Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Паралічами

 

Світова статистика свідчить, що на одну тисячу новонароджених припадає дві-три дитини, які страждають на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Церебральний параліч – це складне порушення рухових функцій на рівні центральної нервової системи. Раніше таких дітей називали спастиками.

ДЦП – захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів, які діють у період внутрішньоутробного розвитку, на момент народження і на першому році життя дитини.

ДЦП за часом виникнення розділяють на вроджений, припологовий та післяпологовий. Причинами вродженого церебрального паралічу можуть бути інфекції, інтоксикації, травми, які перенесені вагітною, особливо в перші 3-4 місяці. Припологові та післяпологові паралічі пов’язані з травматичними ураженнями головного мозку плоду та народженої дитини, порушенням мозкового кровообігу у результаті асфіксії тощо.

Світова статистика свідчить про те, що вроджені причини виникнення ДЦП складають 25 % та пов’язані з генетичними вадами розвитку (мутації, хромосомна аберація), тератогенними чинниками (алкогольний синдром у зародка), інфекційними захворюваннями (краснуха, кір) та негативними чинниками, які пов’язані з організмом матері. Пологові причини складають 50 % та пов’язані з недоношеністю, травмами, лікарською помилкою. Післяродові причини складають 5 % та обумовлені інфекціями, травмами, лікарською помилкою. Проте причина 20% випадків виникнення ДЦП залишається невідомою (Ю.О. Лянной, 2004).

Поєднання внутрішньоутробної патології та родової травми є в даний час однією з причин виникнення ДЦП. У дітей, що перенесли стан асфіксії (недолік кисню у крові, порушення дихання, серцевої діяльності новонародженого) є високий ступінь ризику для виникнення ДЦП. ДЦП, як правило, не є спадковим захворюванням.

При цьому, у першу чергу вражаються рухові зони головного мозку, а також відбувається затримка і порушення його дозрівання вцілому. Тому, у дітей, які страждають на ДЦП спостерігаються різноманітні порушення: рухові, інтелектуальні, мовленнєві, розладнання інших вищих коркових функцій.

У дітей, які страждають на ДЦП, спостерігаються важкі порушення рухів рук, ніг, голови, тулуба, які зумовлені спазмом м`язової системи. Дитина з помітним запізненням починає тримати голову, повзати, сидіти, стояти, ходити. Порушення рухової функції при даному захворюванні може проявлятися у гіперкінезах.

Гіперкінези (від грец. hiper – надмірно, kinesis – рух) – це невпоряджені, зайві, недоцільні рухи (повороти, вигинання, тремтіння). Досить часто дитячий церебральний параліч поєднується з порушеннями функцій слухового та зорового аналізаторів, різними мовленнєвими аномаліями, які викликані обмеженою рухливістю артикуляційного апарату. Все це призводить до затримки загального розвитку дитини.

Виявлення гіперкінезів у мовленнєвій мускулатурі грубо перекручує мовлення, порою робить її незрозумілою, а інколи і неможливою. Крім цього, у дітей можуть відмічатися гіперкінези у м’язах діафрагми, міжреберних м’язах, що, у свою чергу, грубо порушує дихання, плавність мовлення, а у складних випадках призводить до появи вимушених викриків або стонів.

Рухові, мовленнєві та психічні порушення можуть бути різним за ступенем вираженості – від мінімальних до максимальних.

Найважче страждають „молоді” відділи мозку – великі півкулі, які регулюють довільні рухи та мовлення.

Лобна частина кори має передню центральну звивину, в якій знаходиться рухова зона із суворо визначеною проекцією ділянок тіла. Вона є центром довільних рухів. У передній центральній звивині починається пірамідний шлях, який йде до стовбура мозку, частково перехрещуючись і спускаючись у спинний мозок. За пірамідним шляхом передаються імпульси довільного руху. У задніх відділах лобної частини розташовується екстрапірамідний центр кори. Екстрапірамідна система забезпечує автоматичну регуляцію рухових актів, підтримує загальний м’язовий тонус, перерозподіляє його при рухах, бере участь у підтримці оптимальної пози.

У середній лобній звивині знаходиться окоруховий центр, що здійснює контроль за співдружнім поворотом голови та очей, що особливо важливо у формуванні орієнтовних рефлексів.

У тім’яній частині розташовані центри праксиса. Праксис – автоматизовані цілеспрямовані рухи, які виробляються у процесі навчання і постійної практики протягом життя, наприклад ходьба, їжа, одягання, письмо, праця. Праксис – вищий прояв рухових функцій, які властиві людині.

Мозочок пов’язаний з іншими відділами центральної нервової системи трьома парами ніжок, в яких проходять провідні шляхи. Мозочок забезпечує точність цілеспрямованих рухів, координує діяльність м’язів, регулює м’язовий тонус, підтримує рівновагу. Мозочок тісно пов’язаний з вестибулярним апаратом, ретикулярною формацією та корою. При цьому кора виконує головну регулюючу функцію, оскільки в кору головного мозку поступає і оброблюється вся інформація від провідників та органів чуття.

У дітей із захворюванням на ДЦП у зв’язку із обмеженням рухів порушується весь хід моторного руху, що сприяє небажаному впливу на формування нервово-психічних функцій, системи дихання, кровообігу та ін.

Ураження рухових зон та провідних шляхів незрілого мозку гальмують і змінюють послідовність етапів його дозрівання. У зв’язку з цим, відбувається порушення процесу формування усієї рухової функціональної системи і вищі рухові центри перестають здійснювати гальмуючий вплив на примітивні вроджені рефлекторні рухові реакції.

Для дітей з церебральним паралічем характерна своєрідна аномалія психічного розвитку, яка обумовлена органічним ураженням головного мозку і різними руховими, мовленнєвими та сенсорними дефектами. Важливу роль у генезі психічних порушень грають обмеження рухової діяльності, соціальних контактів, а також умови виховання і оточення. Аномалії розвитку психіки при ДЦП включають порушення пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та особистості.

У дітей з ДЦП спостерігається знижений запас відомостей і уявлень про оточення. Це обумовлено декількома причинами: а) вимушена ізоляція, обмеження контактів з однолітками та дорослими людьми у зв’язку із тривалим знаходженням без рухів або труднощами у пересуваннях; б) утруднення пізнання навколишнього світу, яке пов’язане з проявом рухових розладів; в) порушення сенсорних функцій.

При ДЦП наголошується порушення координованої діяльності різних систем аналізаторів. Патологія зору, слуху, м’язово-суглобного чуття істотно позначається на сприйнятті навколишнього світу вцілому, обмежує обсяг інформації, утруднює інтелектуальну діяльність дітей з церебральним паралічем.

Велике число дітей відрізняються низькою пізнавальною активністю, яке виявляється у відсутності інтересу до завдань, поганої зосередженості, повільності і зниженого переключення психічних процесів. Низька розумова працездатність частково пов’язана з церебрастенічним синдромом, стомленням, яке швидко наростає, при виконанні інтелектуальних завдань. Найвиразніше він виявляється у шкільному віці; при цьому порушується цілеспрямована діяльність.

За рівнем розвитку інтелекту діти з церебральним паралічем є вкрай різнорідною групою: одні з них мають нормальний або близький до нормального інтелект, у інших спостерігається затримка психічного розвитку, у третіх має місце олігофренія. Діти без відхилень у психічному (зокрема, інтелектуальному) розвитку зустрічаються відносно рідко. Основним порушенням пізнавальної діяльності є затримка психічного розвитку (церебрально-органічного генезу).

Для дітей з церебральним паралічем характерні розлади емоційно-вольової сфери. У одних вони виявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, дратівливості, рухової розгальмованості, у інших – у вигляді загальмованості, соромливості, боязкості. Схильність до коливань настрою часто поєднується з інертністю емоційних реакцій. Так, почавши плакати або сміятися, дитина не може зупинитися. Підвищена емоційна збудливість нерідко поєднується з плаксивістю, дратівливістю, примхливістю, реакцією протесту, які посилюються у новій для дитини обстановці та при стомленні. Іноді спостерігається радісний, підведений, благодушний настрій із зниженням критики (ейфорія).

Порушення поведінки можуть виявлятися у вигляді рухової розгальмованості, агресії, реакції протесту по відношенню до оточуючих. У деяких дітей можна спостерігати стан повної байдужості.

У дітей з церебральним паралічем своєрідна структура особистості. Достатній інтелектуальний розвиток часто поєднується з відсутністю впевненості в собі, самостійності, з підвищеною навіюваністю. Особистісна незрілість виявляється у наївності думок, слабкої орієнтованості у побутових та практичних питаннях. У дітей та підлітків легко формуються утриманські установки, нездатність і небажання до самостійної практичної діяльності. Виражені труднощі соціальної адаптації сприяють формуванню у них таких рис особистості, як боязкість, соромливість, невміння відстояти свої інтереси. Це поєднується з підвищеною чутливістю, образливістю, вразливістю, замкнутістю.

В структурі дефекту у дітей з церебральним паралічем значне місце займають порушення мовлення, частота яких складає 80 %.

Особливості порушень мовлення і ступінь їх вираженості залежать, в першу чергу, від локалізації та важкості ураження мозку. Відставання у розвитку мовлення при ДЦП пов’язані з обмеженням обсягу знань та уявлень про оточення, недостатністю наочно-практичної діяльності. Несприятливий вплив на розвиток мовлення роблять помилки виховання, які припускаються батьками. Часто батьки надмірно опікають дитини, прагнуть багато що зробити за неї, попереджають всі її бажання або виконують їх у відповідь на жест або погляд.

Велике значення у механізмі мовленнєвих порушень при ДЦП має сама рухова патологія. Наголошується взаємозв’язок між мовленнєвими та руховими порушеннями у дітей з церебральним паралічем.

Порушення рухової сфери обумовлюють різноманітність мовленнєвих розладів. Для кожної форми дитячого церебрального паралічу характерні специфічні порушення мовлення. Мовленнєві порушення утруднюють спілкування дітей з оточуючими і негативно позначаються на їх розвитку.

У дітей з церебральним паралічем виділяють наступні форми мовленнєвих порушень: дизартрія, затримка мовленнєвого розвитку, алалія, порушення письмового мовлення. Вираженість дизартрічних порушень може бути різна: від легких форм до абсолютно нерозбірливого мовлення. Порушення вимови у більшості випадків ускладнене загальним недорозвиненням мовлення (ЗНР). Мовленнєві порушення при ДЦП рідко зустрічаються в ізольованому вигляді. Наприклад, найчастіша форма мовленнєвої патології – дизартрія – часто поєднується із затримкою мовленнєвого розвиток, рідше – з алалією.

У деяких дітей виражені дизартрічні розлади поєднуються з порушеннями слуху.

У 20-25 % дітей є і порушення зору, які характерні для ДЦП: косоокість, яка сходиться і розходиться, обмеження полів зору.

Нерідко у дітей з порушеннями опорно-рухового апарату праві кінцівки вражаються більше, тому вони вимушені користуватися лівою рукою як ведучою, що утруднює оволодіння навичками самообслуговування та графічними навичками. Практично у всіх не розвинені дрібна моторика рук і тонкі рухи пальців.

У дітей з ДЦП наголошуються астенічні прояви: знижена працездатність, виснаженість всіх психічних процесів, сповільнене сприйняття, труднощі перемикання уваги, малий обсяг пам’яті.

ДЦП описаний ще в працях Гіппократа і К. Галена. Проте основоположником вивчення проблеми церебральних паралічів є англійський хірург-ортопед Літтль (1862). Надалі детально описану їм спастичну диплегію стали називати хворобою Літтля. Різні класифікації ДЦП були запропоновані також Фрейдом (1897), К. Бобат і Б. Бобат (1964), Фелпсом (1970).

У нашій країні користуються класифікацією К.А. Семенової (1978); виділяються наступні форми:

r спастична диплегія;

r подвійна геміплегія;

r гіперкінетична форма;

r геміпаретична форма;

r атонічно-астатична форма.

Спастична диплегія – форма ДЦП, яка характеризується центральними паралічами кінцівок з переважанням спастичного парапарезу (виникають деформації верхніх кінцівок: розвиваються привідні та внутрішньоротаційні контрактури у плечових суглобах, згинальні контрактури у ліктьових та променевозап’ястних суглобах). Зустрічається у 50 % випадків. За поширеністю рухових порушень це тетрапарез (парез усіх чотирьох кінцівок), при якому ноги вражаються більше, ніж руки. Прогноз рухових можливостей менш сприятливий, ніж при геміпарезі. Лише 20-25 % хворих ходять самостійно, без підручних засобів, близько 40-50 % здатні пересуватися, використовуючи милиці або на візку. Ступінь соціальної адаптації може досягати рівня здорових при нормальному розумовому розвитку та гарній функції рук.

Двобічна геміплегія – найважча форма ДЦП з тотальним ураженням великих півкуль. При двосторонній геміплегії рухові розлади виражені в рівній мірі в руках і ногах, або руки уражені сильніше, ніж ноги. Ланцюгові настановні випрямні рефлекси можуть не розвинутись взагалі. Довільна моторика різко порушена, діти не сидять, не стоять, не ходять, функція рук не розвинена. Мовленнєві порушення грубі, за принципом анартрії, у 90% спостерігається розумова відсталість, у 60% – судоми, діти не підлягають навчанню. Прогноз рухового, мовленнєвого та психічного розвитку несприятливий.

Гіперкінетична форма – пов’язана з ураженням підкіркових відділів мозку. Причиною є білірубінова енцефалопатія (несумісність крові матері та плоду за резус-чинником). Характеризується порушенням координації рухів та рівноваги, м’язовою гіпотонією та затримкою темпу вікового психомоторного розвитку. При цій формі церебрального паралічу рухові розлади представлені гіперкінезами (насильницькі рухи) – атетозом, хореотетозом, торсіонною дистонією, які виникають мимовільно, посилюючись від хвилювання та стомлення. Гіперкінези мінімальні у спокої, зникають під час сну, посилюються при довільних рухах, провокуються емоціями, більш виражені у положенні на спині та стоячи. При спробі мовленнєвого спілкування на обличчі виникають гримаси.

Довільні рухи розмашисті, диськоординовані, порушений навик письма, мовлення. У 20-25 % уражений слух, в 10 % можливі судоми. Прогноз розвитку рухових функцій та соціальної адаптації залежить від характеру та інтенсивності гіперкінезів. У 60-70% випадків діти навчаються самостійно ходити. Сильно утруднений процес навчання через поганий контроль голови та порушення дрібної моторики.

Геміпаретична форма (спастична геміплегія) – ця форма церебрального паралічу характеризується ураженням однойменних кінцівок (вражаються руки і ноги з одного боку). Верхня кінцівка переважно більше уражена, чим нижня. М’язовий тонус в уражених кінцівках підвищений. Пов’язано це з ураженням півкулі мозку (при правобічному геміпарезі порушується функція лівої півкулі, при лівобічному – правої).

Прогноз рухового розвитку при адекватному лікуванні сприятливий. Діти ходять самі, ступінь навчання залежить від психічних і мовленнєвих порушень. Соціальна адаптація визначається інтелектуальними можливостями.

Атонічно-астатична форма (у ранньому віці – гіпотонічна форма) виникає при порушенні функції мозочка. При цьому спостерігається низький м’язовий тонус, порушення рівноваги у спокої та ходьбі, порушення координації рухів. Хворі з цією формою церебрального паралічу не можуть утримувати вертикальну позу внаслідок дефектів механізму поступального контролю. Рухи невідповідні, неритмічні, порушене самообслуговування, письмо. У 50% наголошуються мовленнєві та психічні порушення різного ступеня важкості. Прогнози щодо становлення функціональних можливостей та соціальної адаптації несприятливі.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав