Читайте также:
|
|
1. Лурия А.Р. Внутренняя картина болезни и ятрогенного заболевания. М.-Л. Биомедгиз, 1935.
2. Орлов А.Б. Возникновение новой психодиагностики: некоторые симптомы и тенденции // Вопросы психологии. – 1991. – № 5. – С. 129-130.
3. Рождественский Д.С. Homo Somaticus. Человек соматический. – М.: ИП Седова Е. Б., 2009 г. - 264с.
4. Тухтарова И.В., Биктимиров Т.З. Соматопсихология: учеб. пособие. – Ульяновск, 2005. – 130 с.
5. Хомуленко Т.Б. Анализ телесного симптома как психосоматического феномена. – Х.: ХНПУ имени Г.С. Сковороды, 2011. – 41 с.
РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ, ПРИЧИНИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ У РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
Поняття про порушення у розвитку людини та їх причини
Поняття „аномалія розвитку” входить до кола понять, які об’єднуються терміном „дізонтогенез”, який означає різні форми порушень онтогенезу, тобто розвитку індивіда на відміну від розвитку виду. Численними психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що рання діагностика і корекція відхилень у розвитку дітей є головними умовами їх ефективного навчання і виховання, попередження більш важких порушень (аж до інвалідності).
Характер дізонтогенезу залежить від певних психологічних параметрів:
q особливостей функціональної локалізації порушення. В залежності від порушення виділяють два основні види дефекту – ізольований (недорозвиток або ушкодження окремих систем аналізаторів) та загальний (порушення регуляторних коркових та підкоркових систем);
q часу ураження (чим раніше відбулося ураження, тим більше імовірність психічного недорозвинення);
q взаємостосунки між первинним і вторинним дефектом (первинні порушення витікають з біологічного характеру дефекту: порушення слуху, зору при ураженні аналізаторів);
q органічне ураження мозку і т.ін. (вторинні порушення виникають опосередковано в процесі аномального розвитку);
q міжфункціональних взаємодій (до них відносяться механізми ізоляції, патологічної фіксації, тимчасові і стійкі регресії, які виконують велику роль у формуванні різних видів асинхронного розвитку).
Поняття „аномалія” в перекладі з грецького означає відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку. У такому значенні це поняття існує в педагогічній і психологічній науках.
До аномальних (від греч. anomalos – неправильний) відносяться діти, які мають суттєві відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими та набутими дефектами, і потребують спеціальних умов навчання й виховання (Український дефектологічний словник, 2001).
Наявність того або іншого дефекту ще не зумовлює аномального розвитку. Втрата слуху на одне вухо або ураження зору на одне око не обов’язково веде до дефекту розвитку, оскільки в цих випадках зберігається можливість сприймати звукові та зорові сигнали. Дефекти такого роду не порушують спілкування з оточуючими, не заважають оволодінню навчальним матеріалом і навчанню в масовій школі. Отже, ці дефекти не є причиною аномального розвитку.
Дефект у дорослої людини, яка досягла певного рівня загального розвитку, не може привести до відхилень, оскільки її психічний розвиток проходив у нормальних умовах. Таким чином, аномальними вважаються діти з порушенням психічного розвитку внаслідок дефекту, і які потребують спеціального навчання й виховання.
Порушеним розвитком називається процес, в ході якого спостерігаються відхилення у фізичному або психічному розвитку організму, викликані різними за характером та часом виникнення причинами.
Фізичний недолік – підтверджений в установленому порядку тимчасовий або постійний недолік у розвитку та (або) функціонуванні органу людини або хронічне соматичне чи інфекційне захворювання.
Психічний недолік – підтверджений в установленому порядку тимчасовий або постійний недолік у психічному розвитку людини, включаючи порушення мовлення, емоційно-вольової сфери, зокрема аутизм, наслідки пошкодження мозку, зокрема розумова відсталість, затримка психічного розвитку, які створюють труднощі у навчанні.
Сучасне поняття “інвалідність” – це обмеження або відсутність (у наслідок порушення функцій) здібностей здійснювати діяльність у такій формі чи обсязі, які прийнято вважати нормальними для людини.
Інвалід (від лат. invalidus – слабий, безсилий, немічний) – особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час (Український дефектологічний словник, 2001).
З точки зору охорони здоров’я процес інвалідизації має вигляд послідовного ланцюга: хвороба ® порушення функцій ® інвалідність ® фізичні та інші дефекти.
Захворювання → обмеження фізичної активності → порушення соціальних зв’язків та умов самореалізації → втрата економічної та побутової незалежності → стійкий емоційний стрес → погіршення стану здоров’я.
Порушення функцій визначається, як різна втрата чи патологія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури або функції.
Необхідно враховувати, що порушення функцій та інвалідність можуть бути помітними оком або непомітними, тимчасовими або постійними, прогресуючими або регресуючими.
Дефект (від лат. defectus – недолік) – фізичний чи психічний недолік (вада, аномалія), який порушує хід нормального розвитку (з урахуванням віку, статі, соціальних і культурних факторів). У контексті соціокультурної теорії дефект – особливий стан людини, а в жодному разі не патологія.
У розвинених країнах акценти поступово зміщуються від того, чого “не можуть інваліди”, на те, що “можуть особи з особливими потребами”. Слово “інвалід”, яке передбачає наявність ушкоджень і недієздатність, поступово виходить з ужитку та витискується поняттями “особи з особливими потребами”, “особи з обмеженнями окремих функцій”, “особи з обмеженими можливостями” та ін.
Особливий правовий статус встановлений для інвалідів, які не досягли 18-річного віку. Ця категорія називається „діти-інваліди”. Порядок визнання громадян інвалідами, у тому числі і тих, що не досягли, 18-років, встановлений відповідним законодавством, відповідно до якого громадянин признається інвалідом за наявності наступних умов:
1) порушення здоров’я із стійким розладом функцій організму;
2) обмеження життєдіяльності;
3) необхідність здійснення заходів соціального захисту. Визнання особи інвалідом здійснюється Державною службою медико-соціальної експертизи на підставі заяви громадянина або його законного представника або за напрямом медичної установи.
Всі інваліди поділяються на декілька груп за різними підставами:
q за віком – діти-інваліди та інваліди-дорослі;
q з причин походження інвалідності – інваліди з дитинства, інваліди війни, інваліди праці, інваліди загального захворювання;
q за ступенем працездатності – інваліди працездатні та непрацездатні: інваліди 1-ої групи (непрацездатні), інваліди 2-ої групи (тимчасово непрацездатні або працездатні в обмежених сферах), інваліди 3-ої групи (працездатні в полегшених умовах праці).
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 161 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |