких обраних контекстах [Ващенко 1981, с. 42]. Оказіональне значення, на думку дослідника, перебуває за межами загальновідомого та загальновживаного. Воно є результатом індивідуального добору мовця, зокрема майстра художнього слова, а також уживається лише у певних специфічних контекстах та з певною настановою, переважно художньо-виразовою. Деякі оказіональні значення фіксуються у лексикографічних працях.

Власне ж семантичними неологізмами (перший із зазначених вище варіант інновацій) вважаються лексичні інновації, що утворюються без участі афіксальних морфем шляхом включення уже наявного в мові слова з певним значенням до нового лексичного розряду [Андрусяк 2003, с. 135 - 136].

У дослідженнях неологічної оказіональної лексики здійснювалися спроби диференціювати інновації за ступенем їхньої оказіональності. Так, Н. Бабенко пропонує розрізняти три ступені оказіональності новотворів:

1) оказіоналізми першого ступеня – це стандартні, потенційні утворення, сконструйовані у цілковитій відповідності до дериваційних норм сучасної літературної мови;

2) оказіоналізми другого ступеня — частково нестандартні утворення.

Причім відступи від дериваційної норми, що сталися в процесі створення оказіоналізму, не зумовлюють труднощів семантичної інтерпретації

останнього;

З) оказіоналізми третього ступеня — це суто оказіональні, цілком нестандартні новотвори, семантична інтерпретація котрих досить складна, а відступ від дериваційної норми суттєвий. Такі утворення часто не мають аналогів навіть серед оказіоналізмів[Бабенко 1997].

На різні ступені оказіональності авторських новотворів указувала також А. Юдіна, зауважуючи, що найвищий ступінь притаманний новаціям, утвореним за непродуктивними або ж за оказіональними словотвірними моделями; дещо нижчий – тим, що утворені за малопродуктивними моделями, а найнижчим ступенем оказіональності характеризуються оказіоналізми, створені за продуктивними словотвірними моделями. Вони перебувають на межі узуальних та оказіональних слів, їхньою відмінністю від канонічних слів є нерегулярність відтворення, вони створюються тільки для певної мовленнєвої ситуації [Вокальчук 2010, с. 32].

Отже, питання про ступені оказіональності лексичних інновацій у мовознавстві розглядається, передусім, зі словотвірного погляду: до уваги береться те, без порушення чи з порушенням дериваційних законів мови відбувається конструювання мовленнєвої одиниці; тобто – у результаті словотвірного акту з’являється стандартна чи нестандартна лексична інновація, якій буде притаманний той чи інший ступінь оказіональності.

Утім, під час аналізу індивідуально-авторських утворень з естетичного погляду, питання про ступінь їхньої оказіональності втрачає свою актуальність: будь-який новотвір, незалежно від міри (ступеня) його нестандартності, у певному контексті може бути незамінним компонентом, що сприяє реалізації авторського задуму.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 157 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав