Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність та особливості податкових зобов’язань банківських установ

Отже, опираючись на здобутки сучасної української та слов’янської неології, авторським лексичним (в аспекті досліджуваної проблеми — поетичним) новотвором уважаємо мовленнєве утворення, що виникло в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми з метою реалізації певних мовно-естетичних завдань. Такі новотвори є периферійними елементами лексичної системи, фіксуються (зазвичай уперше) в письмових поетичних текстах і не засвідчені в словниках національної мови відповідного періоду. Авторському поетичному новотворові притаманні ознаки нестандартності й новизни, які усвідомлюються мовцем. За сприятливих об'єктивних умов (внутрішньо- й

позамовного характеру) такий AЛH може увійти до мовної системи, тобто стати узуальним.

З-поміж оказіональних авторських лексичних новотворів традиційно виокремлюють такі різновиди: оказіональні утворення (без диференціації на власне оказіоналізми й потенційні слова) - структурно-семантичні деривати, юкстапозити, неосемантизми, графосемантизми, надскладні номінації (квазіномінації).

В останні три десятиріччя у вітчизняному мовознавстві відбулося пожвавлення у галузі дослідження оказіональної словотворчості, зокрема, опрацьовано цілий спектр проблем, що стосуються різних аспектів АЛН як

специфічного мовно-естетичного феномена.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОДАТКОВИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ

Сутність та особливості податкових зобов’язань банківських установ

Загальновідомо, що банки відіграють неоднозначну роль в економіці будь якої держави і їх діяльність постійно супроводжується ризиками та має специфічні особливості. Разом з тим, банки є суб'єктами господарської діяльності, метою якої в умовах ринкового середовища є отримання максимального прибутку. Зважаючи на це, певні особливості має і механізм оподаткування фінансово-господарської діяльності банків, хоча на сьогодні їх податкове регулювання здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності і сфери діяльності.

Проблема оподаткування банків є багатоаспектною як правового, так і економічного спрямування. В податковій системі банки виконують подвійну роль. Як суб'єкти податкових відносин вони є платниками більшості податків, які на загальних підставах здійснюють до бюджетів всіх рівнів. Одночасно, будучи посередниками між державою і платниками податків, вони здійснюють перекази податкових платежів, від своєчасності яких залежить повнота обсягів державної казни. Крім того, на банки покладено функцію податкового і валютного контролю, яка полягає в наданні інформації щодо відкриття рахунків клієнтам та щодо їх фінансово-господарських операцій, своєчасності перерахування податків, виконання доручень щодо призупинення операцій на рахунках клієнтів тощо. Визначаючи важливу роль банків у податковій системі, необхідно зазначити, що вони є основними серед інвесторів реального сектора економіки, чим забезпечують збільшення кількості платників податків та створення додаткових матеріальних благ, підвищуючи таким чином дохідність бюджетної системи.

У вирішенні проблем забезпечення сталого розвитку національної економіки важлива роль належить комерційним банкам. Виконуючи роль фінансових посередників між інвесторами і підприємствами реального сектора господарства, вони поступово нарощують обсяги виданих їм кредитів, які у даний час є головним зовнішнім джерелом фінансування капітальних вкладень у розширене відтворення.

Одним із основних важелів впливу на функціонування комерційних банків є система оподаткування, яка, крім своєї звичайної фіскальної функції, має спрямовувати їх діяльність у русло суспільних інтересів. Разом із тим формування ефективної системи оподаткування комерційних банків є дуже складним завданням. Це, зокрема, пояснюється особливою значущістю банківської системи для сучасної економіки, специфікою основного виду банківської продукції – фінансових послуг, можливістю застосування щодо них імпліцитних способів оподаткування (обов'язкового резервування, відрахувань для гарантування внесків фізичних осіб тощо) [24, с. 55].

Податкове регулювання банківської діяльності в узагальненому вигляді трактують як цілеспрямований комплексний процес використання засобів та інструментів впливу державної податкової політики на банківську діяльність з метою стимулювання чи стримування надання банківських послуг для отримання позитивних соціально - економічних результатів. [3, с.14]. Погоджуючись в цілому із даним визначенням, варто звернути увагу на те, що воно не враховує специфіку діяльності банків, ставлячи їх в один ряд з усіма іншими господарюючими суб'єктами. Тому пропонуємо податкове регулювання розглядати як систему особливих заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність банків як з метою наповнення державного бюджету та забезпечення розвитку економіки держави, так і регулювання їх фінансової стабільності

Банківські установи – це не звичайні підприємства, а фінансові посередники між суб'єктами господарювання реального сектора економіки і кінцевими інвесторами (фізичними і юридичними особами), що забезпечують зменшення трансакційних витрат функціонування господарської системи та виконують корисні функції трансформації активів: кількісної (перетворення невеликих за розміром депозитів численних вкладників у великі суми для кредитування інвестиційних проектів), якісної (зниження ризиків інвестування шляхом емісії власних зобов'язань та/або укладення депозитних договорів за рахунок диверсифікації портфеля активів і контролю за поведінкою дебіторів) і часової (перетворення щодо короткострокових депозитів вкладників у кредити з тривалішими термінами повернення і компенсацією додаткових ризиків за допомогою спеціальних фінансових інструментів – міжбанківських кредитів, свопів, ф'ючерсів тощо). Друга – адміністративно-технічна – проявляється в тому, що банки є зручним із позицій податкового адміністрування об'єктом оподаткування (відносно невелика кількість банків, їх висока платоспроможність, налагоджений облік тощо) [15, с. 48].

Виконаний з урахуванням вказаних особливостей аналіз показав, що не існує однозначної відповіді на питання про співвідношення фіскальної та регулюючої функцій в оподаткуванні комерційних банків. Тому тут, як і в багатьох інших випадках функціонування системи суспільних фінансів, доводиться шукати сферу прагматичних компромісів, приймаючи до уваги як інтенсивність потреб економіки країни у формуванні доходів бюджету для фінансування суспільних товарів, так і потреби підвищення кількості та якості ліквідних фінансових інструментів обслуговування трансакцій, що надаються банками.

Виступаючи як суб'єкти господарювання, що отримують доходи від надання платних послуг, комерційні банки можуть підпадати під дію цілої низки податків як прямих (із доходів), так і непрямих (з обігу): на валові доходи; на чисті доходи (прибуток); прибуткові податки на відсотки вкладникам (кредиторам), що отримуються у джерела сплати; податки на суми вхідних або вихідних платежів, що проходять через банки; податки на окремі елементи активу або пасиву балансу (наприклад, основні кошти, чистий капітал, зобов'язання) тощо. Проте, виходячи із загальновизнаного податкового принципу платоспроможності (ability-to-pay), найбільше фіскальне і регулююче значення серед них мають податок на прибуток банків, а також податок на відсотки на користь кредиторів (якщо їх оподаткування передбачене чинним законодавством), тобто обов'язкові платежі з процентних доходів одержаних або сплачених. Саме вони виступають в теорії та на практиці головним елементом системи оподаткування фінансових посередників у цілому і комерційних банків зокрема.

Діяльність будь-якого суб'єкта господарювання, починаючи з моменту його створення, будучи пов'язана з отриманням тих чи інших матеріальних благ, обумовлена незмінним прагненням до вилучення максимально можливого прибутку. При цьому максимізація економічного результату може бути досягнута як шляхом збільшення доходів, так і шляхом скорочення витрат, до числа яких, безумовно, належать і обов'язкові платежі до бюджету. Податкове навантаження, одним з перших, в числі інших економіко-правових чинників, впливає на організацію та ведення справ суб’єктів господарювання. Із зростанням податкового навантаження на платника податку (зростання кількості податків, збільшення податкових ставок) розмір податкових надходжень спочатку зростає, але із часом знижується. Бюджетні втрати стають безповоротними, оскільки частина платників податків банкрутує, інша – тінізує свою діяльність, мінімізує податкові платежі.

Необґрунтоване збільшення податкового навантаження, згідно із

А. Лаффером, є передумовою розвитку тіньового сектора економіки. Саме

А. Лаффер обґрунтував твердження, що тільки зниження податкового навантаження стимулює підприємницьку діяльність, розвиває ініціативу і таким чином сприяє приросту доходу бюджету за рахунок розширення виробництва та бази оподаткування [62, с. 125].

Податкове зобов'язання — зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені податковим законодавством України [41, с. 105].

Податкове зобов’язання виникає, змінюється та припиняється при наявності підстав, визначених податковим законодавством. Загальними підставами виникнення є наявність у платника податків об’єкта податку та сплив податкового періоду, по закінченні якого сума податку має бути обчислена та сплачена.

Згідно Податкового кодексу податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) [35, с. 85].

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання [40, с.4].

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку [14, с. 36]. Економічний зміст поняття «податкове навантаження» наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Економічний зміст поняття «податкове навантаження»

Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету [28, с. 112].

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення [44, с. 124].

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Датою виникнення податкових зобов'язань лізингодавця для операцій фінансового лізингу є дата фактичного передання об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу.

Датою виникнення податкових зобов'язань виконавця з контрактів, визначених довгостроковими є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту.

Виходячи із загальновизнаного податкового принципу платоспроможності (ability-to-pay) обґрунтовано, що найбільше значення в системі оподаткування комерційних банків мають податки із процентних доходів, одержаних або сплачених – податок на прибуток підприємств, а також податок на відсотки, що сплачуються банками на користь кредиторів.

Основні висновки у цьому відношенні полягають у тому, що, по-перше, податки на процентні доходи мають право на існування в рамках повної податкової системи, що підтверджено зарубіжним і вітчизняним досвідом. По-друге, – що обтяжливо високого оподаткування доходів на капітал як не відповідного принципам оптимального оподаткування і такого, що призводить до надмірних втрат добробуту (для даної суми одержаних доходів), слід уникати, оскільки це може мати негативні наслідки не тільки для самих фінансових посередників, але, що більш важливо, для ефективного розвитку всієї економічної системи. Це означає, що регулюючі аспекти оподаткування фінансових посередників у зв'язку з їх особливою роллю в забезпеченні нормального протікання господарських процесів, мають більше значення, ніж фіскальні. І, по-третє, – що вибір конкретних підходів до оподаткування окремих видів процентних доходів може бути предметом податкової політики, досягнення адекватності якої в національному, а тим більше міжнародному контекстах, вимагає застосування системного підходу з урахуванням комплексу соціально-економічних та інституційних чинників.

Останній висновок є особливо важливим для економіки України, в якій традиційно саме комерційні банки, а не фондовий ринок, надають більшу частину фінансових ресурсів, необхідних для інвестицій у розширене відтворення реального сектора економіки. Тому обґрунтування механізму оподаткування процентних доходів комерційних банків, що виступають головним джерелом їх прибутків, вимагає спеціального дослідження, побудованого з урахуванням особливостей функціонування фінансових посередників у транзитивній економіці України, а також специфіки її бюджетно-податкової системи [17, с. 88].