Читайте также:
|
|
Наукові дослідження та реальна практика навчання та виховання доводять, що значна частина педагогічних труднощів зумовлена не лише недоліками предметної та методичної підготовки учителів, а й деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування.
Оптимальність педагогічного спілкування залежить від учителя, рівня його комунікативної культури. Досягнення позитивного результату спілкування і взаємодії пов’язане з накопиченням та правильним узагальненням інформації щодо одне одного і залежить від рівня розвитку комунікативних умінь вчителя та його здатності до емпатії і рефлексії, спостережливості та уміння слухати, розуміти учня та впливати на нього завдяки переконанню, навіюванню, емоційній “заразливості”, зміні стилів і рольових позицій спілкування, умінню долати суперечки та конфлікти.
Проблема перешкод, з якими людина стикається в діяльності та спілкуванні, є однією з складних та педагогічно значущих проблем, які досліджували вчені Б.Д.Паригін, Б.Ф.Ломов, Є.А.Климов, Н.В.Кузьміна, В.А.Кан-Калик, О.Н.Леонтьєв та ін. На думку І.О.Зимньої, перешкода,
б а р ’є р спілкування – це суб’єктивне утворення, переживання суб’єктом деякого ускладнення, незвичності, нестандартності, протиріччя ситуації. Бар’єри спілкування виявляються у формі зупинки, переривання діяльності самого спілкування, неможливості його продовження.
А.К.Маркова відмічає, що перешкода має як позитивні функції ( залучення уваги вчителя – наприклад, помилки учнів; стимулюючу, мобілізуючу – активізація діяльності вчителя при аналізі, набутті досвіду), так і негативні: ( стримуючу при заниженій самооцінці та деструктивну, руйнівну – зупинка, руйнація діяльності).
Залежно від підґрунтя аналізу і обраного підходу у загальній психології розрізняються численні бар’єри спілкування. Серед них: змістовні, емоційні, когнітивні, тактичні, а також мотиваційні й операційні. Виділяються ще й такі сфери перешкод у спілкуванні як етносоціокультурна, статусно-позиційно-рольова, індивідуально-психологічна і вікова, діяльнісна, сфера міжособистісних відносин тощо.
Етносоціокультурні бар’єри в спілкуванні пов’язані з особливостями етнічної свідомості, цінностями, стереотипами, установками. Слов’янська ментальність диктує співчутливе ставлення до учнів, але у підлітків таке ставлення викликає протест, вони хочуть орієнтуватися на ділове, більш стримане спілкування. Особливість цього роду ускладнень виявляється у дотриманні етикету спілкування і велику роль у цій сфері відіграють невербальні засоби спілкування – міміка, жести, пози, постава.
Статусно-позиційно-рольові перешкоди педагогічного спілкування зумовлені сімейним вихованням, атрибутами ролі, статусом установи, навчальної системи, міста тощо.
Вікові бар’єри часто виникають тоді, коли учень, підліток вважає, що його внутрішній світ є незрозумілим дорослим.
Індивідуально-психологічні особливості партнерів у спілкуванні є результатом взаємозв’язку трьох компонентів:
- індивідуально-психологічних особливостей учителя;
- індивідуально-психологічних особливостей учня;
- відповідності сприйняття учителем і учнем один одного.
До індивідуально-психологічних особливостей партнерів, що найбільш впливають на спілкування і ускладнюють його, належать комунікативність, контактність, емоційна стабільність, імпульсивність, недостатність соціальної перцепції та стиль діяльності. Педагог, як особистість, повинен знати власні індивідуально-психологічні особливості, особливості учнів, щоб попередити ускладнення у спілкуванні з ними.
Крім наведених бар’єрів у спілкуванні є ще такі, які безпосередньо пов’язані з педагогічною діяльністю. До них за А.К.Марковою належать:
1) перешкоди, пов’язані з самим розвитком, змістом і формами навчального процесу (складності у постановці та вирішенні педагогічних задач, недостатність планування, неврахування минулих помилок, що призводить до формалізації уроку);
2) перешкоди, пов’язані з особливостями вчителя як суб’єкта діяльності (ускладнення педагогічного впливу на особистість учня, “невміння бачити учня як цілісну особистість”);
3) перешкоди, пов’язані з процесом спілкування (ускладнення викладацької діяльності вчителя, використання активних форм роботи, що розвивають пізнавальну активність учнів, невміння, а іноді небажання, вчителя долати ці ускладнення).
В.А.Кан-Калик, І.О.Зимняя - “психологічними бар’єрами”:
І. Бар’єри страху класу, педагогічної помилки.
ІІ. Бар’єри установки, що формується у результаті минулого негативного досвіду роботи взагалі, праці з даним класом, неспівпадання власних установок з установками учнів.
ІІІ. Бар’єри неадекватності власної діяльності в комунікативній ситуації на уроці, що може відбуватися внаслідок механічного копіювання стилю.
Для подолання першої групи бар’єрів треба підвищити професіоналізм учителя, другої – усвідомити ускладнення і цілеспрямовану “вільну” корекцію. Бар’єри третьої групи можуть співвідноситися з невірним розумінням зразку, що не співпадає з конкретним індивідуально-психологічним складом учителя.
Дослідники відмічають, що основні перешкоди у педагогічному спілкуванні передусім пов’язані з міжособистісними відносинами, а лише потім - з індивідуально-психологічними особливостями спілкування, а також – з характером участі у діяльності. Учені З.А.Ноліу, Л.Б.Філонов дослідили, що 90 % оцінок учнів і вчителів з приводу їх контактності не співпадають, учні оцінюють учителів як “важко контактних” в 3 рази частіше ніж навпаки.
Бар’єри педагогічного спілкування впливають і на сам комунікативний процес, і на діяльність учителя. Вчитель або: 1) долає ускладнення, продовжує спілкування і діяльність чи створює нову ситуацію, відчуваючи ніяковіння за недостатню підготовку, організацію колективної ситуації; 2) або займає зовні звинувачувальну позицію, змінюючи у деяких випадках адекватність оцінки оточуючих.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 1272 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |