Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія

Читайте также:
  1. I. Понятие и виды источников (форм) права.
  2. II подразделение — производство предметов потребления.
  3. II. Методология теории государства и права.
  4. II. Предмет, задачи физиологии растений
  5. II. Предметы ведомства и пределы власти волостного суда
  6. III. ЧТО ИЗУЧАЕМ? ОБЪЕКТ И ПРЕДМЕТ ДИАГНОСТИКИ
  7. Internet и система права.
  8. IV. Концептуальные подходы образовательных стандартов по предмету
  9. IV. Рекомендации по составлению рабочих программ учебных курсов, предметов, дисциплин (модулей) общеобразовательного учреждения
  10. Jus Gentium как прообраз международного права.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

1. Алексеев С.С. «Держава і право» - Москва, «Юридична літ-ра», 1996р.

2. Рабінович П.М. «Теорія держави та права». Конспект лекцій, 1994р.

3. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д. та ін. «Загальна теорія держави і права» Навчальний посібник/НАВСУ, 1998р.

4. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права», Харків, 2000р.

5. Піголкін А.С. «Загальна теорія права»,- Москва, МГТУ ім. М.Е.Баумана, 1996р.

6. Конституція України

7. Настюк М. «Правознавство» - Київ, «Інтер», 1998р.

8. Піголкін А.С. «Загальна теорія права», 1995р.

9. Назаренко Є.В. «Теорія держави і права», Київський державний ун-т,1998р.

10. Копейчеков В.В. «Правознавство», Київ, «Інтер», 1998р.

11. Хропанюк Н.В. «Теорія держави і права» - Москва, 1994р.

12. Усенко І.Б. «Основи правознавства», Київ, «Ірпінь», 1999р.

13. Лазарєв В.В. «Загальна теорія держави і права» - Москва, 1996р.

14. Лівшиць Р.З. «Сучасна теорія права», Москва, 1996р.

15. Марченко М.Н. «Теорія держави і права» - Москва, 1996р.

16. Патолкін А.С «Загальна теорія права» - Москва, 1995р.

17. Кримінальний Кодекс України (1961р.).


 


[1] Алексеев С.С. «Держава і право»-М.,1996,ст.186

[2] Рабінович П.М. «Теорія держави та права». Конспект лекцій, 1994, ст. 97

[3] Олійник А.Ю., Гусарев С.Д. «Загальна теорія держави і права». Навчальний посібник/НАВСУ, 1998, ст. 77

[4] Скакун О.Ф. «Теорія держави і права», 2000, ст. 404

[5] Скакун О.Ф. «Теорія держави і права», 2000, ст. 405

[6] Піголкін А.С. «Загальна теорія права», М., МГТУ, 1998, ст. 218

[7] Настюк М. «Правознавство» - Київ,1998,ст. 218

[8] Загальна теорія права, під ред. Пиголкина А.С., М.,1995р., ст. 240

[9] Загальна теорія права, під ред. Пиголкина А.С., М.,1995р., ст. 240

[10] Загальна теорія права, під ред. Пиголкина А.С., М.,1995р., ст. 240

[11] Назаренко Є.В. «Теорія держави і права», 1998, ст. 175

[12] Олійник А.Ю., Гусарев С.Д. «Загальна теорія держави і права», 1998, ст. 77

[13] Копейчеков В.В. «Правознавство», Київ, 1998, ст. 182

Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія

Дискусія про предмет філософії права.Почнемо із запитання: що є філософія права і що вона вивчає? Треба зазначити, що в історії філософсько-правової думки існували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Так, Г. Гегель вважав її філософською наукою про право, що має своїм предметом ідею права. Російський філософ С. Франк розумів філософію права як вчення про суспільний ідеал. У сучасній філософії права її предмет також визначається по-різному. Від найширших визначень, як, наприклад, у відомого росій­ського філософа права В. Нерсесянца, який вважає предметом філо­софії права дослідження змісту права, його сутності і поняття, основ і місця у світі, цінності і значення, ролі в житті людини, суспільства і держави до найвужчих, як, зокрема, в одного з провідних італійських філософів права Н. Боббіо, на думку якого єдиною проблемою філо­софії права, що, власне і становить її предмет, є справедливість. Таке різноманіття підходів до предмета філософії права є цілком закономірним, адже його визначення припускає виявлення ставлення дослідника як до філософії, так і до права. Можна припустити, що підходів до предмета філософії права стільки, скільки існує філософ­ських систем, а виявлення предмета філософії права неможливо без чіткого визначення ставлення дослідника до самого феномену права, тобто до того, що, власне, і має бути досліджено. Для розв'язання цієї проблеми доцільно скористатися міркуван­нями югославського теоретика права Р. Лукича. «Саме поняття "фі­лософія права", - зазначає він, - легко визначити, виходячи з уже відомого поняття філософії. Філософія права є спеціальною філосо­фією - такою, предметом якої є не загальний (увесь) світ у цілому, не все суще як таке, а лише одна його частина - право. Однак, оскіль­ки вона є філософія, хоч і спеціальна, їй належні усі риси філософії взагалі чи загальної філософії. Це означає, що її предмет аналогічний предмету філософії». Отже, якщо загальна філософія є вченням про граничні підстави людського буття, то відповідно філософію права можна визначити як вчення про граничні підстави права як одного із способів людського буття.

Обґрунтування необхідності філософії права.Хоча філософсько-правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія пра­ва - незаперечні заслуги в розвитку юриспруденції, необхідність її існування як самостійної сфери теоретичного знання не для всіх до­слідників є очевидним фактом. Трапляються різні спроби заперечити філософський підхід до права. Як правило, вони обґрунтовуються або неможливістю застосування даного підходу до вирішення питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси - немож­ливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що ґрунтується на вузькопрофесійній «юридизації» феномену права і штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна насам­перед для юридичної догматики, представленої нині різними варіа­ціями юридичного позитивізму і легізму (від лат. Іех - закон). Існує декілька обґрунтувань необхідності існування філософії права, з яких ми розглянемо лише два: історичне та актуальне. Іс­торичне обґрунтування необхідності існування філософії права здій­снюється на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування.

У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права базуєть­ся на виявленні такого аспекту, такої сторони права, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з необхідністю припускають філософсько-правовий підхід? Очевидно, це зумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феноме­ну права. Право, безсумнівно, є одним з найбільш важкодоступних об'єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції останніми десятиліттями в усьо­му світі, підвищення престижності юридичної освіти і правової куль­тури населення в цілому - все це не знижує актуальності поставле­ної проблеми. Навпаки, на місці розв'язаної дослідником правової проблеми виникають нові, а досягнута ним вершина у правовій на­уці відкриває нові, невідомі обрії у вигляді незліченних питань і про­блем. Таким чином, сфера дослідження філософії права лежить на перетині цих питань і проблем, і її завдання полягає в їх розв'язанні.

