Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Феномен глобалізації комунікації

Глобалізація міжнародних відносин, формування гло­бальної інформаційної інфраструктури і спільної інформацій­ної спадщини людства, міжнародна інформаційна політика, спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання нових перспектив­них технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ і обмін інформацією як умову демократичного розвитку висту­пають характерними ознаками інформаційного суспільства, нового етапу існування цивілізації. Необхідність переходу до інформаційного суспільства обумовлюється становленням і домінуванням у світовій економіці нових технологічних укла­дів, переходом інформаційних ресурсів в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, задоволенням потреб су­спільства в інформаційних продуктах і послугах, зростанням ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі суспільного виробництва, вдосконаленням освітньої, науково-технічної і культурної сфери на основі міжнародних інфор­маційних обмінів, рівноправного використання "глобального інформаційного блага". [2; 3; 4; 5; 6; 8]

Світове співтовариство, окремі держави і регіони, неза­лежно від рівня соціально-економічного розвитку, вирішують глобальні проблеми, від оперативного і ефективного розв'язан­ня яких залежить сучасне і майбутнє цивілізації. Ці проблеми стосуються суспільно-історичної еволюції, науково-технічного прогресу, складних політичних, соціально-економічних, kомунікаційних та інших процесів.

Вирішення глобальних проблем зумовлює координацію зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, високий рівень довіри і співпраці держав для досягнення спільної мети. Міжнародне співробітництво на всіх рівнях і в усіх сферах характеризується високим рівнем взаємовідносин, що в сучасному розумінні є міжнародним обміном інфор­мацією. Ефективність глобального співробітництва, здатність міжнародного форуму держав до спільного вирішення екстре­мальних проблем великою мірою залежить від "інформацій­ного стану" системи міжнародних відносин, від інформованості учасників міжнародних відносин, які впливають на процеси у системі.

Інформація адекватно відтворює явища і закони зовніш­нього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнарод­ної спільноти. Вона (інформація) перетворилась на глобальну проблему, тобто має міжнародний характер; інформація та­кож виступає складовим компонентом інших життєво важ­ливих глобальних проблем. Інформаційний фактор здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію: він об'єднав світ в єдину систему, яка функціо­нує у режимі реального часу. Ця єдність міжнародної спіль­ноти має, до деякої міри, формальний характер, але засоби глобальної комунікації здатні до подальшої концентрації міжнародного співробітництва. Важливою ознакою глобальної ролі комунікації є стрімке підвищення суспільної цінності інформації (хоча інформація завжди мала високу вартість у суспільстві), але тільки у XX столітті інформація перетво­рилась у стратегічний ресурс людства. Як важливий страте­гічний ресурс інформація відзначається унікальними влас­тивостями: на відміну від фізичних ресурсів, вона при спо­живанні не скорочується, а значно зростає. Невичерпність інформаційних ресурсів створює можливості використання їх в інтересах міжнародного співтовариства і визначає інфор­мацію як глобальну проблему цивілізації. [7; 9; 10; 31; 47]

Феномен глобалізації комунікації відносять до останньої чверті XX століття і пов'язують із упорядкуванням міжна­родних потоків інформації і комунікації на глобальному рівні. Дослідження глобальної комунікації проводяться за основ­ними темами: поява транснаціональних комунікаційних конг­ломератів як основних діючих акторів у глобальній системі комунікації, у сфері поширення інформаційних продуктів та інформаційних послуг на світових ринках; соціальний вплив нових технологій, зокрема супутникових комунікацій, на міжнародні відносини; асиметричний потік інформаційних та комунікаційних продуктів в глобальній системі; дисбаланс у міжнародних інформаційних потоках; різноманітність підхо­дів до визначення переваг глобальних мереж комунікацій та "мережевого суспільства": теорії інформаційного суспільства і нові політичні доктрини. [5]

За класифікацією дослідників розвитку цивілізаційних процесів (Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коєна, Дж. Янга, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. Мак-Брайда, М. Масмуді, В. Виноградова, Р. Абдєєва, В. Афанасьєва, А. Калто, І. Мелюхіна, В. Когана, Ю. Денисова, П. Циганкова, Ю. Пахомова, О. Скаленка, О. Зернецької та ін. - див. літературу та джерела) глобальні проблеми ха­рактеризуються наступними критеріями:

• глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної соціальної групи, кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер;

• ці проблеми виступають як об'єктивний фактор розвитку усього світу, окремих регіонів та держав;

• глобальні проблеми вимагають для свого вирішення постійного міжнародного співробітництва, максимальних об'єднаних зусиль світової спільноти, оскільки невирішеність цих проблем створює загрозу для майбутнього розвитку.

Інформаційна ситуація у системі глобальних міжнарод­них відносин повністю відповідає таким критеріям:

• сучасні засоби комунікації глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно ко­роткий час;

• мультимедійні системи, що здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, самі по собі є інтенсив­ним каталізатором суспільних процесів;

• інформаційні процеси стимулюють прогресивний роз­виток економіки, політики, техніки, екології, культури, військової сфери тощо.

Глобалізація комунікації у XX столітті виступає проце­сом, що розвивається і керується в основному діяльністю транснаціональних корпорацій. Індустріальні та фінансові концерни для реалізації політики глобальної конкуренції та диверсифікації перемістили свої інтереси до сектору інформації та комунікації і через злиття компаній, придбання фірм та інших методів корпоративного зростання досягай доміную­чих позицій на глобальних інформаційних ринках, і органі­зують діяльність на основі глобальних стратегій. Створення глобальних транснаціональних корпорацій привело до значної концентрації економічної та інформаційної влади, до конт­ролю приватного сектору над міжнародними інформацій­ними потоками, що дозволяє залучати значні інформаційні ресурси для досягнення корпоративних цілей на міжнародній арені. [23;33;40;42; 49; 52]

Концентрація комунікації зумовлює глобальні за мас­штабами зіткнення транснаціональних, регіональних та на­ціональних інтересів, норм і принципів діяльності держав, відтворює взаємодію та інтереси міжнародних блоків та угру­повань країн, що викликає гостру конкуренцію держав у міжнародних інформаційних потоках, нові підходи до роз­поділу світових інформаційних ресурсів такою ж мірою, як і розподіл продовольчих чи енергетичних ресурсів світу. У системі сучасних продуктивних сил інформація та інформа­ційні технології набули відносно самостійного значення як один із найбільш динамічних факторів розвитку. Інформаційні ресурси як стратегічна категорія міжнародних відносин ви­значають роль і місце кожної держави у світовій ієрархії, тому проблема міжнародного співробітництва в інформаційній сфері набуває глобального значення.

Розвиток нових технологій зіграв важливу роль в глобалі­зації комунікації: розгортання кабельних систем, використан­ня супутників з метою комунікації на глобальних відстанях, особливо в поєднанні з наземними оптично-волоконнимй системами, дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання і відтворення інформації) вплинули на міжнародну політику і національні політичні стратегії. Високі технології у галузі інформації і комунікації сприяли тому, Що за короткий історичний період глобальні проблеми стали головними для світової громадськості, дійсно загальноциві-лізаційними.

Інформаційні процеси мають ознаки глобальності і в інших складових компонентах міжнародних проблем, таких, як: безпека миру і народонаселення, захист довкілля, природні

ресурси, освоєння космосу, новітні біотехнології, інформа­тизація економіки, світова торгівля тощо. Без відповідного інформаційного забезпечення неможливе вирішення жодної із проблем світового значення.

Міжнародне співробітництво держав залежить від таких інформаційних і комунікаційних процесів, як обмін ініціа­тивами у рамках універсальних міжнародних форумів системи ООН/ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС, як проведення міжнарод­них переговорів, зустрічей, візитів на найвищому рівні, як повідомлення про військові навчання, випробування зброї, про соціальні, екологічні та інші екстремальні процеси. Ви­рішення глобальних проблем неможливе без моніторингу усіх аспектів міжнародного співтовариства.

Міжнародний інформаційний обмін сприяє розв'язанню глобальних проблем, які за короткий час набувають актуаль­ного значення для міжнародної спільноти не тільки за своєю суттю, а й за визнанням своєї важливості. Відповідне і дина­мічне висвітлення глобальної проблематики (голоду, конфлік­тів, стихійних та техногенних катастроф, проблеми біженців, епідемій тощо) впливає на адекватні міжнародні рішення, і це теж є невіддільним від процесів глобальної комунікації. Треба зазначити, що глобальні проблеми, незважаючи на міжна­родний резонанс, сприймаються у різних країнах світу дифе­ренційовано, через призму національних інтересів та інди­відуальних поглядів політичних лідерів та спільнот. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації соціально-економічного, полі­тичного і культурного життя народів відбуваються складним, нерівномірним і суперечливим шляхом, але саме вони вирі­шальним чином визначають темпи і ступінь причетності люд­ства до всецивілізаційних проблем. [14;15;27;31;35;37;48]

Сучасний розвиток міжнародних відносин має комп­лексний, системний характер, якому повністю відповідають глобальні процеси концентрації інформації та комунікації. Дослідники глобальних проблем відзначають такі важливі переваги і потенції глобальної комунікації, як універсальність інформації, здатність передавати знання через кордони, гнуч­кість і багатовимірність форм, використання у різних сферах та прошарках суспільства. Глобальний характер інформа­ційних процесів виявляється і у розв'язанні інформаційної кризи, яка розглядається тільки у контексті міжнародних політичних, соціальних, економічних відносин і вимагає об'єднаних дій усього міжнародного співтовариства. Інформаційна криза виявляється через такі фактори: протиріччя між обмеженими можливостями людини у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними між­народними інформаційними потоками і масивами дійсно необхідної корисної інформації; у виробництві значної кіль­кості надлишкової інформації, яка обмежує доступ до по­трібних даних; в порушенні цілісності системи глобальної комунікації внаслідок приватних, відомчих та вузьконаціо-нальних інтересів на шкоду всецивілізаційним. Проблема глобальної інформаційної кризи повинна розглядатися в кон­тексті суспільних відносин, міжнародної політики та правової системи міжнародного співтовариства. [5]

ООН/ЮНЕСКО, зважаючи на актуальність інформацій­них проблем, закликала до створення правової системи у галузі комунікації, інформації, інформатики і телематики, до розробки міжнародного законодавчого документу про правове регулювання кіберпростору і відповідальність держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформацій­ному суспільстві. ЮНЕСКО сприяє створенню основополож­них етичних цінностей і правових принципів відкритого демо­кратичного інформаційного суспільства. Зокрема, ЮНЕСКО спрямовує зусилля на забезпечення вільного всезагального доступу до інформації і на створення умов, за яких інфор­маційне суспільство гарантує право невтручання у приватне життя, конфіденційність інформації приватного характеру, збагачення інтелектуального потенціалу людства, включення в глобальне інформаційне поле незахищених верств міжна­родної спільноти, забезпечення культурного плюралізму і захисту від інформації небажаного характеру та ідеологічного впливу кримінального світу.

Організація сприяє ефективності інформаційно-комуніка­ційних технологій з метою забезпечення права на вільне вираження поглядів і переконань, безперешкодного обміну інформацією в глобальному вимірі, доступу до нових знань всьому людству протягом всього життя, до наукових дослід­жень, творчої діяльності, охорони спільної культурної та суспільної спадщини. Спільно з міжнародними, регіональ­ними та національними партнерами ЮНЕСКО створила Комітет експертів та спостерігачів з проблем інформаційного суспільства і глобального кіберпростору, який проводить дослідження етичних, правових, соціальних і культурних аспектів нової доби. [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10]

Провідні теоретики еволюційного розвитку людства Д. Белл, М. Макклюєн, Т. Стоуньер, А. Тоффлер, У. Дайзард, 3. Бжезинський, М. Понятовський, Ю. Хаяші, Й. Масуда Ж. Еллюль, Р. Коен, К. Ясперс, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстер, І. Мелюхін, О. Панарін, Р. Абдєєв, В. Коган, Є. Вартанова Ю. Денисов, В. Виноградов та інші (див. літературу та джерела) характеризують інформаційне суспільство як принципово новий рівень в історії цивілізації, підкреслюючи такі чинники, як глобалізм інформаційного простору, розвиток комуніка­ційних мереж, вільний потік інформації через кордони дер­жав, створення "єдиної комп'ютеризованої нації".

Ідея інформаційного суспільства була сформульована у дослідженнях 60-70 рр. XX століття і характеризувала нову політичну, соціально-економічну, технологічну систему як знаковий еволюційний процес цивілізаційного розвитку. Д. Белл (1973), Й. Масуда (1983), дослідження суспільних ін­ститутів Японії - Агентства економічного планування 1969 та інші дослідники з промислове розвинутих країн Північної Америки та Європи основою постіндустріального суспільства визначали теоретич­ні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології. В рамках ідеології інформаційного суспільства існують різні напрямки і тенденції, які розглядають нові соціальні перспективи - можливі, бажані або негативні: від позитивних можливостей державного управління економікою, створення законодавчої бази для вільного доступу міжна­родної спільноти до інформації - до запобігання загрози політичного контролю за націями з використанням високих технологій та розшарування спільнот на "золотий мільярд і безправну периферію". [19; 20; 23; 27; 28; 29; 49; 52; 54; 78]

Д. Белл вважав, що в наступному столітті вирішального значення для політичного, економічного і соціального життя, для засобів виробництва, а також для трудової діяльності людства набуває становлення нового соціального укладу, який базується на глобальних телекомунікаціях. Поняття інформа­ційного суспільства охоплює минуле і сучасне різних країн, які належать до протилежних політичних систем, але мають спільно здійснювати Великий Перехід до постіндустріальної ери - соціальної форми цивілізації XXI століття. Поділяючи історію людства на три стадії - аграрну, індустріальну, пост-індустріальну, Д. Белл підкреслював головну роль нової ін­телектуальної технології, яка застосовується для прийняття керівних (управлінських) рішень. Мета нової інтелектуальної технології, за Д. Беллом, полягає в реалізації мрії соціальних алхіміків - мрії впорядкування глобального масового суспіль­ства. "У сучасному суспільстві мільйони людей щоденно приймають мільярди рішень - політичних, фінансових, соці­альних... Будь-який одиночний вибір може бути непередбачуваним, в той же час поведінка спільноти (масового суспільст­ва) окреслюється чітко, як трикутники в геометрії". [27; 28]

Т. Стоуньєр визначив інформаційні ресурси як основну цінність майбутнього суспільства, потенціал його збагачення. "В постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси перетворюються у стратегічні ресурси людства. Існує три способи, за допомогою яких можна збільшити національне багатство: 1) постійне накопичення капіталу; 2) воєнні агресії і територіальні захвати; 3) використання нових технологій, які переводять "нересурси" в ресурси". Інформація, за Т. Стоуньєром, виступає стратегічним ресурсом, специфічною рисою якого є невичерпність при споживанні. Вона збагачує фун­даментальні знання, організує глобальну спільноту, зменшує "ентропію". [52]

3. Бжезинський в ідеології інформаційного суспільства окреслив важливі політичні, ідеологічні характеристики, нові можливості для дезінтеграції соціалістичної системи за від­повідної політичної стратегії уряду США. "Американська могутність повинна виявлятися через систему глобальних комунікацій, значних переваг в сфері інформаційних технологій, які мають вирішальне значення для розвитку економіки (США виступають головною рушійною силою світової еконо­міки), через глобальні можливості розгортання військової сили і абсолютне лідерство в передових галузях науки і техніки". Політика США, за 3. Бжезинським, полягає у ви­користанні в своїх інтересах глобального інформаційного суспільства і глобальної мережі Інтернет як основи впоряд­кованого і всеохоплюючого співробітництва в глобальних масштабах і глобального геополітичного впливу супердер­жави на міжнародні відносини. [29; ЗО]

Європейські дослідники і теоретики інформаційного су­спільства, осмислюючи глобальні політичні зміни, кризу тра­диційних ідеологій, відзначали необхідність пошуку нових філософських, соціологічних і політичних концепцій. Британ­ський дослідник К. Спаркс, аналізуючи кризу соціалістичної суспільної системи, підкреслював, що перехід на новий постіндустріальний рівень розвитку, трансформація традиційних стабільних моделей та систем об'єднує східні і західні суспільства, їх інтелектуальний потенціал. Інформа­ційне суспільство не визнає національних кордонів; глобальна комунікація повинна сприяти поглибленню взаєморозуміння між спільнотами.

Е. Гіденс характеризуючи суспільно-політичні зміни в кінці XX століття, як і А. Тоффлер, об'єднав ознаки сучасної доби -космічна, інформаційна, електронна ера, глобальне село -поняттям інтелектуальна цивілізація. Перехід до інформа­ційного суспільства, зазначає Е. Гіденс, характеризує сучасну стадію розвитку більшості розвинутих країн світу, процеси переходу постсоціалістичних країн відзначаються складни­ми і комплексними трансформаціями, включають як націо­нальні (індивідуальні) фактори, так і тенденції глобальних масштабів. [49]

М. Кастельс у своєму дослідженні пов'язує розвиток нових інформаційних технологій з трансформацією капіталізму в інформаціоналізм. Характерною рисою нового суспільства і його головним ре­сурсом М. Кастельс визначає інформацію за її властивостями бути безмежно відтвореною при використанні. За теорією ін­формаційного суспільства М. Кастельса головною проблемою є протиставлення двох понять: інформаціональне суспільство та інформатизоване суспільство. Необхідність диференціації обумовлюється принципово новим етапом цивілізаційної еволюції - специфічною формою соціальної організації, коли збирання, обробка і поширення інформації стають фунда­ментальною основою виробництва і влади внаслідок нових технологічних умов, які виникли в цей період, коли мережева логіка взаємовідносин виступає як базова структура гло­бального суспільства. Інформаційна парадигма визначає всі процеси у сучасному суспільстві - накопичення знань, еконо­мічну продуктивність, реалізацію політичної та військової вла­ди, комунікацію мас-медіа. М. Кастельс вважає, що всі важ­ливі сфери життєдіяльності цивілізації знаходиться під впли­вом капіталістичного інформаціоналізму, що всі спільноти в різній формі і на різних рівнях характеризуються як інформатизовані, враховуючи національні інституційні моделі. [23]

У дослідженні ПАРЄ інформаційне суспільство визначається як суспільство, що базується на інформації. Ця дефініція лежить в основі всіх визначень, які поглиблю­ють, уточнюють та конкретизують поняття інформаційного суспільства; особливо підкреслюється роль нових технологій, які використовуються у процесі обробки, поширення та збері­гання інформації. Інформація, знання, технологічні системи, які забезпечують інформаційну революцію, виступають клю­човими характеристиками нового суспільства, яке радикально відрізняється від попереднього етапу розвитку цивілізації. [78.]

Інформаційне суспільство як мета, як політична стра­тегія подальшого розвитку цивілізації домінує в сучасних авторитетних наукових теоріях, у філософських, економіч­них та політичних дослідженнях. Доктрина інформаційно­го суспільства виступає перспективною метою розвитку США, Канади, Японії, Австралії, країн Європейського Со­юзу, Ради Європи, Азійсько-тихоокеанського регіону, Латин­ської Америки. Показово, що країни з відсталою економічною системою теж розробляють філософські концепції і прий­мають політичні програми інформаційного суспільства.

Ф. Уебстер у науковій праці (Webster F.Theories of Information Society.L.N. У. 1997) подав класифікацію, філософ­ських, соціологічних та комунікаційних доктрин інформа­ційного суспільства, за якою:

1) інформаційне суспільство -новий етап розвитку людства, який бере основу в старому традиційному суспільстві (Д. Белл, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Ш. Сабель, М. Кастельс, Ж. Арланді, Є. Бустаманте та ін.);

2) інформаційне суспільство - це видозмінена теорія глобального диктату, переосмислення старих концепцій розвитку, нові форми нетрадиційного суспільства (Г. Шіллер, Д. Харві, Е. Гіденс, Ю. Хабермас, Н. Гарнем, Д. Беккер). На думку Ф. Уебстера, аналітичне визначення інформаційного суспіль­ства полягає в наступному: інформаційне суспільство - це революційний етап суспільних трансформацій за такими напрямками, як економіка, технології і виробництво, профе­сіоналізм, глобальний простір, політика, соціум і культура. Ідеологія інформаційного суспільства потребує осмислення позитивних і негативних реалій переходу та визначення нової ролі держав у формуванні політики нового типу - міжнародної інформаційної політики в добу переходу до інформаційної цивілізації. [19; 20]

Глобальні комунікаційні процеси обумовлюють необ­хідність створення нової економічної системи, яка характе­ризується високим ступенем глобалізації та інтеграції націо­нальних економік, нової політичної системи, що виходить за рамки національних факторів, нової глобальної еліти та нової концепції інтелектуального збагачення людства.

Фундаментальні дослідження глобальних трансформа­ційних процесів викладені також у різнопланових наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Пути и перепутья современной цивилизации. К. 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Україна у контексті глоба-лізму. К. 1998), Б. Гуменюка, Є. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. К. 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К. 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відно­сини. К. 1999), Л. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. К. 1997), Г. Почепцова (Тео­рія і практика комунікації. М. 1998), А. Філіпенка (Економіч­ний розвиток сучасної цивілізації. К. 2000), В. Андрущенка, Ф. Кирилюка, Л. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. К. 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К. 2000), в яких роз­глядаються проблеми нової геополітики, процеси європей­ської інтеграції, соціально-політичної конфліктології, міжна­родні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій в контексті глобалізму. [83-85; 88; 90; 91; 92; 93; 94; 95]

На основі ключових факторів, до яких відносять макроекономічну політику держав в контексті формування інфор­маційного суспільства, особливості ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіку законодавства, характеристики національної культури і менталітету, виділяють дві моделі становлення інформаційного суспільства - західну і азійську. Національні моделі відзначаються політичними стратегіями, специфікою національних ринків, законодавчими традиціями, розвитком інфоінфраструктури, економічними ресурсами, проте незалежно від національних особливостей простежу­ються дві основні тенденції: 1) поєднання (злиття) державних і суспільних інтересів з приватною ініціативою з метою фінан­сування нового гармонійного суспільства; 2) розвиток між­народної конкуренції для трансформації ринкових структур і подальшої конвергенції комунікаційної сфери.

Західна модель становлення інформаційного суспільства узагальнює стратегії і програми індустріальне розвинених країн - США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, країн Північної Європи. В рамках цієї моделі свою специфіку мають американо-англійська та європейська моделі.

Американо-англійська модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив в галузі комунікаційних технологій та інформаційної сфери відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, сві­товій економіці. Ідея побудови інформаційних супермагістралей, створення національної і глобальної інфраструктури з метою зростання і динаміки економічного розвитку, запро­понована 1993 року як президентська стратегія США, лежить в основі всіх існуючих національних моделей становлення інформаційного суспільства.

Англійська модель максимально близька до американ­ської:

1. роль держави обмежується створенням умов для ринкової конкуренції в інформаційній сфері;

2. стратегія розвитку суспільства визначається як приватна ініціатива, лібералізація ринку телекомунікацій, створення мереж та інформаційних супермагістралей, захист нових структур на інформаційних ринках.

Американо-англійська модель передбачає інтенсивний розвиток електронних комунікацій для встановлення соціальних, політичних, культурних зв'язків у суспільстві. Проб­лема розвитку універсальних послуг має важливе значення в програмах інформаційного суспільства США та Великої Британії, вона вирішується за допомогою стратегії поліпшення якості інформаційних послуг, виваженої цінової політики, соціальної орієнтації суспільства. Специфічною рисою американо-англійської моделі інформаційного суспільства є вплив чинного законодавства на розвиток перспективних галузей економіки. Становлення інформаційного суспільства обумов­лює і диференціює трудове право, авторське право, право інтелектуальної власності, соціальний захист населення. У США спостерігається вичерпність трудових ресурсів з поши­ренням сфери використання інформаційних послуг і потре­бами поповнення їх за рахунок нової інтелектуальної хвилі імміграції. В культурній сфері США і Велика Британія мають різні стратегії. Північноамериканська модель (США, Канада) стимулює діяльність аудіовізуальної промисловості і ринку розважальних відеопослуг за запитами населення. У Великій Британії поділяють культурну стратегію континентальної Європи - збереження культурної ідентичності і самобутності націй, створення європейської культурної спадщини, забез­печення культурних прав національних меншин. [41; 51; 52;56; 63; 64; 69]

Європейська модель інформаційного суспільства відрізня­ється стратегією європейської інтеграції, поняттям "об'єднаної Європи", пошуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу. Характер­ними рисами європейської моделі виступають варіативність і політична спрямованість програм побудови інформаційного суспільства для різних країн, обумовлених новою європейсь­кою геополітикою, становленням інформаційної (інтелектуаль­ної) економіки, різними можливостями постіндустріального розвитку. В рамках європейської моделі виділяють західно­європейську, скандинавську, центральноєвропейську, східно­європейську стратегії. Західноєвропейський підхід до ролі держави в процесі переходу до інформаційного суспільства викладено в Резолюції Європейського Союзу "Біла Книга, Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття", в якій підкреслюється важливість державного контролю в комуні­каційній сфері (особливо над супермагістралями) з врахуван­ням переваг приватного сектору, у Директиві ЄС "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспіль­стві" та Рекомен­дації "Інформаційна магістраль для глобального суспільства.

Політична стратегія ЄС забезпечує провідну роль дер­жави в перехідний період, яка виступає гарантом інтересів суспільства в умовах становлення інформаційної економіки та розширення сфери інформаційних послуг на всіх рівнях життєдіяльності держави. Останні рішення Європейського Співтовариства (1994-2000 рр.) спрямовані на реалізацію Програми інформаційного суспільства, політики лібералізації і приватизації телекомунікацій, розвиток універсальних послуг, мереж, технічного і соціально-інформаційного забезпечення. Програми становлення інформаційного суспільства реалізу­ються в західноєвропейських країнах - Франції, Іспанії, ФРН, Бенілюксу, в країнах Північної Європи - Швеції, Данії, Нор­вегії, Фінляндії, визначено стратегії національної політики в країнах Центральної і Східної Європи - Польщі, Угорщині, Чехії, Румунії, Македонії, Словенії, Росії, Україні. Проблема приватизації телекомунікацій для більшості європейських країн вирішена, дискусії відбуваються щодо політики лібе­ралізації телекомунікацій, де простежуються різні підходи -від централізованого розвитку інфраструктури (Франція) до часткової (ФРН, Італія, Іспанія) або повної лібералізації (Велика Британія, Швеція, Данія, Фінляндія) і забезпечення лідерства в світовому і європейському розподілі праці.

Європейський план інформаційного суспільства включає також концепцію розвитку універсальних послуг, яка має політичні, економічні, соціальні і технологічні ознаки. До політичних ознак відносять - протидію монополій конкуренції (побудова нових магістралей здійснюється обмеженим колом операторів у більшості європейських країн), до економічних -створення ринку інформаційних послуг, до соціальних -недискримінацію за інформаційною ознакою (нерівність у до­ступі до універсальних інформаційних послуг, обумовлену рівнем доходів і платоспроможністю населення), до техно­логічних - першочерговий розвиток магістралей. Відмінність європейської моделі від американської полягає і в розвитку

інформаційного законодавства; адекватна законодавча база, яка враховує як національні, так і міжнародні принципи ре­гулювання інформаційних відносин, вважається головним фактором зростання прибутку країни від потенціалу інфор­маційно-комунікаційних технологій. [60; 61;62;75;82]

На думку експертів, чинне законодавство Європи не відповідає вимогам інформаційного суспільства: у континен­тальній Європі чітко регламентується ринок праці, товарів і послуг для захисту існуючих робочих місць і блокується створення нових робочих місць, що не сприяє розвитку нових галузей.

Інформаційне суспільство (модель е-Еuгоре) зорієнтовано на функціональне і практичне інформування суспільства, відзначається національними і культурними особливостями, аудиторіями для різних видів технологій, формами адаптації нових комунікаційних послуг.

Європейський ринок зазнає тиску і впливу американської інформаційної індустрії, що змушує провідні регіональні організації і національні уряди вводити квоти для діяльності у регіоні зарубіжним корпораціям і виробникам. [43; 45; 46; 47; 50; 65;66;67;68;70;79]

Азійська модель інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяль­ності держави по інституціоналізації цих принципів, взаємо­розуміння і взаємодопомоги у суспільстві для досягнення мети.

В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утверд­ження власних ціннісних орієнтацій, зв'язок між культур­ними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними транс­формаціями. В рамках азійської моделі виділяють японську, індійську та младоазійську. Японська модель постіндустріального розвитку спрямована на вдосконалення системи кор­поративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої три складових чинники: оn (вдячність), gігі (відповідальність), wа (гармонія). Вони виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу вищого і нижнього рів­нів управління і якість цієї угоди, тобто розуміння статусу кожної групи відповідно до спільної мети.

Японська модель інформаційного суспільства викорис­товує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг у всі сфери життє­діяльності країни. Програма Й. Масуди "План становлення інформаційного суспільства у Японії до 2000 р. (1983 р.)" включає такі стратегічні цілі, як: побудова тисяч взаємо­пов'язаних і сумісних телекомунікаційних систем; розробка нових інформаційних пристроїв з комбінованими і вдоско­наленими можливостями; розвиток програмного забезпечення та інформаційних послуг; підготовка кваліфікованих кадрів, здатних працювати з цими системами. В XXI столітті стра­тегічна політика японського уряду полягає у стимулюванні інтелектуального розвитку нації, провідної ролі бізнесу для інформаційної економіки, розумінні інформаційного (інтелек­туального) блага як спільного надбання суспільства. Для розвинутої інформаційної цивілізації характерними є підви­щення рівня ефективності усіх суспільних процесів, зростання комфортності життя, доступність використання цифрової техніки, її адаптація до потреб споживачів. Для впровадження моделі інтелектуального суспільства прийнято політичні рі­шення про національну мету Японії в галузі високих техноло­гій, інтенсифікацію діяльності в сфері інформаційної науки і техніки, інтелектуальної власності, ноу-хау як пріоритетних напрямків розвитку. [38; 51; 52]

Младоазійська модель виступає як стратегія регіону Східної і Південно-Східної Азії - епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки набли­жаються Таїланд, Малайзія, В'єтнам. Ця модель - трансфор­мована японська ідея, успіх якої у підтриманні стабільного макроекономічного і політичного середовища та співробіт­ництві держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в ін­формаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто порушується фундамен­тальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різ­ними, але дилема "держава - ринок" виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель харак­теризується як політичне і економічне співробітництво держа­ви і приватного сектору.

В країнах, що розвиваються, визначають дві моделі ста­новлення інформаційного суспільства - латиноамериканську

і азійську, які відрізняються напрямами і масштабами транс­формації. Стратегія реформування включає приватизацію (передачу державних підприємств і видів діяльності у повну або часткову приватну власність чи контроль), лібералізацію (розширення конкуренції на ринку товарів і послуг). Азійська модель характеризується пріоритетним розвитком лібераліза­ції, впровадженням конкуренції і відкритості ринків, а латино­американська - починається з приватизації з метою різкого зростання якості телекомунікаційних послуг, поступового впровадження конкуренції і вважається більш ефективною.

Індійську модель визначають як комбінований варіант, що за масштабами і ефективністю трансформацій наближа­ється до латиноамериканської моделі, а за прогресивністю впровадження - до азійської. Акцент зроблено на ресурсах народонаселення, науково-технічному потенціалі (третьому у світі після США та Росії), чинному законодавстві, держав­ному контролі у сфері виробництва інформаційних послуг (крім ринку місцевих послуг, де допускається 49% іноземних капіталовкладень). Специфіка ідеології інформаційного су­спільства в Індії - поступова динаміка, опора на національні культурні традиції. Урядова політика визначає головним чинником становлення інформаційного суспільства - вдос­коналення системи телекомунікацій, розвиток універсальних послуг на рівні світових стандартів, експорт програмного забезпечення у розвинуті країни світу. Індійська стратегія реформування передбачає інтенсивну інтеграцію азійської країни в глобальне інформаційне співтовариство.

Науковці вважають, що стратегія інформаційного су­спільства впливає на з'ясування проблеми економічної від­сталості країн та регіонів світу за рахунок приєднання їх як рівноправних партнерів у політичному, економічному, право­вому та культурному аспектах до міжнародного співтоварист­ва і в той же час зберігає національну самобутність та ідентич­ність націй. Це свідчить, що глобалізація комунікації набула безпрецедентного значення для конструктивного співробіт­ництва держав за всіма напрямками міжнародних відносин, вона виходить із інтересів міжнародного співтовариства і дозволяє вирішувати інші глобальні проблеми людства.

В більшості розвинених країн за участю політичних лі­дерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транс­національних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі в трансформації суспільних інститу­тів прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком, Світовою Організацією Торгівлі, Організа­цією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядо­вими інституціями. В основі Концепцій лежить визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної і національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні і технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовується специфіка і мета глобальних трансформацій. [3; 4; 5; 48; 51; 52;55;58]