У чому кореняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв'язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурно­го феномену. Адже відомо, що людина - це найтаємничніший об'єкт, який збиває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таєм­ничий об'єкт, за визначенням, може бути пізнаний тільки самою лю­диною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, «людина є та­ємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Подібно до того як у людині ми розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так і у всіх культурних (тобто людських) феноменах ми вияв­ляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві ми також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закрі­пилися назви «позитивне право» і «природне право». Ці словосполу­чення можна вважати не зовсім вдалими, адже вони мають метафо­ричний характер, але склалися історично і закріпилися, до того ж, вони відображають структуру даного явища.

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як прави­ло, - ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» ви­ражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно, по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеалом, тобто очищеною від випадків формою належного у від­носинах між людьми. Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (принаймні мають прийматися) чинні правові нор­ми і відбувається їх оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрар­хії цінностей, яку задає філософія, вирішуючи питання про ставлен­ня людини до навколишнього світу, в тому числі й у ціннісному від­ношенні. Звідси можна зробити висновок про те, що право як сфера люд­ської діяльності тісно пов'язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, свобода і рівність, вина і відпо­відальність та ін., є водночас найважливішими філософськими про­блемами, а розв'язання їх заглиблюється своїми коренями у вирішен­ня основних філософських питань про сутність людини і сенс її жит­тя, онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право, таким чином, за своїм духом «філософічно», воно виражає «філосо­фію на практиці», що відповідно припускає також «філософію в те­орії», роль якої і виконує філософія права. Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів.Ціл­ком очевидно, що вміння усвідомлювати високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обґрунтувати власну теоретичну по­зицію і прийняти практичне рішення є ознакою високого професіо­налізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, осо­бливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно в основному визначається домінуючими установками світогля­ду юристів, на формування якого покликана впливати філософія пра­ва. Спроби розв'язувати фундаментальні теоретичні проблеми юрис­пруденції без філософського обґрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. «Той, хто думає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, - пише французький філософ права Г. А. Шварц-Либерман фон Валендорф, - насправді несвідомо керується своєю "особистою", домо­рослою філософією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах пра­вової дисгармонії».

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних ви­щих навчальних закладів філософсько-правових знань визначається насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти май­бутніх юристів, їхньому розвиткові як самостійно мислячих, політич­но незаангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відо­мого британського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філо­софія права не є частиною підготовки юриста як юриста, а пов'язана з більш важливою метою - підготовкою юриста як громадянина і громадянина як критика права.

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце, що його по­сідає філософія права в системі юридичних та інших гуманітарних наук і навчальних дисциплін, об'єктами вивчення яких є право і дер­жава, а також ту увагу, що в західних університетах приділяється ви­кладанню цієї дисципліни вже протягом багатьох століть.

Хоча філософія права не ставить за мету розв'язувати конкретні проблеми правознавства, а тільки допомагає досліднику-юристу чіткі­ше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому по­дивитися на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє розв'язання чи, принаймні, їх обґрунтування саме на філософському рівні. Ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права в системі правознавства як загальнометодологічної дисципліни.

Сутність і особливості філософського підходу до права.Важ­ливим питанням для з'ясування специфіки філософії права як осо­бливої теоретичної дисципліни є визначення сутності і особливостей філософського підходу до права.

Відомо, що будь-яка наука, встановлюючи свій предмет дослі­дження, прагне зосередитися саме на ньому. При цьому, як правило, залишається осторонь питання про місце предмета цієї науки в за­гальній картині світу і його ставлення до сутності людини. Відомо також, що у фундаменті будь-якої науки лежать деякі базові, аксіома­тичні (тобто самоочевидні) положення, котрі не визначаються, а бе­руться як такі. Вихідним положенням класичної фізики, наприклад, є припущення про дію принципу причинності, економічної науки - припущення про те, що всі люди працюють відповідно до своїх по­треб. Звідси можна зробити висновок про те, що окремі науки прин­ципово не можуть «заглянути» за свій «вихідний пункт», свої базові положення. У цьому полягає обмеженість будь-якої окремої науки.

Що ж стосується філософії, то сфера її інтересів починається са­ме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія обґрунтовує базові положення окремих наук, підводячи їх під свої «гра­ничні підстави», виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, ви­хідним пунктом юриспруденції як окремої науки є припущення про те, що право є породженням волі суб'єкта державної влади, котра у свою чергу детермінує виконання вимоги, яка випливає з його норм права. Це положення виражає сутність позитивного права. Але осяг­ти дійсний зміст правових явищ ми можемо тільки заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто намагаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається: предметом філософії права є неюридичні (гра­ничні) підстави права, що у тлумаченні деяких авторів слушно роз­криваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні та антропологічні під­стави права. Теорія права являє собою головним чином вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права розвиваються «загальні право­ві поняття», що виводяться з конкретного досвіду функціонування окремих галузей права. Понятійним арсеналом теорії права є такі по­няття, як «закон», «правовідносини», «суб'єкт права», «правовий обов'язок», «суб'єктивне право», «зобов'язання», «відповідальність» та ін. Вони утворюють розгалужену конструкцію позитивного права, його «понятійний каркас». Завдяки їм відбуваються «оформлення» і «впорядкування» нормативної системи і понятійного апарату право­знавства в цілому. Хоча філософія права у своєму аналізі основ права може використовувати поняття позитивної науки про право, однак вона має і такі власні категорії, як «ідея», «зміст», «мета права», «спра­ведливість», «воля», «рівність», «визнання», «автономія особистості», «права людини» та ін.

Саме по собі позитивне право не є предметом філософії права. Позитивне право цікавить філософію права лише у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У дано­му випадку природне право, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би «права в праві». Внаслідок такого співвідношення і оцінки по­зитивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна по­годитися з ідеєю про те, що предмет філософії права співвідноситься з поняттям «природного права», а предмет теорії права - з поняттям «позитивного права», проте слід підкреслити умовність такого роз­межування. Точнішим буде твердження, згідно з яким філософія пра­ва вивчає «правову реальність», під якою розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, існуючих правовід­носин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо у його загальності і цілісності, його змістовну сторону.

Філософське осмислення та наукове пізнання права: відмін­ність предмета і методу.Наступним важливим питанням для з'ясування специфіки філософії права як самостійної наукової дис­ципліни є виявлення відмінності між філософським осмисленнямправа та його науковим пізнанням.

Розходження щодо методу між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням лежить у сфері семантичної (тобто зна­ченнєвої) і функціональної відмінності зрозуміти «пояснення» і «ро­зуміння». Будь-яка окрема наука, у тому числі юриспруденція, роз­глядає свій предмет як об'єкт, що знаходиться поза суб'єктом, котрий пізнає, і як такий, що відносно протистоїть йому. Причому об'єкт, що пізнається, визнається у даному разі як факт, як те, що існує в ре­альності. Філософія ж прагне до розуміння, осмислення належних цінностей і змістів, розкриває світ таким, яким він повинен бути. Цей світ утворених цінностей і змістів дає людині стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається ним як ідеальне стосов­но того, що існує в реальності. Тому юриспруденція, вивчаючи за­кономірності функціонування чинного права, описує право таким, яким воно є, а філософія права - таким, яким воно повинно бути. На основі цієї ідеальної правової норми філософія права оцінює дійсну правову реальність. Важливо підкреслити, що філософія права праг­не не просто пояснити правову реальність, яка протистоїть людині, а зрозуміти цю реальність

Філософсько-правова рефлексія.Якщо сферу предмета філосо­фії коротко можна визначити терміном «підстави», то сферу її мето­ду - терміном «рефлексія», чи «критика». Рефлексія (від лат. reflехіо - відображення) у сучасному гуманітарному знанні розумі­ється як аналіз власних думок і переживань; міркування, повне сум­нівів і хитань. Окремі науки, у тому числі юриспруденція, за своїм методом є догматичними, тобто не займаються критичною перевіркою своїх основ. Філософія ж за своєю природою є критичною, вона по­стійно оцінює свої підстави. Така оцінка і являє собою філософську рефлексію. Як відзначав Дж. Коллінгвуд, філософська свідомість ні­коли не думає просто про об'єкт, але, міркуючи про будь-який об'єкт, вона також висловлює власну думку про нього. Тому філософію мож­на назвати думкою іншого порядку - думкою про думку.

Рефлексія є обов'язковим елементом філософсько-правового піз­нання. Більш того, саме рефлексивний характер філософії права зу­мовлює те, що проблема її предмета виявляється одним з центральних питань цієї дисципліни. Рефлексія ж основ права і держави, як вважає німецький філософ моралі і права О. Гьоффе, - це критичний аналіз легітимації і обмеження політичного співтовариства. Іншою стороною рефлексії філософії права як критичного аналізу своїх основ є обго­ворення, дискурс. У того ж О. Гьоффе ми знаходимо вислів «філо­софський дискурс справедливості». Тому рефлексію і дискурс можна назвати найважливішими особливостями методу сучасної філософії і філософії права.

Зроблений аналіз дає можливість визначити предмет і завдання філософії права. Філософія права- це філософське вчення про пра­во, що відповідає на питання, які виникають у правовій сфері ме­тодом філософії. Її предметом є насамперед виявлення змісту права, а також обґрунтування розуміння цього змісту. Наведене визначення не охоплює всього різноманіття проблем філософії права, але дає змогу зосередитися на її стрижневій ідеї, пов'язаній з уявлен­ням про право як спосіб людського буття.

Визначення предмета філософії права дозволяє перейти до з'ясування її місця серед інших наук, а також її основних питань і функцій.

 

§ 2. Філософія права у системі наук, її основні питання і функції

Філософія права у системі філософії та юриспруденції.За сво­їм статусом філософія права становить комплексну, суміжну дисци­пліну, що перебуває на межі філософії та юриспруденції. Ця обста­вина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії та правознавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснений двома протилежними шляхами: від філософії до права і від права до філософії.

Перший шлях виходу на філософсько-правову проблематику (фі­лософський підхід до права) пов'язаний з поширенням тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звертання філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Ре­несансу, виявилося дуже плідним для самої філософії. Відомо, що багато серйозних досягнень класичної філософії - результат такого звертання. Важливо також підкреслити, що у сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої фі­лософської концепції, її практичної спроможності в одній з найваж­ливіших сфер людського духу.

Другий шлях формування філософії права (юридичний підхід до пра­ва) спрямований від вирішення практичних завдань юриспруденції до їх філософської рефлексії, наприклад, від осмислення таких окремих пра­вових проблем, як підстави кримінального права, вина і відповідальність, виконання зобов'язань та ін., до постановки питання про сутність права. Тут філософія права виступає вже як самостійний напрямок у право­знавстві, специфічний рівень вивчення власне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшій практич­ній орієнтованості, при якій ідеальні першооснови права розглядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак і в першому і в другому випадку філософія права орієнтується на розуміння сутності і змісту права, укорінених у ньому засад і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права.У зв'язку з існуванням двох різних джерел формування філософії права скла­лися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія мо­ралі, філософія релігії, філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що «приписує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто до практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цього погляду вона є теоретичним фундаментом для ство­рення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз'яснює в «останній інстанції» значення правових принципів і зміст правових норм.

Кожний з підходів наголошує на одному з двох можливих спосо­бів рефлексії права. Перший спосіб припускає загальнофілософську чи загальнометодологічну рефлексію, спрямовану на пошуки гранич­них основ, умов існування права, коли право співвідноситься з куль­турою, суспільством, наукою та ін. Другий спосіб, що теж є філософ­ським, - суто філософська чи суто методологічна рефлексія, однак здійснюється в рамках самої правової науки.

Така двоїстість філософії права виявляється в тому, що науковий ступінь з філософії права ВАК України може присуджувати як з фі­лософських, так і з юридичних наук. Отже, вона може розвиватися як філософом, так і юристом. А якщо точніше, не просто філософом, а філософом-юристом, тобто практично орієнтованим філософом, якого цікавить не просто істина сама по собі, а реалізація визначених практичних цілей у галузі права (наприклад, досягнення правового стану конкретного суспільства), чи юристом-філософом, який мусить уміти відмежовуватися від практичних проблем своєї науки і ставати на позицію її неюридичного бачення, тобто на позицію філософа. На підтвердження цієї думки можна навести слова одного з найбільш відомих західних теоретиків права XX ст. Г. Коїнга, який стверджує, що філософія права, не відмовляючись від пізнання питань суто юри­дичних, має виходити за межі даної сфери, пов'язувати правові фе­номени, що розуміються як явище культури, з вирішенням загальних і принципових питань філософії.

Через певні обставини може скластися уявлення, що існують дві філософії права: одну розробляють філософи, другу - юристи. Від­повідно до цього припущення деякі дослідники навіть пропонують розрізняти філософію права в широкому розумінні слова і філософію права - у вузькому. Насправді ж існує тільки одна філософія права, хоча вона і живиться з двох різних джерел. Перше джерело філософії права - це загальнофілософські розробки правових проблем; друге її джерело пов'язано з досвідом розв'язання практичних проблем пра­ва. Таким чином, філософія права - це дослідницька і навчальна дисципліна, що визначається своїм основним питанням, лише в спів­віднесенні з яким ті чи інші проблеми причетні до неї. Вона вимагає особливих якостей від дослідника, який працює у цій галузі: сполу­чення фундаментальної філософської підготовки і знання основних проблем політико-правової теорії та практики.

Щоб конкретно визначити дисциплінарний статус філософії пра­ва, доцільно розглянути підходи до цього питання представників різ­них філософських напрямків.

У системі Г. Гегеля філософія права - не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, по суті вона охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, зокрема у С. Л. Франка, вона є розділом соціальної філософії, який на­зивається соціальною етикою. Що стосується марксизму, то деякі про­блеми філософії права, наприклад, виявлення соціальних функцій права, розглядались у ньому в рамках соціальної філософії (історичного мате­ріалізму). Представники філософського позитивізму (аналітична філо­софська традиція) розглядали філософію права як складову частину по­літичної філософії, відмовляючи їй у статусі самостійної дисципліни. У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Навіть соціальна і мо­ральна філософії, у тісному зв'язку з якими розв'язуються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом таких філософських напрямків, як екзистенціалізм, феномено­логія, герменевтика, філософська антропологія, психоаналіз та ін.

Отже, досить складно назвати який-небудь єдиний філософський розділ, частиною якого була б філософія права. У той же час очевид­но, що найтісніше вона прив'язана до соціальної, політичної, мораль­ної та антропологічної філософії, кожна з яких наголошує на одному з чинників формування і дослідження права: соціальному морально-ціннісному, політичному, антропологічному. Так, політична філософія розглядає такі питання: що таке влада і як співвідносяться влада і пра­во; соціальна філософія: що таке суспільство і як співвідносяться суспільство і право; моральна філософія: що таке мораль і як співвід­носяться мораль і право; антропологічна філософія: що таке людина і як співвідносяться людина і право. Філософія ж права порушує за­гальне питання: що таке право і в чому його зміст. Тому її, безсумнів­но, цікавлять питання і про те, як пов'язано право з феноменами «влада», «суспільство», «мораль» та «людина».

4 питання Структура філософії права.За своєю структурою філософія пра­ва є близькою до структури загальної філософії. В ній можна виді­лити такі основні розділи:

1) онтологія права, в якій досліджуються проблеми природи пра­ва і його основ, буття права і форм його існування, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, в якій розглядаються антропологічні осно­ви права, поняття «правова людина», права людини як вираз особис­тісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав лю­дини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, в якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у пра­ві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, в якій цінність розглядається як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізують­ся основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді включають питання співвідношення права з іншими формами цінніс­ної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) історія філософія права, в якій досліджуються проблеми ви­никнення і розвитку філософії права, формування її предмета, процес внутрішньої диференціації філософії права, в перебігу якого виникли різні напрямки і течії філософії права. Важливими проблемами цього розділу є також питання періодизації філософії права, визначення філософії права серед інших наук тощо;

6) у структурі філософії права можна виділити і прикладний роз­діл, в якому розглядаються філософські проблеми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (договір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесуального і кримінального права та ін.

Співвідношення філософії права, загальної теорії права та соціології права. У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов'язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дис­ципліни становлять комплекс загальнотеоретичних і методологічних правових дисциплін, їх наявність пов'язана з існуванням у самому праві як мінімум трьох аспектів: ціннісно-оціночного, формально-догматичного та аспекту соціальної зумовленості. Філософія права акцентує увагу на рефлексії основ права, юридична теорія - на кон­струюванні понятійного каркасу позитивного права, соціологія пра­ва - на питаннях соціальної зумовленості і соціальної ефективності правових норм та правової системи в цілому.

У зв'язку з цим виникає питання: чи є ці дисципліни автономни­ми або являють собою розділи загальної теорії права? Можна при­пустити, що у відомому розумінні терміном «теорія права» можуть бути охоплені всі три дисципліни, оскільки вони стосуються загаль­нотеоретичних аспектів права: філософських, соціологічних, юри­дичних. Однак у суто науковому розумінні слова цей термін ми за­стосовуємо лише до юридичної науки. Спроба з'єднати ці три навчально-дослідницькі напрямки в рамках однієї дисципліни - за­гальної теорії права (тим більше, у тому вигляді, в якому вона скла­лася на сьогодні), є науково необґрунтованою і її практична реалізація може дати негативні результати.

Теорія права, філософія права та соціологія права цілком успішно здатні взаємозбагачувати та взаємодоповнювати одна одну як авто­номні дисципліни. Об'єднання їхнього теоретичного потенціалу з ме­тою забезпечення цілісності системи знань про право має здійснюва­тися шляхом не створення єдиної правової науки, що є досить склад­ним завданням, оскільки остання повинна поєднувати в собі як міні­мум три різні методологічні позиції: юриста, філософа та соціолога, а фундаменталізації підготовки самих юристів, які мають бачити пра­во не тільки з позиції своєї дисципліни, а й з позиції філософії і со­ціології.

Функції філософії права.Як і будь-якій іншій філософській дис­ципліні, філософії права притаманна низка функцій. Серед них най­важливішими є: світоглядна, методологічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна.

Світоглядна функція полягає у формуванні в людині загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і роз­виток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чином вирішує питання про сутність і місце права у світі, його цін­ності і значущість у житті людини і суспільства в цілому, чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція відображається у формуванні певних мо­делей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних дослі­джень. З цією метою філософія права розробляє методи та категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження.

Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відо­браження права як специфічного об'єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв'язків, закономірностей. Це відображення синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».

Аксіологічна функція полягає в розробленні уявлень про такі пра­вові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також про правовий ідеал і в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, кри­тиці її структури та станів.

Виховна функція реалізується в процесі формування правосвідо­мості і правового мислення, через розроблення власне правових уста­новок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнтація на справедливість і повагу до права.

Основні питання філософії права.Як уже відзначалося, філо­софію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від розв'язання яко­го залежить вирішення всіх інших її питань. Звичайно, на визначення цього основного питання безпосередньо впливає світоглядна позиція дослідника, тому не дивно, що в кожного дослідника може бути свій підхід до визначення основного питання філософії права. Так, теоре­тик права Г. Кленнер, позиція якого ґрунтується на теорії марксизму, визначає основне питання права як ставлення юридичного до мате­ріального, зокрема до економічних умов життя суспільства. Фон Валендорф, який додержується об'єктивно-ідеалістичної точки зору, бачить основне питання філософії права в «доборі» щирих цінностей і створенні на їх основі системи цінностей у вигляді конкретного пра­вопорядку, призначення якого - підтримка соціального буття. Пра­во - логіка цінностей, підкреслює він. Інший західний дослідник А. Бріжемен у свою чергу вважає, що всі питання філософії права зводяться до одного основного: яким має бути право у світлі соціаль­ної справедливості?

Російський же філософ І. Ільїн центральним для філософії права вважає питання про обґрунтування права (природного і позитивного). На нашу думку, одне з найпростіших і в той же час найглибших ви­значень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання про те, що є право.

З огляду на наше бачення сутності і завдань філософії права основ­не питання: «що є право?» виглядатиме як питання про зміст права. Оскільки філософія повинна не просто декларувати будь-які ідеї, а й аргументувати їх, то й основне завдання філософії права має поляга­ти в обґрунтуванні права і визначенні його змісту. Питання «що є пра­во (який його сенс)?» є основним для філософії права, адже від від­повіді на нього безпосередньо залежить розв'язання всіх інших най­важливіших правових проблем, у тому числі у сфері правотворчості і правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвід­носить право з людським буттям.

Через складність самої структури права основне питання філосо­фії права може бути вирішене через розв'язання низки основних за­вдань, або головних питань філософії права:

1) про підставу справедливості та її критеріїв (завдання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) - це питання є центральним у філософії права, в більш традиційному вигляді воно постає як пи­тання про обґрунтування «природного права»;

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи питання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), що тісно пов'язане з ви­рішенням попередніх двох питань - воно забезпечує виправдання позитивного права.

Розв'язання цих основних завдань, або головних питань, філосо­фії права дає можливість забезпечувати легітимацію та обмеження права, тобто обґрунтовувати необхідність права для людини і визна­чати межі, за які воно не може заходити.

 

3. Сучасний дослідник права Д.А.Керімов так визначає специфіку філософії права: “Філософія права є ніщо інше як інтеграція всієї сукупності принципів пізнання, вироблених нею самою, загальною філософією і комплексом юридичних наук, застосованих у процесі дослідження специфіки правової дійсності, її розвитку і перетворення”[1]. Розуміння філософії права як теорії пізнання права не може не викликати амбівалентних почуттів у юриста і однозначної симпатії у філософа, але одночасно і критики останнього. Дійсно, зведення філософії тільки до пізнання не тільки нівелює її, але й відкидає фундаментальні проблеми взаємозумовленості онтології і гносеології, онтології і аксіології, гносеології і логіки, логіки і аксіології та ін. Та чи інша гносеологія звичайно не може не бути зумовлена явно чи не явно прийнятою онтологією, а певна гносеологія зумовлює і специфічну логіку пізнання світу загалом і права зокрема. Тому філософія права являє собою скоріше квадроструктуру, елементами якої виступають такі розділи філософсько-правового знання як онтологія права, гносеологія права, логіка права і аксіологія права[2]. Причому це не простий перелік, в своїй єдності, взаємодії і взаємозумовленості вказані елементи утворюють досить повну специфічну структуру, своєрідний “філософсько-правовий квадрат”, який на відміну від логічного за своєю природою динамічний (а не статичний)[3], інтенціональний (направлений на право, а не змістовно пустий, формальний) і конструктивний (здатний породжувати нові змісти). При такому розумінні складу філософії права вона виступає як наука, яка задає універсальну макромодель правової дійсності, конкретні ж філософсько-правові концепції виступають специфічними, індивідуальними експлікаціями цієї універсальної макромоделі. І коли в тій чи іншій філософсько-правовій концепції абсолютизується онтологічний аспект (як, наприклад, у згадуваній вище концепції Р.Марчича), то утворюється група онтологічних концепцій права, коли абсолютизується гносеологічний аспект - утворюються гносеологічні концепції права і т.д. Кожна існуюча національно-правова система також являє собою історично конкретний прояв універсальної макромоделі права. З цієї точки зору філософію права можна визначити як науку про закономірності вивчення сутнісної природи права як динамічної єдності його онтологічних, гносеологічних, логічних і аксіологічних засад.Не можна сказати, що правознавці не усвідомлюють глибинного взаємозв’язку вказаних аспектів права[4], але при визначенні предмету філософії права часто акцентують увагу на якомусь одному з них. Так, той же А.Д.Керімов відмічає, що “предмет філософії права можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пізнання правового буття”. Але тут же зауважує: “Якщо загальна філософія пізнає відповідні об’єкти як в онтологічному, так і в гносеологічному аспектах..., то філософія права, спираючись на онтологію права, переважно пізнає гносеологічне їх значення”[5]. Насправді філософія права вивчає всі вказані аспекти права, а головне – закономірності їх взаємодії і взаємозв’язку, таким чином формулюючи універсальну макроструктурну теоретичну модель права, придатну служити орієнтиром для аналізу конкретних філософсько-правових концепцій і розвитку реальних правових систем.

На основі вказаного розуміння предмету сучасної філософії права будується викладання даної дисципліни на юридичному факультеті Чернівецького університету.

 

Філософія права — самостійна галузь теоретич­ного знання, її предмет не вичерпується жод­ною філософською чи юридичною дисципліною. Вона має власну багату традицію та специфічний категорійний апа­рат. Історія людської думки містить низку різних концеп­цій філософії права, підходів до проблеми її предмета, ме­тоду і сфери інтересів.

Філософія права виникла в межах філософії. Ще антич­ні мислителі обговорювали співвідношення права і спра­ведливості, права і закону, права і сили та інші проблеми такого характеру. Вони, власне, складали предмет філосо­фії права в її зародковому стані. В епоху Просвітництва виникла перша самостійна філософсько-правова систе­ма — теорія природного права. Предметом дослідження вона обрала сукупність принципів, правил, прав, цінностей, визначених самою природою людини. Близьким до цієї теорії був І. Кант. Він пов'язував право із загальним, необ­хідним призначенням людини і вважав, що філософія пра­ва повинна досліджувати умови, за яких сваволю однієї людини можна узгодити зі сваволею іншої відповідно до загальних законів природи.

Зовсім інший підхід до проблеми проголосив Г.-В.-Ф. Регель. Він створив грандіозну філософську систе­му і написав спеціальну працю "Філософія права". Пред­метом аналізу тут виступала сукупність усіх форм регуля­ції людських відносин. Праця складалася з трьох частин. Це — "Абстрактне право", "Етика" і "Моральність". Перша

присвячена дослідженню права в загальноприйнятому ро­зумінні, етику Гегель розглядав як вищу форму, а мораль­ність — як найвищу, гранично розвинену форму права.

Буржуазне суспільство потребувало всебічно розвине­ної юриспруденції, і філософію права розробляли пере­важно як правову теорію, ототожнюючи її предмет із пред­метом загальної теорії права. Одначе наприкінці XIX ст. фахівці з філософії права перейшли від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму "ідею права" тлумачили з позицій неокантіанства чи неогегельянства.

Марксизм у дослідженні філософсько-правових проб­лем виходив з принципів діалектичного та історичного ма­теріалізму, абсолютизувавши класовий аспект і абстрагу­вавшись од загальнолюдського, національного та особис-тісного. Він розглядав право як піднесену на рівень закону волю панівного класу і відповідно обмежував предмет філософії права інструментальною сутністю права та умо­вами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксистами утопічної мети — побудови комунізму.

Друга половина XX ст. у філософії права ознаменува­лася виникненням феноменологічного напрямку як реакції на панування неокантіанського підходу. Представники но­вого напрямку зробили предметом своїх досліджень онто­логію права, розуміючи під нею деяке ідеальне буття права, певних правових сутностей, цінностей, що є підвалинами реальних правових категорій та норм. Протягом останніх десятиріч формується також екзистенціальна філософія права, що зосереджується на аналізі конкретних юридич­них ситуацій в аспекті суб'єктивних переживань, які їх суп­роводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження велися, але спеціальної навчальної дисципліни "Філософія права" у ви­щих навчальних закладах не було; деякі ЇЇ розділи (правову аксіологію, правову онтологію тощо) викладали в курсі теорії держави і права. Зараз у пострадянських країнах філософія права відновлюється у своїх правах і як наукова, і як навчальна дисципліна. Дискусія щодо предмета філо­софії права, кола досліджуваних нею проблем триває.

Звернімося до нових праць українських дослідників фі­лософії права. Насамперед слід назвати навчальний посіб-

ник і монографію Л. В. Петрової, а також навчальний по­сібник В. В. Шкоди.

Л. В. Петрова викладає класичну філософію права, її предметом є "ідея права — поняття права та його втілен­ня"1. "Що насправді є правом?" — ось основне питання філософії права. Остання "... виявляє за змінюваними юри­дичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. В ній — його сутність"2. Близької позиції вона дотримується й у своїй монографії3.

В. В. Шкода почав із запитання: "Що досліджує філо­софія права?". Воно тягне за собою запитання про те, чим цікавиться філософ, який зосереджує свою увагу на праві. Відповідь виглядає так: філософ цікавиться поєднанням думки і вольового акту. Мислення і практична дія — най-загальніші поняття, що характеризують людське буття. Фі­лософствувати означає вільно міркувати над першооснова­ми, міркувати над власним мисленням. Практична дія має на меті зменшити розрив між сущим і належним. Постає проблема цінності як фундаментальної властивості культу­ри. Право має орієнтуватись на природні цінності людини. Так виникає ідея природного права. Позитивне право має відповідати природному, Закон — Праву. Ця проблема по­сідає центральне місце у філософії права (або правовій філософії). У цілому ж, писав В. В. Шкода, "правова філо­софія покликана зрозуміти підвалини права, що коренять­ся в глибинах культури. А в ширшому розумінні — зрозу­міти людину завдяки розумінню права"4. Отже, предметом філософії права він уважає культурні підвалини права, са­му людину, яка вивчається крізь призму права.

Торкнімося також нових праць із правової філософії, які належать російським дослідникам. Це, передусім, під­ручники для вищої школи. Автор найвідомішого з них, В. С. Нерсесянц, уважає, що "предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом"5. На нашу думку, це лише одна з філософсько-правових

Петрова Л. В.Нариси з філософії права. — Харків, 1995. — С. 8. 2 Там само.-С. 12-13.

Див.-. Петрова Л. В.Фундаментальні проблеми філософії права. — Харків, 1998.

Шкода В. В.Вступ до правової філософії. — Харків, 1997. — С. 41. 5 Нерсесянц В. С.Философия права. - М., 1997. - С. 10.

проблем, хоч під юридичним кутом зору ЇЇ можна визнати найважливішою. С. С. Алексєєв розглядає філософію права як наукову дисципліну, що "... покликана дати світо­глядне пояснення права, його сенсу та призначення, об­грунтувати його під кутом зору сутності людського буття, існуючої в ньому системи цінностей"1. Одначе при цьому філософія права для нього — "не лише ідеї, але й реальне правове життя..."2. Тут, вочевидь, ми маємо некоректно широке визначення філософії права, оскільки вона є тео­ретичною дисципліною. Для Ю. В. Тихонравова предметом розглядуваної нами галузі знання є сенс права, тобто пи­тання про те, "... внаслідок яких універсальних причин і заради яких універсальних цілей людина встановлює пра­во"3. Близької позиції дотримується І. П. Малинова. Вона вважає, що предметом філософії права є "... методологіч­ний універсалізм правової науки, рефлексія її духовних підвалин, повний контекст яких не може бути прерогати­вою якоїсь однієї філософської системи"4. Подібно до них і Ю. Є. Перм'яков писав, що філософія права вивчає "... ду­ховну ситуацію, в якій виявляється людина, що торкається у своїх вчинках права, влади і держави"5. Це також — певне обмеження філософсько-правової проблематики; вона розглядається лише під кутом зору рефлексивної традиції.

Д. А. Керімов присвятив предметові філософії права спеціальну статтю, в якій дійшов такого висновку: "Будучи пізнавальним базисом усієї системи юридичних наук, філо­софія права — наука багатошарова, має у своєму складі низку компонентів. Це не тільки система методів, а й вчен­ня про них, не лише загальнонаукові, а й частково наукові засоби пізнання, не лише загальні, а й спеціальні способи пізнання. Усі компоненти пов'язані між собою, взаємно пронизують і збагачують один одного, створюючи те син­тезоване утворення, яке називається філософією права. Саме через свою універсальність філософія права є інтегральним регулятором у науковому пізнанні та пізнаваль­ним стрижнем будь-якого правового дослідження"1. Отже, він практично зводить правову філософію до методології права.

Визначимо спільне в усіх розглянутих поглядах. Усі во­ни сходяться на тому, що філософія права — особлива сфера теоретичного знання, дотична до філософії та пра­ва. Вона межує з такими галузями філософії, як етика, онтологія, антропологія, аксіологія, епістемологія тощо. У праві до неї найближчими є теорія права і держави та соціологія права. Щоби чітко окреслити межі філософ­сько-правової проблематики, слід точно визначити, що та­ке філософія і що таке право.

 

Питання

Правова філософія — особлива філософська дисципліна, що посідає місце у філософії поряд із такими дисциплінами, як філософія природи, філософія науки, філософія релігії, філософія моралі тощо. Пізнавальний інтерес і дослідницька увага в ній зосереджені в основному на філософському аспекті, на демонстрації пізнавальних можливостей та евристичного потенціалу певної філософської концепції в особливій галузі права. Істотного значення при цьому надається змістовній конкретизації відповідної концепції стосовно особливостей цього об'єкта (тобто права), його осмисленню, поясненню та освоєнню в понятійному апараті цієї концепції, в руслі її методології та аксіології.
У колі юридичних наук безпосередньо з філософією права межують теорія права і держави та соціологія права. Теорія права і держави вивчає закономірності виникнення та розвитку права і держави, сутність, типи, форми, структуру й механізми функціонування права і держави, правову систему, основні державно-правові поняття, загальні для всієї юридичної науки. Теорія права і держави вивчає ці об'єкти як реальні соціальні інститути. Водночас філософія права досліджує прояви у праві лише окремих, хоч і фундаментальних, аспектів буття. Варто підкреслити, що теорія права і держави виступає як індуктивне знання, що виходить із досягнень конкретних юридичних наук, тоді як філософія права формується як дедуктивне знання про право, що виводиться з загальніших знань про людину і світ.
Відрізняється філософія права і від соціології права. На думку деяких учених, оскільки право — соціальне явище, то філософія права є водночас і соціальною філософією, тобто соціологією права. Але ототожнення соціології та соціальної філософії — некоректне і застаріле. Позитивна соціологія вивчає позитивні закони незалежної (відчуженої) від людини соціальної (культурно-історичної) реальності, а соціальна філософія вивчає становлення такої реальності з вільної людської активності. На відміну від вивчення права у філософському аспекті, соціологія права розглядає функціонування права в суспільстві в аспекті соціальному. Питання про соціальну зумовленість права, про соціальні функції права, про умови його суспільної дії є предметом соціології права. Можна сказати, що це — вивчення дії права на поведінку людей як опосередкованої дії на інтереси й потреби мас, яка поєднується з цілями правового регулювання.
Слід торкнутися також співвідношення філософії права з правовою ідеологією. Філософія не повинна залежати від політики, практичних цілей, а ідеологія, використовуючи філософські та інші знання, в тому числі й політичні, пов'язує свій зміст із певною групою заданих інтересів та ідей, що починають жити за своєю логікою. Тому в ідеології завжди наявні елементи абсолютизації, звеличування певних ідей, їхня орієнтація на обслуговування відповідних практичних, політичних цілей.
Водночас не можна забувати, що ідеологія посідає важливе місце в духовному житті суспільства, в її відносинах Із практикою, з політикою. Поза певним ідеологічним підходом світоглядні концепції не можуть отримати достатнього суспільного визнання, а тим паче — належної практичної реалізації. Через це в практичному житті філософія та ідеологія знаходяться в тісному взаємозв'язку.
Відмінність і рівночасновзаємний зв'язок філософських та ідеологічних засад, притаманні кожній гуманітарній науці, у сфері права мають істотні особливості.
Право не можна відірвати від практичного життя людей, самих підвалин економічного, політичного, духовного панування в суспільстві, від політичної, державної влади. Тому проникнення ідеологічних засад у філософські (а також у соціологічні, загальнотеоретичні) розробки правових проблем можна виявити на всіх етапах розвитку правознавства, філософських досліджень, здійснюваних у його межах і на його основі.
Можна, певне, без перебільшення констатувати, що правознавство в його теоретичних підрозділах — загальній теорії права і держави, соціології права, а також у філософських розробках — виявилось однією з найсильніше ідеологізованих галузей знання. Найближчим до ідеології є ті варіанти філософії права, які замикаються розробками, що не виходять за межі певної філософської системи (наприклад, гегелівської, марксистської).
Для того щоб філософсько-правова теорія відповідала загальнолюдським цінностям, а не інтересам окремої спільноти, класу, вона повинна спиратися на найвищі досягнення філософської думки, наукового пізнання взагалі.
Розмаїття проблем, що їх вивчає філософія права, тобто які складають її предмет, можна переділити на кілька груп: методологічні, онтологічні, антропологічні, епістемологічні (гносеологічні), праксеологічні. В осібну групу виокремлено проблеми історичного розвитку філософії права.
У наступних розділах і розглядаються ці проблеми.

2 питанняФілософія права: поняття і предмет

На всіх етапах свого історичного буття людина прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути саму себе, світ навколо себе, себе у світі й світ у собі. В цьому аспекті не є винятком і світ права. Людство здавна цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які визначають їх особливості. Предметом людського осмислення завжди були поняття «рівність», «свобода», «справедливість», «закон», зміст яких проливає світло на специфіку природи права, його онтологічні засади, цінності та значимість у житті людини і суспільства. Цими проблемами переймається і філософія права з її постійним пошуком істини про право.
Філософсько-правова проблематика привертала до себе увагу мислителів ще давнього світу. Геракліт, Демокріт, Фукідід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато інших неодноразово звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, тривалий час питання права, праворозуміння розглядалися фрагментарно як окремі аспекти більш загальних тем. І лише згодом вони стали самостійними об´єктами дослідження, здебільшого як вчення про природне право. Наприкінці XVIII ст. завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго з´явилося в науковому вжитку поняття «філософія права». Оскільки воно прижилося в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоплювати юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, згідно з його розумінням, є «частиною метафізики голої можливості (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності певного правоположення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпіричними даними юридичної антропології)».
Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.
Розробляючи філософську частину вчення про право, Гуго заперечував основні ідеї метафізичного вчення про право Канта, під впливом якого він перебував. Філософія, історія права в його інтерпретації є антираціоналістичними, позитивістськими, спрямованими проти природноправових ідей розумного права.
Самостійною філософською дисципліною філософія права стала завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав знамениту «Філософію права», що дотепер не втратила своєї значущості. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: «Філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію». Гегель ставить перед філософією права завдання осягнути думки, що покладені в основу права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення предмета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотожність мислення і буття, розумного і дійсного.
Підходи Гуго й Гегеля щодо змісту філософії права набули подальшого розвитку у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кронер, Б. Кроче, К. Паренц), неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер, Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитивізму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, М. Пришінг, П. Штрассер) тощо.
Філософське праворозуміння справило відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи і концепції, так і на юридичну науку загалом. З іншого боку, юриспруденція, юридичні теоретичні положення про право, проблеми його становлення, удосконалення і розвитку визначають вектори філософських досліджень правової тематики. Подібним взаємовпливом і взаємодією філософії та юриспруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до права незалежно від системи, до якої вони належать, — юридичної науки чи філософії. Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. розвиваються зусиллями філософів і юристів, це зумовлює певну розбіжність між ними щодо розуміння предмета, цілей і завдань філософії права.
Так, серед загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана перебувають такі питання, як людина у праві, право як міра влади, співвідношення природого права і правового позитивізму, права і моралі, подолання правового релятивізму, онтологічна структура права тощо. Французький професор права Г. Шварц-Ліберман фон Валендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному підході до позитивного права, оскільки філософія, на його думку, за своєю суттю є встановленням ієрархії цінностей щодо навколишнього світу.
Австрійський дослідник Г. Луф як основні проблеми філософії права виокремлює: поняття і сутність права, джерела права, дію права, співвідношення права і моралі, природне право, справедливість тощо. Іспанські правознавці П. Бельда і Х.-Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важливість дослідження сутності права, особливу увагу звертають на необхідність аналізу принципів природного права, що зумовлені природою людини, та на з´ясування зв´язку природного права з позитивним.
У філософсько-правовій концепції німецького мислителя К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філософію права і філософію права Нового часу — від Макіавеллі до сучасних авторів.
У контексті екзистенційного підходу до права (В. Майхофер, Е. Фехнер, К. Коссіо) основне завдання філософії права полягає в розумінні й тлумаченні права як екзистенційного явища, в його розрізненні й співвідношенні з офіційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенційне право постає як справжнє (автентичне) право (як вияв «справжнього існування», екзистенції), а закон (позитивне право) — як щось несправжнє, відчужене від людини, а отже, як таке, що суперечить його екзистенційній сутності, як знеособлена об´єктивована форма вияву «недійсного існування».
У неопозитивістській концепції (О. Вайнбергер, П. Колер, П. Штрассер та ін.) філософія права охоплює аналіз структурних проблем права, загальні юридичні поняття й основні теоретичні проблеми правової науки, теорію справедливості та юридичне вчення про методи.
З точки зору представників неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Месснер) філософія права має вивчати природне право, яке онтологічно притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом світобуття. Природне право розглядається ними як ідеальний порядок людських дій, а тому йому мусить відповідати позитивне право і його застосування на практиці.
Отже, предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, його специфіка та особливості, співвідношення права з іншими соціальними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо. Буття права передбачає й охоплює правову визначеність й упорядкованість світу людського буття, праворозуміння і правовий підхід до основних відносин, форм, інститутів і установ у суспільному житті людей. Тому предметна сфера філософії права традиційно охоплює й проблеми філософії держави. Держава, як відомо, встановлює, підтримує і втілює в життя норми права, забезпечує їх загальнообов´язковість можливістю застосування відповідного державного примусу. Щоправда, сфера філософського правоаналізу не обмежується лише законодавчою, правозахисною діяльністю держави. До філософсько-правового інтересу належать такі проблеми, як право і держава, людина — суспільство — держава, правові форми реалізації функцій держави, держава як правовий інститут, нація — право — держава, правова держава як реалізація ідей домінування права тощо.
Основний сенс предметного калейдоскопа філософії права формулюють як проблему розрізнення і співвідношення права та закону. Вона репрезентує предметну сферу і теоретичний простір, у межах якого вся проблематика праворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону і держави) може бути адекватно осмислена і розгорнута у філософське вчення.
Проблема розрізнення і співвідношення права і закону має визначальне значення для будь-якого теоретично послідовного праворозуміння. В онтологічному аспекті розрізнення права і закону (у різних його варіантах), дає змогу розкрити об´єктивні сутнісні особливості права, наявність яких у законі дає змогу охарактеризувати його як правове явище — як явище, що відповідає сутності права, як зовнішній вияв і реалізація правової сутності. У теоретико - пізнавальному аспекті ця концепція постає необхідною гносеологічною моделлю теоретичного осягнення знань та істини про закон у формі певного поняття права. В аксілогічному аспекті вона розкриває об´єктивну природу і специфіку цінностей права, що як особлива форма належного, мета і ціннісне начало визначає ціннісно-правове значення конкретного закону і держави.
Отже, концепція розрізнення права і закону забезпечує процес переходу від простого, буденного розуміння права як суб´єктивної владної данності у формі закону до істинного знання про право, його об´єктивні особливості, природу й сутність та адекватні й неадекватні форми його вияву, і на цій підставі окреслює предметну сферу філософії права.
Як самостійна теоретична загальнонаукова дисципліна (подібно до теорії держави і права, соціології права, історії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв´язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найвищою духовною формою пізнання права, осягнення й утвердження його сенсу, цінності та знання в життєдіяльності людини і

 


[1] Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. - 1994. - № 7. - С. 6; Див. також: Керимов Д.А. Основы философии права. - Москва, 1992. - С. 3-26.

[2] Деякі теоретики виділяють, окрім вказаних, ще й праксиологічний розділ філософії права, предметом якого є закономірності реалізації ідей і принципів, розроблених в самій філософії права. Так, Л.Й.Пет-ражицький своє бачення проблеми визначає таким чином: “Під філософією права ми розуміємо загальне вчення про право як з теоретичної, так і з політичної точки зору, іншими словами, науку, що містить в собі: 1) теорію, 2) політику права”. (Петражицкий Л.Й. Очерки философии права. - СПб, 1900. - Предисловие). З нашої точки зору принципові положення, закономірності реалізації права праксиологічні його аспекти вже розглядаються (є предметом) в гносеології і методології права, тому не становлять самостійної філософсько-правової дисципліни. В той же час не як філософська, а більш конкретна теоретико-прикладна наука політики права, активним пропагандистом якої і був Л.Й.Петражицький, не тільки має право на існування а й дуже необхідна і актуальна. На жаль, ця ідея не отримала самостійного розвитку в сучасному правознавстві. Лише деякі проблеми політики права досліджуються в методології і соціології права.

[3] “Філософія права, - визначає Й.Колер, - має завдання пізнати право як таке, що постійно розвивається і прогресує”. - Колер Й. Философия права и универсальная история права. - К., 1913. - С. 1.

[4] “Таким чином, всі три галузі філософії, - визначає вже згадуваний вище Є.Спекторський, - етика, метафізика і гносеологія - найтіснішим чином пов’язані з юриспруденцією. - Спекторский Е. Там же. - С. 92.

[5] Керимов Д.А. Предмет философии права. - С. 4, 5.

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.072 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав